Весна: чавунчик, "зрада" і бички в томаті

Валентин Ткач 10 березня, 23:00
123
small-biznes.pl

Читайте також

Світ починається за межею твоїх звичок.

Так говорив вуйко Дезьо

 Сьогодні я вийшов на балкон, щоб потрапити у ще тендітну весну. Від свіжого вологого вітру із запахами далекого мокрого поля й прілої соломи у мене перехопило подих. У голові запаморочилося, і я заплющив очі. Коли я їх розплющив, то в куточку побачив чавунчик і страшенно зрадів цьому факту. Але мою втіху сформувала не сама знахідка, а те, що я не визначав досі чавунчик як пропажу. Тож кілька днів дотепер я прожив, не переймаючись думкою: а куди ж це подівся мій чавунчик?

Так відбувається і з людиною взагалі: живе вона собі, займається цікавими проектами і не відає, що навколо неї "зрада". Минають дні, а людина не переймається жодною гризотою. Нарешті вона починає цікавитися, що ж відбувається навколо, — і виявляє: все минулося, і "зрада" вже інша, нова. До того ж на людину вже чекає "зрада" в асортименті. Тоді вона згадує, що "все неправильно" ще не означає, що "все погано". Відтак людина знову поринає за межі нав'язаних тем у простір, де все залежить лише від неї. А потім, одного разу, "вийде на балкон" і знайде там "чавунчик", який нікуди й не зникав.

Знахідка чавунчика на балконі, прелюдія весни за вікном і піднесений настрій сформували в мене якесь атавістичне, первозданне бажання "що б його з'їсти?". Це питання може заскочити тебе будь-якої хвилини і будь-якої пори. Навіть посеред ночі.

Ні смажена почеревина, ні кусочок сиру, ні капусняк, ні пиріг не викликають бодай якогось ентузіазму щодо вживання страви. Хочеться саме чогось. Ось тоді на допомогу й приходить згадка про бички в томаті, що давно перекочуються полицею на стінці дверцят холодильника. Власне, саме для такого випадку ці бички завжди й купуються. Але на них має прийти свій час!

Тепер найважливішим стає знайти ніж для відкривання консервів. Оскільки він майже не використовується, то завжди важко згадати, де ж його "хатинка". 

Коли вдається позитивно вирішити цю проблему, більше нічого не стримує розвитку подальших дій. Великою удачею в такій ситуації є наявність свіжого подового хліба, тому що лише "цілушка" може виступити гармонійним рівноцінним доповненням першого шматочка бичків. Щойно ножем з пилочкою вдається вкраяти хліба, як виделка сама підхоплює бичок, що лежить у купці риби в глибоченькій мисочці. Звичайно, можна покришити й цибульки, але це вже стане схожим на приготування. Зникає шарм експромту. Особливо якщо дія відбувається вночі.

Тож — жодних зайвих рухів. 

Перші кілька шматочків риби в томаті з хрумким окрайцем остаточно переконують тебе в тому, що ти абсолютно правильно вгадав з відповіддю на питання, і твоя забаганка задоволена цілковито. 

Наступні шматочки бичків доїдаються вже для годиться. Їх не можна залишати. По-перше, цього не радять робити кулінари, а по-друге — відтворити запаморочення первинного смаку просто неможливо, та й не потрібно, цим можна лише все зіпсувати: пролонгований екстаз — це не екстаз, а бліда копія шаленства неповторного оригіналу. Щоправда, є й завершальний акорд: шкуринкою хліба мисочка витирається від томатної юшки до первозданної чистоти, відтак і не скажеш, що з неї щось їли. Присмак від цієї останньої шкуринки потім часом являється тобі в смакових міражах.

Наступного дня ти про все забуваєш, аж раптом, за кілька тижнів, серед стелажів магазину натрапляєш на полицю з бичками в томаті. Наступні твої дії стають автоматичними. Так на дверцятах холодильника з'являється нова банка. До певного часу ти про неї не згадуєш. Аж поки знову не настає мить "чого б його з'їсти?"

Поки я пояснював собі свій стан, дверцята холодильника вже були відчинені. З цілушкою хліба справа теж не забарилася.

Це все весна. Без її потужного подиху я б не виринув із простору нав'язаних порядків та дій. Відтак не побачив би чавунчик, як не помічав його досі. Втіха, що мене охопила, підкреслила всю марноту буденності, і це спонукало мене до кулінарного сюрпризу.

Це все весна. Ми її завжди очікуємо, розпізнаємо прояви, але постійно дивуємося несподіваним експромтам, які вплітає вона у наше звичне усталене життя.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
2 коментаря
  • Val Weber 12 марта, 23:34 "У двух столбов Забытый мост, И все время шумит вода". Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Republic 12 марта, 15:39 Бусон (1716-1783): «На храмовом колоколе / Усевшись, ах, дремлет / Бабочка!» («Цури-ганэ-ни / Томаритэ нэмуру / Котё кана.») Д.Т. Судзуки: «…в хайку явно подразумевается раннее лето, когда обычно начинается лёт бабочек и они уже достаточно заметны, чтобы стать объектами поэтического вдохновения. Затем бабочка ассоциируется с цветами, а цветы теперь в полном расцвете в храмовых садах, где находится колокол. Далее воображение ведет нас к горному монастырю, расположенному вдали от городов, к монахам, застывшим в медитации, к старым деревьям, диким горным цветам и, вероятно, к бормотанию ручейка; все исполнено безмятежной неземной атмосферы, не нарушаемой человеческой жадностью и раздорами. …колокол доступен обзору и прикосновению к нему. Он из твердой бронзы, цилиндрической формы, темного цвета. Внушительно свисая с балки, он являет собой символ неподвижности. …на это сооружение, такое естественное, историческое и духовное, уселась и задремала белая бабочка». Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 26.55
EUR 28.89