Обезземелення громадян іде…

Ольга Попова 29 січня, 00:00
земля

Читайте також

 

2014-й став переламним — загальна площа сільгоспугідь у громадян уперше скоротилася майже на 90 тис. га за рік. Цифра невелика (0,6% від наявної у них площі), однак саме явище не лише важливе як симптом, а й подеколи є досить болючою проблемою для конкретних сімей, що залишилися без використовуваних тривалий час для власних господарських цілей земельних ділянок.

Активно повертаються/відбираються земельні ділянки, надані на початку 90-х років минулого століття під городництво, для сінокосіння та випасання худоби. Інколи ділянки повертаються громадянами через непотрібність — відпала потреба у виробництві сільгосппродукції для споживання на наданих на чималій відстані від житла городах або ж уже нема кого випасати. Проте часто органи влади відбирали надані земельні ділянки без причини або якихось пояснень. Ці відібрані ділянки подеколи швидко перерозподілялися і виставлялися на продаж уже іншими власниками. Не селянами і навіть не сільськими жителями.

У разі реалізації запропонованого компромісного сценарію — продажу сільгоспземель державної власності (DT.UA № 39 від 16 жовтня 2015 р., "Земельна реформа: компромісний сценарій") можна очікувати активізації цього процесу. Бо за "високої мети" — формування інвестиційно привабливих масштабних земельних ділянок державної власності (а зараз це усі землі поза межами населених пунктів) для продажу "ефективним інвесторам" — уже не до городини і худоби селян.

Сільгоспугідь у громадян дедалі менше

Початок і просування земельної реформи характеризувалися тим, що завдяки розпаюванню сільгоспугіддя активно переходили у власність громадян. Також із початку 90-х років масово надавалися ділянки для особистого селянського господарства, для садівництва і городництва, сінокосіння і випасання худоби, а також присадибні ділянки. Відтак, у 2014 р. у власності і користуванні громадян перебувало майже в шість разів більше сільгоспугідь, ніж було у 1990 р. (15,9 млн га проти 2,7 млн).

У 2014 р. уперше за період з початку реформи зменшилася площа земель у громадян для ведення товарного виробництва. Площа земель під сінокосіння та випас худоби скоротилася за останні вісім років на 400 тис. га, а для городництва — на 160 тис. га, або майже вдвічі за
20 років (див. табл. 1).

Земельні ділянки для ведення товарного виробництва від громадян переходять до сільськогосподарських підприємств. Останні збільшили земельний банк на 111 тис. га у 2014 р., а фермерські господарства — на 256 тис. га за рік. Запитання у тому, чи переходять ці землі лише на правах оренди?

Схем переходу прав власності на ділянки для ведення товарного виробництва чимало. Працює схема переведення цих угідь у категорію земель для особистого селянського господарства, які можна продавати і купувати, їх узагалі простіше вивести з сільгоспземель і використовувати для інших цілей. Ще ці ділянки можуть бути передані іншому власнику в обмін за борги.

Якщо у 2005 р. у селян у користуванні було 1,4 млн га наданих земельних ділянок для сінокосіння і випасу худоби, то у 2014 р. залишився 1 млн га. Поголів'я худоби у господарствах населення постійно зменшується — майже на чверть за 24 роки. І дійсно, окремі ділянки (як для сінокосіння і випасу, так і для городництва), особливо розміщені у віддалених місцях, ренатуралізуються, стають самосійними лісами.

Проте часто ці ділянки, громадські пасовища, відбирають у громадян владні структури. Це викликало цілий ряд селянських бунтів, протестів, пікетів у різних регіонах. Посадовці виправдовують такі рішення тим, що селянам надано земельні ділянки — паї, і на них вони можуть створювати сінокоси і пасовища — одноосібно чи спільно. Однак ці пояснення виглядають щонайменше нераціональними і незаконними. Перш за все тому, що розпайовані сільськогосподарські угіддя мають своє цільове призначення, найчастіше це рілля. Використання її для сінокосіння і випасання худоби класифікуватиметься як нецільове, що тягтиме за собою встановлену для землевласників відповідальність за протиправні дії.

Селяни добре пам'ятають, що у багатьох випадках при розпаюванні землі з кожногопайовикабуло знято по кілька соток на користь спеціального відведення певної площі під випасання сільської худоби. Розпорядники ж угідь поза межами сіл, динамічно змінюючись (свого часу це були обласні і районні ради та адміністрації, нині — органи державного відомства із земельних ресурсів), розпоряджалися землями на свій розсуд, без відповідальності перед сільськими громадами. Донині у розпорядженні сільських громад та їх органів місцевого самоврядування перебуває обмежений ресурс — тільки 12% земель у межах населених пунктів.

Селяни ж шукають порятунку у створенні товариств власників худоби, домагаються повернення пасовищ у комунальну власність сільських громад. А найперше — активно зменшують поголів'я худоби у своїх господарствах. Зростання утримуваного  громадянами поголів'я корелювало із розширенням їх землевласності і землекористування до початку 2000-х років. Після цього спостерігається стійка тенденція його скорочення. У 2014 р. в особистих господарствах населення утримувалося на 41% менше великої рогатої худоби, на 31 — свиней, на 20% — овець і кіз порівняно з 2000-м.

Земельні ділянки для городництва, як правило, розміщені у приміських і приселищних зонах, тож придатні для садових товариств, будівництва котеджних містечок, для розподілу їх серед "потрібних людей". Інколи їх вилучають навіть засадженими попередніми користувачами, які через свою необачність, господарюючи на них понад 20 років, не оформили належним чином договори оренди.

Чиновники не хочуть зважати на визнаний міжнародний підхід, що сформовані традиційні форми землекористування громадян повинні визнаватися законними перш за все. Але не до моралі.

На межі перелому до спадної тенденції — і надання земель громадянам для колективного й індивідуального садівництва. У 2014 р. на ці цілі надано лише близько 100 га, тоді як у 1990–1995 рр. щороку виділялося по 10 тис. га.

Примітно, що скорочуються також обсяги надання угідь для особистих селянських господарств і присадибних ділянок (для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель). Якщо на початку 90-х років минулого століття щорічно виділяли 280 тис. га, на початку 2000-х — 80 тис., то за 2014 р. — лише 5 тис. га земель цього цільового призначення. У десяти областях уже фіксується скорочення площі наданих для цих цілей угідь.

На відкриття земельного ринку люди не чекають

Вражає скорочення кількості сімей, що залишилися без тих чи інших земельних ділянок, на яких вони виробляли продовольство для самозабезпечення і реалізації надлишків на ринках (див. табл. 2).

Щорічно за останні вісім років майже 19 тис. власників переставали використовувати ділянки для ведення товарного виробництва і в кращому разі передавали їх в оренду сільгосппідприємствам (якщо не припускати різних тіньових схем їх переходу). Зважаючи на таку тенденцію, навряд чи можна думати, що ці громадяни очікують запровадження ринку землі, щоб розширити свої господарства. За сформованих умов ведення особистого і фермерського господарювання, за відсутності державної підтримки розвитку більшість їх власників не стануть активними покупцями землі. Хоча саме вони великою мірою відповідають визначеним критеріям — є власниками, самі працюють на землі, мають досвід роботи, проживають у сільській місцевості.

За цей же період щороку 72 тис. сімейзалишалися без ділянок для городництва, 36 тис. сімей —без ділянок для сінокосіння і випасання худоби.

Якщо на початку 90-х років щорічно власниками особистих селянських господарств ставали 465 тис. осіб, на початку 2000-х — 135 тис., то у 2014 р. — лише 8 тис. осіб. Зменшення масштабів господарювання у цьому доволі специфічному українському сегменті може мати негативні наслідки щодо виробництва сільгосппродукції та зайнятості сільського населення. Нині частка продукції господарств населення у загальному виробництві країни вагома — 45%, а самозайнятими тут обліковуються 2,6 млн осіб (з 3,1 млн усіх зайнятих у галузі).

Слід зазначити, що з набуттям чинності нормою, згідно з якою особу не зареєструють безробітною, якщо вона має особисте селянське господарство, ці процеси активізувалися. На жаль, це важливе соціальне явище не відслідковується.

Бажаючі отримати земельну ділянку є. Землі не дають

За офіційними даними, кількість громадян, яким вже надано землю у власність і користування, становить 25,1 млн осіб. Враховуючи, що на початок 2014 р. у державі було 37,2 млн постійно проживаючих осіб віком від 18 років, виходить, що ще 12,1 млн з них мають право на отримання у власність і користування принаймні 10 соток землі (якщо вони ще не використали цього права). Для задоволення лише цієї потреби хоча б на зазначеному рівні необхідно 1,2 млн га сільгоспугідь. При спілкуванні з молодими сім'ями на тематичних молодіжних форумах усвідомлюється зневіра багатьох із них у можливості безоплатно отримати законні 10 соток. Стверджується, що останнім часом це право реалізується лише для "обраних", наближених до влади осіб.

Очевидно, що у держави завжди мав би бути фонд земель для надання їх у скрутні часи соціально незахищеним громадянам, виділення їх для суспільних потреб, розширення природно-заповідних і природоохоронних територій тощо. Сьогодні цей фонд ще наявний, ним можна вважати землі запасу та не надані у власність і постійне користування землі, їх площа становить 4,5 млн га (11% усіх сільгоспугідь, з них 3 млн га передано у тимчасове користування). Але очевидними є складнощі навіть із виділенням обіцяних земельних ділянок учасникам антитерористичної операції.

Законопроектом "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів" №2279 передбачено виключити із переліку тих, що не підлягають продажу на земельних торгах, ділянки державної чи комунальної власності або права на них (пункт 16) у разі "передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва". Зазначений законопроект уже прийнято за основу та відправлено на повторне друге читання.

І хоча залишається стаття 121 Земельного кодексу, якою визначаються норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам для зазначених цілей, деякі фахівці вбачають у цьому створення чергової колізії. З роз'яснень Мін'юсту щодо практики застосування норм права у випадку колізії, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності.

Є підстави очікувати, що "роздача" землі державою припинятиметься. Щодо переходу до ринкового механізму її придбання "за гроші" виникає запитання: чи мають селяни та ті громадяни, що користувалися городами, матеріальну спроможність скористатися цим механізмом? Чи без землі легше претендувати на соціальні виплати?

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
Курс валют
USD 25.44
EUR 28.72