Українські харчі на європейському столі не з'являться, якщо Україна втратить статус країни епізоотичного благополуччя

Володимир Чопенко 30 січня 2015, 00:00
магазин

Читайте також

 

Продовження. Початок у №2 від 23.01.2015 р.

 

Ідентифікація свійських тварин — це лише перший шлагбаум на шляху нашої продукції до Євросоюзу. Другий перепиняє рух підприємствам-експортерам, аж поки вони не пройдуть відповідного інспектування фахівцями країн-покупців.

Та найголовніше гальмо — поки що ефемерний компетентний орган: Державна служба із безпечності харчових продуктів та захисту споживачів. За європейським аналогом, до цієї структури мають увійти ветеринарні лікарі, гігієністи та служба захисту прав споживачів. І саме вона мусить стати контролером за ланцюжком "від лану — до столу".

Продовжуємо розмову із Віталієм БАШИНСЬКИМ, заступником голови Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України.

— Зрозуміло, без ідентифікації експортувати — зась! Із подвір'я теж… Тоді у найближчій перспективі заповнити встановлені квоти для тваринницької продукції буде проблематично. Скажіть, скільком вітчизняним підприємствам дали добро на експорт продукції тваринного походження до Євросоюзу? Тільки, благаю, без технічного казеїну, пуху, шкірсировини, кормів для непродуктивних тварин… Перелічіть лише тих постачальників продукції, яку можна жувати.

— Сім підприємств постачають рибу, п'ять — мед і стільки ж — продукти птахівництва.

— І жодного із готовими харчовими продуктами? Малувато!

— Треба зважати на те, що, на відміну від рослинницької, тваринницька продукція, особливо необроблена, і живі тварини стоять на найвищому щаблі ризику. Тому до цього товару найсуворіші вимоги. У даному сегменті Україна поки що в глибоких аутсайдерах.

Багато хто не вірив, що ми протовпимося на європейський ринок із м'ясом птиці. Змогли?! Завдяки новій філософії. Держава чітко розуміла виконання своїх обов'язків, функцій щодо надання гарантій безпечності. А бізнес, зі свого боку, не намагався пропетляти, а сумлінно виконав усі вимоги, передусім щодо якості. Останньої птахівники домоглися не через страх бути покараними адміністративно чи юридично, а завдяки репутаційній відповідальності.

Власне, схвалення переробних потужностей до визнання еквівалентності — це доволі складний етап угоди. Країна-імпортер має попередньо схвалити переробні підприємства, що розташовані на території країни-експортера і планують ввозити до країни-імпортера продукти тваринного походження, без проведення попередніх інспекцій окремих підприємств.

Таке схвалення здійснюється на наше прохання і супроводжується відповідними, знову ж таки, нашими гарантіями. І, нарешті, визнання еквівалентності, тобто визнання країною-імпортером SPS, що застосовуються в Україні, як таких, що еквівалентні заходам, котрих вживає імпортер. Це дасть змогу зменшити кількість прикордонних перевірок і спростити отримання сертифікатів. За оцінками експертів, орієнтовний час, протягом якого триває процес визначення еквівалентності, вбирається у півтора року.

Замахуємося ми і на експорт яловичини, який здійснюватимемо паралельно із поставками до Європи молока та молочних продуктів. Тому цей блок привели у відповідність: за хворобами маємо еквівалентність, залишається сектор гігієни. Це те, із чого ми починали нашу розмову, — відповідальність виробника за якість і безпечність на всіх рівнях виробництва. Як того вимагає європейське законодавство: із запровадженням європейської моделі системи гарантування безпеки і якості харчових продуктів, що базується на процедурах HACCP (Аналіз ризиків і критичних контрольних точок).

Із цим у нас ще є проблеми. Але люди зрозуміли, із чим цей НАССР їдять, принаймні не читають цієї абревіатури на український манер. Це вже прогрес! А якщо всерйоз, то чимало керівників охоче впроваджують цю прогресивну систему, а не тримають у сейфі під ключем, бо заплатили за неї купу грошей.

Таких молокопереробних підприємств уже п'ять. Із них три витримали європейський екзамен, тобто перевіряльники зробили по них позитивні висновки.

— І ця трійця вже може експортувати власну продукцію?

— Не одразу. Потрібно ще пройти процедуру, яка складається із кількох основних дій. Перша — це написання попереднього звіту. Друга дія — погодження його з Україною. Третя — офіційне висвітлення звіту на сайті та внутрішній розгляд так званого поглибленого звіту вже на рівні Європейської комісії. Остання виносить вердикт: надсилати до України ще одну місію чи повірити тим гарантіям, які ми надамо із виконання тих зауважень.

Судячи із перебігу подій, чергового приїзду інспекторів не буде. Думаю, наприкінці квітня — в середині травня матимемо на руках офіційний звіт. Потім чекатимемо рішення Європейської комісії.

Сподіваюся, Україна з'явиться у списку "А" серед країн, яким дозволено експорт молока і молочних продуктів до Євросоюзу. Це означає, що наша держава пройшла верифікацію системи контролю.

Наступний крок — складання списку підприємств, які одержали право експортувати власну продукцію. Зазвичай європейці спершу надають перевагу тим підприємствам, які вони бачили самі. Отже, згадувана трійця потрапить до цього списку, можна сказати, напівавтоматично. Решта мусять пройти повний комплекс перевірки. Це європейський чек-лист на 17 сторінках, заповнення кожного пункту із розлогими поясненнями, переклад англійською і ратифікація на відкриття.

Щодо другої сформованої групи експортерів української "молочки" європейці також не затягуватимуть дозвільного процесу. Бо розуміють, настільки висока відповідальність компетентного органу (Держветфітослужби. — В.Ч.), який благословляє підприємства на євросоюзівський простір.

А от наступним десантам — четвертому-п'ятому пакету із 5–7 підприємств — пробитися буде важче. Євросоюз, швидше за все, призначить чергову верифікаційну місію і сам обстежуватиме заявлені виробничі потужності. Якщо Україна, вибираючи потенційних експортерів, спіткнеться хоча би раз, нас можуть позбавити цього права. Тому тут багато в чому уже залежить не від порядності, а від рівня кваліфікації тих, хто атестуватиме підприємства.

Розуміючи це, Європейський Союз у рамках проекту технічної допомоги вишколює 500 українських інспекторів, навчаючи за власний кошт. Випускники разом із сертифікатом підпишуть угоду із Єврокомісією про те, що зобов'язуються відпрацювати три роки поспіль у державній структурі. У разі переходу до приватної фірми "перебіжчик" повинен повернути Єврокомісії кошти, витрачені на його навчання.

Власне, це та армія фахівців, чиїм підписам на документах повністю довірятимуть європейці. Щодо багажу знань, то обсяг інформації, який ми отримали від зарубіжних інспекторів, дорівнює базовому профільного профтехучилища. Якщо чесно, то мозки закипали... Тому що сам принцип логічних ланцюжків кардинально різниться від реалій, у яких формується той же інспектор в Україні. У Європі інспектор сприймає виробника не як підконтрольний об'єкт, а як свого учня. Переживає, що не зміг навчити, і радіє успіхам свого вихованця.

— Кадровий потенціал — це сила! Водночас треба створити і державну структуру, яка відповідатиме за безпечність та якість харчових продуктів, за принципом найкращих практик Євросоюзу. Таким компетентним органом, на думку урядовців, має стати Державна служба із безпечності харчових продуктів і захисту споживачів. А куди ж подінуть Держветфітослужбу? Розформують чи "зліплять" на її базі освячену?

— Я ніколи не гальмував жодної реформи і як державний службовець виконував і виконуватиму усі розпорядження, що надходитимуть із Кабінету міністрів. Не згоден — пиши заяву на звільнення і кричи у рупор, як кажуть, уже з вулиці. Але я маю право на власну думку і поділюся нею.

Державну службу із безпечності харчових продуктів і захисту споживачів планують "нафарширувати" кількома підрозділами, різними за напрямами діяльності: ветеринарія, санітарія, фітосанітарна служба, ринковий нагляд, пробірна служба, калібрувальний контроль за обладнанням… Якщо ми візьмемо сектор технічних бар'єрів торгівлі — ТВТ (ринковий нагляд, сертифікація і стандартизація тощо), то в нього роботи не менше, ніж у сектора санітарних і фітосанітарних заходів (SPS). А то й більше.

Якщо злити дві служби в одну, то я не певен, що зона SPS домінуватиме у ланцюжку "від лану — до столу", а це апріорі має бути саме так. Ще одна засторога, що хибно поєднувати двох рівнозначних гравців під одним дахом. Знайдіть мені керівника, котрий мав би освіту за цими двома напрямами, що не перетинаються у функціях і повноваженнях? Жодного! Як і інститутів, які навчають одночасно фаху і SPS, і ТБТ. Навіть в угоді про Світову організацію торгівлі ці два сектори розділені. І не через чиюсь забаганку, а тому що вони абсолютно полярні. І керівники, котрі працюють у цих системах, різняться за логічним складом розуму…

Грубуватий приклад: чим відрізняється контроль за виробництвом арматури від виготовлення ковбаси? Якщо виробництво арматури складається із двох ланцюжків — від мартену до заливки бетонної плити перекриття, включаючи вміст вуглецю, час іржавіння і т.ін., то ковбаси — більш як із десяти. От вам наочність того, як виглядатимуть дві різні структури після злиття і хто, зрештою, керуватиме цим одороблом: ливарник чи ковбасник?!

До речі, під час останньої моєї поїздки до Лондона обговорювали і цю проблему. Свого часу Словенія поєднала функції SPS і ТВТ під дахом одного компетентного органу. А згодом мусила офіційно визнати неефективність і зони SPS, і зони ТВТ. Після двох років до роздільного функціонування цих систем повернувся і уряд Нідерландів. Результати внутрішнього і зовнішнього аудиту виявилися невтішними. По-перше, на новостворений орган фінансово витратилися більше, ніж на дві структури порізно до злиття. По-друге, після об'єднавчого процесу Нідерланди втратили велику групу спеціалістів.

То чи варто нам повторювати очевидні помилки? Спираючись на європейський досвід, в Україні повинен функціонувати компетентний орган з питань технічного врегулювання та ринкового нагляду і другий — із безпечності харчових продуктів та ветеринарії, який у ЄС іменують Food and Veterinarian Office.

— А яку оптимальну дієздатну модель контролера за ланцюжком "від лану — до столу" запропонували би ви?

— До цієї структури мають увійти ветеринарні лікарі, котрі контролюють залишки ветеринарних препаратів та інших забруднювачів у кормах, згодовування, реалізовують державні програми із захисту здоров'я та благополуччя тварин, відстежують забій, проводять післязабійну експертизу. Ветеринарна служба відповідає також за транспортування, зберігання, маркування, переміщення, переробку, виготовлення готової продукції та виходу її із підприємства. Ці функції охоплюють 70% ланцюжка "від лану — до столу".

Сегментом у 25% (поставки продукції до магазинів, їдалень, їх реалізація, приготування аж до готової страви) повинні опікуватися гігієністи із санітарної служби. Тобто санепідемстанція мала би передати до Державної служби із безпечності харчових продуктів і захисту споживачів лише цю категорію фахівців, продовжуючи виконувати функції центру з контролю за захворюваністю населення. Але комусь ця структура видалася зайвою…

Якщо цього процесу не контролюватимуть, то Україна наражається втратити статус одразу за кількома "людськими" хворобами: СНІДом, туберкульозом, венеричними, тією ж реакцією Манту, Ебола… Хто перевірятиме дітей у дитсадках і школах? Лікувальні заклади? Це не їхня функція!

І насамкінець, 5% — це поле діяльності служби захисту прав споживачів. Те, чим займалася Інспекція у справі захисту прав споживачів. Життєздатність такого тріадного формату довели країни Євросоюзу.

— Повноцінне функціонування цієї системи залежатиме від повнокровного фінансування. У Польщі, наприклад, сукупні витрати на адаптацію до стандартів ЄС лише м'ясної промисловості становили близько 2 млрд євро. Якщо бюджет Мінагрополітики планують скоротити у 2,5 разу, то що тоді перепаде вам? І чим загрожує таке "обрізання" державі, українцям?

— Будь-яка система епізоотичного благополуччя складається із двох компонентів. Перший — це законодавче поле, яке регламентує кількість державних програм, що забезпечують Україні зовнішній статус. Другий компонент — фахівці державних районних ветеринарних лікарень і державних лабораторій ветеринарно-санітарної експертизи, забезпечені препаратами та діагностичними системами, котрі реалізовують зазначені програми. Цей тандем становить єдине ціле і повністю забезпечує діяльність державної системи протиепізоотичного контролю, яку Міжнародне епізоотичне бюро визнало еталонною.

Чи громіздка вона? Визнаю: так! Загалом майже 39 тис. чоловік. Так, обтяжливо для бюджету. І ми намірилися реформувати її протягом нинішнього року, поступово роздержавивши дільничні ветлікарні. Таким чином, до 40% навантаження на ветеринарну службу перебрав би на себе приватний сектор. Але…

Із цього року дільничні осередки, що утримувалися із центрального бюджету, суто механічно передали… місцевим бюджетам. При цьому не виділивши останнім додатково ні копійки. Тобто загальну суму у межах 750 млн грн, які йшли на заробітну плату ветеринарам (захищена стаття бюджетних видатків), сільрадам доведеться вишукувати самим.

Звідки? Кажуть, є джерело — екологічний податок. Так, цих коштів на рівні області вистачило б, аби фінансувати лише ветеринарні мережі. Однак обласній владі з екологічного податку залишається тільки 20%, решта ж "централізується" у Києві.

Гаразд, візьмемо ідеальний варіант: голова сільради завдав на свої плечі утримання ветлікарні. А завтра випадково знайде у лісосмузі кілька трупів свиней і накаже ветеринару тихцем закопати. І той візьме заступа, бо в разі відмови його підлеглі — 15 чоловік залишаться без зарплати. А тварини виявляться вірусоносіями африканської чуми свиней… Далі продовжувати?!

У Росії, починаючи з 2007 р., зафіксовано 750 випадків африканської чуми свиней. Чому? Та тому, що поганяють ветеринарною службою губернатори, котрі приховують вогнища АЧС доти, доки не "спалахне" комплекс-стотисячник. І хворобу пізно локалізувати — вона поширилася на сусідні регіони.

Тому ми застерігаємо: передача дільничних ветлікарень у відання місцевої влади — рішення не лише хибне, а й небезпечне. Фінансування за залишковим принципом просто вб'є мережу — елемент захисту державної системи протиепізоотичного контролю України. А для цього кожну дійну корову двічі на рік треба дослідити на туберкульоз, раз на рік — на лейкоз, кожній вколоти вакцину проти сибірки…

Щоби підтвердити статус країни, вільної від хвороби блютанг, треба провести 300 тис. досліджень на рік вартістю 300 грн кожне. А хто здійснюватиме ці процедури завтра? По кожній хворобі — туберкульозу, лейкозу, сальмонельозу, лістеріозу, інших ми зобов'язані щороку підтверджувати статус.

— А якщо по якійсь позиції втратимо його, то…

— Наприклад, статус по ящуру Україна підтримує завдяки прикордонним дослідженням: 150 тис. на рік. Зменшимо — втратимо репрезентативність, а з нею і статус по ящуру. Це додаткове навантаження на бізнес, який витрачатиметься на дослідження кожної партії, перегляд усіх міжнародних угод, які ґрунтуються на цьому статусі. Знаєте, це стільки нерозв'язних проблем! Допоки Україна благополучна за
36 хворобами тварин.

На перемовинах 26 жовтня генеральний директорат Європейської комісії з охорони здоров'я і захисту прав споживачів (DG SANKO) зобов'язав нас в обов'язковому порядку підтверджувати статус на губчастоподібну енцефалопатію великої рогатої худоби (BSE). До цього вимога була бажаною, оскільки у ЄС чистими від цієї болячки були лише 16 країн. Наразі — всі.

Увесь цей час Україна твердила: у нас немає BSE! Тепер треба довести це документально. Тобто від кожної корови старше трьох років і забитої на бойні мусимо дослідити тканини ризику — головний і спинний мозок, очні яблука. Одне дослідження — 350–600 грн. Причому нам повірять лише тоді, коли надамо репрезентативну вибірку, яка покриватиме всю країну. Загалом заходи вбираються у 34 млн грн, яких ми не можемо нашкребти. Але ж Україна хоче торгувати яловичиною з Євросоюзом? Тоді необхідно підтвердити статус BSE! Рано чи пізно доведеться це робити…

І було би злочином утаємничувати цю ситуацію від уряду: Держветфітослужба офіційно поінформувала прем'єр-міністра про вимогу Європи щодо губчастоподібної енцефалопатії великої рогатої худоби. Сподіваюся на розуміння, але мушу констатувати: Україна замість того, щоби додавати собі статусності по хворобах, навпаки, почала послаблювати процедури по тих, сталість яких ми вже підтверджуємо протягом 20 років.

Якщо проаналізувати бюджетні видатки на ветеринарію, то це 12% потреби, аби підтримувати на рівні всі протиепізоотичні програми, включаючи внутрішню програму вакцинації. Найдорожча з них — програма зі сказу, від якої через брак коштів доведеться відмовитися. Так, ми втратимо статусність по цій хворобі, але вона не впливає на зовнішню торгівлю.

— Тобто ветеринарна служба житиме впроголодь?

— …і відповідатиме на дурні запити: а що ви зробили, щоб розширити експорт м'яса? А чому зірвали переговори по молоку? Чому невдало з'їздили до Росії і не відкрили жодного підприємства? Але ж і сусіди резонно цікавляться: а чим можете підтвердити? Надайте репрезентативну вибірку по тому чи іншому компоненту…

А в нас 95% досліджень зорієнтовані на що? Кінцеву продукцію! А це показник найвідсталішої держави! У Європейському Союзі 85% лабораторних досліджень покривають ланцюжок "від лану — до столу", охоплюють увесь виробничий цикл. Тому там на фініші апріорі не може бути неякісного продукту.

У цьому корінь всюдисущої тези "в Україні немає якісного товару!". Не тому, що в нас руки не звідти ростуть. На відміну від європейців, ми тестуємо кінцевий продукт. Щоб визначити, з якого курника потрапив бройлер, чию грудинку вклали у ковбасу, ми марудимося три дні. У Європі — протягом години.

Сканер зчитав штрих-код на ковбасі, номер партії. Увів до комп'ютера і читаєш: назва компанії, місце розташування, птахофабрика №9, пташник №4. Натискаєш на "пташник №4" і перед тобою список: щеплення Гамборо — вакцинація такого-то числа, щеплення Ньюкасла — такого-то, дослідження на сальмонельоз — остання дата проведення, результати такі-то... Проти кожного заходу — код лабораторії та прізвище виконавця.

Якщо в Україні такий алгоритм працюватиме (а саме цього вимагає від нас ЄС!), то прикінцеве дослідження курячої тушки — зайва трата грошей. Хіба що задля моніторингу раз на місяць перевіряти пакувальниць, чи не захворіли, бува, на сальмонельоз. Бо й на фінальній стадії пакування можна забруднити продукцію… Але при цьому у Євросоюзі ця категорія робітників проходить лікарняне обстеження тричі на рік, а в Україні — раз на рік. От і вся відмінність!

Чи можна все зламати і змінити на краще? Можна! Але з людьми із державницьким мисленням, котрі реально націлені розв'язати сув'язь назрілих проблем.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
2 коментаря
  • Алена Голубева 31 января, 19:54 Як експортувати яловичину, коли вже багато років це -- дефіцитна позиція і поголів'я КРС скорочується вже багато років поспіль? Ефект заміщення? В Європу на високі ціни якісну яловичину, а у вітчизняні колбаси гнилу курятину? Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Геннадий Петров 30 января, 23:42 На мой взгляд глубоко аргументированная статья.Читал и ранее статьи этого журналиста.Два года назад был в Белоруссии и своими глазами увидел и покупал в магазинах Витебска сельхоз- продукцию,изготовленную на пригородных молочно-животноводческих комплексах, о которых доходчиво писал этот талантливый журналист- Владимир Чопенко.Кроме того в пригородных автобусах имел подробные беседы с работниками этих комплексов и выезжающих туда из Витебска на работу.Почему же ноль внимания и фунт презрения, как и к моим работающим в образовании изобретениям и авторским программам? Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
Киев 20 °C
Курс валют
USD 25.10
EUR 28.03