Українські харчі на європейському столі не з'являться, якщо Україна втратить статус країни епізоотичного благополуччя

Володимир Чопенко 23 січня 2015, 00:00
магазин

Читайте також

 

Ми ласо позираємо на терени Євросоюзу, сподіваючись, що тамтешній ринок і більш як півмільярда їдців залюбки проковтнуть усе, що виробляє наш агропродовольчий сектор. Начебто і підстави для цього є: зрослий за останній рік на 16% експорт до ЄС-28.

Щоправда, переважає у ньому продукція рослинництва. Отже, поки Україна залишається сировинним придатком Європи. Бо й до запровадження автономного преференційного торгового режиму для України ЄС охоче імпортував кукурудзу, ріпак і сорго (останні два — як джерело альтернативної енергії).

А от із продукцією тваринництва та готовими харчовими продуктами на європейському ринкові ми виглядаємо блідувато. Безсумнівно, продовжимо, як і раніше, заливати Європу соняшниковою
олією. Та ще курятину дозволили ввозити за квотою. На експорт свинини надій мало, оскільки самозабезпечення ЄС цим видом м'яса на рівні 111%. Перспективнішою виглядає роль постачальника яловичини, баранини, козлятини, молочних продуктів.

Однак на шляху просування означених товарних позицій постає цілий ряд бар'єрів. І не лише через відсутність напрацьованої законодавчої бази, адаптованої до євросоюзівської. Якщо надважливі програми у сфері ветеринарії не фінансуватимуться із державного бюджету, то Україна може переміститися зі списку благополучних до країн епізоотичного ризику. А це автоматично поставить хрест на експорті м'ясо-молочної продукції.

Ці та інші проблеми транскрибуємо із Віталієм БАШИНСЬКИМ, заступником голови Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України.

— Віталію Володимировичу, основну частину Угоди про асоціацію між ЄС та Україною присвячено ключовим реформам, економічному відновленню та зростанню, урядуванню, секторальній співпраці, зокрема, й у сфері сільського господарства. Вона також містить положення про глибоку та всеосяжну зону вільної торгівлі, що докорінно різниться від класичної угоди про вільну торгівлю. Адже передбачає взаємне відкриття ринків, стимулює конкурентоспроможність та інші кроки, необхідні для досягнення відповідності стандартам Євросоюзу і торгівлі на ринках ЄС. Нам навіть надали преференційний рік, аби ми поступово призвичаювалися до цього.

Чи встигне Україна за цей час гармонізувати національне законодавство із європейським? Скільки регламентів має узгодити Держветфітослужба, аби м'ясо-молочна продукція стала рівноправною на європейському ринку?

— За всіх ручатися не можу, хоча є "раціоналізатори", котрі радять основні євросоюзівські документи англійською, без перекладу, механічно вкласти у гарну обкладинку з тисненими золотом українськими титулами. Думають, що у такий спосіб можна прискорити процес як адаптації, так і визнання України повноцінним торговельним партнером Євросоюзу. А чи так швидко перевчаться наші виробники, модернізуються підприємства, щоби відповідати нормам Євросоюзу?

Алгоритм роботи Держветфітослужби із Єврокомісією відшліфовано тривалою співпрацею. Спільно проаналізували документацію — а це закони, юстовані накази, постанови та розпорядження, тобто нормативно-правову базу, що формує й організовує роботу нашого відомства. Загалом назбиралося десь 950 сторінок тексту, з обох сторін.

— Майже готовий аграрний роман…

— І це ще не все, бо ледь не на кожній сторінці — посилання на розділ, статтю того чи іншого закону, постанови. А по сусідству — другий стосик: європейське законодавство. У ньому лише так званий гігієнічний пакет вбирається у півтисячі сторінок.

Європейське законодавство умовно можна поділити на дві частини. Перша — це принципи нормування, друга — СанПіНи (санітарні правила і норми) та Codex Alimentarius ("Кодекс Аліментаріус" — збірник схвалених на міжнародному рівні і поданих в однаковому вигляді стандартів на харчові продукти). Тут ви знайдете, як встановлюються норми і якими з них послуговуються компетентні органи країн — членів Євросоюзу, плюс конкретні цифрові параметри.

Оскільки Україна у далекому майбутньому бажає стати членом євроспільноти, то ми повинні користуватися цим пакетом для гармонізації свого законодавства. Саме гармонізації та адаптації, а не сліпого копіювання.

— А як відбувається власне процес погодження обох законодавств? Деталізуйте саме чорнову роботу…

— Шляхом gap analysis — порівняльного аналізу. Наприклад, ми намірилися навести лад у сфері сирого товарного молока. Порівнюємо українські норми із європейськими. Ті параметри, які ніколи не нормували, копіюємо із європейських постулатів. А існуючі адаптуємо, іноді піднімаючи планку безпечності та якості, або ж запроваджуємо нові методи дослідження.

Як це було, приміром, із визначенням вмісту глютену у пшениці. Від його присутності у борошні залежать такі характеристики тіста, як пружність та еластичність. Так от, ми визначаємо цей критерій методом розтягування, а в Європі із тіста видувають бульбашку.

Здавалося б, методи аналогічні за принципом, а в результатах — повний дисонанс. Те, що у нас проходить "на ура", у Європі викликає певний скепсис. Чому? Бо експортована з України пшениця, за всіма документами декларована як продовольча, у Європі не дотягує навіть до… фуражної. Або навпаки. Саме через вміст глютену. Точніше, через різні підходи у його визначенні.

— Веземо начебто фураж, а в Італії із цього корму виробляють… макарони. Але тут питання більше вже до добросовісності наших аграріїв, експортерів, лаборантів.

— І до всіх процедур, бо мито сплачують як за фуражне зерно, хоча насправді продають продовольче. До таких хитрощів вдаються і європейські, і північноамериканські фермери. Але якщо там тебе спіймали на цьому раз, то вдруге не кортітиме махлювати. Там закони жорсткіші.

— Ну, провели порівняльний аналіз…

— Розробили стратегію, яку слід затвердити на двосторонньому засіданні Комітету із санітарних і фітосанітарних заходів (SPS). Ця структура опікується захистом здоров'я людей і тварин від ризиків, спричинених харчовими продуктами, а також захистом здоров'я людини від захворювань, носіями яких є тварини або рослини, і, нарешті, захистом тварин і рослин від захворювань та шкідників.

Заходи SPS поширюються на добавки у харчових продуктах, забруднюючі речовини у них, на процедуру сертифікації у частині дотримання принципів продовольчої безпеки чи здоров'я рослин, методів обробки, дотримання санітарних вимог при імпорті, щодо маркування, прямо пов'язаних із безпекою харчування.

Проте стратегію затвердимо лише після того, коли 28 країн — членів Європейського Союзу визнають нашу Угоду про асоціацію такою, що вступила у дію. Отоді ми спільно визначимо пріоритетні напрямки, частину з них віддалимо до 2016 р., а то й до 2018-го. Якщо вітчизняні експерти оберуть першочерговими молоко, свинину та яловичину, у такій послідовності і просуватимемо продукти на європейський ринок. Усе залежатиме від кон'юнктури.

Виконання стратегії — це обов'язок України, прописаний в угоді. Щодо зони SPS — тієї частини, яка забезпечує нашу зовнішню торгівлю і яка на сьогодні є вотчиною суто Держветфітослужби, то календарного плану дій, погодженого з Єврокомісією, ми не порушуємо. До кінця нинішнього року нам належить переробити та адаптувати вісім-десять регламентів.

— Але ж, окрім SPS, є ще абревіатура ТВТ — технічні бар'єри торгівлі. І в рамках Угоди про ЗВТ Україна зобов'язалася реалізувати заходи ТВТ, пов'язані із дотриманням прозорості у торговельних відносинах, усуненням зайвих торгових бар'єрів, вимогами щодо нанесення відповідного маркування, складу та якості харчових продуктів, ємності, форми і зовнішнього вигляду упаковки. Отже, і цей напрямок потребує розробки стратегії?

Складовими угоди є також вплив діяльності аграрного сектора України на довкілля, міграція населення із сільських територій, працевлаштування сільського населення поза фермою… І на кожну з них Євросоюз також вимагає стратегію?

— Так! Адресні, сегментарні стратегії, а не "солянку". Тобто до стратегії із SPS не можна долучити, хоча такі намагання є, стратегії із ТВТ чи розвитку сільських територій. Бо якщо одна із останніх виявиться сируватою, то зіпсутою вважатимуть і ту, що гарантує діяльність зони SPS.

Тому, щоби захистити наші напрацювання, будь-які зміни у стратегії погоджуємо із Євросоюзом. І то виключно у межах нашої компетентності.

— Вісім-десять регламентів… Які сфери вони охоплюють?

— Коли Верховна Рада прийме закон про корми, то похідним буде регламент із кормів. Ще один — щодо побічних продуктів тваринного походження, які переробляють на добрива. Україна запроваджує категоризацію, чого раніше взагалі не практикувала.

Перша категорія: побічні продукти від хворих тварин спалюємо на попіл. Друга: переробка з глибокою термічною обробкою із кінцевим виходом добрив. І третя категорія: утилізуємо, отримуємо м'ясо-кісткове борошно, яке можна використовувати у виробництві кормів.

Україна повинна пройти процедуру визнання статусу щодо хвороб тварин, інфекцій тварин і шкідників, регіоналізації/зонування, зон, вільних від шкідливих організмів, і зон, що охороняються від шкідників.

У цьому контексті пріоритетними є класична чума свиней (один регламент), бруцельоз і блютанг великої рогатої худоби (один регламент). Не певен, що ми їх адаптуємо.

— Є підстави для побоювання?

— В Україні щеплення проти класичної чуми свиней (КЧС) обов'язкове, тоді як Європа забороняє імпорт худоби, що пройшла вакцинацію. Тобто великотоварні комплекси з виробництва свинини, відмовившись від обов'язкового щеплення проти КЧС, не зможуть експортувати продукцію до тих країн, де ця процедура обов'язкова. До Росії, наприклад…

— Кого ж тоді вибирати? Росія як торговельний партнер ненадійна… Європу! Логічно?

— Вибирає виробник. Ми визначаємо зону, чисту від КЧС, і дозволяємо в означених межах не робити щеплень проти цієї хвороби. Затверджуємо наказом головного державного інспектора і таким чином свинині із цього регіону відкриваємо двері до Європи. Але якщо сусідній свинокомплекс намірився експортувати продукцію до Росії, він може преспокійно вакцинувати поголів'я. Це так званий віконний підхід, дозволений Європою.

"Вікна вікнами", але цей процес треба контролювати на державному рівні. Оскільки це вже стосується адаптації даного регламенту. І тут ми, фахівці Держветфітослужби, впираємося у стіну: мораторій на перевірки діяльності бізнесу. Заборона нівелює всі накази головного державного інспектора, перетворюючи їх на порожні папірці. Бо як перевіриш їх виконання?

Якщо мораторій триватиме до 1 січня 2019 р., і Кабмін не зробить винятку для перевірки зони SPS, як цього вимагає Європа, то ми не зможемо довести, що повноцінно контролюємо систему України.

— Систему чого?

— Систему державних гарантій безпечності та якості харчових продуктів. Ідеться вже не лише про свинину, а про будь-яку продукцію, що експортується до Євросоюзу. Бо там чітко усвідомлюють: якщо система функціонує завдяки двом складовим — нормуванню і контролю, то в інспектора мають бути важелі, аби перевірити виконання норм і законів. Приміром, як на птахофермах дотримують системи біобезпеки. А в нас такої змоги немає. Табу на перевірки!

Щоправда, ми знайшли лазівку. У розпорядженні про мораторій є така приписка: можна перевіряти тільки на обґрунтоване звернення юридичної або фізичної особи або коли підприємець сам запрошує тебе на перевірку.

От ми йдемо до експортерів і кажемо: приспів час вас перевірити! Запросіть нас, будь ласка. Виробник, зацікавлений в експорті, пише офіційного листа, і такими багатоходівками утрясаємо проблему. Але у цьому є і свій негатив: не дотримується принцип раптовості. Те, чого вимагають європейці. Зрозуміло, що завчасне попередження про прихід інспектора дає змогу експортерам "підчистити" очевидні недоліки.

— Паралельно, Віталію Володимировичу, постає інше питання — ідентифікація тварин. Безпаспортну свиню чи корову забивати можна? Експортувати м'ясо без роду і племені можна? Ми хоча законодавчо і зобов'язали ідентифікувати свійських тварин, улітку 2002 р. створили навіть державне підприємство "Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин", проте прогрес у цьому малопомітний. Тваринництво залишається притулком "нереєстрової" худоби…

— Якщо говорити про рівень ідентифікації великої рогатої худоби, то він коливається у межах 70%. Але це по підприємствах юридичної форми власності, тобто великотоварних господарствах. А от у приватному секторі, дай Бог, бодай до 15% дотягував. І це при тому, що близько 80% тварин утримується саме у приватному секторі. Тут процес ідентифікації гальмується передусім через людське нерозуміння: навіщо "сережки" у вухах корови чи свині?

У Франції ідентифікація теж проходила непросто. Перші два роки, аби люди призвичаїлися і не лякалися цієї процедури, вона була безплатною. Лише після цього стала платною.

Точно так починали і в Україні. А потім, як завжди у нас, хтось щось не так зробив, не те купив… Законодавство дозволяло не ідентифікувати худоби, яку утримували для власного споживання. Селянин міг два роки споживати молоко, а ідентифікував корову перед самим забоєм. Бирки не вішав: який сенс, якщо завтра вести під ніж? І ніс на пункт забою у мішечку… На жаль, процес ідентифікації в Україні перетворився на фарс. Точніше, на додатковий податок.

Із підприємствами-експортерами простіше. Вони розуміють, що їм теля треба купити на першому році життя, самостійно відгодувати до кондицій. І змалку ідентифікують. По кожній тварині — історія дослідження на туберкульоз, бруцельоз, лейкоз… Вона вписана у номер теляти, що й вимагає Євросоюз.

Тому проблема ідентифікації — суто внутрішньодержавна. На селі бракує просвітницької роботи з цього питання. Треба розтлумачувати Івану з Марією, що це потрібно для статусності держави, а їхні безпаспортні бичок із поросям підривають цю статусність. Для цього ми повинні показати ідентифіковане поголів'я на всій території держави, надати відповідні результати досліджень по кожному номеру, а не по кожній тварині, як у нас заведено.

— …які мусять зберігатися в електронній базі даних — Національному реєстрі ідентифікованих тварин.

— Щоправда, у ньому чимало мертвих душ. І одна із причин їх наявності — знову ж таки, неконтрольований подвірний забій. Заколов удома ідентифікованого кабанчика, а він у базі даних живе ще… 50 років. Бо виключити його із "книги живих" може лише сертифікований забійний пункт, утилізувавши номерні бирки Це, як кубик Рубика: крутонув один бік, на решті теж малюнок збився.

— Із цим подвірним забоєм ми товчемося із 2008 р. І все ніяк! Спочатку заборону на продаж домашнього м'яса, молока і сиру трактували як необхідну умову для вступу України до Світової організації торгівлі. Передбачили перехідний п'ятирічний період, протягом якого повинні були не лише привести законодавство у відповідність до міжнародних стандартів, а й підтягти до них селян, створивши необхідну інфраструктуру.

Оскільки уряд нічого не зробив, то у серпні 2013 р. Верховна Рада пролонгувала, по суті, бездіяльність до чергового дедлайну — 1 січня 2015-го. Буквально на носі Нового року похопилися: ґвалт! Селяни не зможуть торгувати на базарах сирим молоком, сиром домашнього виробництва та м'ясом, отриманим у результаті подвірного забою.

Дозволили! І що, цим самим зняли проблему? Побільшало спеціалізованих забійних пунктів? Чи мініферм із молоком європейського ґатунку?

— Як ветеринарний лікар, вважаю, що подвірний забій тварин необхідно заборонити. Як фахівець, розумію, чому до цього змушені були вдатися у Європейському Союзі.

З іншого боку, європейці не стикаються з такою кількістю тварин, що утримуються у приватних селянських господарствах, як в Україні, де в хлівах зосереджено 80% худоби. Тому запевняти, що ми можемо заборонити подвірний забій, це голослівна декларація.

Однак кожен має право купити якісне і безпечне м'ясо, молоко, сир. Реалізувати ж це право можна, лише заборонивши подвірний забій і запровадивши систему локального ринку. Ви хочете купити свіжину від подвірного забою, обсмалену соломою? Так і в Європі не забороняють! Але власник оббілованої туші може продати м'ясо тільки у своєму магазині. Він не має права вивезти його з Німеччини до Бельгії, потруїти там із десяток покупців і спокійно повернутися додому.

А в нас? Ветлікар прийде на подвір'я, випише довідку за передзабійний огляд кабанця, який ще рохкає. А завтра ви повезете на базар м'ясо… здохлої свині. Із довідкою, отриманою на абсолютно здорового кабанця.

Тому з метою гармонізації українського харчового законодавства із європейським, зокрема і щодо торгівлі домашніми продуктами, влітку 2014 р. Верховна Рада ухвалила Закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо харчових продуктів", який почне діяти з 20 вересня нинішнього року. Він передбачає поступовий перехід до нових правил.

Так, із 20 вересня 2020 р. продукти тваринного та рослинного походження домашнього виробництва можна продавати на агропродовольчих ринках за умови підтвердження їхньої придатності за результатами випробувань (досліджень) акредитованої лабораторії. Із 1 січня 2025 р. продукти, отримані в результаті забою не на бойні, зможуть використовуватися виключно для власного споживання або реалізації на агропромисловому ринку у межах 50 км від місця забою або в області, в якій його здійснили.

 

Далі буде

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
2 коментаря
  • Геннадий Петров 30 января, 15:39 Думали, что этот ворох проблем с помощью майдана решить? Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Bohdan Holub 25 января, 11:16 И проблема з реформуванням у тотальній корумпованості контролюючих органів. З одного боку у селян відсутня можливість виконати всі вимоги і їм простіше заплатити, а з іншого боку контролюючі органи, у всякому разі на місцях, створюють їм такі умови через ускладнення легальних процедур і спрощення хабарницьких. Ветеринарам краще б замість ветміліції створити власну службу внутрішньої безпеки. Хоча це все одно призведе до утворення ще одного вогнища корупції. Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
Киев 20 °C
Курс валют
USD 25.10
EUR 28.03