ДЖАМБОРІ — ЦЕ НЕ ТІЛЬКИ ВЕСЕЛО Й ЦІКАВО

Особисто в мене, та й, упевнена, майже в усіх моїх ровесників — нині двадцятип’яти— тридцятилітніх людей, слово-сполучення «літні канікули» асоціюється з піонерським табором. Тобто з нескінченними лінійками, запам’ятовуванням виступів і девізів, несмачною їдальняною їжею і грою «Зірниця», яка цікава і захоплююча була лише в тодішніх дитячих фільмах. Траплялися, звичайно, і приємні моменти, приміром: вимащування вночі одне одного зубною пастою, дискотеки і «кінофільми» вечорами, постійне перебування на свіжому повітрі. Але загальне враження від піонерських таборів залишилося не так щоб і погане, а якесь маловиразне, розмите. Навіть майже не було чого розповісти про такий відпочинок батькам і однокашникам. Тому залишається лише по-доброму позаздрити учасникам I Всеукраїнського скаутського джамборі, яке проходило поблизу села Виграїв Корсунь- Шевченківського району Черкаської області з 10 по 17 серпня нинішнього року. Ось вони вже ніколи не забудуть цих сім надзвичайно яскравих, наповнених різноманітними подіями днів.

Джамборі — так називаються великі скаутські збори, куди з’їжджаються однодумці. Джамборі — це час, проведений у наметовому таборі, це картопля, спечена в попелі, і пісні під гітару біля багаття. Джамборі — це безліч захоплюючих ігор, змагання, обмін досвідом і нові знайомства. А головне, джамборі — це місце, де діти не мають часу нудьгувати, де вони весело, цікаво відпочивають і одночасно здобувають корисні знання.

Організували I Всеукраїнське джамборі Асоціація скаутів нашої країни і Союз дитячих і юнацьких організацій м.Києва. На мальовничий берег річки Рось з’їхалося 435 хлопців і дівчат — представників тридцяти п’яти організацій (як скаутських, так і бажаючих ними стати) із дев’ятнадцяти областей України. Всі ці організації абсолютно різні, хоча мають і чимало спільного. Скажімо, багато уваги у своїй повсякденній діяльності учасники джамборі приділяють соціальній роботі: допомагають кризовим категоріям молоді (ВІЛ-інфікованим, наркоманам), «дітям вулиці», дітлахам із різноманітними функціональними обмеженнями, ведуть інформаційно-ро-з’яснювальну роботу серед однолітків. До речі, акцент саме на соціальній спрямованості діяльності — взагалі специфіка українського скаутингу. Врешті він увібрав усе найкраще, що від початку було закладено в цей рух його засновником — анг-лійцем Робертом Баден-Пауеллом на початку ХХ століття: виховання підростаючого покоління в дусі товариськості, патріотизму і любові до батьківщини. Скаути дбайливо ставляться до природи, вчаться виходити переможцями з екстремальних ситуацій. Ще ці дітлахи — не білоручки. На власні очі бачила (для представників київських ЗМІ спеціально організували прес-екскурсію на джамборі), як три дівчинки років десяти вправно готували обід, а два хлопчики майже такого самого віку ретельно кололи дрова. А крім цього, скаути вміють орієнтуватися в геть незнайомому лісі, знають, як надавати першу медичну допомогу, тренують не тільки тіло, а й дух: вчаться витривалості, волі, дисципліни. Багато що можна розповісти й про I Всеукраїнський скаутський зліт. І про ігри (самі назви чого варті — «01», «03», «Екстрим», «Майстровиті бобренята», «Відважні вовченята», «Хитрий лис», «Розвідники», «Слідопити», «Рятувальники», «SOS-природа», «Острів скарбів»), і про скаутське ралі «Стежка сталкера». І про щоденні тренінги, присвячені профілактиці ВІЛ-СНІДу серед молоді, методам виходу з наркотичної залежності, репродуктивному здоров’ю підростаючого покоління, різноманітним конфліктам і способам їх вирішення.

І як тут, бодай кількома словами, не згадати організацій—учасників зльоту. Природно, з усіма за кілька годин перебування на джамборі журналісти познайомитися, хай навіть поверхово, не могли. Але ті, з ким випало поспілкуватися, залишили приємне враження. Серед них — дітлахи з дитячої туристичної організації «Мангуп» (Київ). Вони не лише ходять у походи, краєзнавчі експедиції, а й ось уже кілька років працюють із дітьми-інвалідами. Або, скажімо, організація «Відрада». Вона, до речі, єдина в столиці України працює над утіленням в життя програми «Делегати дитячих прав». Тобто навчає дітей, які згодом інформуватимуть своїх однолітків про права підростаючого покоління. Не менш потрібну справу роблять члени всеукраїнської громадської організації «Наші діти». Свій початок вона бере з одеського клубу східних єдиноборств «Сакура». Нині хлопчики та дівчатка можуть тут не тільки займатися спортом, а й відвідувати образотворчу і телестудію, підключатися до реалізації спільного з ЮНІСЕФ проекту «Профілактика негативних явищ у молодіжному середовищі». Ну а цілковите захоплення викликали в журналістів хлопці з запорізького клубу скаутів «Хортиця». Всі як один одягнені в гарну форму, усміхнені, привітні. Влітку вони вирушають у пошукові експедиції, живуть у польових умовах, вивчають природу й історію свого краю. Взимку трудяться в майстерні: обробляють знайдені самоцвіти й археологічні матеріали, частину яких потім передають до краєзнавчого музею. Загалом, коли одна з учасниць джамборі цілком серйозно заявила: «Без скаутів немає життя», — її слова, повірте, не викликали в мене іронічної посмішки. Тому що на власні очі побачила: скаутинг — це справді здорово, корисно і цікаво.