СПРАВА БАНКУ «ДАМіАНА» — ПРАВДА ЗАВЖДИ ОДНА?

Біографію В’ячеслава Крамного, принаймні часів його діяльності на батьківщині, цілком можна назвати українським варіантом американської мрії. Та через підступи долі — які чи то збіглися зі зверненням до зарубіжних колег української Генпрокуратури, чи то були організовані нею — людина, котра свого часу очолювала, зокрема «Укрінвалютторг», близько 15 місяців провела у швейцарській в’язниці й постала перед судом.

Сьогодні колишній в’язень підтверджує, що утримання у швейцарській в’язниці приблизно відповідає умовам перебування в санаторії ЦК не для відповідальних, а для рядових працівників. І все-таки він дуже образився на українську Генпрокуратуру й на заступника генпрокурора Миколу Обіхода зокрема. Більше того, пан Крамной висуває обвинувачення у фальсифікації українською стороною документів у справі банку «Даміана».

Проте, мабуть, найдивовижнішим у цій справі є те, що фактично представник Генпрокуратури й один із колишніх підсудних абсолютно по-різному зрозуміли один і той самий вирок швейцарського суду й загалом обидва залишилися ним задоволені. Почуття глибокого задоволення й упевненість у тому, що Україні повернуть близько 19 мільйонів доларів США, продемонстрував наприкінці минулого тижня на прес-конференції Микола Обіход («ЗН» № 27). А В’ячеслав Крамной в інтерв’ю нашій газеті зазначив, що, хоча його адвокати і збираються подавати касацію, для нього це вже не має особливого значення. Позаяк у суді прозвучали формулювання, які дозволяють йому не тільки залишитись у Швейцарії та продовжити там свою діяльність, а й претендувати на політичний притулок. А стосовно горезвісних 19 з гаком мільйонів, В.Крамной стверджує, що заява пана Обіхода з приводу повернення цих грошей Україні й рішення швейцарського суду, м’яко кажучи, не відповідає дійсності.

Нетерпляче очікуючи на можливість ознайомитися з письмовим рішенням суду, яке вже озвучили й так неоднозначно розтлумачили зацікавлені сторони, ми сподіваємося в найближчому майбутньому з’ясувати, хто із них говорить правду. Або — у чиїх словах її все-таки більше.

Слово В’ячеславу Крамному:

— Пан Обіход заявив, що Сидоренко, Дворянчиков і Крамной винні в таких злочинах: нечесному веденні справ, зловживанні довірою, фальсифікації документів, унаслідок чого вони викрали понад 19 мільйонів доларів, які належать українському державному концерну «Украгротехсервіс». Він сказав також, що завершення цієї справи — серйозний крок до повернення цих грошей в Україну. Усе це не відповідає дійсності.

З 1996 року суддя по слідству Корню веде розслідування, ясна річ, підтримуючи сторону України. Спираючись на документи, надані Україною, передає справу на розгляд суду. Чиновникові будь-якої західної країни навіть на думку не спаде, що чиновник у принципі може, виконуючи свої службові обов’язки, фальсифікувати документи, дбаючи про якісь певні інтереси. Цим пояснюється той факт, що довіра до української прокуратури з боку Швейцарії була абсолютною. Усі документи, надані українською стороною, не викликали ані найменшого сумніву. Таким чином, справу було фактично фальсифіковано українською стороною.

Відповідно до міжнародної угоди про надання правової допомоги в тому випадку, коли надходить вимога по лінії Інтерполу, людину однозначно заарештовують і передають тій державі, яка вимагає. Уникнути цього можна лише одним способом — 100-відсотково довести свою невинність. Надіславши запит щодо нас трьох, українська сторона надала копію гарантійного листа за підписом пана Бортника, стверджуючи, що він фальшивий. Ну які докази міг надати кожен із нас щодо такого документа? Українська сторона пояснювала також, що ми підробили цей документ, аби вкрасти двадцять мільйонів.

Заарештували нас у п’ятницю ввечері, а в понеділок уранці на суді пред’явили цей документ. Я сказав, що вперше його бачу. Мені було заявлено, що, за словами української сторони, ми виготовили цю фальшивку та пред’явили на списання коштів. Якщо це єдине обвинувачення, сказав я тоді, то я певен, що через два дні буду на волі. Я не наївна людина, але в цьому випадку, не знаючи тонкощів, справді виявив наївність.

Ми заявили, що ніякого кримінального злочину не скоїли. І, до речі, зробили фактично однакові заяви, незважаючи на те, що не бачилися перед арештом. Відповідно до міжнародної угоди про надання правової допомоги в тому випадку, коли надходить вимога по лінії Інтерполу, людину однозначно заарештовують і передають тій державі, яка вимагає. Уникнути цього можна лише одним способом — 100-відсотково довести свою невинність. Надіславши запит щодо нас трьох, українська сторона надала копію гарантійного листа за підписом пана Бортника, стверджуючи, що він фальшивий. Ну які докази міг надати кожен із нас щодо такого документа? Українська сторона пояснювала також, що ми підробили цей документ, аби вкрасти двадцять мільйонів. Заарештували нас у п’ятницю ввечері, а в понеділок уранці на суді пред’явили цей документ. Я сказав, що вперше його бачу. Мені було заявлено, що, за словами української сторони, ми виготовили цю фальшивку та пред’явили на списання коштів. Якщо це єдине обвинувачення, сказав я тоді, то я певен, що через два дні буду на волі. Я не наївна людина, але в цьому випадку, не знаючи тонкощів, справді виявив наївність. Ми заявили, що ніякого кримінального злочину не скоїли. І, до речі, зробили фактично однакові заяви, незважаючи на те, що не бачилися перед арештом. Відповідно до міжнародних угод, для того, щоб сторона, яка запитує — у даному випадку держава Україна, — могла надати докази з приводу заперечень підозрюваних, дається 21 день. Проте за цей час прокуратура надіслала нові обвинувачення проти нас. Мова йшла про розкрадання коштів під час продажу гасу. Прокуратурою були подані документи, із яких випливало, що я, з метою викрасти гроші по гасовому контракту, склав фальшивий контракт, у якому не було зазначено ціни. Тобто Україна вилучила справжній контракт і робочий документ, в якому справді не було проставлено ціни, оскільки вона обговорювалася. Отже, цей робочий документ був наданий швейцарській стороні як основний.

В’ячеслав КРАМНОЙ У 17 років, по закінченні 1961 року технікуму радянської торгівлі в Новочеркаську, пішов працювати. Через рік вступив у Донецький інститут радянської торгівлі та продовжив навчання заочно. Потім почався карколомний зліт. У 21 рік В.Крамной став директором великої овочевої бази в Макіївці. У 27 років очолив макіївський харчоторг. Через шість років обійняв посаду першого заступника начальника управління торгівлі в Донецькій області. За успішну роботу нагороджений орденом «Дружби народів». У 37 років його призначили начальником управління робітничого постачання вугільної промисловості по Донецькій області. В управлінні тоді працювало близько 70 тисяч чоловік. З 1988 до 1990 року — начальник управління торгівлі Донецького облвиконкому. Потім — генеральний директор «Укрінвалютторгу». Згодом бере його в оренду й перейменовує на «Різноімпекс». Одружений, батько трьох дітей.

Закінчується все тим, що швейцарська сторона порушує свою кримінальну справу паралельно з українською і виписує ордер на наш арешт уже від свого імені.

— Причиною цього був гасовий контракт?

— Так, адже Україна надала документи про те, що ми нібито здійснили розкрадання, а це відбувалося на території Швейцарії і робилося через швейцарську фірму.

— Як були сформульовані пред’явлені вам претензії?

— Розкрадання в особливо великих розмірах (в Україні стаття 86 прим.), шахрайство, підлог. Мені було пред’явлено також обвинувачення в зловживанні службовим становищем. Поки ми перебували в ув’язненні, наші адвокати зібрали документи, які підтверджують, що ми не викрадали тих 19 мільйонів, а на цю суму було поставлено нафтопродукти. У цей час наш український адвокат зробив звірку з документами «Украгротехсервісу» — фірми Бортника, що тоді був поранений. Відповідно до цього акта звірки, виходило, що Україна заплатила нам зайву 191 тисячу доларів США. Тобто ми списали 19 900 000 доларів, і якщо врахувати їх в оплату, то ми отримали зайву 191 тисячу доларів, і наш бухгалтер повернув ці гроші. Але в принципі, у світі комерції, де укладаються угоди на 300 мільйонів, 191 тисяча — це взагалі не питання.

Мушко, який заміщав Бортника, був заарештований вранці того дня, коли мав прийти підписати акт звірки після проплати. Проте, коли наші адвокати пред’явили акт звірки, показавши, що ми повернули 191 тисячу доларів, природно, обвинувачення в розкраданні відпадає і прокурор кантону скасував свій ордер на наш арешт.

Уся ця процедура тривала з листопада 1994 року до січня 1995-го. У результаті швейцарська сторона заявляє: ми поки що не можемо сказати, винні вони чи ні — це покаже розслідування, але порушення, в якому їх підозрюють, не «тягне» на те, щоб утримувати їх у в’язниці. 25 січня 1995 року швейцарський ордер на арешт був скасований, але справа не закривається. У Швейцарії ще залишаються стосовно нас зобов’язання перед Інтерполом.

Після цього суддю по слідству було підвищено у посаді і нашу справу приймає суддя по слідству — пан Корню. Над нами «висить» процедура висилки й у вересні 1995 року федеральна служба поліції приймає рішення вислати нас в Україну, не заглиблюючись у суть питання. Природно, наші адвокати заявили протест. Верховний федеральний суд Швейцарії ухвалив, що нас не можна відправити в Україну і що кримінальне розслідування в справі не передається державі-заступнику, тобто Україні. Суть мотивування полягає в тому, що інкриміновані нам правопорушення здійснені на території Швейцарії. Нам були відшкодовані матеріальні витрати, понесені в зв’язку з процедурою касації.

— І яким був ваш статус після цього — ви знаходилися на «підписці»?

— Ні.

— Тобто вас випустили, не узявши ніяких зобов’язань?

— Нас випустили, наступного дня ми зустрілися із суддею. Він сказав нам, що ми вільні, що всі наші рахунки відкриті, і ми можемо займатися будь-якою законною діяльністю на території Швейцарії, можемо їхати, куди завгодно. Взагалі я думаю, що швейцарська сторона була зацікавлена в тому, щоб ми поїхали.

— Аби уникнути зайвої турботи?

— Так, хоча це не означає, що вони припинили б розслідування справи. Слідство закінчилося 1998 року і, оскільки справа дуже об’ємна, — близько 40 томів, її розгляд було призначено на 2000 рік, оскільки суд мав ознайомитися з ними. І ось 26 червня нашу справу розглянув суд присяжних.

Обвинувачення, що були пред’явлені мені особисто, і передані швейцарською прокуратурою в суд: зловживання довірою, несумлінне управління майном, шахрайство і підробка. На підставі яких фактів було сформульовано це обвинувачення? Насамперед, мався на увазі контракт між кіпрською компанією «Укварпетролеум» і «Укрінвалютторгом», директором якого я був. Йшлося про розкрадання з особистою метою, а також на користь третіх осіб суми, щонайменше, у мільйон 78 тисяч 256 доларів. Рішення, прийняте швейцарським судом за цим пунктом, свідчить, що ніякого розкрадання не було, а гроші Україна одержала повністю.

Таке обвинувачення стосується контракту «Гленкурт Інтернешенел» із «Украгротехсервісом». Обвинувачення по цьому пункту звучало так: «Здійснив розкрадання на свою користь, а також на користь третіх осіб у сумі 19 мільйонів 925 тисяч 369 доларів». По цьому пункту суд ухвалив, що ніякого розкрадання не було. Судом доведено, що «Украгротехсервіс» заборгував ці гроші компанії «Гленкурт Інтернешенел». Суд відзначив: «Старанно вивчивши показання свідків пана Бортника, суд установив, що пан Бортник каже про можливий збиток, нанесений його організації на суму 900 тисяч доларів», що не можна порівняти із сумою, запропонованою Українською державою. З огляду на те, що сума 900 тисяч доларів лише заявлена паном Бортником і нічим не підтверджена, вона не береться до уваги як обвинувачення в розкраданні. Предмета розгляду немає. А сам пан Бортник фактично відкидає суму в 19 мільйонів 925 тисяч доларів.

— Звідки все-таки взялася сума, названа паном Бортником?

— Зокрема, 400 тисяч — це простій суден понаднормово в порту. Відповідно до існуючого договору, цей простій — справа української сторони, що своєчасно не забезпечила розвантаження суден. Втім, у випадку виникнення в такій ситуації суперечки, вона вирішується в рамках комерційних суперечок, а не кримінальної процедури.

Пан Обіход з приводу цих 19 мільйонів твердить, що вони можуть бути повернуті в Україну. Але суд установив: вони не були нами привласнені. Значна частина з них пішла на сплату виробникам нафтопродуктів — іноземній фірмі. Суд установив, що ми не використовували ці гроші для себе. Тому про повернення Україні якихось грошей не може бути й мови.

Наступне обвинувачення — у шахрайстві. Шахрайство полягає в тому, що ми нібито підготували фальшиві документи, фальшиві гарантії і т.д. Ми надали всі документи, які засвідчують, що цей контракт із «Украгротехсервісом» ішов у рамках постанови Кабінету міністрів, що він був прозорим, контролювався СБУ. Щодня до банку «Даміана» приходив представник спецслужб і цікавився, як проходить проплата. Суд з цього обвинувачення виніс таку ухвалу: «Шахрайство передбачає спочатку намір учинення злочину і його наступну реалізацію», а оскільки наміру не було, тому стаття про шахрайство відпадає сама собою — контракт задумувався та здійснювався в інтересах України. Останнім обвинуваченням, обставиною, яка збільшує мою провину, стало обвинувачення в тому, що я скористався своїм становищем державного службовця. Але на той момент я вже не був державним службовцем, я був ним тільки до 1992 року. Я одержав офіційну довідку Міністерства зовнішньоекономічних зв’язків про те, що я ніколи не укладав із державою контракту на роботу, як це передбачено для держслужбовця чинним законодавством. Крім того, я не одержував заробітну плату від держави — я і моя фірма існували за рахунок власних прибутків.

За запитом моїх адвокатів відома компанія «Беккер і Маккензі» проаналізувала законодавство України, яке регламентує ці питання, і зробила висновок, що я не був державним службовцем, а також видала відповідну довідку.

Прокурор зняв це обвинувачення під час суду.

— Так за що ж ви були засуджені?

— Нас засудили за те, що для одержання належної нашій фірмі суми в розмірі понад 19 мільйонів доларів США, ми використовували механізм, не передбачений швейцарським законодавством.

— І це все?

— Усе. Тобто ми списали ці гроші, котрі, як і встановив суд, належали нам. Справді, нас засудили до 18 місяців ув’язнення. Це все обвинувачення, що залишилося на сьогодні. У тому, що нам присудили цей термін, свою роль, безперечно, зіграла справа Михайлова. Тому що коли його виправдали, він пред’явив позов швейцарській владі за те, що його незаконно тримали в ув’язненні. А ніякому чиновнику це не потрібно, в якій би державі він не працював...

— Як ви мали вчинити з цією сумою, щоб не викликати дорікань швейцарської влади?

— Просто звернутися до швейцарського суду. Те, що ми не зробили цього, було нашою помилкою.

— Ви певні, що суд прийняв би рішення на вашу користь?

— Ми були абсолютно в цьому переконані. До речі, тут, у Швейцарії, існує дуже складна система списання грошей. І швейцарський банк ніколи не здійснив би це списання, якби ми не подали документи, які підтверджують, що ми поставляли ці нафтопродукти. Документи ці є, вони прийняті швейцарським банком. У принципі, велика частка відповідальності лежить саме на швейцарському банку, тому що списував гроші він, а не ми. Ми тільки надали відповідні документи. Отже, говорячи про повернення 19 мільйонів, пан Обіход каже неправду, тому що питання про цю суму взагалі закрите швейцарським судом. Найважливіше, що ухвалив швейцарський суд стосовно 19 мільйонів: розкрадання тут не було, і з приводу самої суми запитань немає. Залишилося одне — юридична обгрунтованість її списання, тому що для цього використовувався механізм, неприйнятний для Швейцарії. Те, що всі гроші і по гасовому контракту, і по другому договору використані правильно, у суду сумнівів не викликає.

— Що ви збираєтеся робити далі?

— Звичайно, наші адвокати мають намір подавати апеляцію. Але для мене зараз усе це вже несуттєво. Оскільки швейцарський суд зазначив, що українська прокуратура продовжує переслідувати мене, то це суперечить міжнародній угоді про взаємодопомогу.

— Суд так прямо і вказав?

— Абсолютно. Отож, переслідування щодо мене з боку української прокуратури є незаконним, оскільки, виконуючи міжнародну угоду про взаємодопомогу, Україна була зобов’язана всі матеріали, що стосуються мене, надіслати до Швейцарії.

— Тобто всі свої претензії до вас?

— Так. З травня 1994 року я не жив в Україні. Але коли я вчинив якесь правопорушення, котре навіть не має ніякого відношення до розслідуваної справи — приміром, збив когось машиною, усі ці матеріали мали бути додані до матеріалів справи. Крім того, суд зазначив, що я маю право жити і працювати у Швейцарії.

— Який сьогодні ваш статус у Швейцарії?

— Статус людини, що просить політичного притулку. Ми заявили клопотання про надання полі- тичного притулку. Дворянчиков відмовився — він росіянин, а Росія ніколи не видасть його, тому він зібрався і поїхав додому. А я сказав, що поки не одержу остаточне рішення Швейцарії, нікуди звідси не поїду. Тепер кожен із нас зайнявся своїм бізнесом, тим самим, що й в Україні. Я займався комерцією, нині, в основному, консалтингом. Я адаптувався тут.

Заступник генерального прокурора України, начальник управління з розслідування особливо важливих справ Генеральної прокуратури Микола ОБІХОД:

— Миколо Сергійовичу, у вас є рішення швейцарського суду в справі «Даміана» банку?

— На сьогоднішній день рішення суду як процесуального документа в нас немає. Це пояснюється тим, що є певний термін для суду, який приймає рішення й оформляє відповідний документ. Його потім отримують сторони у справі. Крім того, є термін, передбачений для апеляцій, оскаржень ухваленого рішення. Цей термін скінчився 14 липня.

— Але ви особисто брали участь у засіданнях суду в цій справі?

— Так, крім того, інтереси України представляли два швейцарських адвокати.

— На якій підставі ви оприлюднили на прес-конференції тиждень тому рішення швейцарського суду в частині обвинувачення?

— Рішення суду було оголошено. Це обвинувальний вирок, суть якого полягає в тому, що суд визнав винними трьох підсудних Ю.Сидоренка, О.Дворянчикова і В.Крамного. Суд визнав їх винними у скоєнні злочинів, передбачених трьома статтями швейцарського Кримінального кодексу: нечесне ведення справ, зловживання довірою та використання підробних документів. Неправильне списання коштів проходить як складова частина злочину.

Йшлося про незаконний переказ 1994 року на рахунки «Даміана» банку коштів державного концерну «Украгротехсервіс» на суму 19 925 469 доларів США. Суд визнав цих осіб винними у скоєнні кримінальних злочинів, їх засуджено до 18 місяців позбавлення волі. Але з урахуванням того, що раніше, 1994 року, їх було заарештовано у Швейцарії на клопотання про екстрадицію з боку України й вони перебували під вартою до ухвалення остаточного рішення стосовно цього питання близько 15 місяців, цей термін їм зараховано. Їх визнано винними в незаконній операції при переказі названої суми. Решта три місяці вважаються умовними. Ми вважаємо рішення швейцарського суду щодо визнання засуджених винними у скоєнні злочинів об’єктивним. Визначення покарання — це справа суду.

Крім того, у цій справі був ще один епізод. Йдеться про невелику суму — 1 мільйон 188 тисяч доларів США. У ньому суд не побачив вини цих людей.

— До пана Звягільського у слідства претензій у цій справі немає. Через недоведеність його вини чи через відсутність складу злочину?

— Під час розслідування цієї справи не було встановлено, що пан Звягільський одержав частину незаконно вивезеної з України суми, яка проходить у цій справі. У цьому зв’язку слідство визнало, що в діях Ю.Звягільського відсутній склад злочину. Таку ухвалу зроблено наприкінці 1997 року.

— Чи відповідає дійсності інформація про те, що Україні не варто розраховувати на одержання суми у 19 мільйонів доларів США?

— Після набрання вироком чинності буде розпочато заходи для повернення цих грошей в Україну. Якщо незаконний переказ цих коштів відбувся в зв’язку зі скоєнням кримінального правопорушення, це є підставою для вимоги повернення всієї суми. Але ми, звісно, подивимося за остаточним результатом — що повернеться. Зараз важко зазирати в майбутнє і стовідсотково гарантувати повернення суми в повному обсязі. Але, принаймні, визнання в обвинувальному вироку того факту, що ці гроші були незаконно забрані в «Украгротехсервісу» конкретними людьми, є підставою для того, щоб вимагати повернення ними всієї суми. Потім, якщо «Даміана» банк чи конкретні люди, котрі працюють там і володіють ним, не погодяться з таким рішенням, то для таких випадків є юридичні шляхи вирішення цих питань.

Ми завжди говорили про те, що «Даміана» банк і конкретні обвинувачувані вчинили нецивілізовано, незаконно. Справді була тяжба з «Гленкуртом» — панамською фірмою, яка постачала «Украгротехсервіс» світлими нафтопродуктами. До речі, ця фірма належала тим самим людям, котрі обіймали керівні посади в банку «Даміана» й у державному підприємстві «Укрінвалютторг», перейменованому під час цієї операції в «Різноімпекс», що, до речі, вони приховали від відповідних контролюючих органів України.

Керівники «Даміана» банку незаконно переказали суму на свої рахунки, не маючи на це ніяких прав. І якщо сьогодні обвинувачувані стверджують, що частину цієї суми справді повинні були на законних підставах переказати «Гленкурту» (тобто, повторю, тим самим обвинувачуваним, власникам цієї фірми), то для цього існувала можливість звернутися до арбітражного суду. Втім, цей шлях можливий і зараз. Але поки що ми бачимо лише, що 19 мільйонів доларів США забрано з порушенням усіх норм закону й моралі, шляхом перевищення своїх прав і навіть з допомогою використання підробних документів. Я маю на увазі фальшиву гарантію нібито за підписом Бортника. У суді прозвучало, що цей документ є фальшивим, це довела швейцарська експертиза. Документ було створено шляхом компонування. Його походження відстежено й установлено, що він надійшов в Україну зі швейцарського офісу. Документ надійшов у київський «Даміана» банк, де його сприйняли як документ, що є підставою для зняття 19 мільйонів з рахунку «Украгротехсервісу» та переказу цих грошей на рахунки «Гленкурта».

— Чи згодні ви з твердженням, що, оскільки Україна передала до Швейцарії не всі свої претензії стосовно тоді ще підозрюваних, це дає їм право, нібито на підставі міжнародного договору про співробітництво, претендувати на політичний притулок?

— Наше правове співробітництво регулюється низкою спеціальних конвенцій. Вимоги конвенцій у цьому випадку Україною дотримані, хоча вони набрали чинності в нас на два роки пізніше, ніж відбулася передача справи. Тобто тоді передбачені в них вимоги не були для нас обов’язковими. Нами були передані матеріали на цих осіб, які стосуються злочинів, скоєних ними на швейцарській території. Це й логічно, і розумно. А рішення іноземного суду в справі, що складається з конкретних епізодів, не може бути індульгенцією, яка оберігає підсудних від відповідальності за інші діяння, здійснені на території України.

— Як ви вважаєте, чи може, приміром, п. Крамной отримати політичний притулок у Швейцарії?

— Для того, щоб отримати політичний притулок, потрібно від чогось тікати. Це поєднання двох слів, напевно, передбачає якісь політичні переслідування. Вибачте, але мені не відомий політик Крамной, я знаю громадянина на прізвище Крамной, який скоїв кримінальний злочин. Про які політичні переслідування може бути мова? Тим більше що претензії, які висунуті в обвинуваченні, пред’явленому йому українською стороною, знайшли своє підтвердження в рішенні незалежного швейцарського суду.

— Який статус цих людей сьогодні?

— До завершення судової процедури підсудні мали і донині мають право на тимчасове проживання на території Швейцарії. Але із закінченням процедури стосовно них наберуть чинності звичайні вимоги, які пред’являються громадянам усіх держав, котрі в’їхали на територію Швейцарії.

— З чиєї подачі — української чи швейцарської сторони — розслідувалася ця справа?

— Генеральна прокуратура України звернулася до швейцарських компетентних органів по правову допомогу й отримала її. Це співробітництво стало прецедентом, першим випадком спільної роботи з таких справ. І ми задоволені її результатом. У справі п. Лазаренка, як відомо, таке співробітництво ведеться вже на вищому рівні.

— 12 червня в США мав бути визначений статус п. Лазаренка. Вам відомо, яке рішення було прийнято?

— Відомо, що розгляд цього питання перенесено на 25 липня. Буде вирішуватися питання в частині запобіжних заходів, що обмежують його свободу пересування. Тобто — чи буде він перебувати у в’язниці.

24 липня в американському суді з урахуванням ситуації, що змінилася (наявності вироку стосовно П.Лазаренка), вирішуватиметься питання про його екстрадицію Швейцарії.

— Як ви вважаєте, чи опиниться П.Лазаренко зрештою в Україні?

— Гадаю, і в мене є для цього підстави, що таку можливість буде реалізовано.

— Свого часу генеральний прокурор висловив упевненість у тому, що П.Лазаренко буде в нас тоді, коли нам це буде потрібно. Чи означає це, що поки що необхідності в присутності П.Лазаренка тут немає чи що позиція США виявилася в цьому питанні більш жорсткою, ніж передбачалося?

— Думаю, що слова генерального прокурора не так трактують. П.Лазаренко нам потрібний із першого дня порушення кримінальної справи. І 1997 року, коли справу було порушено за фактами, і в 1998-му, коли вона трансформувалася в справу проти конкретної особи. Протягом усього цього часу до нього є тисяча запитань, на які ми хочемо дістати відповіді.

Нині розслідуються струмочки грошей, які походять із руху величезних грошових потоків. Нами досліджується майже 10-річна діяльність П.Лазаренка і тих людей, що із ним пов’язані, приблизно такий же за тривалістю період української економіки, а також таємні важелі, що приводили в рух ланцюг певних подій. Будуть виявлені дуже цікаві факти. Деякі уже виявлені, але ми поки що не говоримо про них. Це дуже трудомістка робота. Тому що, приміром, якщо нам необхідно здійснити якісь дії на території України, то ми можемо зробити це швидко. Якщо ж потрібно робити щось у Гібралтарі, Сингапурі, Гонконгу або на Багамських островах...

— Вибачте, ці географічні назви ви називаєте просто так, для прикладу, чи вони мають відношення до даної справи?

— Я називаю їх просто і вони мають відношення до справи, оскільки географія діяльності цієї злочинної групи дуже широка й охоплює близько 30 країн, у тому числі вельми екзотичних.

— Чи можете ви назвати фірми і банки, що фігурують у справі Лазаренка?

— Їх дуже багато. Але якщо говорити про банки, то вони виконували технічні функції. Тому не можна стверджувати, що банківські службовці здійснювали злочини в тих випадках, коли через ці банки проходили гроші, які об’єднувалися потім у потоки й осідали на рахунках пана Лазаренка.

Стосовно фірм, я поки що не хотів би називати їх, зокрема тому, що є адвокати, особливо на Заході, котрі використовують це у своїх цілях. Приміром, зараз у багатьох країнах світу відбуваються судові процеси про видачу Україні документів, що стосуються діяльності пана Лазаренка та його соратників. Що це означає? У тому разі, коли Україна звертається до компетентних органів інших держав із проханням видати банківські або інші документи, то особи, які мають відношення до цих матеріалів, для прикладу клієнти банку, можуть оскаржити рішення про видачу їх нам. Починається судова процедура. Якщо законом передбачене проходження кількох судових інстанцій, тоді, у разі прийняття судом нижчої інстанції рішення про видачу документів, справа оскаржується до вищої інстанції і т.д. У такий спосіб можна затягувати ці питання на роки. Зокрема, щодо пана Лазаренка такі процедури відбуваються в цілій низці країн. Шляхом оскарження через адвокатів він затягує видачу Україні багатьох документів, які стали б доказами в кримінальній справі по його обвинуваченню.

— Вам відомо, чи будуть запрошені до США як свідки у справі Лазаренка українські чиновники, політичні діячі?

— Гадаю, що будуть.

— А хто саме?

— Хто саме — це вже відноситься до компетенції суду.

— Чи передбачається, що вони, приміром, зможуть дати письмові пояснення вам, а ви вже передасте їх колегам, чи їхати до США все-таки доведеться?

— Свідків у справі запрошуватимуть.

— За вашими відомостями, чи відповідає дійсності інформація про те, що П.Лазаренко дав вельми «рясні» показання, що компрометують високих посадових осіб України, відомих політиків?

— Вважаю, це лише намагання створити соломину, за яку хотілося б схопитися йому самому й іншим особам, причетним до цієї справи. На різних етапах свого життєвого шляху останніми роками пан Лазаренко часто повторював, що хоче щось сказати, особливо після арешту у Швейцарії. Але в нього були чудові можливості зробити це, зокрема, перед українськими слідчими. Водночас він давав з приводу обставин справи дуже примітивні, як для особи такого рівня, показання, що нагадували швидше невиразне просторікування. У нього була також можливість дати пояснення парламенту під час розгляду питання про надання згоди на притягнення його до кримінальної відповідальності й арешт.

Була вигадка ще у вересні торік, коли йшлося про те, що пан Лазаренко дає слідству і суду показання з приводу злочинів вищих посадових осіб України. На той час це абсолютно не відповідало дійсності. І я знаю про це з першоджерела. Він узагалі уникає пояснень навіть з обставин своєї власної справи. Зараз тема компромату знову мусується. Але немає ні політичного переслідування, ні політичної опозиційності. Є карний злочин, і за нього треба відповідати. В якомусь фільмі пролунали гарні слова, що облетіли весь світ, із якими я згоден: «Злодій повинен сидіти у в’язниці!»

— У тому фільмі, про який ви говорите, використовувалися вельми сумнівні методи...

— Так. Але ми процесуалісти, юристи, а не сищики карного розшуку зразка 33-го або 47-го років.

— Чи відповідає дійсності інформація про те, що самопочуття П.Лазаренка різко погіршилося? В яких умовах перебуває сьогодні екс-прем’єр?

— Про самопочуття пана Лазаренка варто запитати в його адвокатів. А перебуває він у гарній федеративній в’язниці в місті Дубліні, що за кілька десятків кілометрів від Сан-Франциско штату Каліфорнія. Штат, як ви знаєте, люблять американці за його клімат, це чудова південна місцевість — там гори, океан поруч. Його утримують у в’язниці в звичайних умовах, загалом там близько 70—80 в’язнів. У камері з П.Лазаренком знаходиться ще один ув’язнений. Режим дня там оптимальний, харчування пречудове — на рівні санаторного. Така специфіка американської тюремної системи. Не думаю, що наші голодні старі харчуються краще, ніж в’язні в американській тюрмі.

Олександра ПРИМАЧЕНКО