Центр обслуговування підданих. Епілог

Автор : Сергій Бочкарьов
24 сiчня 19:25

В паперовому вигляді звіти не прийматимуться. Віднині, і прісно, і довіку. Молебні про те, що хтось здає єдину цифру з єдиного податку на квартал, а хтось - взагалі порожню звітність, до уваги не беруться.

 

Як тепер пишуть - "Центр обслуговування платників податків" при n-ській податковій інспекції Міністерства податків і зборів. Візит після новорічних свят для здачі типового податкового звіту. Дивує несподіване стовпотворіння при вході. Виявляється, переважно це приватні підприємці, стурбовані своєю звітністю у першій половині місяця.

Запитувати "Хто крайній?" тепер немає потреби, за вас це зробить система електронної реєстрації. Насамперед впадає в око те, що номери виклику висвічуються на табло не по черзі. Хоча "модератор" запевняє: поділу за смислом візиту як такого немає. Однак і вгадати час, на який можна відлучитися, теж не виходить. Усі стоять сумирно й зачаровано дивляться на екран телевізорів-моніторів. Бо за ким конкретно стоїш - незрозуміло. На половині екрана висвічуються номери виклику, а на другій половині показують безперервний рекламний ролик про те, як усе краще й краще жити вітчизняним платникам податків. Переглянуто разів п'ятдесят.

За таємним співвідношенням номерів можна припустити, що стояти не менш ніж півтори годин. Є можливість піти і прийти пізніше, але аудиторія, що зібралася, захоплює. Наприклад, дивує чимала кількість цілком респектабельних чоловіків у віці, які прийшли здавати звітність по своїх підприємствах. Раніше такого не спостерігалося, тому зупинимося на них докладніше. Тим більше що жінки в черзі розмовляють про що завгодно, а чоловіки - переважно про роботу (політику пропускаємо). Деякі з чоловіків - у ролі бухгалтерів і дуже переживають, що не надійшла остання квитанція електронної звітності. Іншим після новорічних змін повідомили, що термін дії електронного ключа сплив. Телефоном предметно поспілкуватися з ними відмовляються, тому вони прийшли з особистим тематичним візитом, дуже переживають за свої функціональні обов'язки. Жінки здебільшого "добивали" б питання по телефону. А для чоловіка дуже важливий особистий візит. Деякі з чоловіків - випадкові відвідувачі, бо "вимушений був бухгалтера відпустити на свята у відпустку, а вона дуже попросила допомогти". Відчувається, що вони тут трохи не у своєму "статусному керівному образі", але змирилися з цим, не вникають у подробиці, чекають своєї долі.

До віконця "модератора" черги підходить ще один випадковий відвідувач. Скаржиться, що підприємство, на якому він торік працював, після несподіваної перевірки "випарувалося": директор у розшуку, печатку вилучили, а бухгалтерії немає. Хоче отримати з Державного реєстру хоч якісь дані про нараховану в минулому зарплату та утримані з неї податки. "Модератора" така постановка питання зовсім не бентежить. Мабуть, досить типовий випадок. Напоготові навіть відповідний бланк запиту.

Приблизно через годину стояння в черзі з'являється дівчина студентського віку й повідомляє, що у представників підприємств паперова звітність ні в якому вигляді не прийматиметься. Роз'яснення вони можуть отримати в таких-то кабінетах на такому-то поверсі. У нервозному стані всі забувають запитати, хто вона така.

Близько десятка стурбованих цією інформацією відвідувачів намагаються пройти всередину податкової інспекції. Сама така вказівка викликає дивні підозри, бо кілька років тому так само ганяли на "узгодження податкового навантаження". Потім прохід за межі "Центру обслуговування платників податків" був категорично заборонений. А тут така демократія. І заблоковані двері послужливо виявляються тимчасово відчиненими.

У надрах податкової інспекції все дивно змінилося. На дверях кабінетів принципово не зазначені ні імена, ні посади співробітників, які за ними працюють. Зупиняємо одного з них, що випадково проходить повз. Пояснює: взагалі-то, платники податків не повинні потрапляти в ці коридори, отже, їм і не треба знати, де який кабінет. Така нібито стратегічна мета. Ми, у принципі, не заперечуємо проти такої постановки питання. Але хтось і навіщось сюди посилає?

Приходимо на місце. Люди без імен і прізвищ починають роз'яснювати необхідність отримати електронний підпис, кажуть, що в паперовому вигляді звіти не прийматимуться. Віднині, і прісно, і довіку. Молебні про те, що хтось здає єдину цифру з єдиного податку на квартал, а хтось - взагалі порожню звітність (інших у цій партії "скривджених платників податків" не було), до уваги не беруться. На жорстке зауваження, що це незаконно й хотілося б попросити представитися автора цього розпорядження, всіх обіцяють досить жорстко видворити назад. Виявляється, те, що ми почули внизу, ніхто нам не міг казати. Не було ніякої "дівчини"! І взагалі, ми злісно посягаємо на дисципліну та порядок у державній установі. Всі похмуро бредуть униз, бо навіть поскаржитися ні на кого, - знову, як у старі лихі часи, ні імен, ні прізвищ. І тут, о диво, внизу все та ж сама дівчина все так само віщає, що "нічого не прийматиметься". Вдається роздивитися на бейджі прізвище цієї "офіційної особи", після чого "особа" обвинувачує всіх у посяганні на свою юну персону й соромливо тікає. З усіх запитань рекомендує звертатися "до начальника відділу!" Добре хоч з'являється зачіпка для офіційного розбору.

Начальник відділу "З IT і прийому звітності" - у кабінеті на тій самій "забороненій для відвідування платниками податків території". Як "старший товариш", вона знаходить більш інтелектуальне пояснення для своєї поведінки: виявляється, "за межами Центру з обслуговування платників податків" вона ні відрекомендовуватися, ні спілкуватися ні з ким не зобов'язана!", а тому вийдіть усі туди ж - геть. Як ви сюди потрапили?!

У цей момент більшість скривджених воліє здатися на милість переможця. Першими це роблять жінки-бухгалтери: "Ой, вона нам індивідуально пообіцяла, що печатку поставить сьогодні, а завтра ми зможемо ще раз підійти без черги, і нам поставлять дату прийому..." Що вдієш, не всі хочуть відверто конфліктувати з "любимою" податковою інспекцією. У всіх податкові грішки за душею. Хай так, у кожного свій вибір. Але мужики ще тримаються. Один із них традиційно віщає, що тільки революція цю країну виправить, і непогано б сюди батька Махна з кулеметом. Але від бажання запросити під вікна Автомайдан чомусь відмовляється. Каже, що в самоорганізацію давно не вірить, однак вірить у батька Махна. Така ось українська душа. Тобто відвертий індивідуаліст, але зрадить останнім.

Надаємо справі офіційного обороту. Єдиним співробітником, у якого вдається дізнатися прізвища та кабінети керівників "вище дівчинки", виявляється особистий секретар начальника податкової інспекції. Зрозуміло, що носити форму встановленого зразка ці служителі фіскального культу давно бридяться, але тепер і особистість цих жерців можна встановити тільки шляхом таємного зіставлення з номером кабінету з таємного списку. Виявляється, все ті самі знайомі обличчя, від яких ми раніше йшли "далеко й надовго". Загроза виходу конфлікту на найвищого начальника чомусь їх не дуже бентежить, але наодинці рядовим учасникам конфлікту вже обіцяють: "Ідіть, особисто у вас усе приймуть". На тому здаються три мужики, що залишилися. Доводити конфлікт "до справедливості" навіть у них немає жодного бажання. Автору ж стає цікаво дійти до повчальних висновків. У взаєминах "народу" і "влади".

Починаю писати офіційну скаргу з подачею через канцелярію. Із зазначенням імен та прізвищ. Секретар начальника податкової інспекції переконливо радить дочекатися "самого": "Він у курсі й займається вашим конфліктом..." Навіщо? Адже нам не особиста увага потрібна, нам би виконання закону...

Дивно, але начальником виявляється сивочолий чоловік у літах, який нагадує радянського директора підприємства або принаймні секретаря парткому. У міру статусний і покладливий. Мабуть, за таким самим принципом добирав собі грамотну дівчину - секретаря. Врешті-решт виявилося, що секретар - єдина людина, котра шанобливо розмовляє з відвідувачами, до того ж по суті питання. З усієї податкової інспекції. А ось як добиралася решта співробітників - це вже навіть не запитання. Це однозначно відоме твердження. Бо страху перед плебсом вони давно не відчувають. Тільки по адміністративній вертикалі.

Розмова з начальником шаноблива, проблему вислухано. Хоча між рядками розумієш, що співробітники поводилися так нахабно тому, що від свого старшого начальника отримали вказівку "будь-якими шляхами переводити всіх на електронну звітність". Паралельно наводяться аргументи про те, що не гріх декого підштовхнути до цього прогресивного рішення, якщо вони досі не зрозуміли всієї принади. Аргументи про те, що бувають і простіші ситуації, парируються тим, що "на мене тисне звітність перед центральним органом". Але в моєму конкретному випадку мені виявлять особливе всіляке сприяння... Вдячно відмовляюся й нагадую, що в забуті радянські часи, коли ми в різних місцях неосяжної батьківщини розпочинали свою трудову діяльність, отримання особистих привілеїв вважалося справою непотребною...

Повчальний висновок такий. Із десяти людей, яким автор у процесі розбору пообіцяв, що закон на нашому боці та що до кінця розбору всіх приймуть і підпишуть із вибаченнями, до фінішу дійшов один. Решта з різних причин віддали перевагу "індивідуальним домовленостям". Ще один був майже готовий підписати офіційні документи на адміністративний розгляд. Хоча б як свідок. Але врешті-решт вирішив не робити й цього. Такий ось "податковий майдан". Таке життя.

Автор свідомо не вказує назви податкової інспекції, а також імен та прізвищ дійових осіб, оскільки не зацікавлений у будь-якому особистому вирішенні питання. Понад те, він не зацікавлений у покаранні цих осіб, оскільки мав можливість висловити свою думку про це у внутрішній "адміністративній дискусії". Якщо ця дискусія привела до адміністративних висновків, автору залишається сказати "Дякувати Богу!". Якщо ж ні, автора слід визнати ще одним платником податків-ідіотом. Яких багато в рідній батьківщині.

І все ж автор вважає, що історія містить досить повчальні висновки про взаємини "влади" і "народу". Щоб не плекати райдужних ілюзій.