Вугілля: і на руїнах держвидобування...

Автор : Ігор Маскалевич
12 лютого 00:00

За всієї поваги до більш як 50-тисячної армії вугледобувачів, які є потенційними безробітними й на Заході країни, і на воюючому Сході, їм варто було б домогтися не тільки комітетських, а й парламентських слухань, причому до прийняття держбюджету-2016. Тепер залишається сподіватися лише на законодавчі поправки.

 

Вуглевидобуток на державних шахтах за останні три роки впав учетверо. Схоже, більшість із 35 державних шахт намацали дно.

Куди далі?

За всієї поваги до більш як 50-тисячної армії вугледобувачів, які є потенційними безробітними й на Заході країни, і на воюючому Сході, їм варто було б домогтися не тільки комітетських, а й парламентських слухань, причому до прийняття держбюджету-2016. Тепер залишається сподіватися лише на законодавчі поправки. Але перед розглядом чотирьох законопроектів, які спроможні дати хоча б недовгий перепочинок вугледобувачам, 9 лютого в парламентському комітеті з питань ПЕК відбулися слухання: "Стабілізація ситуації у вугільній галузі та перспективи розвитку до 2020 року".

"Стабілізація"

По суті, зрозуміло, що державного видобутку вугілля вже майже не залишилося. Обсяг товарної продукції галузі в 5 млн т на рік не вражає навіть на тлі видобутку, який упав більш як удвічі за останні півтора року. 5 млн т - це продуктивність двох великих шахт на кшталт "Комсомолець Донбасу".

Тим часом у держави на контрольованій території Донбасу значаться 35 шахт і понад півсотні тисяч працівників. Причому лав, де, власне кажучи, вугілля й видобувають, - лише з півсотні. Навіть не по дві на шахту.

Що сталося з державним вуглевидобутком за останні чотири роки, ілюструють цифри: падіння майже в чотири рази! Міністерство енергетики та вугільної промисловості України просить додати на цей рік грошей, інакше видобуток вугілля держшахтами може скоротитися майже вдвічі - до 2,7 млн т.

У презентації Міненерговугільпрому скромно порівнювалися ДТЕК із 66% видобутку вугілля та держшахти - лише 16%. Але різниця не тільки в обсягах видобутку, а й у тому, що перший, видобуваючи вчетверо більше вугілля, не одержує державних дотацій. Щоправда, тут треба пам'ятати, що Рінат Ахметов одержав у розпорядження найкращі шахти та пласти. Та й якість управління ними в ДТЕК, мабуть, краща, ніж у держкомпаній.

Узагалі левова частка виступів "вугільних генералів" на парламентських слуханнях 9 лютого перегукувалася з тими, що лунали ще 2001-го та 2006 р. Якщо не вказувати дати, то різниці ніхто і не помітив би: "Дайте грошей, їх мало, ми містоутворюючі підприємства, людей зайняти нічим...".

Усе це правда, але... держшахти, власне кажучи, перетворилися на особливий різновид богадільні, де вартість продукції не покриває навіть зменшених зарплат. Це сумно, неприємно, але давно вже факт. При цьому вугілля здавна продається в країні за цілком світовими цінами й навіть дорожче.

Рівень кредиторської заборгованості галузі за рік виріс із 8,6 млрд грн до 13,5 млрд.

До того ж галузь наскочила на війну. Більшість перспективних шахт опинилися на окупованій території Донецької та Луганської областей (що не заважає частину з них включати в статистику видобутку) або в так званій сірій зоні. Більша частина перспективних вуглевидобувних шахт залишилася в прифронтовій зоні. 75–77% шахт, що залишилися, за даними Міненерговугільпрому, розташовані не більш як у 60 км від лінії фронту. З відповідними перспективами... Для повного щастя, у "ДНР"/"ЛНР" опинилася й більшість збагачувальних фабрик (що видаляють із гірської маси породу).

Утім, уже на комітетських слуханнях міністр В.Демчишин гірко ремствував, що через відсутність грошей стоять дев'ять лав. Також він казав про те, що на шахти треба залучати приватні інвестиції та якісь лави здавати в приватно-державне партнерство. На його думку, це буде ефективно, якщо при цьому можна прописати чіткі правила та прорахувати економічний ефект для інвестора й для шахти. "Щоб збалансувати її фінансове становище за півроку-рік", - додав міністр.

Так, зрозуміти Демчишина можна, але що робити з шахтами - все одно незрозуміло. Сказати про закриття більшості з них у розпал перекриття доріг страйкуючими шахтарями не можна.

Хоча явно простіше (і дешевше) кілька років платити людям зарплату та організувати курси перекваліфікації вуглярів більшості шахт, які фактично закриваються. Аби тільки вони не відправлялися під землю та не збільшували збитків. Вироблена ними за нинішньою ціною продукція належить до категорії "візьміть, заради Христа". Навіть мізерне виробництво шахт важко знаходить збут. Дві з трьох електростанцій, які залишилися у власності державної енергокомпанії "Центренерго", мають потребу в антрацитових марках вугілля, яких у нас немає. Залишається Вуглегірська ТЕС, також якусь кількість вугілля (60–70 тис. т на місяць) споживає з-під палиці "Західенерго" (економіка там і не ночувала).

Середня собівартість по держшахтах у 1963 грн/т за ціною реалізації 1200 грн/т відверто не надихає. До речі, і остання - вище світової (навіть за курсом 27 грн/дол.). У Європі та духовноскрепній Росії такі шахти закрито вже дуже давно.

Міністерство енергетики та вугільної промисловості України торік малювало кілька варіантів, що робити з залишками вуглепрому. Були плани "грохнути" (через непотрібність) вугільні холдинги, створивши дві-три управляючі компанії, які займалися б їхнім закриттям на Сході та Заході України. Але на такий радикальний крок не зважилися. Нині разом із Міністерством економіки розробили план приватизації вугільних підприємств. Утім, навіть швидкий аналіз показав, що приблизно третині з них уже ніщо не допоможе.

Узагалі ідея продажу безперспективних шахт означає, що або на них нині крадуть так, що аж "гай гуде", і новий власник, розігнавши фірми-причепи керівництва, наведе лад. Або ж у нього є якісь плани щодо брухту. Можливий і варіант організації на охоронних цілинах вугілля невеликих копанок.

До речі, уже в січні 2016-го Фонд державного майна озвучив список шахт, які "підлягають підготовці до продажу". До нього ввійшли 16 шахт Донбасу та
10 шахт Львівсько-Волинського басейну.

Відверто кажучи, дивлячись на західноукраїнські шахти, важко втриматися від гнітючого почуття. На Волині їх уже практично немає, навіщо там потрібний апарат "Волиньвугілля", сказати важко. Дві шахти, що залишилися, виробляють близько 100–120 тис. т вугілля на рік, що втричі менше навіть наймінімальнішої норми для однієї лави. Причому запасів вугілля в них теж мало.

Шахта "Нововолинська-10", яка розташована неподалік, давно та впевнено йде на рекорд за строками будівництва. Її будують, точніше, освоюють гроші, уже 27 років (!). Вартість її за ці роки зросла в кілька разів, і навколо склалася вже ціла індустрія з "освоєння" коштів. Якщо раптом шахту нарешті здадуть в експлуатацію, велика кількість людей втратить бізнес, який давно став сімейним...

Утім, щодо здачі є багато питань. Нещодавно на багатостраждальну шахту привозили представників інвесторів. Подивившись на поточний стан та оцінивши суму, яку вже було вкладено, один із них тактовно зауважив, що бажаючих компенсувати розтрачені гроші, напевно, слід шукати в іншому місці.

Нині Міненерговугільпром хоче ще півмільярда гривень із бюджету на... добудовування першої черги. При цьому шахту поки що навіть не обіцяють зробити рентабельною - це чисто соціальний об'єкт для майбутнього працевлаштування шахтарів.

У "Львіввугіллі" ненабагато краще: кілька невеликих шахт із видобутком вищезгаданої лави. Усе об'єднання дає вугілля як одна пристойна шахта, але з собівартістю, що зашкалює. По суті, хоч якісь перспективи (навіть туманні) там мають 3–4 шахти. Але от які - велике питання. Наприклад, шахта "Зарічна" торік наглухо простоювала.

Тим часом давно відомо, що за кілька сотень метрів нижче нинішніх виробітків є пласт "Візейський" із запасами до 35 млн т вугілля. Але грошей на це немає, а якщо з'являться, то хто та як будуватиме? Як іронічно висловився один із учасників комітетських слухань: "Не сумніваюся, що в регіоні багато фахівців із освоєння будь-якого обсягу виділених грошей, але мені потрібні будівельники, які здадуть об'єкт за кошторисом у строк".

А через кордон - реструктуризована вугільна промисловість Польщі, з профіцитом вугілля та "відкапіталеними" шахтами. Одна прикордонна польська шахта "Богданка" біля Любліна - це п'ять потужностей "Львіввугілля" та "Волиньвугілля", разом узятих. А в нас гряде зона вільної торгівлі.

До речі, нині в регіоні приватники з великими труднощами намагаються запустити проект шахти "Любельська". Якщо вийде (а це ще далеко не факт), одна ця шахта даватиме вугілля вдвічі більше, ніж обидва існуючі об'єднання.

У Донбасі ситуація з держшахтами теж дуже далека від оптимістичної. Хіба що запасів вугілля там у десятки разів більше, а в іншому проблеми схожі. Більшість шахт працюють однією, максимум двома лавами. Багато хто прямо біля лінії фронту. Деякі після боїв просто стоять.

Що намагаються вирішити реорганізацією?

Нині Міненерговугільпром створило два держпідприємства - "Шахта "Горська" (Луганська обл.) і "Шахта 1–3 Новогродівська" (Донецька обл.), виокремивши їх із "Первомайськвугілля" та "Селидіввугілля". Оскільки обидві шахти перебувають у списку на приватизацію, чутки про цільову підготовку під продаж конкретному інвестору посилилися. Хоча в міністерстві кажуть, що найближча приватизація вугільних шахт неможлива - шахти обтяжені боргами. "Виділити окремі шахти та приватизувати також неможливо. Плюс інвестклімат, воєнні дії, ризики зі збутом свідчать про неможливість приватизації в цей момент", - зазначають у відомстві.

Однак виявляється, виокремити все-таки можна. "Горська" розташована майже біля лінії фронту, тому якщо й візьмуть за п'ять копійок і запустять, то й це непогано.

Є питання також із зарплатою, перехідні борги по якій становлять сотні мільйонів гривень. Міненерговугільпром півмільярда просить, щоб розрахуватися тільки за поточними заборгованостями.

На слуханнях згадували й Коаліційну угоду, там прописані цифри та графік скорочення держпідтримки. Але навіть вони не виконуються, хоча відомо, що скупий платить двічі.

Трохи втішає, що якесь дно держшахти намацали й далі особливо вже не падатимуть. Годувати їх задарма в країни вже немає ресурсів. Отже, зміни неминучі. І всі загалом-то розуміють, які. Просто сказати вголос бояться.