Чи можна знайти Африку в Норвегії, а Казахстан у Франції?

Автор : Андрій Капустін
07 лютого 21:25

Геополітичні інтереси депутатів Верховної Ради - це тема великого окремого аналізу. Любить, скажімо, той-таки Царьов асадівську Сирію - немає питань. Серцю не накажеш. Щоправда, при цьому абсолютно незрозуміло, чому цей народний обранець очолює і парламентську групу зі зв'язків із Словаччиною. А заодно записався ще в 22 групи. Куди входять сім країн ЄС, Канада і США.

 

Очевидці стверджують, що на недавньому розширеному засіданні фракції ПР з участю Януковича депутат-регіонал Антон Яценко заявив буквально таке: "Я вивчив досвід африканських країн і вважаю за необхідне запровадити в країні надзвичайний стан. Іншого виходу для стабілізації ситуації немає"…

Чому в Україні треба використовувати досвід саме африканських країн, депутат не пояснив. Що, поза всякими сумнівами, дуже прикро. По-перше, неясно, досвід яких саме країн Африки вивчав український законодавець. Оскільки на цьому континенті розташовано 55 держав, плюс п'ять невизнаних державоподібних територій. Включаючи, скажімо, Еритрею чи Сомаліленд. Хоча значно більшу цікавість викликає питання про те, як саме вивчав африканський досвід п. Яценко. У тому числі й тому, що із цих самих 55 країн Верховна Рада підтримує відносини по парламентській лінії лише з чотирма - Марокко, Алжиром, ПАР і Танзанією. Де досвід режиму НС має тільки Алжир, у якому надзвичайний стан тривав 19 років. Але до депутатської групи міжпарламентських зв'язків з Алжиром депутат Яценко не входить. Він узагалі не входить до жодної з груп, які мають стосунок до африканських парламентів.

Судячи з інформації на сайті ВР, депутат Яценко воліє вивчати досвід країн значно більш демократичних, таких як Кіпр, Латвія, Франція, Чехія, Норвегія або Естонія. Оскільки входить до групи міжпарламентських зв'язків саме із цими країнами. Та й у законотворчій діяльності Африка у п. Яценка не фігурує. Серед 29 законів, розроблених ним у цій каденції, опосередковано до міжнародних можна зарахувати хіба що законопроект №3890 від 15 січня ц.р. "Про особливості святкування Рош а-Шану в місті Умані Черкаської області". У ньому автор пропонує створити для хасидів, які приїжджають в Україну на святкування юдейського нового року до могили цадика Нахмана, таке собі паломницьке гетто. З периметром, КПП та електронними перепустками, які прочани повинні купувати за окрему платню. (Уявляєте, скільки грошей могла б "злупити" влада Ізраїлю, якби вирішила запровадити аналогічні новації для християн, які здійснюють паломництво Святими місцями…)

Тож Януковичу на предмет плюсів і мінусів надзвичайного стану набагато слушніше було б порадитися з нардепом Олегом Царьовим, котрий очолює міжпарламентську групу Україна-Сирія. А в Сирії, як відомо, НС проіснував цілих 48 років. Однак його скасування у 2011 р. громадянської війни не зупинило. І династійний режим Асадів (батько й син) нині на межі краху. Щоправда, уже з ціною питання в кількасот тисяч убитих і біженців…

Треба сказати, що геополітичні інтереси депутатів Верховної Ради - це тема великого окремого аналізу. Бо, з одного боку, всі ці міжпарламентські групи, постійні делегації та інші асамблеї буцім покликані зміцнювати відносини з іншими країнами. А заодно передбачають обмін корисним досвідом і просування імені України за кордоном. Тобто за логікою в кожну країну або міжнародну організацію має їхати парламентарій, який не відчуває до цієї країни (організації) антагонізму.

Любить, скажімо, той-таки Царьов асадівську Сирію - немає питань. Серцю не накажеш. Щоправда, при цьому абсолютно незрозуміло, чому цей народний обранець очолює і парламентську групу зі зв'язків із Словаччиною. А заодно записався ще в 22 групи. Куди входять сім країн ЄС, Канада і США. Які він за першої ж ліпшої нагоди гудить, складає списки агентів впливу для СБУ та обвинувачує у втручанні у внутрішні справи України. Але при цьому не хоче знатися з колегами з парламентів Росії, Білорусі і Казахстану, хоча за Митний союз агітує зі сцени антимайдану в Маріїнському парку з істинно комсомольським ентузіазмом.

Ще один яскравий апологет Митного союзу - Михайло Чечетов. Здавалося б, з Мінська, Москви й Астани просто не повинен виїжджати. Але ж ні. У списку його політичних інтересів з країн МС представлено тільки Росію. Далі виключно ідеологічні противники: Франція, Англія, Австрія, Італія і Японія. Звісно, що звички ворога найкраще вивчати в його лігві, але ж деколи треба і з друзями спілкуватися…

Не менш цікавий і список геополітичних інтересів автора "Закону про заручників" - постійного представника президента у ВР Юрія Мірошниченка. Суцільний когнітивний дисонанс. Бо п. Мірошниченко одномоментно представляє Україну в міжпарламентській комісії зі співробітництва з РФ і міжпарламентській асамблеї зі співробітництва із Сеймом Литви. Плюс 27 груп з країнами на кшталт США або Великого Герцогства Люксембург, де захоплення заручників на державному рівні для торгу з опонентами в базових законах не прописано. Тож у Римі, Берліні, Лондоні, Токіо, Парижі, Осло або Вільнюсі, куди п. Мірошниченко раптом зазирне у своєму подвійному статусі, його можуть і не зрозуміти.

Як може виникнути сьогодні нерозуміння і в парламентах тих цивілізованих країн, де їхні українські колеги представлені регіоналами і комуністами. Які, впам'ятку, вельми солідарно підтримали як пакет "диктаторських" законів від 16 січня, так і "Закон про заручників" імені Юрія Мірошниченка. І те, що ці народні обранці так само дружно проголосували за скасування пакета законів від 16 січня, жодною мірою вини за вчинене з них не знімає.

От, скажімо, Відень. Куди після своєї відставки поспіхом вилетів екс-прем'єр Микола Азаров. Група міжпарламентського співробітництва з Австрією у Верховній Раді налічує 51 депутата. З яких 38 представляють Партію регіонів. Керівництво цієї групи має особливо потішити австрійські ЗМІ, які нині міцно взялися за віденський сегмент життя представників українського істеблішменту. Судіть самі: керівник групи - син екс-прем'єра Олексій Азаров. Його заступник - брат голови президентської адміністрації Сергій Клюєв. Секретар групи - Ірина Бережна, плюс голова бюджетного комітету ВР Євген Геллер, син генерального прокурора Артем Пшонка, Віталій Хомутиннік і вже згадувані Царьов і Чечетов.

Як не може сьогодні не зацікавити німецьких журналістів група міжпарламентського співробітництва з Німеччиною. Де зі 134 депутатів ВР - 95 представляють Партію регіонів і КПУ. Два співголови: голова бюджетного комітету Євген Геллер і представник президента в парламенті Юрій Мірошниченко. Ну і всі ті самі члени клубу любителів МС: Олексій Азаров, Ірина Бережна, Олена Бондаренко, брат голови Харківської ОДА Дмитро Добкін, пасіонарний Владислав Лук'янов, співавтор "диктаторських" законів Володимир Олійник або полум'яний комуніст Олександр Голуб. Останній поки що так і не пояснив виборцям, чому в переможеній Німеччині - добре, а в переможному екс-СРСР - навпаки.

Туди ж - і група міжпарламентського співробітництва зі США. Припасти до джерела найбільш демократичної демократії зажадали аж 152 українські депутати, з яких Партію регіонів представляють 89 осіб на чолі з головою групи Сергієм Клюєвим. А поруч із ним спостерігається та ж таки стійка група партійних соратників: Олексій Азаров, Ірина Бережна, Олена Бондаренко, Євген Геллер, Владислав Лук'янов, Юрій Мірошниченко, Володимир Олійник, Віталій Хомутиннік, Олег Царьов, а також тато і син Табалови, які започаткували "тушковий" процес у парламенті VII скликання.

Щоправда, злостивці стверджують, що такий солідний кількісний склад народних обранців зумовлений не стільки бажанням осягнути ази демократії, скільки отриманням американської візи. Та все одно вражає. Особливо, якщо уявити, як ця група однодумців дружно "втирає" наївним колегам з ЄС і Штатів про те, якими семимильними кроками Україна прямує до демократії під мудрим керівництвом В.Януковича.

Хоча, з іншого боку, не зовсім зрозуміло, чому при таких потужних десантних групах Україна відкочується у бік законодавчої бази РФ, Туркменії, Білорусі й Північної Кореї. А народні обранці, повернувшись із чергової поїздки до Брюсселів-Вашингтонів розповідають виборцям про переваги Митного союзу.

Та Оскар усе ж таки дістається українській постійній делегації в Парламентській асамблеї НАТО. З восьми депутатів від України - п'ять представляють… правильно… Партію регіонів, включаючи такого знаного прибічника зближення з альянсом, як екс-міністр оборони України Олександр Кузьмук. Але на сьогодні для натовців значно більше проблем має становити голова Постійної делегації України Володимир Олійник.

Бо, з одного боку, формування персонального складу делегатів - це виключно внутрішня справа українського парламенту. А з іншого - у НАТО мають бути поінформовані про останні законодавчі ініціативи містера Олійника, які мало не наблизили Україну до рівня КНДР, а заодно й стали приводом для жорсткого протистояння в центрі Києва, яке спричинило людські жертви.

Зрозуміло, що Європа і США мають великий досвід роботи з нерукоподаваними персонами. Від єзуїтського розсаджування за французькою абеткою, як це було з Кучмою на саміті НАТО в Празі - до простого "я його не бачу", як це зробила на саміті НАТО в Чикаго Ангела Меркель, пройшовши повз Януковича. До більш жорсткого засобу можна віднести бойкот, за яким може не забаритися й відкликання візи. Після чого перебування згаданих персон у групах політичного туризму втратить будь-який сенс. І, хто знає, якщо це переформатування відбудеться, то український парламентаризм отримає нове дихання. Бо депутатів, які звільнилися від європейсько-американського вантажу, можна буде кинути на нові ділянки фронту. Адже групи міжпарламентського співробітництва ні з КНДР, ні з Палестиною, ні навіть із Туркменією на сайті ВР не значаться. Не кажучи вже про п'ятдесят одну африканську країну, чий досвід так намагалися нав'язати Януковичу…