Чергова валютна криза: причини та можливі запобіжники на майбутнє

Автор : Ігор Шумило
29 сiчня 22:01

У публічній площині вже з'явилася велика кількість коментарів, присвячених черговій для України валютній кризі. Однак більшість із них концентруються або на симптомах, або на зовнішніх (незалежних від нас) факторах. Особливо вражаючими були пояснення з цього приводу вищого керівництва НБУ та його заклик не хвилюватися й заспокоїтися, і буде всім нам добре. Одразу згадується відомий вислів Талейрана: "Вони так нічого і не зрозуміли і нічого не навчилися".

 

або Як ще довго НБУ нас усіх обкрадатиме, вбиваючи гривню та економіку?

У публічній площині вже з'явилася велика кількість коментарів, присвячених черговій для України валютній кризі.

Однак більшість із них концентруються або на симптомах, або на зовнішніх (незалежних від нас) факторах. Особливо вражаючими були пояснення з цього приводу вищого керівництва НБУ та його заклик не хвилюватися й заспокоїтися, і буде всім нам добре. Одразу згадується відомий вислів Талейрана: "Вони так нічого і не зрозуміли і нічого не навчилися".

Адже саме попередня політика влади значно більше, ніж будь-які воєнно-політичні події та зовнішні економічні процеси, призвела до вражаючої девальвації національної валюти та галопуючої інфляції (майже 80% за два останні роки). А відповідно, до падіння як зовнішньої, так і внутрішньої купівельної спроможності гривні, фактичної дискредитації національної валюти як засобу накопичення, посилення тіньового сектора та використання іноземної валюти як платіжного засобу. Тому вкрай важливо чітко визначити та розрізняти наслідки й причини, що їх зумовили, тактичні прорахунки, стратегічні недоробки, негаразди у політиці та інституційній спроможності її виробляти, реалізовувати і забезпечувати її підтримку суспільством.

Прогнозам НБУ та Мінфіну не довіряє ніхто, навіть вони самі. Ключовим загальноприйнятим індикатором довіри до політики органів влади виступає відмінність між проголошеними ними цілями (або прогнозами) та очікуваннями. На жаль, на початку 2016 р. ми мали надзвичайно невтішну ситуацію. При прогнозованих владою на 2016 р. курсі національної валюти на рівні близько 24 грн за долар США й інфляції у 12% очікування бізнесу, експертів і населення були значно гіршими. Так, згідно з результатами чергового опитування підприємств, проведеного НБУ у четвертому кварталі 2015-го, частка респондентів, що очікували девальвації гривні, збільшилась і становила майже 87% (проти приблизно 81% у третьому кварталі 2015 р.). Середнє значення очікуваного курсу на 2016 р. становило 27,2 грн/дол. Згідно з грудневим консенсус-прогнозом, що традиційно проводить Мінекономрозвитку на базі експертних оцінок представників державних і недержавних організацій, середньорічний курс очікувався на рівні 25,5 грн/дол., а на кінець 2016 р. - 26,1.

При цьому більшість недержавних експертів очікували значно більшої девальвації - до 27–29 грн/дол. на кінець року.

Відповідно, значно більшими були й очікування експертів щодо динаміки інфляції, які коливались у межах 15–20% зростання за рік. Підприємства ж очікували підвищення споживчих цін на 22,5% протягом наступних 12 місяців.

Дуже показовим є й збереження НБУ своєї облікової ставки у 22% річних при прогнозованій на рік інфляції у 12%. Цей розрив як ніщо інше засвідчує недовіру вже НБУ до самого себе та своїх прогнозів. Як і розрив у більш як
10 відсоткових пунктів між проголошеними середньостроковими цілями щодо інфляції (5% уже з 2018 р.) і ставкою державних цінних паперів уряду демонструє вже недовіру Мінфіну до власних прогнозів і зобов'язань НБУ.

Поштовхом до чергової валютної кризи стали сформовані негативні очікування та тактичні прорахунки НБУ і Мінфіну. Як усі ми знаємо, негативні очікування мають силу справджуватися і самі стають факторами змін. Тим більше, що на початку року погіршилися прогнози розвитку світової економіки й особливо сировинних ринків та економік. Негативу додала і пауза у співпраці та фінансуванні з боку МВФ та інших донорів, перманентна політична нестабільність у країні та загроза відновлення воєнних дій із боку Росії та її маріонеток. Достатньо було НБУ та Мінфіну здійснити кілька незграбних дестабілізуючих дій і не вжити вчасно дієвих компенсуючих заходів для ліквідації прогнозованих на початку року дисбалансів між зростаючим попитом на валюту та її очікуваною пропозицією, як виникла паніка, яка, своєю чергою, ще більше посилила нестабільність на валютному ринку.

Невже в НБУ не знали, що робочі дні в Україні та США не збігаються, що здійснені наприкінці минулого та початку нинішнього років соціальні виплати й повернуті людям кошти з депозитів збанкрутілих банків частково буде спрямовано на купівлю іноземної валюти? Саме завдяки політиці влади, передусім НБУ, валюта для багатьох є надійнішим засобом збереження, ніж гривня. І якщо в НБУ не знали та не очікували, і якщо прогнозували та вчасно не запобігли, це все одно свідчить про глибокий непрофесіоналізм тих працівників центрального банку, що відповідають за операції на ринках і особливо за стабільність на валютному ринку.

Додали напруги і незграбні публічні заяви високопосадовців з НБУ та уряду, які лише посилили підозру багатьох, що влада зацікавлена у девальвації гривні та більш високій інфляції задля наповнення бюджету й підтримки експортерів. Дедалі поширенішою стає думка, що дії НБУ зумовлені бізнес-інтересами окремих впливових осіб у рамках значного перерозподілу власності, що відбувається зараз в Україні. Як результат ми маємо ще більше посилення недовіри з боку бізнесу та населення до національної валюти, зростання девальваційних, а відповідно, й інфляційних очікувань, відсутність підтримки НБУ з боку банківської спільноти, а через банки - і головних суб'єктів валютного ринку.

Ключовими факторами нестабільності продовжують бути неякісна валютна та монетарна політика НБУ, відсутність прозорості у прийнятті рішень і діях НБУ, непідзвітність суспільству, у тому числі і через затягування формування ради НБУ, та повна непрофесійність і безпорадність комунікацій.

НБУ так і не вибудував механізму оперативного регулювання валютного ринку та якісного реагування на виникаючі на ньому дисбаланси. В результаті на валютному ринку регулярно з'являються великі обсяги незадоволеного попиту та спостерігаються значні щоденні курсові коливання. Це значно посилює невпевненість суспільства та призводить до чергового зростання попиту на іноземну валюту. Водночас НБУ продовжує порочну практику проведення власних валютних аукціонів, що ще більше дестабілізує міжбанківський валютний ринок. Апофеозом непрофесіоналізму є послаблення саме в цей час тих валютних обмежень, що регулюють операції з валютними державними цінними паперами. Через це ми отримали вже третій валютний ринок, що фактично унеможливило забезпечення валютної стабільності. Адже якщо Міністерство фінансів виставляє на продаж ОВДП на суму майже 500 млн дол., розрив між попитом і пропозицією на валютному ринку поглиблюється. Це чіткий сигнал його суб'єктам утримуватися від продажу іноземної валюти та продовжувати купувати її. Зрозуміло, що такі дії влади ще більше дестабілізували валютний ринок і призвели до посилення девальваційних очікувань.

НБУ продовжує практику дискредитації гривні та стимулювання штучного попиту на іноземну валюту. Згубність політики НБУ підтверджують існуючі валютні обмеження та незняття всіх бюрократичних перепон, особливо щодо руху в країну іноземної валюти. Валютні обмеження було передчасно запроваджено (ще до застосування всього наявного монетарного інструментарію) та своєчасно (влітку минулого року) не скасовано. Вони виявилися надзвичайно неефективними - тільки офіційна статистика показує відплив із країни приватного капіталу у розмірі близько 17 млрд дол. за останні два роки. Вони ж стимулювали перехід у "тінь" значних обсягів валюти від експорту та імпорту, грошових переказів тощо. Створили великі труднощі для населення у разі виникнення потреби в іноземній валюті для закордонного відрядження, лікування тощо навіть за наявності у людини валютних депозитів. Значно ускладнили здійснення політики як самому НБУ, так і іншим, особливо легальному чесному бізнесу. Наявність валютних обмежень суттєво затримує і розбудову Нацбанком інструментів хеджування валютних ризиків та їх використання суб'єктами валютного ринку для забезпечення його стабільного розвитку.

Погана тактика НБУ ґрунтується на його слабкій, повній протиріч монетарній стратегії. Вона містить забагато цілей, яких досягти одночасно практично неможливо. При цьому інфляційні цілі НБУ лише декларує, але не бере жодних зобов'язань щодо їх досягнення. Це продемонстрували 2014-й і 2015 р. Практично нічого не роблячи для запровадження інфляційного таргетування, НБУ не оприлюднює навіть плану дій, які потрібно виконати для розбудови цього монетарного режиму та забезпечення в подальшому цінової стабільності. Про його виконання також не інформує.

Постійно заявляючи про гнучкий валютний курс, на практиці НБУ, як і в попередні роки, проводить політику його фіксації на певному рівні чи в невеликому діапазоні. І знов-таки не бере жодних зобов'язань щодо утримання курсу чи подальшої його динаміки у майбутньому.

Єдиними чіткими зобов'язаннями НБУ щодо цілей монетарної політики є зобов'язання перед МВФ - виконання визначених програмою співпраці щоквартально показників чистих внутрішніх активів (ЧВА) і чистих зовнішніх резервів (ЧЗР). Наявність зобов'язання щодо утримання ЧЗР суттєво обмежує можливості НБУ із стабілізації валютного ринку. При цьому вибраний НБУ режим монетарного таргетування є найменш ефективним з усіх існуючих монетарних режимів.

Та найгірше з усього - це таке собі утримання в "таємниці" Нацбанком цілей монетарної політики від українського суспільства. Кожен може зайти на сайт МВФ і побачити ці та інші показники - критерії виконання програми з фондом. Що і роблять українські та іноземні експерти, оцінюючи спроможність дій НБУ на валютному ринку. А от на сайті регулятора ця інформація відсутня. Як відсутні й аналітичні пояснення з боку НБУ, як виконуються ці цілі та яким чином це впливає на макроекономічні показники - інфляцію, курс гривні, ВВП тощо.

Надзвичайно шкодить виробленню та впровадженню якісної політики в НБУ відсутність прозорості у прийнятті його рішень і діях. На відміну від найкращих практик успішних центральних банків, НБУ не надає протоколів засідань правління та комітетів (монетарного, фінансової стабільності тощо). Не є публічними результати голосування, прізвища осіб, що голосували за, проти або утрималися. А головне, аргументація голосуючих на підтримку того чи іншого рішення. І центральні банки роблять таку інформацію доступною не для виявлення в подальшому винуватців, а саме для посилення відповідальності кожного чиновника перед суспільством і майбутнім. Особливо це важливо і потрібно при наявності авторитарних нахилів у вищих керівників центрального банку.

НБУ демонструє повну непрофесійність і безпорадність комунікацій. Зрозуміло, що це надзвичайно складно в умовах нечіткості та неконсистентності цілей, низької обґрунтованості рішень і відсутності якісних оцінок наслідків політики та дій НБУ. Однак вражає фокусування вищих керівників НБУ та керівництва підрозділу з комунікацій перш за все на рекламі самих себе. Можливо, цим вони звикли займатися на своїй попередній роботі в бізнесі, але це категорично не прийнятне для центрального банку.

Прийнятий НБУ формат зустрічей і відбір учасників передусім з точки зору максимальної лояльності не забезпечує продуктивності обговорень, вироблення тверезої оцінки існуючих проблем, якості політики НБУ та дієвих пропозицій щодо її поліпшення.

Для вищого керівництва НБУ характерне бажання бути в "комфортній ванні", в оточенні послужливих і підлесливих. Слухати та чути конструктивні, можливо, і критичні поради вони так і не навчилися. В результаті неспроможні сформувати ефективні групи підтримки серед бізнесу та експертної спільноти і забезпечити через них суспільну підтримку своїх дій, здобути загальну довіру.

НБУ продовжує бути непідзвітним суспільству, у тому числі і через затягування формування ради НБУ. Саме цей орган є представником суспільства. Він відповідає за вироблення основ - стратегії політики НБУ, оцінки дій правління та окремих його членів, призначення заступників голови НБУ, затвердження фінансового плану організації. Перед радою стоять невідкладні важливі завдання щодо розробки та затвердження Стратегії монетарної політики, нової, якісно відмінної від існуючої редакції програми реформування фінансового сектора. Необхідні і зміни в закон про НБУ, які ув'язували б оплату праці співробітників НБУ, особливо високопосадовців, з результатами досягнення проголошених цілей монетарної політики, забезпечення фінансової стабільності, оздоровлення банківського сектора та його стійкого зростання тощо. Потрібна і критична оцінка діяльності правління. Вкрай нагальним є і очищення НБУ від людей, які продемонстрували свою некомпетентність і неспроможність. Термін повноважень попереднього складу закінчився майже півроку тому. Ніщо не заважало ні президенту, ні Верховній Раді завчасно розглянути потенційні кандидатури та вибрати найбільш професійних, принципових і небайдужих. І вже півроку новий склад ради міг би працювати, а ми могли б мати зовсім інший розвиток подій.

На жаль, проведений парламентським комітетом відбір кандидатів до складу ради НБУ свідчить про політичні квотні домовленості ряду фракцій і спільне просування ними в переважній більшості лояльних до влади і слухняних кандидатів. Існує неабияка загроза, що аналогічними можуть бути і намагання та рішення президента. Для запобігання цьому суспільство повинно взяти під свій нагляд формування складу цього органу. Бо від нього значною мірою залежать фінансова стабільність у країні, стійкий розвиток банківського сектора, та й усієї економіки, а значить, і наше з вами майбутнє.

Маю надію, що вищенаведені оцінки та поради необхідних дій є переконливими не тільки для мене, а й для інших. Та спонукатимуть до кардинальної зміни монетарної та в цілому економічної політики. Якісні перетворення неможливі без залучення до їх вироблення та реалізації небайдужих професійних представників бізнесу та експертної спільноти. Успіху нам усім!

Автор: Ігор Шумило, радник Київської школи економіки, з 2003-го по 2012 р. - член правління, директор генерального економічного департаменту, виконавчий директор з економічних питань Національного банку України, у 1997–2003 рр. - заступник міністра економіки України.