Головне питання енергомодернізації

энерго

Читайте також

Самофінансування

Де вітчизняне промислове підприємство може взяти гроші для інвестицій у свою енергоефективність?

Найпростіший шлях — залучити власні оборотні кошти або накопичення за наявності в підприємства вільних коштів.

Такий варіант характерний, наприклад, для великих міжнародних компаній. У них достатні виробничі потужності, які часто розкидані по всьому світі і мають достатній обсяг власних капіталів. Подібні компанії підтримують високу культуру управління виробництвом і використовують напрацьовані стандарти, відповідно до яких відслідковується енергоефективність кожного виробництва. На підприємствах ведеться планова робота і формується звітність, прив'язана, як правило, до річних циклів виробництва.

Крім таких програм, періодично на тендерній основі залучаються зовнішні енергосервісні компанії для незалежного енергоаудиту підприємств і виявлення можливих недоглядів.

Це логічний і правильний шлях, але він можливий тільки за наявності в підприємства достатніх власних коштів. Однак для більшості вітчизняних виробництв проблемою є не тільки наявність фінансових накопичень, а, часто, й достатня кількість оборотних коштів.

Що ж можна зробити в даній ситуації?

Банківське кредитування

Найочевидніша відповідь — залучити банківські кредитні кошти. Але диявол, як відомо, криється в деталях. Як показують розрахунки, більшість стандартних енергоефективних заходів, як-от утеплення стін або покрівлі, заміна ізоляції теплових мереж та старих вікон, реконструкція систем опалення або монтаж нових котлів, мають досить тривалий період окупності. Як правило, не менше ніж 5 років, а зазвичай — 10—15. Для фінансування таких програм необхідні "довгі" кредити під малі відсотки. Однак на сьогодні ринок фінансових послуг України навряд чи може запропонувати таку послугу.

Окремо в цьому ряду можна виділити заміну традиційного освітлення промислових підприємств на світлодіодне. Така заміна скорочує споживання електроенергії, що використовується для освітлення, приблизно втричі. Термін окупності такого енергоефективного заходу (залежно від конкретного режиму використання освітлення для кожного підприємства) може становити від півроку до трьох з половиною років, як правило — 2,5—3 роки. Але часто нестача оборотних коштів утримує підприємства навіть від такої очевидної модернізації.

Тут своє вагоме слово могли б сказати комерційні банки, які обслуговують промислові підприємства. Досить швидка окупність переходу на LED-світильники дозволяє запропонувати споживачеві кредитний продукт, цікавий як промисловим підприємствам, так і самим банкам. Але відсутність у банків співробітників, які володіють інженерним аспектом питання, і шаблонні критерії оцінювання можливих ризиків призводять до того, що банки не ризикують розвивати ці напрями, вважаючи за краще пропонувати клієнтам традиційні, часом нав'язливі додаткові послуги.

Приватний інвестор

Нещодавно наші чиновники запропонували підприємствам для фінансування програм енергоефективності залучати приватних інвесторів. Але розгляд найпростішого "навчального" прикладу переводить цю пропозицію у розряд екзотичних.

Так, якщо підприємство для реалізації програми енергомодернізації має вкласти 1 млн дол., а строк повної окупності проекту становить 10 років, то інвестор отримає свої гроші назад у повному обсязі (але поки що з нульовим прибутком) навіть більше ніж через 10 років, оскільки самі роботи з енергомодернізації теж потребуватимуть якогось часу. І тільки після цього строку інвестор зможе отримати прибуток у вигляді "зекономлених" умовних
100 тис. дол. на рік.

Але, поклавши цей мільйон у банк під найскромніші 3%, інвестор у цей самий період часу зможе одержати понад 30% прибутку, а з урахуванням складного банківського відсотка — майже 40%.

Держфінансування

Отже, побіжний аналіз ситуації показує, що найкращим варіантом фінансування програм підвищення енергоефективності в загальнодержавному масштабі можуть бути тільки спеціальні держпрограми довгострокового кредитування, спрямовані на зниження споживання підприємствами всіх видів енергоносіїв із залученням зовнішніх донорів.

Однак для цього необхідно, щоб держава справді була зацікавлена в реалізації таких програм.

А яка ситуація з участю держави в різних програмах модернізації інфраструктури в інших країнах?

У РФ діє програма компенсації держпідприємствам коштів, інвестованих у підвищення своєї енергоефективності. Як і в Україні, у підприємств у більшості випадків недостатньо власних коштів для фінансування таких робіт. Тому зазвичай вони знаходять інвестора, як правило — енергосервісну компанію, яка оплачує розробку і впровадження таких програм. Однак на практиці в таких програмах можуть собі дозволити брати участь лише компанії, близькі до "вертикалі влади", які впевнені не тільки в гарантованому поверненні державою вкладених коштів, а й в одержанні гарантованого прибутку.

Як більш цікавий і менш корупційний приклад можна навести програму післявоєнного розвитку Альпійського регіону Європи. Від початку Австрія і Швейцарія, а слідом за ними Італія й Франція розробили і впровадили довгострокові програми комплексного розвитку своїх альпійських регіонів. Спочатку держава вклала значні кошти в розвиток транспортної інфраструктури. Це було не тільки будівництво нових і реконструкція старих доріг, а й прокладання мережі тунелів, які істотно спростили доступ до віддалених гірських долин.

Надалі зосередилися на розвитку гірськолижних курортів. Держава профінансувала будівництво нових підйомників і будівництво захисних споруд на лавинонебезпечних схилах.

Але українська держава, за винятком останніх кількох років, ніколи особливо не прагнула похизуватися інноваціями в галузі підвищення енергоефективності. Вуглеводневий бізнес завжди був президентсько-олігархічною вотчиною. Нікому не спадало на думку своїми ж руками "переполовинити" обсяг власних продажів. Як і влізти заради цього в кредити на десяток-другий років.

Мабуть, саме цим можна пояснити більш ніж скромні успіхи Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України (ДАЕЕУ) за його більш ніж 20-річну історію.

Чого ж не було зроблено за ці прогаяні роки і що можна запропонувати, щоб почати змінювати ситуацію?

Держпрограма кредитування енергоефективності

По-перше, для початку потрібна достатня нормативна база. Не тільки законодавче визначення базової термінології, а й розробка методології та виражені в цифрах набори показників, які дозволяють об'єктивно оцінити ступінь ефективності використання підприємством енергоносіїв.

Наявність таких критеріїв і напрацювання методик дадуть змогу перейти до другого етапу — об'єктивного оцінювання поточного стану підприємств, збирання статистики та розробки програм, які дозволять довести наявні показники до нормативних значень.

Усе це в цілому дасть змогу розробити і запустити (наприклад, на базі того ж таки ДАЕЕУ) загальнодержавну систему програм спеціального кредитування для енергомодернізації промислових підприємств.

Необхідно розробити процедуру відбору підприємств-кандидатів для отримання ними державного довгострокового кредитування. Процедура аналізу вихідних даних і контролю використання траншів має бути аналогічною процедурі залучення комерційними банками спеціалізованих компаній для аналізу та контролю використання кредитних коштів на фінансування будівництва.

У штаті спеціалізованого підрозділу Агентства з енергоефективності мають з'явитися фахівці, спроможні як самостійно розробляти програми енергоефективних заходів (ЕЕЗ) для промислових підприємств, так і оцінювати ефективність і достовірність програм, які можуть бути розроблені для підприємств іншими незалежними енергосервісними компаніями.

Процедура розробки, експертизи, виділення кредитів, контролю виконання та об'єктивного оцінювання результатів програм енергоефективних заходів має бути максимально прозора, а корупційні ризики нецільового використання виділених коштів — мінімізовані. Роботи з упровадження ЕЕЗ мають виконувати спеціалізовані компанії, з обов'язковим залученням інженерів технічного нагляду, які є співробітниками того самого спеціалізованого підрозділу ДАЕЕУ.

Співробітники ДАЕЕУ — як ті, що розробляють та проводять експертизу програм підвищення енергоефективності підприємств, так і інженери технагляду, що контролюють правильність реалізації робіт, мають бути зацікавлені в підтвердженому досягненні запланованого результату. Тому, крім поточної оплати праці, для таких фахівців (як, утім, і для всього агентства) слід передбачити систему заохочення, прив'язану до об'єктивних результатів упровадження програм ЕЕЗ.

Робота системи має бути зорієнтована на максимальний результат. Першими в роботу слід включити підприємства, результати модернізації яких дозволять максимально знизити обсяги споживання енергоносіїв.

Однак програми цільових кредитів не можуть бути таким собі подарунком, який держава нав'язуватиме нехазяйновитим підприємствам. Керівництво підприємства повинне розуміти необхідність і неминучість енергомодернізації, бути кровно зацікавленим в одержанні кредитування на пільгових умовах. Підприємство повинне пройти свою частину шляху і підтвердити готовність до співробітництва. Так, наприклад, первинне обстеження підприємства, розробка програм енергоефективних заходів, надання банківських гарантій або заставного майна, оплата роботи експертів агентства та інженерів технагляду мають бути профінансовані самим підприємством. 

Звичайно, це лише загальні міркування. Повноцінному запуску таких програм іще має передувати велика робота. Необхідно продумати захисні механізми, які відсікатимуть корупційні схеми при виділенні кредитування. Підготувати і включити в активну роботу профільних фахівців. Розробити методики оцінювання поточного стану підприємств і набір програм зниження рівня використання енергоносіїв до технологічно й економічно оптимального. Сформувати загальнодержавну культуру ощадливого використання енергоносіїв.

ЖКГ vs промисловість — пріоритети

Крім упровадження програм підвищення ефективності використання енергоносіїв для промислових підприємств, на плечі ДАЕЕУ ляже також непроста робота з енергомодернізації житлового фонду країни.

Тому дуже важливо правильно розставити пріоритети і сформувати збалансовану політику при вирішенні двох цих завдань.

Вартість комунальних послуг прямо зачіпає інтереси більшості потенційних виборців. Відповідно, є небезпека того, що в гонитві за рейтингами політики кинуть і без того обмежені кошти на латання дірок житлового фонду. Але модернізація ЖКГ, попри її незаперечну важливість, не витягне країну з кризи. Знизивши вартість експлуатації зношеного житла, але не забезпечивши розвитку промисловості, ми лише відкладемо в часі початок іще глибшої кризи.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
2 коментаря
  • Roman_Pet 1 октября, 08:51 Енергомодернізація, наслідком якої є зменшення споживання електроенергії та газу, прямо протирічить інтересам штучно утворених монополій. Отримавши безоплатно у власність побудовані попередніми поколіннями електромережі, розподільчі газові мережі ці трутні фактично тільки збирають кошти та здирають плату за підключення до мереж та малюють технічні умови, від яких тверезомислячій людині стає моторошно. При чому під це все створено таку нормативно-правову базу, що не підкопаєшся, Конституція відпочиває. Якість послуг та ресурсу не витримує жодної критики. Злодійство цвіте буйним цвітом - про що говорити, коли в облгазі місячний баланс не сходиться на 5млн. куб.м. Антимонопольної політики держава не проводить взагалі. Тому всю економіку своєї так званої бізнес-господарності ці хлопці покладають на споживача. Тому й чахне все живе в цій країні окрім купи-продай та відкатай. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Виталий Ощипко 1 октября, 02:32 Воно все вірно, але якщо робити енергомодернізацію промисловості, то відповідно скорочуються прибутки олігархів. Тому їм це невигідно навіть в принципі. А отже енергомодернізації промисловості олігархи чинять СВІДОМИЙ І ЦІЛЕСПРЯМОВАНИЙ СПРОТИВ. А оскільки олігархат фактично на 100% контролює весь політикум в Україні, а отже й загалом весь державний механізм, то в найближчі 20- 30 років ні про яку енергомодернізацію не може бути й мови. Все підпорядковано вижиманню з країни надприбутків й їх вивезенню в офшори. Цій же цілі підпорядкована космічної висоти ставка рефінансування Нацбанку й вічна девальвація гривні на 30-35% купівельної спроможності в рік. Можливо ситуація зміниться після 2040-го...побачимо. А зараз ми бачимо просто явний і свідомий та цілеспрямований саботаж національних інтересів зі сторони кіл всього владного, фінансового й господарського істеблішменту країни Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 25.90
EUR 27.56