Країна третього світу: конвеєр і зарплати, нижчі, ніж у Китаї

Василь Худицький 7 квітня, 18:25
123
Микола Тис / ZIK

Читайте також

Рік тому в селі Підрясне, що за кілька кілометрів від Львова, відкрили завод ТОВ "Фуджікура Аутомотів Україна Львів" — підприємство так званих викруткових технологій. Участь у його відкритті президента Петра Порошенка засвідчила: в Україну прийшов важливий інвестор, який платитиме податки в бюджет, офіційно влаштує працівників. Загалом, у планах компанії — створити тут 6 тис. робочих місць. Проте, схоже, вищий менеджмент японської компанії, який приймав рішення про будівництво на території Львівщини заводу з виробництва автомобільних компонентів, трохи прорахувався з його розміщенням. Навіть через рік після запуску виробництва одним із найпроблемніших питань підприємства залишається набір працівників. На листопад 2016 р. на підприємстві мали б працювати 3 тис. осіб. Але зараз їх працює трохи більше 2200.

На підприємстві висока плинність кадрів. Поширена думка — люди не звикли працювати за конвеєром. Середній вік працівників – 35 років. З плюсів — стабільна заробітна плата (5—7 тис. грн), просторі світлі приміщення, безкоштовний доїзд на роботу. З мінусів — стояча робота, велике напруження і висока відповідальність. Незважаючи на нібито привабливу оплату праці, молоді люди не поспішають на підприємство, окремі звільняються після кількох тижнів роботи.

"Якщо зважати на середню зарплату по Львівській області, то платня на "Фуджікурі" терпима, але це якщо забути, що таку ж платню можна отримати, сидячи в бутіку чи менеджером у турфірмі… Ринок збуту продукції — ЄС, то невже не можна встановити тут заробітну плату хоча б наближену до тієї, яку отримують працівники на їхніх заводах у Румунії чи Бразилії?" — резюмує інтернет-дописувач у блозі. Така ситуація не лише на львівській "Фуджікурі", а й на стрийському "Леоні", інших викруткових виробництвах. У результаті, той-таки "Леоні" проблему з кадрами вирішує, завозячи працівників із сіл сусідніх районних центрів. Цим шляхом, імовірно, йтимуть і інші іноземні компанії.

За словами львівського бізнесмена Андрія Іонова, ситуація на ринку праці України дуже непроста. В Україну сьогодні переважно заводять виробництва, які потребують багато ручної праці. Це досить складні операції, що вимагають точності дій та витривалості робітників. Європейці не погоджуються на таку роботу. Оплачувати її в Європі чи США дорого, оскільки середня заробітна плата там дуже висока. Нічого такого в Україні немає. В якій ще європейській державі можна знайти кваліфікованого працівника з платнею 200—250 дол., якщо навіть у Китаї вона вища?

На думку голови ГО "Клуб Ділових Людей" Миколи Савуляка, іноземні компанії з викрутковими технологіями, такі як "Фуджікура", "Леоні" та інші, приходять в Україну здебільшого за двома "зайцями": дешевою робочою силою та вигідною логістикою. Бо везти запчастини до Китаю, а звідти — готовий товар до Європи – дорого. Україна – поряд! Від Львова до кордону з Польщею 73 км. Ці два чинники сприяють тому, що в Україну почали приходити викруткові виробництва. Сьогодні вони справді платять невисокі зарплати, що для України — зле. Проте вони зорієнтовані на показники зарплат у регіоні. Сьогодні середня зарплата по Львівщині – менше 5 тис. грн. Якщо у нас зростатимуть зарплати, іноземці також змушені будуть їх підвищувати.

Але не всі погоджуються з такими аргументами. 

"Який стосунок має заробітна платня до країни? Чому на аналогічному підприємстві, розміщеному у Румунії, працівникам за таку саму роботу платять у середньому 1,5 тис. євро, а в Україні 200—250 дол.? — запитує експерт з інвестиційного аналізу в управлінні активами Олег Доскач. — У Румунії люди охоче йдуть працювати на "Фуджікуру", там це престижно. Туди важко потрапити. Люди, які управляють "Фуджікурою" на Львівщині, дивуються, чому львів'яни не йдуть працювати до них. Якщо бізнес бачить, що може заощадити на виплаті зарплати, навіщо платити більше? Звичайна раціональність".

"200 дол. заробітної плати — це дуже мало, порівняно з тим, що українці можуть заробити в Польщі, — каже екс-депутат ВРУ Володимир В'язівський. – Це не та заробітна платня, за яку чіплятимуться люди, що їздять на заробітки за кордон. Тим більше праця за конвеєром. Це дуже виснажлива робота. Якби цей завод збудували в іншому регіоні України, де люди менше їздять на заробітки, можливо, ситуація з набором на роботу була б іншою. На Львівщині ледь не кожна друга родина має людину, котра їздить на заробітки в Польщу".

Питання, звісно, не до інвесторів. Проте факт: найбільш талановиті, здібні випускники українських вишів взагалі не бачать себе в Україні.

"Робота в Україні є, — каже директор Навчально-наукового інституту економіки і менеджменту, завідувач кафедри менеджменту і міжнародного підприємництва Національного університету "Львівська політехніка" Олег Кузьмін. – Нині випускникам "Львівської політехніки" пропонують роботу "Кредобанк", "ПриватБанк", "Укртелеком", Запорізький машинобудівний завод. Останній пропонує заробітну плату 6,5 тис. грн, плюс гуртожиток, соціальний пакет. Не можемо знайти охочих. Студенти орієнтуються на інші місця, де їм готові платити більше. На перший погляд, 5—7 тис. грн — ніби досить високі заробітки. Однак у сусідній Польщі, до якої звідси якихось 70 км, вони у удвічі-втричі вищі.

Гадаю, згодом інвестори почнуть підвищувати заробітну плату, якщо, звісно, хочуть тут залишитися. По-перше, вони вклали сюди свій капітал, по-друге, тут є робоча сила, по-третє — вигідна логістика. Щодо появи складних виробництв, то вони в Україні з'являться, коли тут буде створено сприятливий інвестиційний клімат. Коли інвестори не боятимуться за свої гроші, коли знатимуть, що їхні права захищені. На жаль, нинішні події в Україні не дають їм такої впевненості".

Що робити?

"Влада, звісно, може вмовляти інвесторів підвищувати заробітну плату українським працівникам. Але це нічого не дасть, — переконаний В. В'язівський. — Це нормальне явище для будь-якого капіталіста. Хочуть максимально заробити, тому й прийшли в Україну. З часом заробітну платню в Україні підвищуватимуть, насамперед — іноземні компанії. Але прискорити цей процес може лише одне: прихід нових інвесторів в Україну. Чим більше буде ввезено капіталу в нашу державу, тим дорожчою ставатиме робоча сила, – це відома аксіома. В Україні дешева праця тому, що мало вливається капіталу з інших держав. Повірте, вільних коштів на Заході вистачає.

Щоб іноземні інвестори звернули увагу на Україну, потрібно стати для європейського бізнесу цивілізованою державою. Низькі заробітні плати – плата інвесторів за ризик, це комплексний показник безпеки бізнесу в державі. Є чинники, які відлякують інвесторів. Від проблем з виведенням дивідендів до нестабільного законодавства, корупції та кримінальної ситуації в державі. Тому, хоч ми перебуваємо в центрі Європи, іноземних заводів у нас небагато". 

За словами Володимира В'язівського, ринок має рухати зарплати вгору. Це замкнене коло. У бізнесу немає прибутків через те, що люди не мають грошей на оплату їхніх товарів та послуг. А платоспроможність населення невисока, бо низькі зарплати. Це можна було б змінити, якби в Україні були дешевими фінансові ресурси. Тоді замість відсотків за кредити підприємства могли б платити людям нормальні зарплати.

Недавнє підвищення мінімальної заробітної плати в Україні було правильним кроком. Хоча багато підприємців прогнозували крах для бізнесу, падіння курсу гривні. Нічого цього не сталося. Абсолютно правильний крок уряду. Зарплату слід підвищувати й надалі, але з прив'язкою її до рівня іноземних інвестицій. А не тільки брати іноземні позички. Україна — дуже перспективна країна для інвестування. Тут стільки неосвоєних сфер діяльності. Але іноземних інвесторів сюди не пускають.

На думку наших експертів, монополісти найбільше бояться малого і середнього підприємництва, тому гальмують їх розвиток. Україна вже десяток років – держава з ринковою економікою. У нас і досі не більше 15—20% прибутку дає малий і середній бізнес, в успішних країнах це — мінімум, 40—50%. Там теж є олігархи, але законодавство регулює їхню діяльність. В Україні Антимонопольний комітет уже й забув, що монополісти не мають права володіти більш як 35% ринку.

Другим кроком з боку уряду, на їхню думку, має стати стимулювання розвитку промисловості. Промисловість – це база. Вона створює робочі місця, додану вартість тощо. Щоб це стало реальністю, треба зробити відповідні кроки.

Зокрема, потрібно здешевити фінансовий ресурс на ринку, щоб виникло якомога більше приватних підприємств, а їхня діяльність була менш ризикованою. "Зараз це дуже складно, — каже Микола Савуляк. — Якщо бізнесмен хоче модернізувати підприємство, йому потрібні кредити або лізингові програми. Але не під 20—30% річних. Мало того, що бізнесмену треба взяти кошти на придбання обладнання, він ще й мусить сплатити податок за його ввезення в Україну. Обладнання, яке, до речі, ще не пропрацювало жодного дня. Це податок на інвестиції. Як після цього можна говорити про реформування промисловості? 

По-друге, слід збільшувати ефективність бізнесу через автоматизацію, навчання кадрів та персоналу. Нині розрив у навичках управління українського і європейського менеджера — колосальний. У нас велика нестача управлінців. Наприклад, зараз у наш бізнес-клуб приходять десятки запитів на вакансії виконавчих директорів, а вільних фахівців немає".

Після спілкування з представниками бізнесу напрошується висновок: люди, які сьогодні при владі в Україні, не зацікавлені в позитивних змінах в економіці держави. Адже вони володіють чималою кількістю підприємств, отож не хочуть плодити собі конкурентів. Навіщо їм середній клас, навіщо їм нові робочі місця? Краще давати подачки населенню у вигляді субсидій на комунальні послуги — за мовчання. В олігархічній країні інакше бути не може. Бо в якій ще державі можливе шестикратне підвищення плати за приєднання до електромереж? 

Україна — країна третього світу. Вона проходить той самий шлях, який пройшли свого часу інші країни. Схоже, що уряд добровільно погодився віддати 45 млн українців у рабство за преференції, які хтось отримав особисто. В результаті, рано чи пізно вони також потраплять у це павутиння. Вони — така ж муха. Нині в Україні зовнішніх запозичень стільки, що розраховуватися за них будуть наші внуки й правнуки. Цього можна було уникнути. Отож чи слід дивуватися, що перспективна молодь масово виїжджає з України.

***

Кілька років тому НУ "Львівська політехніка" підписав угоду з Краківською гірничо-металургійною академією ім. С. Сташіца про заснування практики подвійних дипломів. Тепер так багато хто робить. У червні минулого року в Кракові дипломні проекти захистили перші 63 студенти з України. Вгадайте, скільки випускників повернулися додому? Одна людина, бо хотіла працювати в поліції…

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
3 коментаря
  • visusport 8 апреля, 19:27 Как в Украину может прийти серьезный инвестор? Если завтра кому - либо захочется захватить профинансированный актив. Устроит блокаду завода, под предлогом любым ( торговля на крови и прочее), понизит стоимость и выкупит подешевке. Как со Сбербанком росии например. В стране ведь махновщина.
    aetes 8 апреля, 21:07
    Блокаду торгівлі на крові й пригоди російських банків потенційних інвесторів не хвилюють. Вони добре бачать, що це тільки рашки стосується. Поганий інвестиційний клімат з інших причин. Набагато серйозніша причина -- війна. Будівництво заводу коштує сотні мільонів доларів, і якщо є ризик, що його розбомблять, інвестор не буде будувати. Чому Фуджікурі збудувала завод на Львівщині, а не в іншому регіоні? Тому що сподіваються, що "русскій мір" туди не добереться. А в інших регіонах -- хто його зна, що там у Путіна голові.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • aetes 8 апреля, 16:32 "В Україні Антимонопольний комітет уже й забув, що монополісти не мають права володіти більш як 35% ринку." Чомусь він в тіні залишається. Всі голосно кричать "Геть олігархів-злодіїв!", про АМКУ чомусь мовчать. Мабуть, тому що не знають про його існування. "Чому на аналогічному підприємстві, розміщеному у Румунії, працівникам за таку саму роботу платять у середньому 1,5 тис. євро, а в Україні 200—250 дол.? " Ну, це зрозуміло чому: тому що навіщо платити 1.5 тис, якщо можна платити 250. Цікавіше й важливіше питання: чому компанія будує завод там, де треба платити 1.5 тис, а не там, де можна платити 250? Це ключове питання. Ламати собі голову над тим, як підвищити зарплати -- марна справа. Треба вирішити це ключове питання, і тоді зарплати підвищаться самі собою. Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 26.76
EUR 28.75