На розвалах "добробуту"

Надія Гоцуєнко 12 листопада, 00:02
развал
Максим Кудимець/Twitter

Читайте також

Столиця реально перетворюється на велике речове звалище

Не саме собою явище перепродажу речей, які вже були у вжитку, — погане. Навпаки, серед його плюсів — робочі місця та можливість для незаможних задешево приодітися. Погано те, що збільшення кількості точок продажу секонд-хенду, речових "розвалів", барахолок та "блошиних" ринків загрожує перетворити нашу країну в одну велику ганчір'яну клоаку...

Не дно, а днище?

Речових "розвалів" у столиці нині безліч. Що подієш: рівень нашого життя настільки "покращився", що прагнення людей, повержених на дно злиднів, хоч якось заробити цілком зрозуміле і вже давно нікого не дивує. Однак якщо ми вже звикли (і навіть ставилися зі співчуттям та розумінням) до бабусь із "самов'язами" або до зубожілих "ботаніків" із довоєнними ридикюлями "а ля 30-ті", то після девальвації гривні та зростання тарифів ЖКГ деякі столичні речові розкладки просто-напросто лякають.

Кияни в шоці: столиця реально перетворюється на велике речове звалище. І той, хто вважає, що це — перебільшення, вочевидь не бачив "розвалу" поблизу станції метро "Харківська". Там, де автобуси роблять петлю, щоб розвернутися (від чого тамтешній асфальт давно скидається на місячний пейзаж із глибокими кратерами, майже постійно заповненими каламутною рідиною, що накопичується після дощів та інших стоків), місцеві жителі зафіксували торговий Аргамеддон. Сказати, що тут "торгують із рук", — нічого не сказати. Швидше, "з ніг", адже речі розкладені просто на асфальті, й охочі ознайомитися з асортиментом, лавіруючи серед калюж, порпаються в ньому, нагнувшись або присівши.

Ось картина, яку можна спостерігати: на розміщеній поблизу автобусній зупинці до цілком пристойно одягненого чоловіка підійшла неохайно одягнена жінка з упакованою в целофановий мішок кольоровою ковдрою. По-змовницьки підморгнувши, вона шепнула на вухо потенційному покупцю ціну, той квапливо відрахував гроші й отримав свій товар. Очевидно, у вигляді бонусу торговка-конспіраторка пообіцяла: "Звертайся, винесу з ринку все, що захочеш".

"Винесу"? "З ринку"? Ну ось і дожили! Це ж як треба поставити свій бізнес, щоб уже і з таких "розвалів" стали щось виносити! І я заглибилася в нестрункі ряди цього речового ноу-хау... Ось жінка похилого віку перебирає на картонці, кинутій на асфальт, ...гору нижньої білизни. Піймавши здивований погляд, ніби виправдовуючись, каже: "Така дешевизна на дорозі не валяється, правда?". Виходить, усе-таки валяється, в усіх сенсах... Піднявши один із виробів, вивчаю етикетку: слово, написане латинськими буквами. Даних про склад матеріалу, розмір та виробника немає. Цікавлюся в дівчини-продавця: "Звідки білизна?". Її обличчя відразу втрачає сліди мінімуму обов'язкової доброзичливості, перетворившись на злу маску, — дівчина воліє ігнорувати і запитання, і мене.

Йдемо далі. Ось — купа (!) весільних суконь. Правда, охочих приміряти чи хоча б прицінитися до білих символів дівочої цноти побачити не вдається. Адже моє вивчення цього ринкового явища рішуче обриває ділового вигляду чоловік із карбованим профілем. Судячи з вигляду, він, вочевидь, "бригадир" цього "розвалу":

— Гей, навіщо тут ходиш? Чому нічого не купуєш, а тільки видивляєшся та випитуєш? Навіщо лізеш у наш маленький бізнес?

Наглядач явно натякав, що мені треба забиратися з контрольованої ним території. І пазли побаченого почали складатися: торгівці на тутешньому "розвалі" — ніякі не малі підприємці, а наймані працівники, що реалізують немудрящий товар, деякі екземпляри якого, можливо, навіть крадені. "Раби" трудяться за скромний відсоток під суворим контролем наглядача. Той — теж не кінцева інстанція, за ним — вищі заступники, які наживаються на горах барахла. Інакше звідки б у столиці взятися такому жахливому "розвалу"? Невже це можливо без "даху"?

Тому й відійшла торговка ковдрою аж до зупинки, щоб подалі від "бригадира" "заникати" дві-три десятки "зверху"... Скільки за такою самою методою "заникує" для себе наглядач від своїх високих заступників — невідомо. Але, судячи з того, як він активно обриває всі спроби щось дізнатися, скривдженим теж не залишиться. На вершині цієї "піраміди" — кінцеві вигодоотримувачі барахольного проекту, які прикривають і забезпечують його життєдіяльність...

Міфи та реальність

Нам навіювали: ось, мовляв, яка хороша штука — секонд-хенд. Адже там, якщо постаратися, можна знайти добротні речі, одягтися стильно й недорого. І народ повірив настільки, що нині важко зустріти нашого співвітчизника, який би хоч раз не побував у такій торговій точці, хоча це й не заведено особливо афішувати.

Та жорстока реальність підкидає дедалі новіші дилеми, які стають інколи безальтернативними. Адже, щоб хоч якось вижити, українцям доводиться визначатися: витрачати мізерні кошти на одяг чи на їжу? Закономірно, що вибирають харчування. Ми стаємо свідками того, що переважній більшості співвітчизників хронічно бракує грошей, вони вимушені купувати тільки найнеобхідніше, урізаючи свої витрати. І нині ми входимо в небезпечний стан суспільства, коли вагомій частині споживачів уже не по кишені навіть покупки в магазинах ношених речей...

Як наслідок, обсяги продажів у більшості секондів, за найскромнішими підрахунками, впали на 30% (а за деякими оцінками — на всі 60—70%). Уже деякі такі точки закриваються. Наприклад, по сусідству з нашим будинком закрився досить непоганий секонд-хенд, — власники скаржилися, що "не давав" виторгу. Отож міф про торгівлю ношеними речами як про благополучний і безхмарний бізнес руйнується. Утім, і "ховати" його (зважаючи на нинішню незліченну кількість тих, хто не може собі дозволити купівлю нових речей у бутиках) поки що все-таки зарано. Знову ж, залишимо за дужками той факт, що дедалі більшій кількості людей уже не по кишені навіть поношені речі. Ось коло й замкнулося...

Проте мережеві магазини ношених речей нині є, практично, скрізь, і про якесь масове "згортання" цього бізнесу поки що не йдеться. Навпаки, секонд — одне з небагатьох місць, де, на тлі загального високого рівня безробіття по країні, можна без особливих проблем усе-таки працевлаштуватися. Державі, яка попросту викинула на вулицю інженерів, учителів, робітників, які ще з початку 1990-х стали "непотрібними", все не випадає забезпечити таких людей можливістю заробити. А цей бізнес так-сяк забезпечує робочими місцями понад мільйон наших співвітчизників. У системі секондів є "у вільному доступі" вакансії: сортувальників речей, касирів, прибиральниць, продавців тощо. Причому, що важливо, — з офіційним оформленням.

Окремі з секондів обладнані навіть із розмахом: кілька приміщень, а то й поверхів, де речі розсортовані на дві категорії — дорожчі й дешевші. Вартість перших може знижуватися хіба що в дні розпродажів, а на другі знижки трапляються досить часто. Ще недавно в таких точках можна було почути такі бажані багатьма покупцями оголошення: "Протягом 30 хвилин усі речі — з 30-відсотковою знижкою!" Правда, тепер щось не чути. Зате всюдисуща інфляція дається взнаки й тут: якщо раніше в останні дні перед завозом речі розпродували від 5—6 грн, то тепер — удвічі (і навіть більше) дорожче.

Постійні клієнти з таких магазинів теж нікуди не поділися. Це показово в перші дні завозу нових колекцій. Тільки не думайте, що всі, хто стоїть у чергах, щоб оцінити новий завіз, — це ті, хто мріє одягтися дешево й гарно. Цей міф уже давно не витримує критики. Вагома частина таких покупців — представники т.зв. бізнесу на... бізнесі. Так само, як днище будь-якого водного транспортного засобу з часом обзаводиться різними наростами, так і ці люди знайшли свою нішу у своєрідному бізнесі... на чужому бізнесі. Транспортні витрати, морока з оптовими закупівлями великих мішків імпортного дрантя, а головне — дуже фінансово ризикова гра у своєрідну лотерею, "а чи окупиться такий мішок?" — цим людям не під силу (або не подобається). А ось прийти до відкриття, відібрати більш-менш пристойну річ, щоб удома привести її до належного вигляду й виставити на продаж в Інтернеті як свою, — на такий простецький міні-бізнес охочих знаходиться дедалі більше.

У принципі, міф про те, що в секондах можна знайти "фірмові" шмотки, — лише міф. Досить проаналізувати інтерв'ю не тільки власників бізнесу на ношених речах, а навіть пересічних реалізаторів такого товару. Усі вони одностайно хваляться, що не тільки самі, а й їхні рідні, близькі поголовно одягнені у "фірму", вивуджену з секонду. Якщо ви вважаєте, що після таких ретельних ревізій і вам щось залишиться, то продовжуйте помилятися. У кращому разі, вашим "уловом" може стати заношена річ із затертим фірмовим знаком...

"Достаток" навиворіт

Нинішня тривала економічна криза докорінно змінила ставлення наших співвітчизників до товарів із "других рук". А як накажете виживати, якщо ціни в магазинах на такі товари (у тому числі й пропоновані вітчизняною легкою промисловістю) не відповідають більшості скромних сімейних бюджетів? Привільно розкинувшись, багатий ринок ношених речей у його сьогоднішньому, гіпертрофованому вигляді — це, мабуть, найточніший індикатор нашої хронічно хворої економіки.

Сама собою постійна, дедалі масовіша присутність у нашому житті різного роду секонд-хендів, "блошиних ринків", барахолок, речових "розвалів", ломбардів і навіть сайтів із торгівлі товарами, що були у вжитку, хоч би які переконливі й навіть розумні аргументи про їхню необхідність та корисність не наводилися, є, на жаль, свідченням лише одного — стрімкого зубожіння населення нашої країни.

Не можна забувати й про те, що чим менше роботи буде в наших співвітчизників (а сьогодні тенденція досить загрозлива, і на цьому тлі мантри про близьке підвищення мінімального рівня зарплат як про потенційні супер-ліки від бідності українців насправді можуть призвести до ще більшої кількості безробітних, яких просто-на-просто викинуть із займаних вакансій через неможливість їм заплатити), тим більше "клієнтів" з'явиться в дилерів вживаних товарів із Європи. Таким чином, однозначно погана новина в тому, що ринок вживаних товарів в Україні, наче ракова пухлина, стає вже не економічною, а соціальною проблемою, що потребує розумного вирішення, доки ми не остаточно потонули в тоннах поношеного ганчір'я.

Останнє — аж ніяк не гіпербола. Адже, згідно зі статистикою, на територію України щорічно завозиться понад 100 тис. т вживаних товарів. Певна річ, цифра ця досить приблизна, оскільки відбиває тільки те, що офіційно "засвітилося" на митниці. А скільки ганчір'я прослизнуло повз митну статистику — можна тільки здогадуватися. Ну, припустімо, ще, як мінімум, половина. Сумарно виходить на рік близько 150 тис. т, і наявні всі ознаки того, що така тенденція не тільки триватиме, а й наростатиме...

Відтак, як мінімум, понад 60% наших співвітчизників носять одяг із чужого плеча, оскільки не можуть дозволити собі купити новий. Зайдіть, наприклад, у метро й уважно придивіться: на людях — одяг старих фасонів і вицвілих кольорів. У переважній більшості наші діти, молодь, пенсіонери, домогосподарки — всі поголовно одягнені в те, що недвозначно свідчить про "другі руки". Одне слово, картина невтішна.

Та й "старожили" бізнесу на секонд-хенді налаштовані нині як ніколи песимістично:

— Адже зрозуміло, що за "щедрою" обіцянкою нашого уряду підвищити мінімальний рівень зарплат не забариться жорстка інфляція, — коментує ситуацію власниця одного з магазинів секонд-хенду, приватний підприємець Тамара С. — Скільки себе пам'ятаю, все життя працювала в торгівлі, при СРСР доросла до завідувачки магазину господарських товарів. В Україні, спираючись на свій багатий досвід, вирішила зайнятися приватним бізнесом, відкрити секонд-хенд. І справа, попри початковий складний період становлення, все-таки пішла. Ось хотіла передати добре налагоджений бізнес своїй доньці. А тепер — що передавати? Валютний курс, за яким ми закуповуємо товар, нестабільний і невпинно рветься вгору. Пам'ятаю, раніше середня ціна, за якою я закуповувала товар і з якої платила податки, була 2,9 дол. за один кг (мінімальна партія — 120—150 кг). Сьогодні — майже вдвічі дорожче. Думаю, що ситуація з валютою, а отже — і з закупівлями вживаного товару, тільки погіршуватиметься.

Деякі підприємці, які довгі роки будували свій бізнес на секонд-хенді, сьогодні остерігаються, що й обіцяна Асоціація з ЄС, зрештою, може стати причиною згортання їхнього бізнесу через непосильний податковий прес. Адже витрати в них уже тепер прогнозовано зростуть, а ось підвищити ціни на свій ношений товар ще вище вони вже не зможуть, оскільки, за нинішніми розцінками, він уже й так не завжди доступний найбіднішій частині населення.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
1 коментар
  • Serega Novikoff 12 ноября, 07:35 автор статьи рисует трагедию там, где её нет. Состояние рынка труда таково, что люди именно в секонд-хенд вынуждены одеваться. Идет война с РФ, Украина отягощена старыми коррупционными схемами, но потихоньку из них выбирается. Выправится ситуация с уровнем оплаты труда --> исчезнет рынок продаж бесплатно сданной европейцами одежды. Нечего трагедию разводить, вы в село в Румынии скатайтесь или в российское село. Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 26.02
EUR 27.92