Не знаєш — навчимо, а не хочеш — знайдемо іншого. Бізнес із молодими кадрами

Україна переживає значний дефіцит робітничих та інженерних кадрів. Тим часом понад половину (51%) випускників вищих навчальних закладів, потенційно перспективних молодих кадрів, по завершенні навчання стають на облік у центрах зайнятості. Серед причин фахівці називають як загальний стан економіки, так і нездатність молоді конкурувати на ринку праці. Цей сумний факт - наслідок відірваності вищої освіти від практичних потреб як бізнесу, так і загалом економіки України.

Розчин - кельмою!

"Наразі співпрацюю з однією з найбільших за потужностями в Європі фабрик, яка має найсучасніше німецьке та італійське обладнання. Там є працівники з 10-12- річним стажем роботи, які багато вміють і знають. Але коли на підприємстві починаються якісь зміни, вони їх не сприймають", - розповідає керівник однієї з львівських фірм Олег Доскач.

На його думку, це стосується інженерів, технологів, будівельників. Технології рушили вперед, а хтось і далі хоче "кидати розчин кельмою".

У молодих спеціалістів тут значні переваги. Їм легше пристосуватися до змін, - вони виросли в них. З ними дуже легко працювати. Їхня перевага перед старшим поколінням - знання сучасних технологій. Таке ж ставлення до змін на виробництві і в людей, котрі попрацювали за кордоном на будівництві чи на якісь іншій роботі. В них ментально сформувалося розуміння, що гроші - це час, а час - це гроші!".

Аналогічної думки про роль сучасних знань професор кафедри права і підприємництва Львівського національного аграрного університету Юрій Губені.

"Колись геодезист приходив на місце майбутнього будівництва і міг визначити точку встановлення теодоліта. Тепер приходить інженер, ставить модерний прилад із GPS прив'язкою, і більше нічого не треба. Як зізнався знайомий польський підприємець, знання, що ними володіли його дід і тато, враз стали йому непотрібні у веденні господарства. Інколи досвід - марний тягар. Це смішно, але в давнину, щоб дізнатися, коли потрібно сіяти гречку, люди спостерігали за появою першого інею на деревах. Нинішні технології дозволяють сіяти будь-яку культуру без точної прив'язки до погоди. Знання стали іншими. І бізнес потребує саме цих знань. Молодих людей часто беруть на "проривні" ділянки роботи, відповідальні напрями, цікаві проекти. Шукають людей, котрі були б готовими вирішувати ці завдання".

Щоб бізнес запрацював, інколи треба вводити "молоду кров". Проте, як кажуть представники бізнесу, вони ще не бачили молодої людини, котра б прийшла в бізнес і могла відразу задавати тон у роботі. Такі люди самодостатні, переважно створюють власний бізнес. Тому дуже важливо не розігнати добрих працівників, бо створити колектив, налаштований на результат, - неймовірно складно. Якщо вмілому й сумлінному працівникові бракує знань, його можна навчити. Наприклад, за кордоном чимало людей вступають до вишів вже у зрілому віці. Студент, якому 40 і більше років, там, особливо за рівнем магістра, не рідкість.

Чому молодо - зелено?

У світі бізнес перестав вірити освіті. Вона нині мало придатна для бізнесу. Найкращі студенти не є найкращими працівниками. Часом трієчники - успішніші, знаходять вихід із будь-якої ситуації. Недарма ж стовпи бізнесу - Марк Цукерберг, Білл Гейтс, Стів Джобс - не були відмінниками. Один із банківських керівників Львівщини якось зізнався, що довго придивлявся, з якого вишу до банку приходив той чи інший працівник. Але згодом зрозумів, що марно. Відтак, під час співбесіди почав просити претендента відповісти на низку конкретних запитань стосовно фінансів, менеджменту, ведення документів тощо. Якщо людина знала, як практично вирішуються питання, вона йому підходила. Якщо ж знання претендента обмежувалися хоч і глибокою, та тільки "чистою" теорією, людині дякували й прощалися.

"Розвивати компанію, а особливо будувати бізнес тепер можна лише на молодих кадрах. Старше покоління в цьому мало тямить, - зізнався ректор одного з навчальних закладів. - Вони не знають, що таке маркетинг, дизайн, не хочуть працювати з комп'ютером, високоточними приладами, не розуміють їх і бояться. Тому чимало моїх знайомих просять порадити молодого спеціаліста, а мені буває дуже непросто зробити це. Більшість студентів зневірені, не хочуть вчитися". Найслабша ланка - відсутність практичного досвіду і бажання працювати. Через це молодь нерідко втрачає можливість заробити гроші, зробити кар'єру.

Колишній радянський вислів: "Не вмієш - навчимо, не хочеш - примусимо", нині звучить трохи інакше: "Не знаєш - навчимо, а не хочеш - знайдемо іншого". Тепер ніхто ні з ким не хоче бавитися. Це дорого коштує, забирає багато часу. Крім того, гарантій, що з цієї затії щось вийде доброго, немає. Починати треба було, кажуть, зі студентської лави.

Тема дипломної - абстрактна

Як повідомив директор Львівського міського центру зайнятості Олег Рісний, у центрі зайнятості повно дипломованих спеціалістів, які мають теоретичні знання, але їм гостро бракує практичних навичок та досвіду роботи. У цьому нічого дивного. Теми дипломних робіт - абстрактні, стажування, практики - формальні, жодним чином не прив'язані до виробництва. І це - при тому, що вони займають дуже незначну частину в навчальному процесі. Сьогодні у світі запроваджують індивідуальну освіту, де частково навчання проходить на підприємствах працедавця, пов'язане з практичною сферою. Така освіта має майбутнє.

За його словами, кожен виш повинен насамперед випустити не просто спеціаліста, за якого заплатять він сам чи держава, а такого, який зможе влаштуватися на роботу. Більше того, за кордоном рейтинг вищого навчального закладу прямо залежить від того, скільки його випускників працюють у бізнесі, очолюють найбільші світові компанії з високою оплатою праці. На ці виші орієнтуються працедавці.

У нас така тенденція закладається ще в школі, де батьки й учителі агітують школярів іти у старші класи, а потім - і здобувати вищу освіту. При цьому ніхто не задумується, настільки ця освіта актуальна для держави, кожної дитини. Результат - нині на ринку праці 75% усіх безробітних - люди з вищою освітою. А понад половину вакансій - робітничого спрямування. Відповідно до світової практики, найкращий інженер - той, котрий має професійно-технічну освіту. Те ж - на інших напрямах діяльності. В Україні, де професійно-технічна освіта вважається маргінесами, батьки бояться посилати туди дітей.

Як вважає заступник директора Центру підтримки бізнесу НьюБізнет, керівник тренінгового департаменту Уляна Терлецька, в Україні відійшли від радянського досвіду, а нової системи співпраці не створили. Це особливо відчутно тепер, коли відбувається переорієнтація попиту з менеджерських на робітничі та інженерні кадри. Промисловості та бізнесу потрібні кваліфіковані електрозварники, токарі, слюсарі, будівельники. А ПТУ, які їх готували раніше, вже немає. Єдине, що залишилося на Львівщині, - готельно-ресторанний бізнес, але й там теоретичні знання слабко підкріплені практичними навичками.

Нині ринок праці динамічно змінюється, а виші - все ще громіздко-бюрократичні. Вони не враховують динамічності змін. І, відповідно, значна частина їхніх випускників - не затребувані на ринку. Натомість кадрів, потрібних бізнесові і промисловості, не встигають готувати. В результаті, підприємствам самим доводиться організовувати їх навчання і перенавчання.

"Тепер уся молодь хоче мати вищу освіту, - каже Олег Доскач. - Навіть не здобути знання, а здобути документ про вищу освіту. І в цьому біда. Відтак, коли людина приходить на роботу, її доводиться багато чого вчити. Але є ризик, що людину можна навчити, а вона з цими знаннями піде працювати до твого конкурента. Як тут бути - не знаю, проте змінювати ситуацію треба".

За його словами, для підприємства сьогодні найважливіше підібрати людину, використати її потенціал, щоб вона працювала з повною віддачею. Тоді в колективі відбувається повна синергія зусиль. Сучасна молодь часто орієнтована на себе й на задоволення власних амбіцій. Багато хто приходить на підприємство й відразу вимагає доброї заробітної платні, обладнаного робочого місця та чіткої посадової інструкції. Інша частина молодих людей, які самі обрали собі професію, хоче будувати кар'єру. Ще студентами вони приходять у компанію і просять узяти їх на стажування.

Проте якщо українські компанії нерідко відмовляють студентам, то закордонні беруть їх залюбки. Торік на одному з таких підприємств побувала студентка третього курсу економічного факультету Львівського національного аграрного університету Оля Семенюк.

Як вона розповіла, хотіла попрацювати на сучасній фірмі. А ще - відчути німецьку мову в реальному житті. "Я потрапила на практику на сімейне підприємство, яке вирощувало органічні овочі для гуртової поставки. Воно розміщене поблизу міста Штутгарта. На підприємстві працює родина з шести осіб. У їхній власності було близько 25 гектарів землі. Майже всі роботи виконуються з допомогою техніки, ручної праці мало. Також у них є магазин, який, із раціональних міркувань, працює двічі на тиждень. Німці пунктуальні, вони дуже раціонально використовують свої кошти. Перебування в родині німецьких фермерів було дуже корисним".

Група студентів із цього ж університету торік навчалася в Чеському сільськогосподарському університеті. У кожного з них багато вражень. "За спеціальністю могла б бути бухгалтером, але після навчання у Празі мене зацікавив менеджмент. Тепер хотіла б працювати у тренінговій компанії", - зізналася студентка третього курсу Оля Шийка. Студент Юрій Іваницький мріє очолити відому європейську компанію, але спочатку хотів би стати менеджером на якомусь підприємстві. А ось студентку шостого курсу Софію Губені привабила рання й наскрізна спеціалізація навчання у Чехії. "Спеціалізація примушує студента зосередити свою увагу на тому, чим він має займатися на практиці по закінченні університету. Відтяти зайве". На її думку, в Україні студенти вивчають масу предметів, які їм не потрібні.

Як вважають наші хлопці й дівчата, навчання в Чехії більше пристосоване до студентів. Там вони мають вільний і гнучкий графік занять, що дає змогу раціональніше використовувати власний час, та ще й за потреби працювати. Викладачі скидають студентам лекції, методички через інтернет. Чеським студентам важко збагнути, що таке "курсовий проект", але вони чи не щодня на заняттях працюють над вирішенням практичних ситуацій, трудячись за методом проектів.

Ода фізиці

"Нині серед молоді дуже важко знайти людей, які знають виробництво, - каже Олег Доскач. - Тому на ньому працюють переважно представники старшого покоління. У сфері професійно-технічної освіти, технікумів Україна дуже багато втратила. За часів Радянського Союзу система профтехосвіти була зрозумілою, простою, давала шалений результат. Її цінували навіть за кордоном. З цього приводу розповідають байку. У 1950-тих роках у Японії впровадили принцип ощадного виробництва. Знаєте, де вони взяли цей досвід? У 1930-тих у Союзі започаткували течію, яка мала назву наукова організація праці.

Це була не просто освіта, вона містила дуже багато практичних занять. У новачка був старший наставник, який учив молодого учня трудитися, виховував його. Що дозволяло молоді йти після школи на виробництво й працювати. Тепер усе складніше. Не завжди старше покоління хоче передавати свої знання, бо боїться втратити роботу. Нерідко пояснюєш такому працівнику, що ніхто нічого в нього забирати не хоче, є елементарна взаємозамінність. Він може захворіти, а роботу хтось мусить виконувати. Такою практичністю відзначалося і навчання у вишах.

Як розповів Олег Доскач, на факультеті економіки і управління у будівництві НУ "Львівська політехніка" працював доктор наук, професор, член АН України Степан Процик. Економіку будівництва він міг пояснити на трьох пальцях. Лаконізм його викладу був фантастичний. На відміну від Львівського університету імені Івана Франка, "Львівська політехніка" давала технічні знання. Студенти власноруч мусили креслити проекти виробничих приміщень, робити всі розрахунки. Для цього необхідно було вникнути в їх суть. Тут технічність поєднувалася з економікою, що найбільш цікаво. Пізніше з будівництва легко було переключитися на будь-яке виробництво.

Тепер Олег Доскач зробив для себе один важливий висновок: там, де є поєднання технічних і гуманітарних дисциплін, люди знають набагато більше. Натомість у бізнесі дуже важко працювати з людьми, котрі є виключно гуманітаріями. Правда й те, що люди з технічною і технологічною освітою мислять переважно вузько технічно, не вміють подивитися на проблему комплексно. Хоч як парадоксально, але найуспішніші в бізнесі - фізики! Чому? Та тому, що фізика, фактично, об'єднує всі науки, бо вивчає явища - від оптики до провідності. Це дає можливість бачити все комплексно й системно. Від системи обліку - і до різних схем у виробництві: планування, постачання, логістики тощо. Це те, чого сьогодні найбільше бракує нашій освіті.

Коментарі

Ірина Костецька, доцент кафедри права і підприємництва Львівського НАУ:

- Одним зі способів наблизити навчання до реальних проблем економіки є використання ситуаційних вправ - "кейс-метод". Конкретну і, що важливо, не видуману, ситуацію в діяльності підприємства оформляють у ситуаційну вправу (в англ. варіанті - кейс). "Колись у співпраці з Консорціумом CEUME наша кафедра розробила пакет таких кейсів, - і ми переконалися, що студентам це цікаво, а навчальному процесу - корисно. Зазвичай такий кейс не має однозначного і єдино правильного рішення, і це примушує думати, дискутувати, аргументувати". Університет і його викладачі повинні вийти із аудиторій.

Богдан Ігнатович, приватний підприємець:

- Знайти доброго фахівця, особливо у якійсь вузькій справі, - нелегке завдання. Це складне "виробництво", "сировиною" в якому є випускники навчальних закладів. Перебирати тонни "породи" - дорого й неефективно. Як відібрати людину, котра зможе працювати, котра навчиться, буде чесною й порядною, - поки що в цьому покладаємося на інтуїцію. Навчання не завершується студентською аудиторією.

Мар'яна Луцишин, координатор ЄБА:

- Як на мене, українські виші повинні випускати тих спеціалістів, яких потребує ринок. Якщо підприємства не знаходять їх серед випускників - готують безпосередньо на виробництві.

Вважаю, що питання проходження виробничої практики на підприємствах слід вирішувати на загальноукраїнському рівні. Наприклад, у Польщі студенти вже з другого курсу починають писати магістерську роботу, але це не абстрактні теми: вони визрівають на реальних підприємствах, де студенти проходять практику. Упродовж трьох-чотирьох років вони вивчають тему, напрацьовують конкретні рекомендації. В результаті - досконало опановують тему.