Порочна практика

сельхоз

Читайте також

Яка економічна модель у вітчизняному агропромі найбільш ефективна й перспективна, а відтак заслуговує найбільшої підтримки? Це запитання за два десятиліття земельної реформи не тільки не втратило актуальності, а й навіть після продовження мораторію на купівлю-продаж землі сільгосппризначення істотно загострилося. Тим паче що процеси навколо українських чорноземів привертають увагу не тільки вітчизняного бізнесу, а й міжнаціональних корпорацій, оскільки демонструють динаміку, що проступає як у зростаючому виробництві й експорті агросировини, так і в змінах в організаційно-господарській структурі галузі.

Земля для латифундій і сімейних ферм

Претенденти на лідерство за масштабами землекористування і залучення ресурсів, одержання преференцій і пільг від держави істотно різняться. У користуванні найбільшого агрохолдингу країни — понад 650 тис. га. Сільгосптовариства і великі фермерські господарства хазяюють у межах колишніх колгоспів, радгоспів або їхніх підрозділів на кількох тисячах гектарів землі кожне. А сімейні ферми, які нещодавно заявили про себе і які створюються на базі особистих селянських господарств (ОСГ), задовольняються кількома десятками гектарів, а то й менше.

У законодавчому процесі на завершальному етапі реформи проступають різні, зокрема й протилежні, тенденції, які відображають суперництво сил, що стоять за різними моделями господарювання. З одного боку, наполегливо і не без успіху "пробиваються" законопроекти, які відкривають шляхи до встановлення остаточного домінування великого експортно орієнтованого агробізнесу у вигляді вертикально інтегрованих компаній. З іншого — здійснюються спроби на законодавчому рівні дати шанс середньому та малому агробізнесу, розширивши їх підтримку з боку держави та суспільства.

Час, у поєднанні з системною кризою, яка вразила країну, істотно коригує оцінки. При тому, що агрохолдинги, застосовуючи сучасні технології та нову техніку, змогли утвердитися на вершині економічної піраміди, сприяючи припливу валюти в країну, вони належним чином не проявили себе ні в становленні внутрішнього ринку, ні в розвитку сільських територій. Апологети латифундій намагаються представити їх у вигляді новаторських структур, які націлені в майбутнє, а їхніх батьків-засновників — ледь не романтиками, які "самі себе зробили", здолавши всі перешкоди. Насправді над створенням монстрів землекористування вони дружно трудилися разом із чиновниками та банкірами, поставивши справу так, що законні власники землі, селяни-пайовики, стали найбіднішою категорією сільських жителів, не отримуючи на розвиток власного господарства жодних преференцій або кредитів. Пільги ж і позикові кошти щедро виділяються тим, хто за копійки користується орендованою землею. Первинний капітал нинішніх мільярдерів від АПК сформувався на основі головного, який не їм належить, активу — земель селян-пайовиків, державних і комунальних угідь.

Деякі експерти вважають, що більшість українських агрохолдингів створювалися насамперед для формування великих земельних банків, які відкривають дорогу до банківських кредитів та прихильності чиновників. Разюча дешевизна оренди земельних угідь спричинила гонитву за накопиченням землі. Консолідація селянських паїв із землями запасу у великі поля відбувалася без розрахунків, найчастіше безсистемно і хаотично. Землі "вихоплювали" без урахування їхньої відстані від центрів управління й постачання, іноді брали навіть про запас, і родючі поля роками не використовувалися.

З кого господар кращий

Дешевизна орендованої землі та "вільності" у її використанні сприяли непомірному розростанню агрохолдингів. За даними досліджень, проведених Українським клубом аграрного бізнесу (УКАБ), в один із пікових періодів земленакопичення (2013 р.) під контролем агрохолдингів було 5,85 млн га, або 28% усіх сільгоспугідь, які перебувають у використанні сільгосппідприємств. За останні два роки, за експертними оцінками, обсяги офіційного землекористування латифундій трохи знизилися і становлять близько 20% від загального обсягу. Але насправді вплив агрохолдингів поширюється на набагато більші площі. Латифундисти давно відпрацювали схеми, за якими під їхнім контролем опинилися не тільки сільгосппідприємства, які вони у класичний спосіб поглинули, а й низка інших, які потрапили в залежність від учорашнього партнера і змушені розраховуватися за матеріально-технічну допомогу вирощеним зерном, соняшником, нерідко застосовуючи при цьому "тіньові" схеми.

Держпреференції великим землекористувачам досягли такого масштабу, що більшість латифундистів, знехтувавши потребою суспільства в розвиненому і доступному внутрішньому ринку, а взятої в оренду землі — в органічних добривах, перетворили комплексне за своєю природою сільгоспвиробництво на примітивний механізм отримання доходів. І ситуація тільки погіршилася, коли колією, пробитою агрохолдингами, пішли й інші землекористувачі. Запанувала порочна практика, коли з комплексу сільгоспробіт підприємств майже повністю зникає тваринництво, а рослинництво обмежується вирощуванням експортно орієнтованих сільгоспкультур. У результаті процес господарювання на землі стає геть примітивним: "посіяв — зібрав — відправив"... у найближчий морський порт або на елеватор. Так "працює" більша частина вітчизняних сільгоспземель, розвиваючи в чужих країнах тваринницьку галузь і переробку. У плані ведення тваринництва за більшість сільгоспвиробників "віддувається" малий бізнес, в основному ОСГ. Там і нині виробляється 75% сирого молока для переробних підприємств, левова частка свинини й яловичини, овочів і фруктів.

Представники влади сиплють словами, демонструючи готовність підтримати малий і середній агробізнес, але, по-перше, коштів, що їх виділяє держава,  явно недостатньо, до того ж вони з року в рік скорочуються, і, по-друге, навіть це мізерне фінансування надходить не тим, хто цієї допомоги найбільше потребує. Зі створеного відповідно до Закону про держбюджет 2016 р. основного фонду підтримки АПК у 350 млн грн 300 млн спрямовуються на здешевлення кредитів, а 50 — на розвиток тваринництва. Оскільки дрібним фермерам і селянам-одноосібникам кредитів не виділяють, а під "розвитком тваринництва" розуміють створення великих комплексів, а не сімейних ферм, малому агробізнесу із цих коштів не дістається нічого. Як і зі спецфонду, левова частка якого майже в 1,5 млрд грн призначена для фінансування інтервенційного складника Аграрного фонду. Що ж до Держфонду, який безпосередньо призначений для підтримки фермерства, то й від нього особливої допомоги ніхто не очікує, навіть при тому, що він працює на поворотній основі і, власне, виконує роль кредитора, якому кошти через 5 років необхідно повернути. Одержати навіть таку допомогу вдається дедалі меншому числу дрібних аграріїв. За минулий рік цією послугою скористалися всього 158 фермерів, які отримали близько 40 млн грн. Нинішнього року одержувачів допомоги буде ще менше, бо для фінансування виділено 15,8 млн грн, — у понад два рази менше, ніж торік.

Під управлінням кредиторів

Через допущені прорахунки агрохолдинги, всупереч твердженням, що саме вони визначають стабільність і перспективи розвитку вітчизняного АПК, під час кризи та зниження світових цін на агросировину виявилися особливо уразливими. Вихід низки нашвидкуруч сколочених агрохолдингів на закордонні біржі з цінними паперами не убезпечив їх від фінансових провалів. Гучна історія "Мрії" — однієї з найбільших вертикально інтегрованих компаній, яка вийшла з котируванням акцій на міжнародну фондову біржу, — свідчення цього. Наприкінці 2014 р. її хазяї змушені були визнати технічний дефолт, а з лютого 2015 р. операційний контроль над структурою і поготів перейшов до Спілки кредиторів, які мають намір реанімувати об'єднання і повернути позичальникам вкладені в нього кошти.

Не додали престижу українським агрокомпаніям і "пригоди" на міжнародній арені найбільшого в країні агрохолдингу О.Бахматюка. Величезні масштаби землекористування не стали для латифундиста запорукою від боргів, а відтак надії інвесторів не справдилися. Від повного банкрутства агрокомпанію врятували переговори з кредиторами і реструктуризація боргу, який перевищує 1 млрд дол. з "перспективою" подальшого збільшення заборгованості. Та це не завадило Бахматюку визначити реструктуризацію боргів як власний успіх і сигнал бізнесу про те, що з українськими партнерами "можна продовжувати співпрацювати". Щоправда, більшість спостерігачів за поточними процесами скептично поставилися до його оптимістичного твердження, а експерти УКАБ зробили висновок, що через останні події з зовнішніми запозиченнями українським агрокомпаніям доведеться чекати на їх поновлення "як мінімум 3–4 роки". При цьому висновки мають зробити не тільки позичальники, а й агрохолдинги, яким давно вже час розпочати назрілу реорганізацію об'єднань і водночас уточнити своє місце у вітчизняному агропромі.

Недовіра до агрохолдингів лише посилилася після того, як новий менеджмент "Мрії", створений Спілкою кредиторів, виявив прорахунки колишньої команди, характерні й для інших вітчизняних латифундій, що особливо не переймаються економією задешево набутих ресурсів, і заходився їх ліквідовувати. Виявилося, що колишні власники "Мрії" при виході на зовнішні ринки в кілька разів завищили активи компанії. Особливо накрутили оцінну вартість того, що дісталося їм найдешевше, — права на укладання договорів на оренду землі. При тому, що земля використовувалася неефективно. На кількох тисячах гектарів орендованих земель сільгоспкультур не вирощували зовсім: земельні ділянки були орендовані про запас. Крім того, 9 тис. га орендованої землі були настільки віддалені від центрів управління й постачання, що від їх орендування новий менеджмент вирішив відмовитися, а натомість — орендувати 5–6 тис. га із більш вдалою дислокацією. До того, що відбувається у "Мрії", придивляються і команди низки інших вітчизняних агрохолдингів — щоб зробити для себе висновки й не повторити помилок. Розроблена в "Мрії" стратегія внутрішньої реорганізації, розрахована до 2021 р., передбачає, крім оптимізації земельних банків, спеціалізацію окремих підрозділів за чітко визначеними напрямами господарювання. Для чого, зокрема, замість колишніх 17 виробничих блоків створено 7 кластерів.

В агрохолдингів — своя децентралізація?

Експерти звертають увагу на те, що останнім часом у низці агрохолдингів активізувалася робота з оптимізації орендованих земель, удосконалення організаційно-економічної структури об'єднань.

В УКАБі вважають, що є кілька сценаріїв подальшого розвитку агрохолдингів. Уже час від періоду надмірного нагромадження земельних банків перейти до організаційно-господарського вдосконалення підрозділів на місцях та об'єднань у цілому. У цій справі допоможе, вважають експерти, спеціалізація виробництв з одночасним розширенням прав місцевих підрозділів в організації операційної та господарсько-економічної діяльності. У такому випадку головні зусилля, зрозуміло, будуть зосереджені на основних напрямах. Але при цьому сільгосппідприємства, які входять до агрохолдингу, зможуть брати діяльну участь у місцевій економіці, тобто, крім основного напряму, розвивати й інші виробництва, які "розглядатимуться як допоміжні".

Керівник експертної групи УКАБ І.Остапчук вважає, що агрохолдинги можуть здійснити свою децентралізацію у т.ч. для того, щоб зацікавити працівників у кінцевих результатах роботи, щоб сільгосппідприємства, які входять до складу об'єднань, "брали участь у розподілі прибутку". За його словами, за такого підходу агрохолдинги "трансформуються у своєрідні сільгоспкооперативи", в яких центральні офіси виконуватимуть загальні функції: фінансові, комерційні, юридичні. Вирішення ж інших питань буде передано на місця. У результаті такої децентралізації, якщо вона відбуватиметься на взаємовигідній основі, у складі агрохолдингів можуть бути і автономні сільгосптовариства, і самостійні фермерські господарства. Але результати й масштаби такої, прямо скажемо, несподіваної реорганізації латифундій залежатимуть від позиції держави й суспільства, які повинні нарешті визначитися, в якому напрямі  рухатися, яким моделям господарювання на землі надати перевагу.

У пошуках балансу

Посилення останнім часом інтересу бізнесу і суспільства до ініційованої держінститутами розробки та впровадження єдиного земельного податку важливо використати не тільки для зміцнення позицій малого та середнього агробізнесу, а й для усунення наявних перекосів і диспропорцій, які загрожують самому існуванню АПК. Тим паче що чітко проступають наміри представників профільного міністерства й низки інших офіційних відомств під час інформаційно-роз'яснювальних заходів, що розгорнулися останнім часом, обходити гострі кути у сформованій системі землекористування, коли в орбіту одних сільгоспвиробників уведені величезні земельні банки, а інші перебувають на голодному земельному пайку, якого іноді не вистачає навіть для створення сімейних ферм.

Поглиблюючи диспропорції, низка агрохолдингів дозволяє собі зосереджувати зусилля на вирощуванні й експорті всього кількох найбільш вигідних сільгоспкультур, повністю ігноруючи тваринництво — основне джерело відновлення родючості ґрунтів. Щоб нормалізувати ситуацію в АПК, захистити землі від хижацького використання, єдиний земельний податок повинен стимулювати оптимальні розміри землекористування, зацікавлювати виробників у комплексному веденні обох галузей, які взаємодоповнюють одна одну і які у всі часи розвивалися паралельно. 

Дуже тривале відновлення дисбалансу між високорентабельним рослинництвом і малодохідним і навіть збитковим тваринництвом залишає більшу частину оброблюваних земель країни без органічних добрив. "Недогодовані" ґрунти, які до того ж страждають від "спрощених" сівозмін і перевантаженості соняшником та іншими високоінтенсивними культурами, недовго зможуть витримувати такі навантаження. Якщо ситуацію не виправити, битва за таку землю може закінчитися поразкою для всіх. Селяни, котрі віддають свої паї в оренду тимчасовим "хазяям" і сподіваються у перспективі бодай для дітей чи онуків отримати родючу землю в реальне користування, як і азартні накопичувачі орендних земельних банків, можуть залишитися ні з чим.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 25.90
EUR 27.56