РозПриватизація

Людмила Симонова 19 листопада, 00:02
аренда
nahnews.com.ua

Читайте також

Завданням уряду має стати не тільки зменшення кількості держпідприємств, а й розуміння цілей володіння тими, що залишилися.

Нещодавно заступник міністра економічного розвитку і торгівлі Юлія Ковалів заявила, що в Україні 3500 державних підприємств. Причому 46 з них володіють 94% всіх активів. І хоча незрозуміло, від чого обчислювали 94% (вартості, кількості чи іншого параметра), цифра 3500 вражає. Тим більше що вітчизняні держпідприємства часто є збитковими і намагаються тягти гроші з держбюджету.

Для порівняння наведемо дані щодо кількості держпідприємств в інших країнах: Франція — 50, Швеція — 49, Велика Британія 17. А, наприклад, у США взагалі немає державних підприємств, там держава володіє лише національними парками/заповідниками. І не тільки тому, що держава поганий власник, а й тому, що в США давно дійшли висновку: держава не повинна конкурувати з бізнесом. Бо таку конкуренцію бізнес програє, оскільки в держави завжди більше важелів впливу, ніж у бізнесу.

У процвітаючій Норвегії держава володіє диверсифікованим портфелем у 70 компаніях (з ринковою капіталізацією
70 млрд дол.) у таких галузях: нафта і газ — 67%, енергетика — 100, телекомунікації — 54, фінанси — 34, виробництво алюмінію — 34, мінеральні добрива — 36%.

Цікаво те, що всі держкомпанії діляться за певними цілями. Комерційними та іншими спеціальними.

Очевидно, що завданням українського уряду на нинішньому етапі є не просто істотно зменшити кількість держпідприємств (у тому числі й пакетів акцій у володінні держави), а й визначитися з тим, якими є цілі володіння цими підприємствами.

Прогноз держбюджету на 2017 р. передбачає виручити 17,1 млрд грн від приватизації держпідприємств. Багато це чи мало?

У таблиці наведено дані про виручку від приватизації за останні 5 років.

Виручку від приватизації в 2016 р. наводити не будемо, оскільки рік іще не закінчився.

Як бачимо, останні три роки доходи від приватизації зовсім невеликі, а план надходжень від приватизації хронічно не виконувався. Зокрема, Закон про держбюджет на 2015 р. встановлював план надходжень від приватизації в сумі 17 млрд грн., але його, як бачимо, не було виконано.

Фонд держмайна, відповідальний за приватизацію, намагається не тільки продати, а й здати в оренду близько тисячі (їхня кількість увесь час змінюється) різних підприємств і пакетів акцій. Однак процес іде дуже повільно. І це незважаючи на те, що на пропозицію фонду уряд істотно спростив доступ на конкурси з продажу держмайна. Було знято безліч обмежень у процесі приватизації, а сама процедура стала абсолютно прозорою.

У 2016-му великі надії уряд покладає на продаж Одеського припортового заводу. Але навіть тут його надії досі ще не справдилися.

Які ж причини провалу всіх титанічних зусиль із приватизації, попри досягнення високого рівня прозорості?

Насамперед, безумовно, позначається падіння економіки в умовах кризи в так званих сировинних країнах. Адже не секрет, що Україна досі ще не продукує технологій і не продає їх, що нині значно більш прибутково: наша економіка досі базується на товарах із так званою низькою доданою вартістю. Вироблений в Україні метал не є високотехнологічною продукцією, тому, коли у світі обвалилися ціни на сировинні товари, ця криза накрила Україну, а гривня впала разом з обвалом цін на метал, зернові та інші сировинні товари. Як наслідок — багато підприємств стали збитковими і втратили свою інвестиційну привабливість, хоча при цьому значаться у списку монополістів. І це стало однією з причин, що ускладнюють їх продаж.

Інша істотна причина стагнації бізнесу в Україні — складність його ведення, що оцінюється за індексом doing business. Після Революції Гідності багато хто сподівався на спрощення умов ведення бізнесу, але цього так і не сталося. А починати треба було з самих основ. Наприклад, питається, навіщо ми розрізняємо підприємницькі й непідприємницькі види бізнесу? Навіщо нам у статутних документах перелік видів діяльності, який потім перевіряє податкова? Адже види діяльності важливі тільки з погляду їх ліцензування. На ті, що ліцензуються, потрібно отримати ліцензію. І все. Навіщо весь цей "совковий" набір? Коли ми, нарешті, його позбудемося? І таких моментів у нашому законодавстві безліч, вони дісталися нам від "совка", і ми досі з ними живемо. А тим часом з таких дрібниць і складається бізнес-клімат у країні.

Істотними перешкодами, безумовно, є умови підключення до електро- і водопостачання, отримання дозволів на будівництво, проблеми з реєстрацією нерухомості тощо.

Аналіз процесу приватизації показує, що найчастіше каменем спотикання стає законодавство, яке вимагає, наприклад, щоб для проведення конкурсу або аукціону з продажу майна оцінювачі як початкову визначали ринкову вартість. Визначаючи ринкову вартість, оцінювач моделює ситуацію, коли об'єкт буде виставлено на ринок (наприклад, на сайті фонду буде опубліковано оголошення про намір його продати). При цьому він вважає, що умови доступу до процедури продажу об'єкта є ринковими, а об'єкт буде виставлено на ринок протягом певного часу (розумного маркетингу). І в цьому випадку буде сформована ринкова вартість. Тобто вартість, яку покупці готові заплатити за об'єкт, а продавець згоден її отримати.

Таким чином, оцінювач моделює ситуацію і повідомляє, за якою справедливою для обох сторін вартістю об'єкт можна продати. Далі цю ціну чомусь приймають як стартову. Але як же вона може бути стартовою, якщо це та максимальна, за яку можна продати? Якщо законодавство вимагає проведення аукціону на підвищення, то хто ж дасть більше?

Слід також пояснити, що вартість і ціна — це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці. Ціна — це доконаний факт, сума, за яку продано, або сума, за яку пропонується продати. Вартість — це певна гіпотетична величина, результат моделювання ситуації, що є досить складною процедурою. Міжнародні стандарти оцінювання говорять прямо: ціна не завжди дорівнює вартості. І скажу вам: це велике мистецтво — правильно змоделювати ситуацію, особливо коли йдеться про унікальні підприємства або ті, що потребують істотної модернізації. Тому остаточна ринкова вартість визначається саме у процесі аукціону, але, напевно, багатьом зрозуміло, що починати аукціон з ринкової вартості недоцільно. Мабуть, я не відкрию Америки нашим чиновникам, якщо скажу, що при низькому старті можна досягти значно більшого результату, ніж при старті з передбачуваної ринкової ціни. При цьому, безумовно, інформація про передбачувану ринкову вартість потрібна продавцеві як орієнтир — ну, щоб не продати занадто вже дешево, щоб запобігти змові на аукціоні тощо.

І тут постає ще одне запитання: а чи хороша це форма продажу — аукціон на підвищення? Може, краще мати можливість проводити гнучкий аукціон на зниження або підвищення — залежно від ситуації? Або — аукціон, який триває, наприклад, тиждень?

Прагнучи прозорості, уряд сьогодні намагається проводити аукціони також і при здаванні майна в оренду. І проблеми, що тут нагромадилися, сягають корінням далекого минулого.

Річ у тому, що спочатку в законодавстві було прописано для оренди не визначення ринкової орендної плати, а визначення ринкової вартості квадратного метра нерухомості або майна, а вже чиновник розраховував розмір орендної плати як відсоток, встановлений Кабміном залежно від виду діяльності. У ті далекі часи термін окупності нерухомості іноді становив чотири роки, або 25%. Тому й донині, залежно від видів діяльності, розмір орендної плати становить від 15 до 25%, що зовсім не відповідає нинішньому ринку. Тобто держава пропонує взяти в оренду приміщення за цінами значно вищими, ніж нинішні ринкові, оскільки реально цей відсоток (ставка капіталізації) становить на сьогодні 5—7% навіть у Києві. Як же можна на таких умовах щось здати в оренду? І хто прийде на аукціон з такою орендною платою?

У результаті багато будинків і приміщень стоять пусткою, а чимало орендарів готові з'їхати, особливо в умовах кризи, — бо їм складно сплачувати таку орендну плату, та й на приватному ринку є альтернатива. Було б значно доцільніше визначати ринкову орендну плату, а не вартість продажу нерухомості, що в цій ситуації зовсім недоцільно.

Отже, для успішного просування процесів приватизації та управління держмайном наше законодавство потребує змін, які насправді не дуже істотні, але… диявол, як завжди, криється в деталях!

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 25.77
EUR 27.74