Занепад західного оподаткування?..

Сьогодні піддані бельгійського короля працюють на державу 215 днів на рік, громадяни Німеччини - 200, а Великобританії - 149 днів, що на місяць довше, ніж панщина, яку середньовічний європейський кріпак відпрацьовував на свого лендлорда

Свобода виробляє надмірні податки; результатом надмірних податків є рабство.

Шарль Монтеск'є

Цей матеріал, швидше, не про оподаткування й не про Україну. Чи, точніше, не тільки про оподаткування й не тільки про Україну. Це роздуми про проблеми сучасного суспільства, джерела конфліктів усередині нього та роль держави в нашому житті, переломлені крізь призму податкових відносин, таких само життєво важливих, як і зовні непомітних у будь-якому сучасному суспільстві.

Чи справедливе оподаткування? Не тільки в Україні. У Франції, США, Німеччині, тобто в тих країнах, до яких ми так відчайдушно й майже безнадійно прагнемо? У Росії, на Близькому Сході, в Африці та Азії система оподаткування, вочевидь, виконує функції, далекі від демократичних. Під легкою косметикою демократичного лаку це навіть не завжди приховується. Але що таке оподаткування в розвинених країнах, якій меті служить, знаряддям у чиїх руках є? Виявляється, відповіді на ці запитання можуть бути не такими вже й передбачуваними...

У XIX ст. в теорії фінансів і науці фінансового права міцно укріпилася концепція публічно-правової природи податкового зобов'язання платника податків стосовно держави. На відміну від більш ранніх теорій, які припускали, що відносини між державою та громадянином будуються на основі ідеї суспільного договору (Ж-Ж.Руссо, Ш.Монтеск'є), або обміну послугами (К.Вікселль), яка передбачала більш-менш еквівалентний взаємозв'язок між податком, сплаченим платником, та отриманням цим-таки платником податків державних послуг, - теорія жертви (І.Янжул, Е.Берендтс) сповідувала безеквівалентність відносин держави і платника податків, податковий обов'язок якого щодо держави вважався одностороннім і не передбачав ніякого зустрічного задоволення. З появою цієї та подальших теорій був остаточно розірваний який-завгодно, навіть ефемерний, взаємозв'язок між сумою сплаченого платником податків платежу та цілями, на які держава його витратила.

З одного боку, такий зв'язок встановити справді неможливо, з іншого - контроль у демократичній державі за використанням коштів може бути здійснений через бюджетні механізми, жорсткі й налагоджені алгоритми бюджетних процедур, публічні на кожному етапі свого здійснення. Таким чином, суспільство ніби має всі необхідні важелі для контролю за державою, що, як відомо, перебуває на службі в суспільства. У розвинених країнах ці механізми досконалі, а в таких, як наша, ще не до кінця налагоджені, та й з'їдені зсередини вірусом корупції, підхопленим нами, як і нашими найближчими сусідами, на руїнах радянської імперії. Отже, необхідно викорінити корупцію, підігнати основний каркас бюджетних і податкових механізмів під стандарти, прийняті в Європі, - і ось він, простий рецепт загального податкового благоденства в окремо взятій країні Східної Європи.

Що ж бентежить у цій, на перший погляд, очевидній, ідилії, яка системно нав'язується нам останні 20 років? Все дуже просто. Зіставлення окремих цікавих фактів давньої й не дуже історії оподаткування з окремими проявами сучасних податкових систем розвинених країн.

Почнімо з основного - податкового тягаря. У США існує така категорія - Tax Freedom Day. Тобто конкретна дата, до якої громадяни США повністю виконали свої зобов'язання перед федеральним та місцевим бюджетами (якщо уявити, що зароблені ними гроші вони віддають державі повністю) і з якої почали заробляти на себе. У 2014 р. ця дата випала на
21 квітня, таким чином, нинішнього року громадяни США працювали на державу 111 днів. Для прикладу, у 1900 р., коли США ще не запровадили прибуткового податку, Tax Freedom Day припадав на 22 січня, а в 1950-му - вже на 1 квітня. Сумніше аналогічні показники виглядають у країнах Європи. Піддані бельгійського короля працюють на державу 215 днів на рік, громадяни Німеччини - 200 днів, а у Великобританії - 149 днів, що, за підрахунками дослідників, на місяць довше, ніж панщина, яку середньовічний європейський кріпак відпрацьовував на свого лендлорда. У Франції в середині XIX ст. сума подушної податі (за відсутності прибуткового податку) обчислювалася, виходячи з триденної зарплати, максимальний розмір якої був встановлений на рівні півтора франка. Тобто загальна сума податку на рік становила 4,5 франка з одного платника податків, або 3 дні на рік. Для порівняння: у 2013 р. француз працював на П'яту Республіку 207 днів!

Для фінансиста XIX ст. сума державних доходів у розмірі 12-15% від національного доходу видавалася абсолютно неприйнятною. Наприклад, ставка прибуткового податку в США, запровадженого в
1913 р., становила від 2 до 7% (для порівняння, сьогодні - до 77%), а 1842 р. в Англії було запроваджено надзвичайно обтяжливий прибутковий податок зі ставкою 3% (для порівняння, сьогодні - понад 70%), який невдовзі скасували з метою захисту інтересів платників податків. Економісти ХХ ст. стали більш зговірливими, і вже А.Лаффер говорив про третину приватних доходів, які можуть перерозподілятися через механізм податків.

Однак те, що відбувається впродовж останніх 50 років з обсягом та структурою державних доходів і державних витрат, перевершило всі, навіть найнеймовірніші, прогнози як класиків теорії державних фінансів, так і простих обивателів-платників податків. І все це в тих країнах, до яких прагнемо ми! Для порівняння, поки що (до реалізації таємних ідей вітчизняного Мінфіну) в Україні Tax Freedom Day простого платника податків мало коли припадав на квітень. Порівняно з трьома днями на тиждень, які, за указом Павла I від 1797 р., в Росії мав відпрацювати кріпак на свого поміщика (і це без урахування земських зборів, які стягувалися розкладкою), такий податковий тягар видається більш ніж прийнятним. Зазначимо, що йдеться не про останні законодавчі ініціативи "Мінфіну реформаторів", які (поки що, на щастя, безуспішно) намагається провести Кабмін через український парламент. Ними автори ініціативи з властивою цій команді фінансистів дитячою безпосередністю намагаються максимально наблизити статус вітчизняного платника податків до правового режиму російського кріпака, причому зразка, швидше, XVIII, ніж XIX ст.

Сучасне надмірне оподаткування має своїм прямим наслідком масове ухиляння від оподаткування, що охоплює все суспільство. Так, для українського бізнесу на певному етапі його існування використання конвертаційних центрів стало тотальним. Це було нормальною бізнес-практикою ще у 2010-му. І для середньостатистичного західного платника податків гра з державою під назвою "зеконом на податках" є одним із найпоширеніших захоплень. З одного боку, така "гра" може принести платникові податків відчутний дохід, з іншого - автоматично виводить платника податків у розряд потенційних чи реальних правопорушників, не притягнення яких до відповідальності є, швидше, упущенням податкового відомства, ніж заслугою платника податків. Саме тому притягнення до відповідальності за ухиляння від оподаткування є ефективним знаряддям у руках держави в боротьбі з небажаними елементами в суспільстві. Так, саме це правопорушення стало першим цвяхом, забитим ФБР у кришку труни мафіозної імперії Аль Капоне. Але ж воно може стати інструментом для розправи і з простішими співвітчизниками, які з тих чи інших причин потрапили в немилість до Великого Брата.

Таким чином, кожна демократія таїть у собі зерна тоталітаризму, які проростають у податкових процедурах та механізмах, націлених на нагляд за об'єктами оподаткування, а отже, й за всіма сферами життя платників податків. Колись вогнищний збір в Англії замінили на податок на вікна, оскільки інспектування кількості вогнищ у будинку порушувало передбачене сommon law право підданого англійської корони на недоторканність житла, тоді як кількість вікон легко проглядалася з вулиці. Однак сьогодні держава не соромиться залазити у приватне життя платника податків, ретельно оглядаючи його білизну в пошуках прихованого об'єкта оподаткування. І в цьому друга істотна ознака сучасних податкових систем.

Адже очевидно, що, крім безпосередньо податкової ставки, рівень податкового тиску в державі характеризується також і характером податкових процедур, співвідношенням прав та обов'язків сторін податкових правовідносин. Навіть простий аналіз податкових контрольних і наглядових механізмів, які діють сьогодні в цивілізованому світі, не полишають сумнівів у правильності висновку: за рівнем податкового тиску чинні податкові процедури є одними з найбільш обтяжливих для платника податків за всю відому людству історію оподаткування. Це, звичайно, не грабунок Сицилії Верресом і не руйнування Македонії Пізоном. Сучасна податкова система за рівнем "опіки" платника податків, швидше, порівнянна з податковою системою Стародавнього Єгипту в період його занепаду (епоха Птоломеїв).

У ті далекі часи в Єгипті, так само, як і сьогодні в нас, обкладалося податком практично все. Але найболючіші наслідки для суспільства таїла в собі тиранія збирачів податків та відкупників. Вони мали право інспектувати все, що стосувалося оподаткування, поширюючи податковий нагляд на всі сфери життя. Величезні повноваження інспекторів породжували різноманітні зловживання. Всі оподатковувані операції та об'єкти оподаткування ретельно записувалися. Всіляко заохочувався також розвиток всюдисущої системи інформаторів, які отримували відсоток від стягнених із їхньою допомогою сум.

Видатний російський історик М.Ростовцев вважав, що причиною падіння Єгипту було не що інше як тиранія податкових агентів, влада яких у єгипетському суспільстві була надзвичайно велика. Єгиптяни просто втратили стимул до роботи, оскільки весь їхній дохід обкладався надмірними податками. Ділова активність упала, землі не оброблялися, злочинність зростала, що вимагало ще більших витрат на держапарат. Відтак, Єгипет практично без бою впав перед Римською імперією.

Те саме ми бачимо через півтори тисячі років в Іспанській імперії - країні, над якою колись не заходило Сонце. Надзвичайно обтяжливий податок на продажі alcаbala вкупі з податковою тиранією спричинили падіння наймогутнішої імперії значно більшою мірою, ніж поразка Армади від англійців північніше Гравеліна. Занепад Іспанії не був наслідком однієї події. Це низка неправильних політичних і економічних рішень, наслідком яких став тривалий надмірний податковий тиск на платників податків, вимушених ухилятися від оподаткування або рятуватися втечею в інші країни та Новий Світ.

І це тільки два найвидатніших приклади падіння великих держав внаслідок згубної податкової політики. З цих самих причин занепали імперії інків та ацтеків, надмірний податковий тиск став причиною селянських воєн у Німеччині, Англійської буржуазної і, звісно, Великої французької революцій, які забрали сотні тисяч життів.

Що ж тепер, через кілька століть, примушує демократії забути уроки історії, виправдовуючи тотальне стеження податкових органів за всіма без винятку транзакціями платника податків, операціями з активами будь-якого виду як корпорацій, так і громадян? Зауважте, ми не запитуємо, чому сьогодні наш Мінфін, реформуючи вочевидь репресивну українську податкову систему, пропонує ще більше посилити податковий контроль, запровадивши повноваження податкового відомства з контролю над ВИТРАТАМИ платника податків! У нас немає ілюзій щодо професійної компетенції і навіть просто елементарної людської прозірливості сьогоднішнього складу Мінфіну, він давно дискредитував себе своїми, м'яко кажучи, неоднозначними ініціативами. Ми запитуємо: на що розраховують уряди західних країн, які вже реалізували такі механізми, що стали прецедентом для вітчизняних "реформаторів" у рамках своїх податкових систем?

Підемо далі. Чому такий складний багаторівневий інструментарій у боротьбі з міжнародним тероризмом та відмиванням грошей, отриманих злочинним шляхом, просто й безхитрісно перейшов у владу податкових служб, які використовують його настільки безсоромно й "ефективно", що виникає обґрунтована підозра: а чи не для цих потреб ці правові інститути створювалися з самого початку?

Зазначимо, що податкова тиранія не могла б відбутися без надзвичайних заходів відповідальності, які забезпечують виконання податковому обов'язку платника податків, що є третьою основною розпізнавальною ознакою сучасних податкових правовідносин. Очевидно, що податкотворці давно забули заповіді великих мислителів Д.Локка і Ш.Монтеск'є, які вважали неприйнятним встановлення кримінальних покарань за податкові правопорушення. Натомість сьогоднішні заходи кримінальної відповідальності за несплату податків рясніють безліччю санкцій. Більше того, без санкції у вигляді позбавлення волі держава вже не може забезпечити ефективність оподаткування - таке сильне протистояння суспільства її податковій тиранії.

Очевидно, що наслідком надмірного податкового тиску на суспільство є тільки податковий бунт. Бунт, який уже кілька десятиліть визріває в сучасному суспільстві, що тільки зовні кориться Великому Братові з його дедалі сильнішим контролем. Скажемо більше - бунт, який уже йде! Звісно, податківців не обезголовлюють, як колись, і навіть не викачують у пір'ї та дьогті. Суспільство, безперечно, стало цивілізованішим. Однак яке ставлення суспільства до податкової системи, що знищила банківську таємницю як таку, що фактично нівелювала право на приватне життя? Яке ставлення суспільства до податкового правопорушення?

Останні дослідження свідчать, що більшість громадян розвинених країн виправдовують тією чи іншою мірою ухиляння від оподаткування, вважаючи його моральним. Тобто наявний очевидний приклад, коли право і мораль розходяться у своїх оцінках внаслідок свавільної політики держави стосовно платника податків. Уже не йдеться і не може йтися про добровільну сплату податку понад призначену суму, як це було колись. У сьогоднішнього платника податків, можливо, той факт, що такі дії досить часто траплялися не тільки в Стародавній Греції, а й у США в першій половині минулого століття, викличе не більш ніж недовірливу посмішку.

Ухиляння від оподаткування ще більше виправдовується фактичною неможливістю будь-якого контролю громадянина за державними витратами. Складність технологій державного управління у сфері фінансів не залишає шансів на контроль за використанням коштів нікому, крім держави. Платник податків, віддаючи свої гроші, не може навіть теоретично простежити за їх використанням. За нього це робить сама держава, прикриваючись зовнішнім фасадом демократії. Платник податків платить податок, який, з одного боку, використовується на виконання функцій держави, - але й на фінансування державного контролю над виконанням функцій держави, а крім цього, ще й на боротьбу з корупційними проявами в самій державі під час виконання цих самих функцій, і насамкінець - на контроль за тим, як сам платник податків платить податок. Чи не занадто дорогим і чи таким уже необхідним став сучасний інститут держави для платника податків?

Держава і громадянин (підданий) перетворилися з єдиного цілого, яким були на світанку західних демократій, на опонентів, один із яких (держава) пригнічує іншого. І розділило їх оподаткування. Сталося те, про що попереджав ще Ш.Монтеск'є, стверджуючи, що "свобода виробляє надмірні податки; результатом надмірних податків є рабство". Таким чином, свобода сама посіяла насіння свого саморуйнування.

Яким прозірливим був філософ! Демократія, використовуючи оподаткування, фактично перетворилася на Великого Брата сучасного суспільства, встановивши свою диктатуру, яка підпорядкувала собі все. Зверніть увагу: громадяни, на перший погляд, можуть вплинути на кадровий склад урядів через механізм виборів, але жоден вибраний громадянами уряд не може хоч трохи послабити податкову тиранію. Більше того, податковий тиск рік у рік тільки зростає, а процедури контролю ускладнюються! Можливо, громадяни насправді голосують за збільшення податків і державних витрат? І це є в передвиборних програмах кандидатів? Ну хоча б в одній із них?.. А якщо ні, чи можемо ми сказати, що принцип "немає оподаткування без згоди" реалізований у сучасних демократіях? Чи справді парламенти європейських держав виражають волю народу, запроваджуючи новий податок або посилюючи податкову відповідальність? Чи все-таки цей принцип, кров'ю вписаний у Велику Хартію Вольностей, Білль про права та десятки інших документів, на яких почиває труп сучасної демократії, спотворений до невпізнанності, повністю перетворився на фіговий листок, що прикриває те, на що перетворилася держава?

Адже свобода не існує в абстрактних формах, їй необхідні конкретні реально діючі конструкції та механізми, через які забезпечується зв'язок між суспільством і державою, що перебуває в нього на службі. Що стосується державних фінансів, то очевидно: зв'язок розірваний повністю, наслідком чого стала трансформація держави зі слуги народу на його володаря. І, на відміну від більш ранніх диктатур, у нашому випадку диктатор не персоніфікований, це складний організм, що легко жертвує своїми частинами задля самозбереження, організм, що має різні, протилежні цілі з поневоленим ним суспільством. А якщо так, якщо оподаткування здійснюється без згоди платників податків, якщо ми можемо цілком обґрунтовано говорити не про "законне оподаткування", а про "узаконений грабунок", - чи має право народ відмовитися від сплати податку? Наші предки давали на це запитання однозначну позитивну відповідь.

Кожна податкова система, як і будь-який суспільний лад, переживала періоди розвитку і занепаду. Період, коли сплата податків вважалася почесним обов'язком платника податків, що підвищував його суспільний статус, для сучасних податкових систем, очевидно, минув. Їх розквіт також уже позаду. Очевидно, ми є свідками найбільш жорстких і репресивних податкових технологій, що служать сигналом занепаду західних податкових систем. Навіть простий поверховий аналіз свідчить про разючу схожість сучасної податкової системи на системи оподаткування країн, котрі ми характеризуємо сьогодні як податкові тиранії. Надмірні податкові ставки, обтяжливі процедури, оподаткування без згоди платника, нівелювання права на приватне життя, завищені кримінальні санкції - усе це ланки одного ланцюга, що зв'язує платнику податків руки й ноги, провокує податковий бунт і, відтак, перезавантаження податкової системи, зокрема, або державної системи - в цілому. Податковий бунт поки що безкровний. Громадяни й недержавні корпорації поки ще приховано протистоять податковому тиску. Товстосуми та бізнес ідуть із високоподаткових юрисдикцій у низькоподаткові тихо, забираючи з собою найталановитіших і найцінніших платників податків. Однак, як свідчить історія, держави й навіть цілі цивілізації, які не змогли вчасно визначити і відвернути найбільш імовірний трагічний сценарій, безповоротно канули в історію…

Ми нескінченно далекі від висновків про наближення краху європейської цивілізації, яка занадто обтяжила себе податками. Більше того, європейські й американська податкові системи сьогодні справді одні з найдосконаліших у світі. І, можливо, ми помиляємося. Можливо, перезавантажити систему можна зсередини. Можливо, проблеми взагалі немає, і все в даному конкретному випадку минеться. Але, можливо, і нам, українцям, не треба сліпо сприймати західний приклад розвитку власної фінансової системи? Адже ми ж з вами пам'ятаємо, що найдосконалішу для свого часу податкову систему мав і Стародавній Рим, і саме в період свого падіння. Падіння, яке заморозило розвиток європейської цивілізації на довгих тисячу років…