Соціальне підприємництво — неоцінена необхідність

Оксана ЗАГАКАЙЛО 13 березня 2015, 22:00
социальное

Читайте також

 

Про соціальне підприємництво в Україні заговорили ще на початку 2000-х. Однак досі навіть представники бізнесу погано розуміють механізм його дії. Вони не розгледіли у ньому потенціал для себе та дієвий інструмент розв'язання суспільних проблем. Тим паче не усвідомлюють переваг соціального бізнесу влада та суспільство.

Кілька спроб іноземних структур розвинути соціальне підприємництво були невдалими. Навіть створення ресурсних центрів не запустило процесу.

Тож у чому причини невдач? За яких умов соціальне підприємництво працюватиме ефективно? Чи є в Україні вдалі практики?

Соціальне підприємництво — це насамперед бізнес. Проте, на відміну від традиційного, створюється в тому числі задля вирішення суспільних проблем. Недоліків у ринковій економіці українського зразка надмірно багато. За всього бажання держава не може розв'язати всі соціальні проблеми. Так само традиційне підприємництво нечасто зацікавлене в їх подоланні. До того ж і влада, і бізнес орієнтуються на масштаби мільйонів. Адже мільйони — це електорат, який забезпечить владне місце. Також саме мільйонних доходів хочуть корпорації.

Тому соціальне підприємництво в Україні має зайняти вільну нішу в економіці та суспільстві. Воно хоча б частково вирішує проблеми малих груп. Зокрема, допомагає у подоланні соціальної ізольованості, працевлаштовуючи людей з обмеженими фізичними та психічними можливостями, безробітних, представників груп ризику. Також знаходить шляхи для реформування державних соціальних послуг. З'являються і нові види сервісу, які залишаються поза увагою звичайного бізнесу через малоприбутковість, відсутність належної професійної підготовки. Звісно, знижує навантаження на місцеві бюджети у вирішенні суспільних проблем.

Враховуючи ситуацію, в якій зараз перебуває Україна, та її наслідки, соціальне підприємництво для нас стає ще більш актуальним. Важливо проаналізувати причини попередніх провалів у намаганні запустити відповідні процеси. Для чого збільшувати величину гулі на лобі? До того ж — дискредитувати соціальний бізнес і витрачати даремно ресурси?

Тож трохи передісторії.

Майже десять років тому — у 2006-му впроваджено проект "Мережа громадської дії в Україні" (UCAN), фінансований США. Американські експерти провели тренінги для представників громадських організацій. Пізніше американський уряд надав гранти на створення соціальних підприємств на основі результатів конкурсу бізнес-планів. 

У 2010–2013 рр. була ще одна ініціатива. У консорціум "Сприяння соціальному підприємництву в Україні" ввійшли Британська рада, фонди "Східна Європа" та "Відродження", аудиторська компанія Pricewaterhouse Coopers, "Ерсте банк". Долучилася і державна неприбуткова організація — Український фонд підтримки підприємництва. Проте після зміни керівництва державна структура вирішила від'єднатися. Багатообіцяюча співпраця залишилася лише на папері — підписаному меморандумі.

Цього разу тренінги проводили не американські експерти, а британські. Також було оголошено конкурс бізнес-планів. Проте переможці так і не отримали пільгового кредиту від "Ерсте банку". А потім довелося забути про обіцяний стартовий капітал — "Ерсте банк" змінив власника та став Фідокомбанком.

Зокрема, безпроцентний кредит мав одержати тоді ще не соціальний підприємець Микола Данцев. Він презентував проект кафе-кондитерської бельгійського шоколаду ручної роботи. Від 20 до 50% прибутку підприємець хотів скеровувати на фінансування іпотерапії для дітей з особливими потребами. Також готовий був надати робочі місця для їхніх батьків. Проект коштував майже 135 тис. грн. Хоча обіцянки банку залишилися лише піаром, адже інформація про невидані пільгові кредити не розголошується, у Миколаєві все ж створено кафе-кондитерську з виготовлення бельгійських солодощів.

Пізніше було відкрито ресурсні центри розвитку соціального підприємництва у трьох регіонах.

Спроби донорських організацій сприяти розвитку соціального підприємництва були щирими. І вони немарні, адже дали певний поштовх.

Проте важливо зрозуміти, чому соціальний бізнес в Україні так і не став масовим.

Вищеназвані проекти були зорієнтовані на впровадження соціального підприємництва громадськими організаціями. Експерти стверджують, що треба було вкладати ресурси не в ГО, а в підприємливу особистість. "Природа громадських і благодійних організацій — неприбуткова. Тобто ці структури можуть мати значний досвід підготовки та виконання проектів, фінансованих міжнародними донорами, проте це не означає вміння заробляти. Часто підприємницької кваліфікації не мають ні менеджери, ні бухгалтери. Зрештою, витрачати бюджет на діяльність легше, ніж його наповнювати", — говорить Руслан Краплич, експерт із залучення ресурсів.

Василь Назарук, керівник Всеукраїнського ресурсного центру розвитку соціального підприємництва, також наголошує на звичці ГО проїдати кошти, а не мультиплікувати їх. "Дайте грошей!" — такий "унікальний" підхід українських інститутів громадянського суспільства. Він так укорінився у свідомості представників третього сектору, що навіть для розвитку власного бізнесу, який став би додатковим або основним джерелом доходів громадської чи благодійної організації, вони просять грант, а не кредит чи безвідсоткову позику. Принаймні донорські організації, які намагалися прищепити соціальне підприємництво в Україні, саме з допомогою грантових коштів заохочували ГО створювати підприємства. Однак грант не стимулює заробляти гроші, бо нікому та нічого повертати не треба", — каже експерт.

Руслан Краплич радить врахувати, що ведення бізнесу в Україні є справою ризикованою, оскільки понад 70% новостворених підприємств банкрутують протягом першого ж року діяльності. Тож запровадження підприємництва серед неприбуткових організацій (саме вони були головними учасниками згаданих вище програм) є справою ще більш невдячною.

Також звертає на себе увагу, що персонал донорських організацій, які проводили конкурси соціальних проектів, — не підприємці. Більшість із них, на жаль, не мають значного досвіду "піднімання" власного бізнесу. Експертів для оцінки проектів нерідко запрошували із відомих благодійних чи громадських організацій.

Щодо тренінгів, проведених іноземними експертами. Юрій Лопатинський, засновник одного із соціальних бізнес-проектів, брав участь у навчанні від консорціуму "Сприяння соціальному підприємництву в Україні". "Ці знання можна було б застосувати для проектного менеджменту в сфері неприбуткових організацій. У моєму випадку вони були малоприкладними. Я знав, як писати бізнес-план. Натомість потребував рекомендацій про роботу з клієнтами, про маркетинг, управлінський облік. Думаю, ефективність тренінгів була низькою. Підтвердженням для мене є факт малої кількості соціальних підприємств", — зауважив він.

Яким же має бути дієвий механізм сприяння розвитку соціального підприємництва в Україні?

Насамперед потрібно провести інформаційну роботу. Адже ні бізнес, ні влада, ні суспільство не розуміють достатньою мірою переваг, які надає розвиток соціального підприємництва. Питання мають вивчати і наукові інституції. Також, вважає Руслан Краплич, потрібно вести індивідуальну розмову з підприємливими людьми, а не громадськими організаціями. Вони повинні створювати соціальні підприємства. Проводити їх повинна підприємницька спільнота — консультанти-інвестори, які "підняли" бізнес і розуміють суть соціального підприємництва. Це можуть бути благодійні фонди, які мають свій недоторканний капітал. Вони мають виступити коучами, які не запропонують пару тренінгів стартаперам, а вестимуть їх протягом кількох років. Основною проблемою у розвитку соціального бізнесу в Україні Юрій Лопатинський вважає саме відсутність підприємницької освіти в ініціаторів його створення. "Якщо бізнес-школи відчинять двері для стартаперів соціального підприємства, це буде кроком уперед", — каже він.

Щодо підприємницької спільноти коучів Руслан Краплич упевнений, що вона сформується, як тільки підприємці зрозуміють, що соціальне підприємництво — це незаповнена ніша в економіці та дієвий механізм суспільних змін. І наводить аналогію із раптовим збільшенням кількості благодійних фондів в Україні: "Наприкінці жовтня 2014 р. їх було майже 10 тис., на початок лютого 2015-го — приблизно
15 тис. Волонтери зрозуміли, що благодійні фонди — це хороший інструмент залучення коштів на потреби військових".

Реальним показником того, що соціальне підприємництво закріпилося в Україні, буде момент самоорганізації соціальних підприємців з метою обміну досвідом і впливу на формування прихильної державної політики.

Поки у нас немає багато практик, розмови про законодавство, закріплення терміна "соціальне підприємництво" є марними. Має бути достатня кількість соціальних підприємців, які, дійшовши консенсусу, лобіюватимуть свої інтереси через створення закону, кажуть експерти. В Україні вже була передчасна спроба легалізувати соціальний бізнес. Із законопроектом у 2011 р. виступив Олександр Фельдман. Проте, на щастя, документ було відхилено ще на стадії його розгляду комітетом з питань податкової політики ВРУ (обмежував би соціальне підприємництво, якого по суті ще немає, або ж преференції для соціальних підприємств зумовили б зловживання ними з боку як традиційного бізнесу, так і тих, хто їх призначав би).

Передчасними є й пропозиції розробити державну стратегію з розвитку соціального бізнесу. Знову ж таки, немає достатньо практик і розуміння. Як доказ — черговий провал: у 2012 р. Львівська облрада підтримала концепцію стратегії розвитку соціального підприємництва в області. "Підприємці не змогли скористатися виділеними ресурсами через політичні протистояння", — розповідає Василь Назарук.

Тож поки є тільки одна річ, якої очікують від держави, — дерегуляція малого та середнього бізнесу. На цьому етапі розвиток соціального підприємництва — це справа не так держави, як підприємливих людей, котрим мають допомогти успішні бізнесмени-коучі. Просвітницька діяльність також лежить на ЗМІ й наукових інституціях.

Наостанок розкажемо про один з успішних прикладів ефективного соціального підприємства в Україні. Пекарню "Горіховий дім" створила ГО "Народна допомога-Львів". Потрібно було фінансувати програму інтеграції жінок, які опинилися в кризовій ситуації. Їм надають житло та з допомогою соціального працівника й психолога протягом 14 місяців намагаються повернути до нормального життя. Саме жінки надихнули на ідею пекарні. Адже вони не знали, як готувати їсти, не могли годувати дітей, доводилося їх цього навчати. Засновник соціальної пекарні Юрій Лопатинський розповідає, що перші кошти — це австрійський грант, бо місцева влада не готова була передбачити невеликі гроші в бюджеті. Наступні — кредит на пільгових умовах від голландських партнерів. "Потім набивали гулі протягом кількох років, що таке маркетинг, як зареєструвати підприємство, як вести управлінський і бухгалтерський обліки", — розповідає Юрій. Проте сьогодні про смачне "печиво задля Доброї справи" знає чимало людей. У 2014 р. ГО спожила лише на 10 тис. грн більше коштів, ніж змогла профінансувати її потреби пекарня. "У планах — вийти в хороший плюс. Ми ведемо перемовини про наступний кредит. Готові до розширення діяльності", —ділиться засновник пекарні. Ще варто сказати, що жінки самостійно оплачують комунальні послуги. Це їхня фінансова відповідальність, яка є складовою програми інтеграції. Одна з жінок працює прибиральницею в "Горіховому домі". Іншим у працевлаштуванні допомагає мережа клієнтів соціального підприємства. "Замовник нашого печива має вендінговий бізнес. Вчора двоє жінок із кризового центру мали піти на співбесіду та навчання з наповнення апаратів", — додає Юрій. 

Соціальне підприємництво в нашій державі часто є єдиним можливим варіантом бодай часткового вирішення суспільних проблем. У час непростих викликів в Україні бізнес для людей надважливий.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
Киев 25 °C
Курс валют
USD 25.17
EUR 28.03