Енергетична дипломатія: не дозволити себе обійти

Плани побудови чужих газопровідних "потоків" в обхід України та внутрішня низька ефективність господарювання в енергетичній сфері - виклики енергетичній безпеці не лише України, а й усього Європейського Союзу. Розв'язати комплекс енергетичних проблем на міжнародному ринку можна лише з допомогою об'єднання зусиль усередині країни та використання всіх наявних важелів на дипломатичному фронті.

Коло можливостей стає дедалі вужчим

В України залишилося трохи більше двох років до моменту, коли у 2019 р. закінчиться дія контракту на транзит російського газу нашою територією. З втратою транзитного потенціалу буде втрачено не лише значну частину національного доходу (плату за транзит), але й певну частину енергетичної безпеки, а також переваги при переговорах з російським монополістом.

Тим часом примарні плани альтернативних газогонів з Російської Федерації до Європи стають дедалі більш реалістичними. 5 жовтня ц.р. у ЗМІ з'явилась інформація, що колишній канцлер Німеччини Герхард Шредер очолив раду директорів компанії "Північний потік-2" - "дочки" російського "Газпрому". Так само, як очолював і "Північний потік-1". Це, безумовно, сигнал про посилення дипломатичного наступу Росії на ринок газу в Європі, адже "Північний потік-2" може подвоїти прямі поставки газу. Заява про призначення прозвучала в жовтні, хоча фактично пан Шредер обійняв посаду ще 29 липня. В тому ж липні Польський антимонопольний регулятор UOKiK заперечив створення спільного підприємства для будівництва "Північного потоку-2". Згідно з його рішенням, створення компанії з будівництва газопроводу може призвести до обмеження конкуренції на ринку газу. Для України цей проект явно загрожує енергетичній безпеці, переслідуючи ідею оминути нашу країну, яка є членом Європейського Енергетичного співтовариства, в транспортуванні газу до Західної Європи. Він також підриває енергетичну безпеку Європейського Союзу в цілому. Будівництво цього газопроводу буде прямим порушенням умов Директиви 2009/73/ЄС про загальні правила внутрішнього ринку щодо газу і Третього енергетичного пакета в частині поділу власності.

Проте у Євросоюзу і кожної країни, що входить до ЄС, свої плани щодо енергобезпеки. Напевно, тому 25 жовтня Єврокомісія погодилася надати дозвіл російському "Газпрому" на збільшення обсягів транспортування газу до Євросоюзу через трубопровід OPAL, який є частиною побудованого в обхід України "Північного потоку" й проходить територією Німеччини - від Балтійського моря до міста Бранд, що на кордоні з Чехією. Єврокомісія нібито дозволила РФ використовувати понад 50% потужностей газопроводу (раніше діяло обмеження - не більш як 50%), але ще 10–20% транспортних потужностей "Газпром" повинен буде надавати іншим постачальникам. Такі вимоги передбачено європейським законодавством.

10 жовтня Росія і Туреччина заявили про підписання міжурядової угоди щодо "Турецького потоку". Про це заявив голова правління "Газпрому" О.Міллер: "Міжурядова угода, яка буде підписана, передбачає будівництво двох ниток магістрального газопроводу по дну Чорного моря, потужність кожної нитки 15 млрд 750 млн кубометрів газу. Одну нитку передбачено для поставок газу безпосередньо на турецький ринок, іншу - для поставок транзитом через територію Туреччини в європейські країни". В угоді також визначено термін: обидві нитки мають бути побудовані до грудня 2019 р.

Обидва ці проекти - OPAL і "Турецький потік" - через відсутність технічно та комерційно об'єктивних причин для реалізації мають явний виключно політичний характер, враховуючи нинішню геополітичну архітектуру.

Крім того, у Стокгольмі завершились усні слухання в об'єднаній справі за взаємними позовами НАК "Нафтогаз України" та російського ПАТ "Газпром" щодо контракту на постачання газу до України. Уточнені суми претензій "Нафтогазу" до "Газпрому" в Стокгольмському арбітражі за двома позовами - з поставок газу і за контрактом на транзит - становлять понад 26,6 млрд дол., претензії російської сторони - 38,7 млрд дол. Остаточне рішення Арбітражного інституту Торгової палати Стокгольму за контрактом на постачання газу очікується до 31 березня 2017 р.

Україна допоможе енергетичній безпеці Європи, якщо...

Очевидно, що масштаб викликів для України та їхня терміновість потребують від нас мобілізації всіх наявних можливостей впливу на фронті енергетичної дипломатії. Це комплекс інструментів для лобіювання інтересів держави в енергетичній сфері на міжнародній арені. Донедавна в Україні ніхто особливої уваги енергетичній дипломатії як окремому напряму зовнішньополітичної діяльності не приділяв. Адже вітчизняним політикам і чиновникам зручно було класифікувати історично сформовану монопольну залежність від Росії в енергопостачанні як російську експансію. При цьому не вживалося дієвих заходів для зміни становища у зв'язку з трансформацією міждержавних відносин. Ситуація змінилася у 2014 р. Принаймні багато високопосадовців усвідомили, що забезпечувати енергетичну безпеку України потрібно, використовуючи весь спектр інструментів дипломатії. Це має стати частиною широкого державного курсу з обстоювання національних енергетичних інтересів. Україна об'єктивно має вагомі передумови для того, щоб її енергетична галузь успішно розвивалася і була фундаментом для стійкого розвитку національної економіки. Більш того, наша країна може стати центральним елементом із забезпечення енергетичної безпеки в Європі загалом, якщо здійснить реформи в енергетичній галузі, виконає свої зобов'язання та повністю виконає вимоги Енергетичного співтовариства.

Питання укріплення енергетично-дипломатичного фронту було актуалізовано в рамках спеціального спільного засідання комітетів Верховної Ради у закордонних справах і з питань ПЕК, що відбулось у вересні цього року. У форматі круглого столу в засіданні взяли участь народні депутати, представники енергетичних компаній, міжнародних і громадських організацій. Дискусія, що відбулася під час заходу, виявила серйозну внутрішню проблему нерозуміння й відсутності злагодженої комунікації та роботи між державними органами і компаніями енергетичного сектору України.

Минулого тижня комітетом Верховної Ради з питань паливно-енергетичного комплексу було прийнято ряд рекомендацій, вироблених за результатами круглого столу.

З інституційної точки зору, нагальною необхідністю є створення міжвідомчої групи з питань енергетичної дипломатії за участі представників Міністерства закордонних справ, Міністерства енергетики та вугільної промисловості, представників профільних комітетів Верховної Ради, НАК "Нафтогаз України", адміністрації президента та профільних організацій в енергетичній сфері. Робота групи має підвищити ефективність співпраці всіх залучених державних органів задля досягнення цілей енергетичної дипломатії, вироблення та донесення єдиної державної позиції щодо енергетичної безпеки України на міжнародному рівні.

Україна вже отримала перше офіційне попередження про недотримання строків проведення змін. У впровадженні енергетичних реформ ми вже відстаємо на рік. Стосовно ринку електроенергії тільки починається рух до змін у Верховній Раді. Закон "Про ринок електричної енергії" парламент прийняв лише у першому читанні, а на початок його втілення потрібен мінімум рік. Тому доведеться узгоджувати перенесення термінів з секретаріатом Енергетичного співтовариства.

Енергетична дипломатія: зараз або програш

Що стосується забезпечення енергетичної безпеки, то в Україні вже перезріло питання розробки та затвердження нової Енергетичної стратегії, яка враховувала б нові геополітичні умови, інтереси всіх представників енергетичного сектору країни з чітко визначеними цілями та завданнями для енергетичної галузі, враховуючи наявні і потенційні зовнішні та внутрішні ризики. Необхідно розробити та затвердити національні програми щодо диверсифікації джерел постачання енергоресурсів, зокрема природного газу, ядерного палива, вугілля та електроенергії. Досі відсутній закон "Про енергетичну безпеку", який на законодавчому рівні визначив би цілі та засади державної політики з енергетичної безпеки, спрямованої на захист національних інтересів у сфері енергетики.

Ключовим завданням енергетичної дипломатії є активне відстоювання використання української газотранспортної системи для збереження статусу України як ключового транспортера російського газу до європейських країн. Цьому сприятиме регулярне та ефективне інформування європейських партнерів про можливості та переваги використання української ГТС і стан реалізації нашою країною реформ. Україна взяла на себе зобов'язання імплементації Третього енергопакета, що передбачає поділ державної компанії "Нафтогаз" і розмежування функцій з постачання та транспортування природного газу. Проте реалізація проекту "Північний потік-2" може істотно підірвати енергетичну безпеку України, знизити доходи від транспортування газу і поставити під загрозу інвестиції в українську інфраструктуру, які вкрай необхідні для належного функціонування національної енергетичної системи. Без газотранзитного бізнесу Україна втратить прибутки на 2 млрд дол. на рік (це 1,5% від валового внутрішнього продукту країни).

З метою посилення співпраці у галузі енергетичної безпеки Верховною Радою України розроблено постанову, якою передбачено звернення до парламентаріїв та органів виконавчої влади держав - членів Європейського Союзу стосовно посилення співпраці у галузі енергетичної безпеки, а також потенційних ризиків реалізації проектів з будівництва транзитних газопроводів в обхід України. У документі йдеться про підтримку України на шляху до реалізації енергетичних реформ відповідно до міжнародних зобов'язань, гармонізації законодавства ЄС та інтеграції національних енергетичних ринків України до ринку Європейського енергетичного співтовариства. А ще про долучення наших європейських партнерів до контролю та оперативного управління газотранспортною системою країни з метою повного її завантаження.

Важливим напрямом дипломатії також є відкриття нових ринків і посилення присутності України на енергетичних ринках Близького Сходу, Африки, Латинської Америки та Азії. Роботу в профільних міжнародних енергетичних організаціях також має бути інтенсифіковано з метою протидії зовнішнім загрозам безпеці України, включаючи "Північний потік-2" і "Турецький потік".

Вирішення внутрішніх завдань мають взяти на себе виконавчі органи, громадянське суспільство, експертне середовище та, звичайно, Верховна Рада. Найважливішими напрямами докладання зусиль усередині країни повинні стати затвердження державних цільових програм до 2020 р. щодо ресурсної бази вуглеводнів і нарощування власного їх видобутку. Крім того, необхідно провести інвентаризацію отриманих ліцензій на розробку та видобуток вуглеводнів на території України.

Для прискорення позитивних зрушень на внутрішньому енергетичному ринку потрібні нова спрощена система оподаткування видобутку вуглеводнів в Україні з урахуванням перегляду рентних платежів до рівня 12% і законодавча база для спрощення отримання ліцензій і виконання робіт з видобутку вуглеводнів, які мають відкрити можливості як для державних, так і для іноземних компаній.

Паралельно Україні потрібні реальні кроки та заходи з виконання положень Паризької угоди та підвищення частки відновлюваних джерел енергії в Об'єднаній енергетичній системі у рамках Національного плану дій з відновлюваної енергетики на період до 2020 р.

Ефективна злагоджена співпраця всіх державних органів і підприємств з метою захисту національних інтересів України допоможе зміцнити наші позиції на регіональних ринках Європи та зробити свій вагомий внесок у трансформацію енергетичного ринку Європи.