На золотій трубі сидять і "нагрітися" хочуть

І знову газотранспортна система України стала розмінною монетою для української влади. Останні два тижні тільки й розмов - продадуть, віддадуть ГТС "Газпрому" чи здадуть в оренду (що в цьому випадку майже те саме)? Чи все-таки на її основі буде створено тристоронній газотранспортний консорціум за участі європейських енергокомпаній, "Нафтогазу України" (чи все-таки "Укртрансгазу")? Чи дадуть європейські фінансові інституції обіцяний кредит на модернізацію газопроводів, якщо буде створено СП тільки з "Газпромом"? Чи доведеться платити "Газпрому" 7 млрд дол. за невибраний 2012-го газ? Чи знизять росіяни ціну на газ для України й замість чого?.. Спробуємо відповісти хоча б на найбільш жорсткі запитання.

Перед самітом ЄС-Україна В.Янукович та енергоблок уряду ображалися на ЄС і Єврокомісію за те, що вони нібито залишили Україну сам на сам із "Газпромом". І тому в Києва немає іншого виходу, як оформити дружбу з Кремлем шляхом створення СП. Очевидно, так в адміністрації президента уявляють "стимулювання" ЄС до підтримки євроінтеграційних прагнень України. Мовляв, хлопці, ви не словом, а ділом, а ще ліпше грішми підтримайте. В європейців на це свої погляди, про що вони, треба розуміти, популярно биті дві години пояснювали Януковичу в Брюсселі 25 лютого (докладніше читайте в матеріалі Тетяни Силіної "За півгодини до весни").

У результаті за підсумками саміту прийняли спільну заяву, в якій по суті в пункті 13 чітко сказано, що якщо Україна тільки говоритиме про реформи в енергогалузі, на солідарність ЄС їй нічого розраховувати: " Лідери взяли до відома 7-й звіт про впровадження Меморандуму про порозуміння щодо енергетичної співпраці, а також підтвердили, що Україна як країна-транзитер залишається надійним партнером ЄС, що прагне забезпечити стабільний і безпечний рух газу до Європи. Вони також підкреслили важливість української газотранспортної системи для транспортування газу до країн - членів ЄС. Євросоюз продовжуватиме підтримувати модернізацію української газотранспортної системи як ключової частини європейської енергетичної мережі. ЄС підтримуватиме Україну в інтенсифікації її діалогу з міжнародними фінансовими інституціями, аби виділити перший кредит для невідкладного газотранспортного проекту "Реконструкція лінійних споруд газового трубопроводу Уренгой-Помари-Ужгород (1-ша фаза)".

У зв'язку із цим задля сприяння розвитку регіонального газового ринку, в якому братимуть участь відповідні країни ЄС, фінансові інституції та компанії, будуть організовані спільні круглі столи високого рівня. Лідери із задоволенням відзначили, що від листопада 2012 року, завдяки ефективним газовим потокам у двох напрямках, Україна приєдналася до газового ринку ЄС. Нещодавні інвестиції європейських енергетичних компаній в Україну можна розглядати як позитивні зрушення для приєднання України до європейського ринку. Лідери привітали прогрес України на шляху імплементації її зобов'язань у рамках Угоди про енергетичне співтовариство та визнали потребу у подальших зусиллях Києва з виконання своїх зобов'язань. Сторони домовилися про подальше сприяння енергетичній співпраці, що ґрунтується на принципах солідарності та взаємовигоди…"

Тобто і рибки з'їсти, і "до в'язниці не сісти" - не вийде. Принаймні ЄС українській владі в цьому не помічник.

...тому що послідовний

Своє бачення ситуації на прохання DT.UA виклав директор енергетичних програм центру "НОМОС" Михайло ГОНЧАР. Зокрема з питання, про яке багато хто говорить, але мало хто - конкретно: про зобов'язання, які взяла на себе Україна, приєднавшись до Енергетичного співтовариства.

"Тому що послідовний" - таким був слоган Віктора Януковича на попередніх президентських виборах. Коли Україна вустами президента чи посадовців висуває обвинувачення Енергетичному співтовариству, то, очевидно, варто поглянути, що воно собою являє відповідно до договору про його заснування.

Стаття 2 чітко визначає завдання Енергетичного співтовариства:

a) створення стабільної регуляторної та ринкової структури, здатної залучати інвестиції в газові мережі, генеруючі потужності, мережі передачі та розподілу;

b) створення єдиного регуляторного простору енергопродуктів і матеріалів;

c) поліпшення безпеки постачання в єдиному регуляторному просторі;

d) поліпшення екологічної ситуації стосовно енергопродуктів і матеріалів;

e) розвиток конкуренції на ринку енергопродуктів і матеріалів.

Для досягнення цілей, викладених у статті 2, діяльність Енергетичного співтовариства охоплює:

a) запровадження договірними сторонами нормативно-правової бази Європейського співтовариства з енергетики, навколишнього середовища, конкурентної політики та відновлюваних джерел енергії;

b) установлення певної регуляторної системи, що дозволяє ефективне функціонування ринків енергопродуктів і матеріалів;

c) створення договірними сторонами ринку енергопродуктів і матеріалів.

Стаття 4 Договору про заснування Енергетичного співтовариства вказує, що Європейська комісія виступатиме як координатор трьох видів діяльності, зазначених у статті 3.

Таким чином, усі шляхи Енергетичного співтовариства ведуть у Брюссель (хоча його штаб-квартира і розташована у Відні), що виступає як джерело енергетичного права ЄС та координатор і контролер його імплементації в країнах - учасницях договору, які є членами ЄС. Енергетичне співтовариство слід розглядати як механізм трансформації та гармонізації національних енергетичних секторів з енергетичним простором ЄС. Власне кажучи, йдеться про механізм реформування, але в європейському, а не донецько-імітаційному розумінні цього поняття. До речі, все це відповідає духу і букві чинного Закону України "Про засади внутрішньої і зовнішньої політики України" від 2010 р., ухваленням якого так пишався В.Янукович. Стаття 7 цього документа визначає, що основними засадами внутрішньої політики в економічній сфері є з-поміж іншого таке:

- розвиток конкуренції як основного чинника підвищення ефективності економіки, забезпечення дієвого регулювання діяльності природних монополій, недопущення проявів монополізму;

- переведення українських газо-, нафтотранспортних і електричних мереж на умови функціонування, що діють у державах Європейського Союзу.

Який ринок, яку конкуренцію і яку регуляцію запроваджують в Україні в останні два роки, коли країна стала повноправним членом Енергетичного співтовариства, напевне, навряд чи варто розповідати. Майже кожен номер DT.UA, як і інших провідних українських видань, містить відповідні публікації на цю тему. Навіть окремі неурядові організації, що ретельно шукають досягнення уряду та успішно знаходять їх там, де вони відсутні, цього року констатували: у той час як Енергетичне співтовариство динамічно запроваджує нові ініціативи та цілі, Україна дедалі більше відстає від цього темпу.

Тому, перш ніж пред'являти претензії Брюсселю в особі Енергетичного співтовариства, мабуть, варто поглянути на те, що було зроблено і як було зроблено, які були слова і якими є справи. Звісно, президент вважає: "Україна як член Енергетичного співтовариства виконує всі зобов'язання перед Європейським Союзом. Крім того, ми намагаємося дуже оперативно реагувати на ухвалені якісь рішення чи рекомендації". Таке твердження складно назвати таким, що відповідає дійсності.

Лише один приклад. Майже півтора року відсутня оперативна реакція з Києва на пропозицію Енергетичного співтовариства про приєднання до Третього енергопакета. Натомість має місце бюрократичне листування, яке не демонструє однозначних намірів України. А саме чітка позиція з приводу Третього енергопакета дала б змогу Україні спертися на серйозний правовий фундамент у переговорному процесі з Росією і розраховувати на солідарність Єврокомісії. Проте очевидно, що Київ не правовий фундамент шукає, а намагається знайти чергову "газову схему". І, звісно, не в Брюсселі. А щоб замаскувати це всепоглинальне бажання та пояснити всім, чому не це виходить у "команди професіоналів", треба знайти винного. Ним призначено Енергетичне співтовариство.

Головна претензія України до Енергетичного співтовариства полягає в таких двох речах - "Південний потік" і відсутність солідарності з Україною щодо вимоги "Газпрому" сплатити 7 млрд дол. за нібито невибраний "Нафтогазом" обсяг газу.

Що стосується "Південного потоку", то претензія, що називається, не за адресою, адже не ЄС прагне реалізувати цей проект, а Росія. Євросоюз має свій пріоритет - "Південний газовий коридор", який наразі не має нічого спільного з російським проектом, окрім слова "південний" у назві. До того ж ЄС от уже майже чотири роки намагається реалізувати спільно з Україною проект модернізації ГТС, діючи відповідно до пункту а) статті 2 Договору Енергетичного співтовариства. І, до речі, не нав'язуючи при цьому нашій країні зміну форми власності чи форми управління, а пропонуючи натомість прозору і зрозумілу реформу "Нафтогазу" на користь Україні. Якби уряд "послідовних" зайнявся б виконанням Брюссельської декларації від 23 березня 2009 р., то Україна вже була б десь на екваторі проекту модернізації.

Натомість "послідовні" шукають чергові схеми "a la RosUkrEnergo" і варіант консорціуму, що включатиме такі схеми. Знову ж таки, спочатку декларуючи прийнятність лише тристороннього формату консорціуму, а потім легко схиляючись до двостороннього, що відсікає європейських партнерів. Така поведінка повністю дезорієнтує всіх і породжує тільки недовіру. А якщо в ЗМІ знайти висловлювання "Я буду поднимать вопрос об участии Украины в консорциумах по строительству "Северного потока" и "Южного", яке хоча й відноситься до часів участі Віктора Януковича в президентських перегонах, але, тим не менш, є дуже показовим, то у партнерів може взагалі виникнути питання, чи мають вони справу з адекватними особами з української сторони.

Що ж стосується відсутності підтримки в питанні 7 млрд дол., то слід зазначити, що офіційно українська сторона взагалі майже тиждень ніяк не коментувала цього. Тільки якісь "анонімні джерела", наближені до "Нафтогазу", відкидали забаганку "Газпрому". А президент узагалі відреагував лише у Вільнюсі майже два тижні по тому. Та якщо поглянути глибше, то ображатися можна хіба що на себе. Бо після діянь попередників у 2009 р. - мається на увазі контракт імені Юлії Тимошенко, є вже діяння "послідовних" - харківські угоди. Вони мали б прибрати всі недосконалості та неоднозначності, але чомусь усе це збереглося.

За описаних обставин ображатися на Енергетичне співтовариство чи Європейську комісію навряд чи доводиться. А особливо якщо ще й не зверталися з офіційним проханням про сприяння. Хоча внутрішні документи ЄС дозволяють це робити. Більше того, у них містяться достатньо чіткі позиції, які Україна могла б використати з користю для себе. Так, послання Європейської комісії "On security of energy supply and international cooperation - "The EU Energy Policy: Engaging with Partners beyond Our Borders" від 7 вересня 2011 р. включає позицію про те, що Євросоюз повинен прагнути до встановлення тристороннього співробітництва на політичному та адміністративному рівні з Росією та Україною задля забезпечення стабільних і безперебійних поставок газу через східний коридор. Чи було це використано українською стороною з метою домогтися від Єврокомісії ініціювання тристороннього формату переговорів у тому числі й щодо консорціуму? Питання риторичне.

Справедливості заради слід зауважити, що Єврокомісія практично не докладала зусиль для створення такого формату, дипломатично заявляючи, що для цього потрібна згода всіх трьох сторін. Зрозуміло, хто не бажає саме тристороннього формату. Росія просто звикла вирішувати всі питання в двосторонніх варіантах зустрічей без краваток, де вона апріорі у виграшному становищі.

Однак часи змінюються. Тепер уже і Росія, втрачаючи європейський газовий ринок, до якого належить і Україна, натякає на можливість тристоронніх форматів. У схваленій у лютому оновленій редакції концепції зовнішньої політики РФ зафіксовано, що Росія "…активно развивает диалог со странами-потребителями и странами транзита, исходя из того, что меры, гарантирующие надежность поставок энергоресурсов, должны последовательно подкрепляться встречными мероприятиями по обеспечению стабильности спроса и надежности транзита". Як бачимо, такої чіткої фіксації тристороннього формату ЄС-Україна-Росія, як це має місце в документі Єврокомісії, в цьому випадку немає. І Росія за відсутності чіткої позиції і наполягань України, як і раніше, надаватиме перевагу двостороннім форматам.

Однак, виходячи з духу зазначених позицій і в єесівському, і в російському документі, Україна може вимагати від партнерів саме тристороннього формату, базуючись при цьому на енергетичному праві ЄС як член Енергетичного співтовариства, а не дистанціюючись від нього. Віддалення від Енергетичного співтовариства, а тим більше вихід із нього означає провал найбільш просунутої до 2012 р. секторальної політики інтеграції в європейському напрямі. Практично це буде індикатор краху європейської політики України загалом і нездатності окремо взятого президента, на відміну від своїх попередників, узагалі реалізовувати законодавчо закріплений політичний курс.

Не варто, образно кажучи, по понеділках займатись європейською інтеграцією, а по вівторках - її руйнацією. Коли однією рукою започатковуються масштабні проекти з видобутку нетрадиційного газу та створення енергетичної самодостатності України, а іншою рукою все це руйнується, бо ГТС хочеться передати в оренду тому, кому не потрібен інший газ, окрім газпромівського, кому не потрібен Третій енергопакет, то тоді такий керманич і його камарилья "послідовних" Україні не потрібні. Тому що не такої послідовності від них очікували.

Українська ГТС для "Газпрому" - спосіб просочитися на європейський енергоринок

DT.UA поцікавилося думкою аналітика RusEnergy Михайла КРУТИХІНА про можливості створення газотранспортного консорціуму на базі української ГТС із переважаючою за визначенням участю "Газпрому".

- Навіщо "Газпрому" українська газотранспортна система?

- Щоб зрозуміти, треба подивитися на реалізовані та заплановані газотранспортні проекти цієї монополії - "Північний потік", "Південний потік" - без участі та поза територією України. По суті, "Газпром" будує окремі "шматочки" якогось масштабного газотранспортного проекту в різних країнах. Але якщо їх з'єднати, то виходить, що цей проект "Газпрому" у результаті підпаде під дію Третього енергопакета ЄС. Відповідно, вся ця інфраструктура, у тому числі та, що відбудовується "Газпромом" як окремі проекти, відповідно до вимог ЄС, управлятиметься третьою, незалежною, найімовірніше, європейською управляючою компанією. Крім того, "Газпром" змушений буде погодитися з доступом третіх сторін "до труби", а також з іншими жорсткими вимоги Третього євроенергопакета.

У цьому контексті газотранспортна система України та доступ до її управління для російського "Газпрому" - певний вихід з патової ситуації. До того ж ГТС - це й головна сполучна ланка названих вище окремих проектів, і одночасно спосіб просочитися на європейський ринок через українську трубопровідну систему. І Російській Федерації самій доводиться йти та домовлятися з Україною. Як - про це трохи пізніше.

Тепер про українську точку зору на створення газотранспортного СП (консорціуму). Якщо Україна піде таким шляхом, тобто дозволить "Газпрому" тією чи іншою мірою контролювати свою газотранспортну систему, то це означатиме відмову від Європейського Енергетичного співтовариства та від співробітництва.

- Саме про це і йшлося, зокрема, на саміті Україна-ЄС 25 лютого...

- Так, тому що в ЄС розуміють,якщо Україна буде прихильна до європейських принципів, то не "Газпрому, а якомусь європейському регулятору буде дане право допуску в газотранспортний консорціум як третій стороні. І право допуску третіх сторін до транзиту відповідно до правил роботи на кордоні з ЄС, до реверсу, щоб одержати можливість транспортувати газ не тільки в країни ЄС, а й у зворотному напрямі... "Газпрому" це, природно, не подобається.

- У якому вигляді може бути створений газотранспортний консорціум на базі української ГТС за участю "Газпрому"?

- Поки що складно сказати чітко. Наскільки мені відомо, російсько-українські газові переговори просуваються дуже та дуже важко. І поки що вони ні до чого не привели.

- Проте українські чиновники та політики заявляють, що, мовляв, "ми з "Газпромом" дружимо" і договір про СП нібито практично готовий. Без участі ЄС.

- Заяви заявами, а результати переговорів ще потрібно подивитися. Подібні заяви ми чуємо й з російської сторони. (Чого варта одна тільки категорична заява глави Російського газового співтовариства Валерія Язєва, який переконаний у тому, що жодний тристоронній консорціум із управління українською ГТС Російської Федерації не потрібний. Мовляв, все це тільки метушня. Та й газотранспортна система України, якщо вірити Язєву, потрібна росіянам через одну причину - це дасть доступ до підземних сховищ газу (ПСГ) на західних кордонах України, тобто на кордонах із країнами ЄС. Мовляв, поки добудовуються "Північний потік" і "Південний потік", для маневру ці ПСГ знадобляться. Якщо врахувати, що В.Язєва вважають ледь не газовим Жириновським, можна припустити, що він стисло висловив все, про що думають у "Газпромі" та Кремлі. А збірник його статей просто "просочений любов'ю" до України. - А.Є.)

Росія фактично розпочала переговори з Україною з погроз. Як і раніше мусується тема "Південного потоку". Україні пред'явили рахунок на 7 млрд дол. На словах принаймні демонструється непоступливість. При цьому тривають дуже складні переговори.

- Ви бачите судову перспективу стягнення з "Нафтогазу України" за невибраний у 2012 р. російський газ 7 млрд дол.?

- На мій погляд, це залежить від результату російсько-українських газових переговорів. На думку "Газпрому", "Нафтогазом України" були порушені умови контракту, тобто принцип "бери чи плати". І поки що "Газпром" від цієї версії не відмовляється. Але в кожному разі загроза такого штрафу - вагомий важіль для російської сторони.

Україна спожила газу

- Такий важіль може бути істотним у переговорах про можливості створення СП із "Газпромом"?

- Думаю, не тільки відносно створення СП. Це вагомий важіль щодо будь-яких газових і взагалі енергетичних переговорів Російської Федерації з Україною.

- Якими, на ваш погляд, мають бути відносини виробників, транзитерів і покупців того ж російського газу, тобто Росії, України та держав ЄС?

- Логічно для початку Росії та Україні, скажемо так, помиритися. А "Газпрому" відмовитися від такого ідіотського проекту, як нікому не потрібний "Південний потік". І надалі знаходити рішення шляхом цивілізованих переговорів і взаємоприйнятих поступок, а не використовувати метод взаємних загроз, шантажу, тиску. Це найбільш економічне та найбільш мирне рішення для всіх.

- Як ви вважаєте, чи готова Російська Федерація допустити до переговорів про газотранспортний консорціум (СП) європейські енергокомпанії та Єврокомісію?

- Вважаю, що це цілком реально, оскільки в "Газпрому" дуже непогані відносини, наприклад, з енергокомпаніями Німеччини. І якщо якась із них висловить бажання вступити в газотранспортний консорціум, то, найшвидше, "Газпром" це вітатиме.

Оренда української ГТС - це безоплатна передача її іншій стороні

Так вважає багато експертів і фахівців в Україні, зокрема експерт з енергетичних питань Богдан СОКОЛОВСЬКИЙ.

Так сталося, що минулої п'ятниці, 22 лютого, президент України В.Янукович під час неоднозначної тригодинної розмови з країною, серед іншого, недвозначно натякнув, що українську газотранспортну систему може бути віддано в оренду Росії. Звичайно, формат передачі не давав можливості пояснити, що з того матиме рядовий українець, скільки коштуватиме ГТС та її оренда, чому мусимо запрошувати для управління своєю власністю іноземців, в цьому разі - росіян, мабуть, вони мудріші за нас, і т.ін. Наче не наші, українські, інженери і робітники закладали основи ГТС колишнього СРСР. Наче не ми перші почали транспортувати газ. Врешті-решт, наче не наші сучасні фахівці в 2009 р. здійснили реверсне прокачування газу в Україні, аби не замерзла Східна Україна, на диво "Газпрому" і всього світу.

І також випадково у той самий час, коли президент спілкувався з власним народом, по ТБ пробігла стрічка, в якій чітко і зрозуміло було сказано, що міністр енергетики та вугільної промисловості України проводить у Москві переговори про оренду української ГТС, без уточнень, із ким і на яких умовах.

Також випадково кілька років поспіль, з невеликою перервою в 2005–2010 рр., у Кремлі повторювали як мантру, що, мовляв, українська ГТС найближчим часом перетвориться на металобрухт і нікому не буде потрібна. Може, і Росії теж? Тоді не зрозуміло, чому російські чиновники, включаючи найвищих, одночасно заявляли про свій інтерес до української ГТС.

А що ж наші чиновники у відповідь? Може, хоч раз спростували іноземців, наводячи бодай якісь вбивчі аргументи? Попередили про невтручання у внутрішні справи, про психологічний тиск? Ні. Українська сторона поводилася цивілізовано і виховано - чиновники спокійно сідали за стіл переговорів про ту саму напівіржаву українську ГТС, дотримуючись етики: до завершення перемовин жодних публічних заяв чи роз'яснень не робити!

Це хіба що посол РФ в Україні, всупереч дипломатичним нормам і канонам, може пояснювати українському народові, чим саме вигідна оренда української ГТС і як вона не буде ржавіти в російських руках. Причому не вдаючись у подробиці того, чому ніде в цивілізованому світі ні ГТС, ні інше національне надбання "в оренду за кордон" не здають, або чому іще більше "ржавіє" їхня, російська, "труба".

Усе це виглядає якось нещиро. Створюється враження, що наш народ до чогось готують. Цікаво, до чого? Які такі блага цього разу впадуть на українського громадянина? А може, і зовсім не дадуть, а просто щось заберуть? Наприклад українську ГТС - в оренду на кілька десятків років. Оренда для "Газпрому" в цьому випадку означає "безоплатну передачу в користування": спочатку завищивши ціну на газ, потім отримавши на невідомих нам, українцям, умовах оренду баз у Севастополі, російська сторона напевно згодна тепер зменшити вартість газу до логічної, взамін забравши за безцінь українську ГТС на кілька десятків років. Доки вона не втратить актуальності для закордонних, розумніших за наших, управлінців із "Газпрому". А до того часу вони підказуватимуть українцям, як ті мають поводитися з газом і, якщо поталанить, з усім, що від газу залежить. А залежить від газу багато чого, коли добре порахувати - майже все!

Виникає просте запитання: чому українці змушені мати справу тільки з "Газпромом"? Адже навіть у РФ газом володіють і інші компанії. А де ж конкуренція, ринкові відносини? Відповідь дуже проста: "Газпром" практично від початку свого створення в 1988 р. і особливо після грандіозного переділу в 1992-му перетворився з суто економічної структури на політичний інструмент досягнення Росією своїх цілей, зокрема за кордоном. А всі ці поняття типу конкуренції чи "ринку" - це не для "Газпрому" і не для Росії. Зрештою, цього особливо і не приховують. Не таємниця також і те, що за "Газпромом" стоїть Кремль. А він, як відомо, не бачить нашої держави на карті світу безвідносно до прізвища нашого президента чи прем'єр-міністра.

Отже, хочемо ми чи не хочемо, а мусимо купувати російський газ тільки в "Газпрому", який і розвідує, і видобуває, і транспортує, і зберігає його. Словом, поєднує всі функції і не збирається від чогось відмовлятися, як це роблять у Європі. "Газпрому", практично єдиному в РФ, надано право продавати газ за кордон. А головне - російська держава віддала йому в оренду всю російську ГТС.

Певною мірою, на противагу "Газпрому" у 1998 р. в Україні було створено державну компанію НАК "Нафтогаз України", яка також поєднує на сьогодні всі функції: від георозвідки до транспортування споживачам. Однак зараз "Нафтогаз" мусить реформуватися з метою розділення функцій - саме такі зобов'язання взяла на себе Україна перед Європою, дотримуючись євроінтеграційного курсу. І напевно передбачається, що нова українська компанія з транспортування газу повинна була б мати в оренді ГТС.

З іншого боку, поєднання цієї структури з "Газпромом", який не планує жити за європейськими правилами, ніяк не вписується в євроінтеграційний курс України. Крім того, присутність у нашій "трубі" "Газпрому", принаймні з контрольною функцією, фактично заперечує альтернативні поставки: чи то сланцевий газ, чи то інші джерела "класичного" газу, чи то LNG - все, чим займалася влада останніми роками. Адже це не сумісно з поняттям вільного доступу до "труби", який в нашій державі і в Європі узаконений, а в РФ - ні.

Також через "особливості" "Газпрому" в Європі скоса поглядають на перспективу створення тристороннього консорціуму з управління українською ГТС.

Варто зауважити, що українська ГТС є надбанням усього українського народу. А тому розпоряджатися цим багатством слід лише в інтересах держави - обережно, зрозуміло і прозоро. А наскільки прозоро і зрозуміло все відбувається з нею зараз - висновок невтішний.

Щодо вартості, з якої зазвичай вираховується ціна оренди. Вона невідома, принаймні власнику ГТС - українському народу. Хоча навряд чи знайдеться в світі якась знана і солідна компанія, що оцінила б у грошах вартість газотранспортної системи України, тому що в ній поєднуються і технічні, і політичні функції. А політичну складову ще ніхто не оцінив у грошах із часу їх винайдення.

Технічна унікальність нашої ГТС полягає хоча б у тому, що вона виконує одночасно функції внутрішнього забезпечення і транзиту російського газу в Європу, які розділити неможливо (див. табл.).

Баланс газу по Україні

Свого часу Росії пропонувалося збудувати новий транзитний газопровід через територію України, який був би дешевшим за обхідні варіанти і сполучався з підземними сховищами газу. Але росіяни від цього проекту, на жаль, відмовилися, вважаючи його невигідним.

Якщо тимчасово не вдається домовитися з росіянами про вигідні умови транзиту, то очевидні нові позитивні тенденції щодо впровадження альтернатив проблемному російському газу, а також унікальність наших газосховищ у системі газопостачання Європи змусять усі сторони шукати розумний компроміс. Тим більше, що росіяни активно розбудовують обхідні, дорожчі і неперевірені, маршрути газо- і нафтопроводів, відмовившись від набагато дешевшого транзиту вуглеводнів через територію нашої держави. Краще взагалі відмовитися від газотранзиту і назавжди позбутися вічних претензій із боку Кремля. Це рано чи пізно логічно завершиться втратами України від транзиту газу. І жодної біди у можливій відмові не має бути. Адже живуть без транзиту інші держави, наприклад Угорщина.

Транзит російського газу за напрямками

Отже, за будь-яких обставин не можна допускати російську сторону одноосібно до управління українською ГТС - на жодних умовах. Тим більше, що росіяни, треба віддати їм належне, вміють навіть з мізерних відсотків зробити контрольний пакет. А сподіватися на те, що вони інвестуватимуть у розвиток української ГТС може хіба що наївна людина. Адже за всі понад 20 років росіяни не інвестували в нашу ГТС ані копійки при тому, що на транспортованому через Україну газові заробляли сотні мільярдів доларів!

...Ще рік тому Україна й уявити не могла про такий дипломатичний пункт у спільній заяві з ЄС, як 13-й. Під час саміту Україна-ЄС європейці чітко сформулювали, що ГТС України - пріоритет для ЄС. Це має послужити сигналом для інвесторів, куди слід спрямовувати інвестиції. Проросійський "Південний потік" у цьому списку відсутній.