Ребрендинг Чорнобиля

Алла Єрьоменко 4 листопада, 22:03
Чернобыль ЧАЭС

Читайте також

Чорнобильська трагедія залишила незгладимий слід у житті мільйонів людей уже не одного покоління. Вона наклала радіоактивний відбиток на територію країни й продовжує впливати на її економіку. 

Не буде перебільшенням сказати, що аварія на Чорнобильській АЕС знайшла відображення в суспільному сприйнятті і усередині країни, і за її межами. Будь-яка трагедія потребує переосмислення й висновків. Але життя має тривати.

Хтось замислювався над зміною ставлення до Чорнобильської катастрофи? Чи можливо змінити сприйняття Чорнобиля в суспільній свідомості і державній політиці? Чи можна здійснити своєрідний ребрендинг Чорнобильської зони відчуження?

Це можливо, вважає Віталій Дем'янюк. Чорнобиль може стати не "чорною міткою" України, а символом подолання трагедії, волі до життя й розвитку. Якщо заглибитися в психологічний зміст такого ребрендингу — це перехід від усвідомлення трагедії через її подолання до подальшого розвитку й життя.

Чорнобиль став відомим у світі незалежно від нашої волі. Тепер знак цієї "популярності" необхідно змінити з негативного на позитивний.

Біль Чорнобиля назавжди залишиться з нами. Але в нас є вибір — продовжувати безутішно горювати або перетворити майже 2600 кв. км зони відчуження ЧАЕС на науково-енергетичний майданчик, який принесе реальну користь жителям найбільш постраждалого Іванківського району, а також Україні та всьому людству.

Наважиться на цей ребрендинг держава? Коли? Чи комфортніше, у тому числі психологічно, залишатися в ролі жертви? Поки що в цьому питанні громадська ініціатива випереджає.

Після аварії на АЕС "Фукусіма-1" японські атомники зверталися до українських колег, сподіваючись одержати значні дані про методи й механізми ліквідації аварії та подолання її наслідків, але в багатьох випадках зустрічалися з відсутністю систематизації та фундаментального аналізу. Але ж такі знання й досвід становлять загальнолюдську цінність.

Дотепер у світі багато хто асоціює Україну з Чорнобильською аварією. Хоч би скільки бюджет країни і міжнародне співтовариство вкладали коштів у локалізацію й ліквідацію її наслідків, Чорнобиль залишається зоною ризику та раною на тілі України. На сьогодні над об'єктом "Укриття", в якому "міститься" четвертий енергоблок ЧАЕС, що вибухнув у 1986 р., завершується спорудження нового безпечного конфайнменту — "Арки".

Однак що буде далі? З людьми, зі станцією, рештою її інфраструктури та й усією тридцятикілометровою зоною відчуження? Чи залишиться вона "територією сталкерів" і нелегальних ділків, які заробляють, вивозячи попри всі заборони деревину і метал з Чорнобильської зони? Або ж стане унікальним об'єктом законної та безпечної діяльності, у тому числі наукової, діючим енергооб'єктом, який може принести неоціненну користь Україні й людству? Про це — розмова DT.UA з Віталієм ДЕМ'ЯНЮКОМ, главою громадської ради Державного агентства України з управління зоною відчуження, засновником Чорнобильського інституту досліджень і розвитку (Chornobyl Research and Development Institute) і головою наглядової ради компанії, яка вже має досвід поводження з радіоактивними відходами в Україні.

— Віталію Володимировичу, чому Чорнобиль? Як вийшло, що вектор ваших інтересів з газового, включаючи похований зусиллями затриманого в Панамі Владислава Каськіва проект LNG-терміналу, який збиралися побудувати в Одеській області, переключився на Чорнобиль і так звані історичні могильники радіоактивних відходів? Точніше, на їх ліквідацію.

Демьянюк
Віталій Дем'янюк
— По-перше, це пов'язано безпосередньо з моєю першою освітою і базовою професією. Я інженер-фізик, закінчив свого часу Московський інженерно-фізичний інститут. Тема моєї дипломної роботи — "Розробка методики дослідження взаємодії іонізуючого випромінювання з білковими молекулами".

— Ви закінчили інститут уже після аварії на ЧАЕС. Ваше дослідження безпосередньо стосується впливу радіації на людей і все живе в Чорнобильській зоні?

— Так, моя робота виконувалася в рамках широкої програми, пов'язаної з вивченням наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Тож у житті нічого не відбувається випадково. По-друге, компанія "НТ-Інжиніринг", до роботи в якій я залучив українських інженерів, у травні цього року виграла міжнародний тендер, організований і проведений Агентством НАТО з підтримки й постачання, для ліквідації могильника радіоактивних відходів в Україні.

— Поясніть, що таке "могильники радіоактивних відходів"? І чому НАТО фінансує їх ліквідацію?

— Поясню на прикладі. Об'єкт, про який ідеться, розташований у Житомирській області й дістався Україні в спадок від військової частини ще радянського періоду. У ньому перебували радіоактивні відходи різного походження, поховані в ньому свого часу. Але вони становлять собою радіоактивні відходи, що мають бути поховані належним чином і в належному місці. Сьогодні цей проект перебуває у завершальній стадії. Усі основні ризики, пов'язані з наявністю могильника, знято, він практично ліквідований, і ми маємо намір до кінця 2016 р. завершити проект. Це реальний досвід роботи з ядерними відходами, який буде використано надалі.

— У Чорнобильській зоні? Чому, як і для чого?

— Тому що це важливо. Важливо для країни і для кожного з нас. Тому що це викликає великий професійний інтерес. Чорнобильська аварія сталася, і від цього нікуди не дітися. Можна продовжувати розглядати цю проблему як "чорну скриню", нескінченно "засипаючи" її бюджетними коштами й грошима міжнародних донорів, але не підходячи до остаточного її вирішення і не формулюючи чіткої перспективи. Це страусина політика, яка веде тільки до відтермінування вирішення проблем по суті. Такий підхід свідчив би про інфантилізм української влади та суспільства.

— Таке визначення, як правило, стосується молоді в підлітковому віці. Не очікувала, що воно може характеризувати стан психологічної зрілості суспільства, нації в цілому…

— Йдеться про ментальний інфантилізм. Як поводиться незрілий підліток? Він може метатися в пошуках рішення, уникати необхідності цього будь-якими способами, шукати винних. Доросла відповідальна людина (як і суспільство), навпаки, визначає рівень проблеми, оцінює її масштаби, аналізує наслідки можливих рішень, вибирає оптимальне з них і починає діяти.

Стосовно Чорнобильської аварії Україна не діє так послідовно. Ні, я кажу не про локалізацію наслідків аварії, а про системний підхід до вирішення проблеми й про те, що досвідом ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Україна просто зобов'язана скористатися. В остаточному підсумку ми маємо від трагедії перейти до розвитку.

— Над зруйнованим реактором встановлять новий безпечний конфайнмент — "арку". І хоча в нього вкладено сотні мільйонів, це тільки відтермінування вирішення проблеми. Що далі?

— Є як мінімум три варіанти розвитку подій: повний демонтаж залишків енергоблоку, частковий або поховання на місці. Необхідно прорахувати всі варіанти. Наприклад, чи варто витрачати величезні кошти на демонтаж, якщо потім радіоактивні відходи необхідно буде поховати в тій самій зоні відчуження, тільки, скажімо, на кілька кілометрів далі? А якщо в цьому є сенс, то хто і як це робитиме? Тільки якісна розробка сценарного аналізу дасть можливість відповісти на ці запитання. І цей сценарний аналіз необхідно здійснювати одночасно з підготовкою до реалізації одного зі сценаріїв.

— Але зона при цьому залишиться зоною на багато десятиліть. Які ви бачите варіанти існування й подальшого розвитку Чорнобильської зони?

— У зоні відчуження можуть зійтися відразу кілька векторів докладання зусиль. Один із них — альтернативна енергетика. Причому альтернативна енергетика може бути різноплановою, починаючи від можливості вирощування енергетичних культур з подальшим їх використанням у межах зони відчуження для виробництва електрики, тепла, біогазу, використання існуючих обсягів біомаси як палива та продовжуючи використанням уцілілої й функціонуючої енергетичної інфраструктури (електромережевого господарства) для розвитку альтернативної електроенергетики.

Ще один варіант — створення сонячної електростанції. Це буде за всіма стандартами чиста електроенергія.

— Такий проект має зацікавити навіть НАЕК "Енергоатом". Він набагато ефективніший, ніж субсидування за рахунок низького тарифу "Енергоатома" "зеленого" тарифу альтернативної енергетики.

— Безумовно. На жаль, після аварії на ЧАЕС атомники тривалий час намагалися не дивитися в її бік. Але, на мою думку, для "Енергоатома" створення й розвиток альтернативної відновлюваної енергетики в Чорнобильській зоні — величезний плюс, у тому числі й іміджевий, статусний: атомна компанія, що займається розвитком альтернативної енергетики, одержить відповідні бонуси на світовому енергоринку. Крім того, такий розвиток альтернативної енергетики для НАЕК "Енергоатом" — це ще й можливий істотний прибуток.

— Який "Енергоатом" зможе використовувати на поточні ремонти та вирішення накопичених проблем?

— Так, але не тільки. Активна участь атомників у розвитку зони відчуження має ще ряд позитивних аспектів. Як ви знаєте, сьогодні зрушило з мертвої точки будівництво Централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива (ЦСВЯП) для українських АЕС. Це дасть змогу уникнути щорічних платежів у розмірі до 250 млн дол., які НАЕК "Енергоатом" перераховує росіянам за тимчасове зберігання відпрацьованого ядерного палива. Це наша енергетична незалежність. У цьому ж ряді стоїть питання про необхідність створення власного сховища "осклованих" радіоактивних відходів українських АЕС. Це допоможе уникнути як матеріальних втрат, так і політичного тиску з боку Росії.

— Хочете сказати, що теж у Чорнобильській зоні? Пам'ятаєте, які пристрасті вирували в парламенті України й суспільстві з приводу будівництва ЦСВЯП у Чорнобильській зоні? Кому приємно, що могильник ядерних відходів "за вікном"?!

— По-перше, це не могильник, а сховище відпрацьованого палива, яке надалі, у міру розвитку технологій, може бути знову використане. А по-друге, хіба краще й безпечніше створювати такі сховища поза Чорнобильською зоною? Витрачати додатково для цього землю? Де? Хочу наголосити, що це продукти господарської діяльності виключно українських АЕС. Законодавчо заборонено зберігати в Україні радіоактивні відходи іноземного походження. Нам надто важливо розвивати власний сучасний комплекс поводження з відпрацьованим ядерним паливом і радіоактивними відходами.

Ще раз зазначу, що це наша енергетична й політична незалежність, а також розвиток нашої промисловості, наукової бази та економіки в цілому. Ми не можемо відмовлятися від того, за що інші країни борються, — від повноцінного розвитку атомного енергетичного комплексу.

— Електроенергетика Франції, наприклад, залежить насамперед від АЕС. У міру старіння атомних реакторів і станцій французи виводять реактори з роботи й відправляють ядерні відходи на захоронення.

— Так, і в них немає зони відчуження. Вони з дотриманням жорстких правил радіаційної безпеки роблять це в безпосередній близькості до територій, на яких здійснюється звичайна життєдіяльність. Франція (і не вона одна) інвестує дуже значні кошти в розробку, будівництво й експлуатацію об'єктів безпечного зберігання радіоактивних відходів. Ми можемо, застосовуючи такі ж жорсткі міжнародні норми радіаційної безпеки, здійснювати це в зоні відчуження, що тільки посилює загальний рівень безпеки. У зоні відчуження може бути створена й ефективно функціонувати територія спеціального промислового використання.

— Тільки не кажіть, що можна розглядати Україну як полігон. Після Чорнобильської аварії на якісь експерименти українське суспільство не погодиться!

— Ні, звичайно, ні про який полігон у Чорнобильській зоні в буквальному розумінні не йдеться. Але ми просто зобов'язані максимально ефективно й безпечно використовувати те, що вже склалося за фактом. Дослідження в зоні відчуження можуть становити і становлять інтерес не тільки для України, а й для всього людства.

Зона відчуження може стати територією позитивних змін, територією енергетики, територією науки, територією інжинірингу.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 25.90
EUR 27.56