Світло в кінці труби

У березні буде рік з того пам'ятного вечора, коли Ігор Коломойський з озброєною охороною захопив офіс державної компанії "Укртранснафта" "для захисту від російських диверсантів". Після цього "приватівський" ставленик на чолі цієї держкомпанії Олександр Лазорко залишив свій пост, а Ігор Коломойський був змушений піти з посади губернатора Дніпропетровщини.

Таким чином "Укртранснафта" стала першою в переліку нечисленних перемог держави в справі деолігархізації нафтогазової галузі.

Згодом стало зрозуміло, що держава не знає, що робити з цими активами, і не має жодної стратегії. Про це свідчить хоча б історія з поверненням технологічної нафти, утримуваної групою "Приват" на своїх НПЗ, - схоже, нікому в уряді це нецікаво. Провідна роль у нафтотранспортній компанії сьогодні належить новому менеджменту. Розчищення старих завалів, зміцнення основних фондів - це ключові завдання на цей момент. Про повернення до колишніх обсягів і алгоритмів роботи вже не йдеться, але є певні задуми щодо диверсифікації діяльності.

Після остаточного відсторонення Олександра Лазорка від керівництва "Уктранснафтою", у квітні 2015 р. компанію очолив тимчасово виконуючий обов'язки Роман Сидорак.

Найбільш значущим кроком для компанії в цей період став перегляд тарифів на прокачування нафти по внутрішніх маршрутах і, зокрема, по єдиному працюючому - на НПЗ "Укртатнафта", контрольованому "Приватом". Перегляд вартості прокачування виявився першим за останні дев'ять років, автоматично розкривши одне з головних завдань менеджменту епохи Лазорка - субсидування приватних НПЗ за рахунок держави.

Як з'ясувалося, вартість прокачування окремими маршрутами була нижчою від ренти, яку компанія мала платити державі. Підвищення тарифу, яке для "Привату" означає зростання витрат на прокачування на більш як 100 млн грн на рік, викликало рецидив березневого "сказу": "тітушки" і працівники "Укртатнафти" блокували кременчуцький офіс "Укртранснафти" і пікетували НАК "Нафтогаз України". У свою чергу, міліцейський рейд на базу "охорони" Кременчуцького НПЗ приніс здобич у вигляді кількох сотень вогнепальних стволів. (Пізніше відомство Арсена Авакова повернуло "мисливцям" їхню зброю, для пристойності оштрафувавши їх.)

Порятунок урятованої нафти

У 2016-й "Укртранснафта" увійшла з повністю сформованим новим топ-менеджментом. Під кінець року "Нафтогаз України" провів конкурс на посаду генерального директора "Укртранснафти", в якому взяли участь близько 70 претендентів. Перемогу здобув Микола Гавриленко (див. досьє).

Перше завдання, назване новим очільником компанії серед пріоритетів, - це повернення 380 тис. т технологічної нафти, яку Олександр Лазорко "рятував від сепаратистів" і тому викачав як на Сході, так і на Заході країни і розмістив на зберігання на нафтопереробних заводах "Привату" у Надвірній, Дрогобичі й Кременчуці. З 1 січня 2015 р. держкомпанія щодня одержує рахунки від дніпропетровської групи на 100 тис. дол. Після відходу Лазорка, який устигнув відписати "хазяям" близько 400 млн грн, оплати зупинили, але "Приват" вважає, що все залишається в силі.

"Нам щомісяця приходять акти, хоча дія договору, підписаного Олександром Лазорком, закінчилася ще 30 квітня
2015 р. За цими актами сума претензій до нас становить уже близько 700 млн грн", - заявив голова нафтотранспортної компанії на зустрічі з журналістами на початку лютого.

За словами Миколи Гавриленка, "Укртранснафта" вважає, що договір закінчився 30 квітня 2015 р., тоді як "приватівські" заводи вважають договір діючим, поки нафта залишається в їхніх резервуарах, тому категорично відмовляються повертати її власникові.

До слова, М.Гавриленко підтвердив наявність цієї нафти на зберіганні, що в багатьох викликає сумнів. "Не можу сказати, чи є вона там на цей момент, але під час щомісячної інвентаризації ресурс у зазначених в договорі резервуарах був у повному обсязі", - говорить він.

Констатують у компанії і вочевидь неринкове ціноутворення. Так, відповідно до проведених "Укртранснафтою" досліджень, вартість зберігання нафти в європейських портах коливається в діапазоні 1–3 євро за тонну нафти на місяць. Тоді як уніфікований тариф трьох приватівських НПЗ становить 192 грн на місяць (близько 7 євро за поточним курсом і більш як 8 євро за курсом 2015-го).

"За два роки вартість витрат на зберігання зрівняється з поточною ринковою вартістю цієї нафти", - підрахував очільник "Укртранснафти". Компанія також вивчає правові підстави для підписання Олександром Лазорком договорів на зберігання.

Однак керівник компанії дає зрозуміти, що не втрачає надії на переговори. Він говорить, що у виробничому плані ця нафта "Укртранснафті" на цей момент не потрібна, та й достатніх потужностей для її зберігання теж поки що немає. "Думаю, як варіант, можна розглядати договір купівлі-продажу з відстрочкою оплати й відстрочкою розрахунків ціни, звісно, під фінансову гарантію з відсотком дохідності та умовою виходу на гроші в якомусь періоді", - вважає Гавриленко, який уже звернувся до уряду з пропозицією створити робочу групу для відпрацювання всіх варіантів вирішення проблеми. Щоправда, наскільки відомо, якогось відгуку цей заклик поки не одержав.

Зате незалежно від просування питання повернення технологічної нафти, у березні "Привату" доведеться попрощатися з депозитом "Укртранснафти" у розмірі понад 2 млрд грн. Ці гроші буде розміщено в держбанках, заявив Гавриленко.

Крутись, як хочеш

Успішність нафтотранспортної компанії залежить від обсягу перекачування. У нашому випадку це транзит нафти й поставка на українські НПЗ. За час роботи Лазорка обсяги транспортування впали більш як удвічі - з 38,5 млн т у 2009 р. до 16,8 млн у 2014-му. На це були як суб'єктивні, так і об'єктивні причини. До перших належать використання держкомпанії як інструменту з обслуговування бізнесу групи "Приват" і дії на її користь, що часто йшло врозріз з інтересами держави. Розворот у 2009 р. нафтопроводу Кременчук-Одеса для поставок нафти на "Укртатнафту", реверсування 2011-го нафтопроводу Одеса-Броди на догоду мізерним білоруським поставкам з метою "лівого" заробітку на перевалці цієї нафти та, в остаточному підсумку, спустошення однієї з двох ниток "Дружби" - усе це призвело до втрат як внутрішніх поставок, так і транзитних. Що ж стосується об'єктивних причин, то до них насамперед належать згортання нафтопереробки й максимальне відведення Росією своїх експортних обсягів нафти із суміжних з Україною територій.

За влучним висловлюванням Р.Сидорака, "Укртранснафта" поступово перетворюється на водоперекачувальну компанію. Водяним консервантом сьогодні заповнено ділянки нафтопроводів Мічурінськ-Кременчук, Лисичанськ-Кременчук, одна з двох гілок "Дружби", Броди-Надвірна і Броди-Дрогобич. За офіційними даними, нафтотранспортна компанія використовує лише 14% своєї системи.

"Я ініціюватиму переписку з власниками НПЗ, звернуся до наших міністерств і відомств за їхньою позицією. Ми не повинні бездумно витрачати державні гроші на підтримку активів, необхідність функціонування яких сумнівна", - зазначає Микола Гавриленко.

Що стосується перспектив збільшення транзиту, то вони, на думку менеджменту трубопровідної монополії, пов'язані не лише з "Дружбою", а і з нафтопроводом Одеса-Броди. Насамперед це може бути цікаво Білорусі, нафтопереробним заводам Чехії та Польщі, вважає новий очільник компанії. Але поки що це все ж таки більш концептуально: білоруські НПЗ залиті російською нафтою, польський "Орлен" нещодавно підписався, знову ж таки - з росіянами, на збільшені обсяги сировини на найближчі три роки. Самі чеські НПЗ навряд чи зможуть радикально змінити цифру транзиту. Але справа навіть не в цьому. Хто захоче сваритися з російськими постачальниками нафти, які забезпечують нафтою ці НПЗ роками? І заради чого й кого? Заради України, яка чи не кожні два роки розвертає свої нафтопроводи й у всіх сенсах є ненадійним партнером?

Більш реальними виглядають надії Гавриленка щодо іншого проекту - створення на базі морського нафтового терміналу "Південний" перевалочного комплексу нафтопродуктів з будівництвом залізничної естакади як для палива, так і для "колісної" сировини. Актуальність проекту підкреслена втратою кримських потужностей, зокрема Феодосійської нафтобази. Разом із Кримом Україна втратила й "нафтопродуктову" перевалку, у зв'язку з чим фактичним монополістом у цій сфері є та ж група "Приват", що контролює найпотужніші перевалочні комплекси в Одесі й Іллічівську.

"З урахуванням потреби внутрішнього ринку й розумінням транзиту, можливий обсяг перевалки в модернізованому терміналі становитиме близько 3 млн т на рік, - упевнений М.Гавриленко. - Розробку проекту вже доручено Інституту транспорту нафти".

Загалом господарство "Укртранснафти" є сумним видовищем. Справа в тому, що за час правління Лазорка, незважаючи на завидні, як на сьогодні, обсяги транспортування нафти, інвестиції в розвиток і модернізацію системи впали в 20 разів - зі 100 млн дол. у 2007 р. до 5 млн 2014-го.

"Нещодавно був у колег у Чехії. Змушений констатувати, що за технічним оснащенням ми катастрофічно відстаємо, ми втратили роки", - говорить гендиректор нафтопровідної компанії.

***

Отже, роботи непочатий край. Є на порядку денному і такий атавізм, як боротьба з розкраданнями нафти. Менеджмент компанії готується до масштабної інспекції магістралей із залученням передових технологій для виявлення й подальшого захисту трубопроводів від несанкціонованих врізок. У цій боротьбі розраховувати можна тільки на себе, тому що переважна кількість виявлень і затримок зловмисників на місці злочину не закінчується для останніх нічим. Це дозволяє впевнено говорити про те, що вся правоохоронна система на місцях якщо не прямо (хоча були випадки перевезення вкраденої з труби нафти в супроводі міліції), то опосередковано бере участь у цьому свавіллі.

Колишніх обсягів українським нафтопроводам об'єктивно вже не бачити. Як не бачити майбутнього і більшості цих нафтопроводів, які містять сьогодні воду, а не нафту. Але є шанси зберегти й трохи примножити існуючі обсяги, а також зміцнити своє становище розширенням можливостей існуючої інфраструктури, зокрема вийти на ринок транзиту нафтопродуктів. Дуже хочеться вірити, що період виробничого забуття "Укртранснафти" справді закінчився.

Досьє

Микола Гавриленко. 47 років. Виходець із Донецька, на паливному ринку відомий з 1995 р. як керуючий акціонер групи компаній "Вік Ойл", одного з найбільших гравців роздрібного ринку України до 2009 р.

Після продажу бізнесу російсько-британській ТНК-ВР у 2009 р. М.Гавриленко заснував "Сервісну компанію "Формула", що спеціалізується на інноваційних рішеннях у паливному ритейлі. Основними напрацюваннями компанії є автоматизовані системи реалізації та обліку нафтопродуктів. СК "Формула" є розробником і провайдером автоматизованих заправних станцій, що працюють в автономному режимі.