Турецький потік: бути чи не бути?

пу
Зустріч Ердогана і Путіна

Читайте також

1 грудня 2014 р. під час офіційного візиту в Туреччину президент РФ В.Путін несподівано для багатьох проголосив про остаточну зупинку проекту газопроводу "Південний потік". 

Цей газопровід мав транспортувати щорічно 63 млрд кубометрів російського газу дном Чорного моря до Болгарії та далі в Європу. Путін запропонував Туреччині побудувати "Турецький потік" замість "Південного". Йшлося про той самий маршрут поставок російського газу в Європу в обхід України, тільки тепер через Туреччину й Грецію.

Цікаво, що основною причиною такого рішення було названо нібито неконструктивну позицію Брюсселя, який, за словами Кремля, відмовився надати "Південному потоку" виняток з Третього енергопакета.

Насправді ж, і це підтверджено аналізом найавторитетніших європейських юристів, Росія ніколи й не зверталася офіційно до Єврокомісії з подібним запитом. Від самого початку й до кінця весь цей проект мав виключно політичне забарвлення з метою тиску на Україну і ЄС для досягнення зовнішньополітичних завдань Кремля.

Незважаючи на те, що вже були підписані міжурядові угоди між п'ятьма країнами — учасницями консорціуму, комерційні контракти з компаніями — операторами національних ГТС, договір з італійською компанією Saipem на будівництво морської ділянки, здійснено закупівлю труб, організовано публічні акції "зварювання першого шва" і навіть святкове офіційне відкриття будівництва "труби" у Сочі, "Південний потік" було зупинено одноосібним рішенням Путіна. За оцінками добре обізнаних експертів, на всю цю діяльність "Газпром" виклав 5 млрд дол., однак проект не відбувся.

І от на зміну "Південному потоку" прийшов "Турецький потік". Сценарій його просування оригінальністю не вирізнявся. Гучні заяви О.Міллера й О.Новака про надзвичайну важливість для Туреччини і Європи одержувати газ прямо з Росії, посилання на високі домовленості та наявність усіх необхідних дозволів, нарешті, анонс підписання міжурядової угоди з Анкарою. "Газпром" також пообіцяв почати будівництво вже через рік і завершити його 2019-го, коли закінчуються транзитні контракти з Україною.

Турецька сторона була обережнішою у своїх оцінках. Анкара ніколи не пропускала нагоди нагадати Москві, що ще на самому початку переговорів "Газпром" обіцяв знижку у розмірі 10,25% на газ, що вже поставляється. Оскільки цієї домовленості російська сторона не виконала, турки подали до арбітражу.

Очевидно, питання це остаточно не вирішене й досі, адже було предметом обговорення під час зустрічей Р.Т.Ердогана і В.Путіна в Санкт-Петербурзі в серпні та у Гуанчжоу у вересні.

Про це ж свідчить украй обережна характеристика проекту, яку висловив Р.Т.Ердоган у своєму виступі на Всесвітньому енергетичному конгресі, що відкрився в Стамбулі 10 жовтня 2016 р. За його словами, "сторони продовжать роботу над проектом, і реалізація його другої стадії залежатиме від ринкових умов на газ у Європі".

Свого часу пропозиція В.Путіна про будівництво "Турецького потоку" стала несподіванкою і для Брюсселя, і для турецького керівництва. Та якщо турки не втратили можливості погодитися з самою ідеєю розвороту маршруту "Південного потоку" до своїх берегів, то Брюссель ідеї не схвалив.

Відмінність полягала в тому, що Туреччину цікавила лише одна з чотирьох обумовлених ниток, далі в справу мали вступити європейські споживачі, від яких вимагалося побудувати всю необхідну інфраструктуру для транспортування щороку приблизно 45–50 млрд кубометрів газу з грецько-турецького кордону до Баумгартена. З урахуванням того, що на території Греції практично немає транзитних газопроводів і компресорних станцій, а йдеться про гірську місцевість, вартість таких робіт оцінювалася в десятки мільярдів доларів. Подібних коштів не було й не могло бути передбачено в планах Єврокомісії. Як наслідок, Марош Шефчович від імені ЄС заявив про неможливість підтримати "Турецький потік".

Відтоді проект "Турецького потоку" практично не зрушив з місця. До загострення двосторонніх відносин у зв'язку зі збитим російським літаком дійсно відбулося кілька технічних консультацій, але рішення так і не прийняли.

9 серпня ц.р. у Санкт-Петербурзі після зустрічі Р.Т.Ердогана і В.Путіна, на якій сторони урочисто проголосили про нормалізацію відносин, про трубу в обхід України заговорили знову. Потім у вересні в ЗМІ з'явилися повідомлення про те, що Туреччина видала дозволи на будівництво підводної частини труби, і дуже скоро, уже в жовтні, сторони підпишуть необхідну міжурядову угоду.

І от угоду щодо "Турецького потоку" підписано під час двосторонніх переговорів на полях Всесвітнього енергетичного конгресу. Йдеться про будівництво двох ниток трубопроводу — однієї в Туреччину, яка замінить маршрут через Україну, Румунію і Болгарію, і другої, експортної, — у Грецію. За заявою сторін, їм удалося також досягти компромісу у питанні про знижки на газ.

Це погана новина для України. Навіть одна гілка "Турецького потоку", прокладена через Чорне море в Туреччину, зменшить наш транзит на 16 млрд кубометрів, не кажучи вже про те, що залежність Туреччини від Росії зросте багаторазово. Якщо зараз Москва не може маніпулювати поставками, тому що у разі відключення газу можливо використовувати інші джерела й продовжувати поставки за існуючим маршрутом, то "суха" труба через Україну зробить "Газпром" повновладним господарем ситуації на найважливішому місцевому ринку газу — стамбульському.

Водночас зовсім не зайвим буде проаналізувати ситуацію трохи глибше.

1. Енергетичні проекти в Причорномор'ї не можна розглядати у відриві від заплутаної політичної ситуації, яка зовсім не є сприятливою. Конфлікт у Сирії здатний створити проблеми як Туреччині, так і Росії, наприклад, у разі запровадження проти РФ додаткових санкцій у зв'язку з варварськими бомбардуваннями Алеппо. Туреччина виступає за реформування Радбезу ООН, постійно підкреслюючи його неефективність, а Росія, зрозуміло, проти. Туреччина не визнає анексії Криму й послідовно виступає за підтримку кримських татар, що не може не дратувати Кремль. Нарешті, Туреччина залишається членом НАТО, а цей блок оголошений Москвою основною загрозою її безпеці. І це тільки частина існуючих у політичній площині двосторонніх турецько-російських проблем.

2."Турецький потік" слід також розглядати в більш загальному контексті енергетичної дипломатії Кремля. А вона сповнена сюрпризів.

Ще до доленосного візиту в Туреччину, у вересні 2014 р. у Шанхаї Путін проголосив про будівництво нової мегатруби — газопроводу "Сила Сибіру". Тоді агресія Росії проти України вже всім була очевидною, і Путіну було надто важливо продемонструвати ЄС, що в нього є простір для маневру, і що Москва не перебуває в ізоляції. Китайці виставили цілком невигідні для РФ умови, але Путін погодився. Політична складова, як зазвичай, узяла гору над економічною логікою Кремля.

Взагалі, якщо уважно придивитися, подібний підхід у великих економічних проектах РФ за В.Путіна набув характеру правила, а не винятку. Проголошення "Турецького потоку" через два місяці переслідувало аналогічну мету — вбити клин між країнами НАТО, а також між Туреччиною та ЄС, окрім того, щоб насолити Україні.

Пізніше, у червні 2015 р., "Газпром" активізував зусилля з будівництва "Північного потоку-2" потужністю в
55 млрд кубометрів. Цей проект є продовженням уже існуючого маршруту Росія—Німеччина, пропускну здатність якого, за планами Москви, потрібно збільшити вдвічі.

З усіх трьох саме цей проект найбільше загрожує інтересам України, враховуючи активну роботу промосковського лобі в багатьох європейських столицях і наявність у Росії технологій прокладання підводної частини "труби" на відносно мілководній Балтиці. На думку авторитетних західних фахівців, саме цей проект є головною метою Кремля. І "Сила Сибіру", і "Турецький потік" — це значною мірою "відволікаючі" проекти. На всі труби у Москви просто немає грошей.

3. "Турецький потік" не є суто двостороннім проектом. Ні РФ, ні Туреччина не володіють технологіями прокладання глибоководних газопроводів. Таких компаній у світі одиниці. Враховуючи, що в лютому 2015 р. італійська компанія Saipem подала позов в арбітраж з вимогою до "Газпрому" відшкодувати неустойку в розмірі 760 млн дол. у зв'язку з припиненням будівництва "Південного потоку", будь-яка інша компанія подумає двічі, перш ніж іти на такий ризикований бізнес.

Крім того, Росія перебуває під санкціями, які мають тенденцію до посилення через події в Сирії. Цікаво, що роботи з будівництва берегової інфраструктури "Турецького потоку" на території Росії було частково припинено ще влітку
2015 р. Це означає, що проект уже перебував у підвішеному стані ще до листопадового інциденту зі збитим СУ-24. Турецька сторона дала зрозуміти, що не має наміру фінансувати весь проект і зацікавлена лише в одній його гілці, по якій газ поставлятиметься в Туреччину. Решта — справа "Газпрому".

Таким чином, на цьому етапі Росія повинна остаточно врегулювати не лише питання знижок на газ для турецьких споживачів, а й ситуацію з італійською компанією, після чого самостійно знайти кошти на виконання робіт (благо, труби для однієї гілки вже закуплені та зберігаються у Варні), і все це до обіцяного початку будівництва наприкінці наступного року. В умовах дії санкцій і стрімкого скорочення резервів це виглядає непростим завданням.

4. Не слід забувати й про правовий аспект "Турецького потоку", який має кілька складових. По-перше, оцінку досягнутим домовленостям ще має дати Єврокомісія. Є підстави вважати, що "Турецький потік" так і не ввійде до списку пріоритетних для ЄС. Якщо хоча б одна гілка досягне Греції, знову постане питання про Третій енергопакет.

По-друге, прокладання труби в Чорному морі має здійснюватися відповідно до норм кількох екологічних конвенцій, сторонами яких є і Росія, і Туреччина, і Україна, а також члени ЄС — Болгарія та Румунія. Станом на сьогодні екологічного обґрунтування проекту немає, що відкриває певні можливості для його гальмування. На проведення аналогічних досліджень щодо "Південного потоку" Росії знадобилося півтора року. Росія чудово розуміє, що не зможе використати попередні напрацювання, тому що маршрут "Турецького потоку", на відміну від "Південного", прокладений так, щоб ніде не перетинати виключну морську зону України навколо Криму. Навіть газпромівським юристам зрозуміло, що Крим — це Україна.

5. "Турецький потік" є класичним прикладом досить прагматичної турецької дипломатії. Поряд з підписанням міжурядової угоди В.Путін оголосив про зняття заборони на імпорт турецьких цитрусових і кісточкових, а міністри економіки двох країн підписали угоду про створення двостороннього інвестиційного фонду в 1 млрд дол. Раніше вже було знято обмеження на чартерні рейси російських авіакомпаній до Туреччини. Росія також обіцяла активізувати будівництво атомної електростанції "Аккую".

Однак найважливіше те, що Туреччина продовжує будівництво разом з Азербайджаном трубопроводу ТАНАП, яким азербайджанський газ піде в Туреччину та частково в Європу, а під час Всесвітнього енергетичного конгресу Р.Т.Ердоган заявив, що Туреччина є найкращим маршрутом для середземноморського (читай — ізраїльського) газу. Ще недавно подібна заява навряд чи була б можливою. Уже в найближчі дні відбудеться візит урядової делегації Ізраїлю в Анкару — перший за останні вісім років.

Таким чином, станом на сьогодні "Турецький потік" не сильно відхиляється від "маршруту" "Південного". Міжурядову угоду підписано. Безліч заяв для преси зроблено. Навіть дні культури Росії в Бодрумі вирішили організувати в ці дні, замість Сочі. От тільки чомусь наш борщ у місцевих ресторанах приписали до російської кухні. Своїх страв, мабуть, у російських партнерів не знайшлося.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
1 коментар
Реклама
Останні новини
USD 25.90
EUR 27.56