Українців нагрівають, рахуючи тепло на око

Микола Шлапак 6 лютого 2015, 00:00
тепло отопление

Читайте також

 

Тарифи на послуги централізованого опалення значно зросли торік і, як пообіцяв уряд, продовжать збільшуватися у 2015-му разом із підвищенням ціни на природний газ для населення та компаній, що виробляють теплову енергію для потреб населення.

Підвищення тарифів на тепло та його постачання — це вимушений і необхідний крок. Проте він повинен супроводжуватися запровадженням всеохоплюючого обліку споживання теплової енергії та підвищенням прозорості формування тарифів.

У 2014 р. вартість природного газу, яка закладається у тариф на теплоенергію для населення, зросла із 610 до 1309 грн за тисячу кубометрів, але все ще залишається набагато меншою за комерційну (див. табл. 1). Для нинішнього опалювального сезону тариф на послуги з централізованого опалення в середньому становить 402 грн/Гкал з ПДВ, тоді як комерційна ціна для промислових підприємств-газоспоживачів сягає 1320 грн/Гкал з ПДВ (1100 грн без ПДВ).

У зв'язку з використанням різних типів палива та різною структурою витрат, закладених у тариф, вартість опалення дуже відрізняється у різних містах і навіть районах одного міста. Для більшості теплопостачальних компаній тариф коливається в діапазоні від 300 до 500 грн/Гкал. Значно нижчими є лише тарифи теплопостачальних компаній, які використовують теплову енергії, вироблену атомними електростанціями.

Підвищення ціни природного газу однозначно викличе подальше зростання тарифів на централізоване опалення для більшості компаній, а отже, і для споживачів.

За даними Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), в Україні послуги з централізованого опалення надають 167 компаній, які обслуговують майже 5,7 млн абонентів.

Станом на 2014 р., 60% усіх абонентів (3,4 млн домогосподарств) живуть у будинках, де не встановлено приладів обліку теплової енергії, і сплачують за тарифами, визначеними з допомогою застарілих нормативів, які не відповідають сучасним реаліям (див. табл. 2).

У 10 зі 167 теплопостачальних організацій узагалі немає жодного будинку із встановленим лічильником теплової енергії, ще в 15 — частка споживачів без лічильника теплоенергії перевищує 90%.

Серед найбільших теплопостачальних організацій найвищий відсоток абонентів без обліку теплової енергії мають КП "Теплопостачання міста Одеси" (96,8%), "Полтаватеплоенерго" (93,4%) і "Полтаваобленерго" (82,9%), КП "Теплокомуненерго" у Луганську (83,6%) і "Харківські теплові мережі" (69%). У найбільшої теплопостачальної компанії України — ПАТ "Київенерго" станом на 2014 р. цей показник становив 66,9%.

Відсутність обліку теплової енергії позбавляє стимулу впроваджувати заходи з енергозбереження та підвищення енергоефективності. Власники житла не поспішають утеплювати будинки, оскільки додаткові витрати ніяк не вплинуть на рахунки, які їм виставляють за опалення.

Водночас у теплопостачальних компаній відсутній стимул до енергозбереження, оскільки вони можуть перекласти всі втрати при генерації та транспортуванні теплової енергії на споживачів, які не мають приладів обліку. Що, власне, вони і роблять.

Тариф на послуги з централізованого опалення для споживачів, у будинках яких встановлено лічильники тепла, залежить в основному лише від собівартості виробництва теплової енергії.

Для визначення суми місячного платежу за опалення спожиту за лічильником кількість теплової енергії множать на вартість однієї гігакалорії, а результат розподіляють на кожен квадратний метр опалюваної площі. Якщо ж лічильника немає, то додатково до собівартості теплової енергії тариф визначається також закладеними у розрахунок нормативами питомих витрат теплоенергії на опалення квадратного метра житла.

Ці нормативи були затверджені понад 20 років тому і не враховують ані зміни середніх температур повітря протягом опалювального періоду, ані поліпшення енергоефективності будівель за рахунок сучасних технологій будівництва чи запроваджених заходів з утеплення. У результаті споживачі щомісяця сплачують однакову суму у розрахунку на квадратний метр опалюваної площі.

Як наслідок, у багатьох випадках споживачі без лічильників теплоенергії сплачують відчутно більші рахунки, ніж їхні сусіди, яким пощастило жити у будинку зі встановленим приладом обліку. Хоча є і винятки, коли будинки настільки енерговитратні, що реальні витрати теплової енергії на опалення перевищують навіть доволі високі нормативні значення або спостерігається надмірне опалення будинків із перевищенням нормативних значень внутрішніх температур.

Проте аналіз даних теплопостачальних компаній, поданих НКРЕКП для затвердження тарифів, свідчить, що закладені у тарифи нормативи (питомі норми витрат теплової енергії на централізоване опалення для будинків без приладів обліку) є завищеними і в середньому для України на 27% перевищують відповідні розрахункові показники для будинків, в яких встановлено прилади обліку (див. табл. 3).

Різниця у виставлених споживачам рахунках за опалення може бути набагато більшою. По-перше, питомі норми витрат теплоенергії, які закладають у розрахунок теплопостачальні компанії, дуже різняться для різних міст і навіть у різних теплопостачальних організацій у межах одного міста.

По-друге, в теплі місяці споживачі з лічильниками теплоенергії отримують менші
нарахування за теплову енергію, тоді як рахунки споживачів без лічильників будуть завжди однаковими. Відтак, не рідкісною є ситуація, коли місячні платежі споживачів без лічильників удвічі перевищують платежі споживачів, будинки яких мають прилади обліку теплоенергії.

Для прикладу на рисунку подано розбіжність між середніми нормами витрат теплової енергії для будинків без лічильників і будинків з лічильниками для п'яти міст у різних регіонах України. Як випливає з рисунку, житель м. Черкаси, який проживає у будинку без лічильника у квартирі площею 50 кв. м, за опалювальний сезон сплатить близько 2835 грн, або 473 грн на місяць. Водночас сусід у будинку навпроти, де встановлено лічильник, може сплатити лише близько 1940 грн на рік, або 323 грн на місяць. Різниця в 900 грн на рік є досить суттєвою. Якщо ж уявити, що тариф на централізоване опалення зросте до комерційного рівня, то різниця в платежах злетить до 3183 грн на рік, або 530 грн на місяць.

Загалом по Україні у грошовому вираженні надмірно нараховані суми на послуги з централізованого опалення для споживачів без лічильників із урахуванням поточних тарифів можуть бути оцінені на рівні понад 1,5 млрд грн на рік.

При зростанні вартості теплоенергії та поступовому збільшенні кількості будинків із приладами обліку розрив між вартістю послуг з централізованого теплопостачання буде збільшуватися, посилюючи соціальну напругу і ризик нарощування заборгованості населення.

За даними Державної служби статистики, в 2014 р. рівень оплати населенням послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання становив 86,7%. Лише від початку поточного опалювального сезону заборгованість населення зросла на 44% — з 5 млрд грн до
7,2 млрд. Подальше підвищення тарифів без забезпечення прозорості їх формування та справедливості нарахувань може посилити кризу неплатежів.

З огляду на вищенаведене, масове встановлення індивідуальних теплових пунктів із загальнобудинковими приладами обліку теплової енергії та регуляторами теплового потоку має стати першочерговим пріоритетом державної програми підтримки заходів з підвищення енергоефективності у будівлях, обласних і місцевих програм з енергозбереження, інвестиційних програм теплопостачальних компаній, а також проектів, які фінансують міжнародні фінансові установи.

Визначення реального споживання теплоенергії у будівлях, в яких на сьогодні відсутні прилади обліку тепла, важливе не лише для справедливого тарифоутворення, а й для оцінки ефективності запланованих заходів державної політики енергозбереження, а саме:

— запровадження ринку енергосервісних послуг для здійснення заходів із підвищення енергоефективності у будівлях;

— державної підтримки заходів з енергозбереження у багатоквартирних будинках для ОСББ та інших власників квартир;

— розробки методики оцінки енергетичної ефективності будівель, мінімальних вимог до енергетичної ефективності будівель та їхньої подальшої сертифікації.

Поширеною є теза, що найдешевші енергетичні ресурси — це ресурси, витрат яких вдалося уникнути за рахунок енергозбереження. Проте справедливим є й інше твердження: найлегше зберегти енергетичні ресурси, які і не витрачалися. Використання завищених базових показників як точки відліку для оцінки енергозбереження у будівлях поставить під сумнів дієвість державної політики з підвищення енергоефективності.

Натомість запровадження повного обліку теплової енергії та підвищення прозорості у формуванні тарифів на теплопостачання сприятиме більш справедливому розподілу зростаючого фінансового навантаження серед споживачів, а також дасть можливість створити умови для інвестицій в енергозбереження і з боку теплопостачальних компаній, і з боку власників житла.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
4 коментаря
  • Vlad.Nechai 10 февраля, 13:35 Всі спори навколо питання: В якій мірі мешканці конкретного будинку можуть претендувати на видурювання за допомогою політиків з кишень інших громадян місцевої громади, області ,України ресурсів для забезпечення своїх потреб в найдешевшому теплі? Поки Українці не знайшли золотої середини (відповідної стану економіки) між "совком" та реальним капіталізмом. Лозунгом дня має стати "Вся відповідальність за економіку будинка несуть мешканці своїми ресурсами, а якщо можуть, то допомогають іншим". Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Михаил Москалик 10 февраля, 08:52 В кінці коментаря названі причини такого стану відношень між Споживачами та постачальниками і їх потрібно прибрати з ї нормативної бази. До житловго будинку повинен бути такий же підхід, як до підприємства. Все як на промисловому підприємстві: зайшли енергоносії, є договірні потужності, а як їх використовувати справа Підприємства. Таким чином вирішуються всі питання економного господарювання та впровадження всіх відомих заходів з енергозбереження. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Gromadyanyn 9 февраля, 22:32 Москалику: Ви так слушно зауважили про безправність споживачів, то чому не розкажете докладніше "Дзеркалу тижня. Украіни" , а через нього і громадянам краіни, як з цим боротися, як собі зарадити?! Поки не всі можуть відмовитись (у багатоповерхівках) від централізованого опалення, підказали б законні способи відстояти якщо не справедливість, то хочаб частку прав споживачів. Напишіть на адресу DT.UA/ZN.UA!!! Не будьте егоістом! Напевне, журналісти Вас підтримають! Адже очевидно, що вони шукають розумних ,Неординарних порад, підказок. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Михаил Москалик 9 февраля, 09:48 Можна встановити лічильники тепла. Можна зменшити втрати тепла в трубопроводах за рахунок теплоізоляції. Опалювальні прилади в під’їздах також можна відключити, а чи приведе це до зменшення споживання тепла будівлею – однозначно ні. Просто мешканці будуть частіше і ширше відкривати вікна. Для того щоб перевести роботу системи опалення (СО) будівлі в зону ефективної загрузки, що надасть можливість встановити потрібні регулятори, необхідно оптимізувати її роботу, через виконання необхідних розрахунків, та налагоджувальних робіт. Головним тут є робота елеваторного вузла (ЕВ). Елеватор (водоструминний насос) створює примусову циркуляцію в СО за рахунок підмішування зворотної води, що надходить від приладів опалення. Від його робочих параметрів залежить як гідравлічний так і температурний режим роботи СО. Я обстежив не один десяток ЕВ і ніде робота елеваторів не тільки не відповідала оптимальний роботі СО, а більшість навіть не працювала в зоні своїх робочих характеристик. Завищена кількість теплоносія, що подається з мережі, і недостатня кількість циркуляції води в СО (або навіть її відсутність), при завищеній температурі води, приводить до того що приміщення на окремих стояках перегріваються, а в інших, де примусова циркуляція відсутня, холодно. Ось цим пояснюється те, що при встановленні в будинках лічильників тепла немає очікуваної його економії. І винні в цьому монополісти – постачальники. Це їх пломби стоять на елеваторах, що робить Споживачів неспроможними – в кого вузол управління той і диктує умови. Вони опираються на норми і правила радянської доби, що входять до складу загальнодержавної брехні. Ними користуються ще і зараз владні чиновники для розробки всіляких «методик» та «тарифів». Тому зараз світоглядно потрібен принцип – є закони фізики, економіки і управління, а все інше від лукавого. Тому і таке мале зменшення споживання тепла в будинках з лічильниками. Воно визвано тільки тим, що мешканці інколи прикривають засувки, зменшуючи подачу теплоносія. Насправді споживання тепла повинно зменшуватись в 2-3 рази. Багато лічильників брешуть на користь теплопостачальника, тому що встановлюють і повіряють вони, а не Споживач. Достанньо датчик температури теплоізолюваити при встановленні і отримай моржу. А якщо вже дуже економнийСспоживач попався то можна в теплообчислювачі і коефіцієнт множення ввести. ТОМУ АЛЬТЕРНАТИВИ ІНДИВІДУАЛЬНОМУ ОПАЛЕННЮ НЕМАЄ! Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 26.02
EUR 27.92