Внутрішньоукраїнський енергофронт

Це неминуче сталося б - збільшення цін на послуги підприємств житлово-комунального господарства: водопостачання, електро- і теплоенергетики. При нинішньому уряді й президенті або пізніше. Але воно могло б не так боляче вдарити по "внутрішньоенергетичному фронту", тобто по більшості співгромадян, якби мінімум останні десять років в Україні не лише говорили про необхідність встановлення ринкових цін, а й комплексно діяли в цьому напрямі. Російська військово-енергетична агресія, хоч як сумно це усвідомлювати, тільки прискорила цей процес.

Запрограмоване пограбування

В уряду України вже немає часу на пояснення і немає можливості продовжувати робити вигляд, що "в Багдаді все спокійно". Тож краще сказати правду, яку замовчували десятиліттями. Хоча слово "краще" тут недоречне. Громадяни України і так знають, як їм сьогодні виживати. Можливо, зрозуміють і, можливо, підтримають радикальні заходи. Якщо буде чим…

Та, схоже, варіантів немає і в громадян. Це як зі Збройними силами: якщо не будемо оплачувати енергопослуги своїх (навіть якщо вони поводяться не як свої), доведеться й надалі фінансувати енергокомпанії інших країн. Які за наші гроші нас же знищуватимуть. І навіть при цьому все одно доведеться платити ринкову ціну за енергоносії та енергопоставки або навіть платити ціну, заявлену іноземним монополістом.

У під'їздах будинків у багатьох регіонах України вже з'явилися "свіжі" списки боржників. Це ще без урахування останніх підвищень цін на "комуналку", зокрема на холодне водопостачання з 1 липня. У чергах за довідками для одержання пільг у житлоконторах малозабезпечені і навіть не дуже квартиронаймачі вже мало не ночують. Адже очевидно, що без обіцяних урядом адресних дотацій багатьом, особливо людям літнього віку, оплатити комунальні рахунки з новими тарифами не під силу.

Ні, це не банальна крадіжка й поки що не кримінально карне діяння - держава просто традиційно "грабує" громадян (спочатку через податки, потім ще через "комунальні" платежі). Це називають "дисципліною енергоплатників". Але на практиці виходить, що дисциплінують тих, хто й так без нагадувань більшу частину (тепер, напевно, всю) своєї пенсії акуратно перераховує за "комуналку". А на що жити?!

"Комунальна" Україна

Не обов'язково бути прем'єром або президентом, аби розуміти, що іншої надії, крім як на співгромадян, на внутрішньоукраїнському енергетичному фронті немає. Хоча в більшості випадків, включаючи і неоголошену війну за енергоресурси та право їх добувати й використовувати, ми поки що програємо. Програємо рідній державі. Держава, відповідно, програє на зовнішньому фронті.

Щоб урівноважити відносини між громадянами та державою, ринок електроенергетики загалом, і газовий у тому числі, мають спочатку (в ідеалі - одночасно) стати справді ринками, доступними для вибору споживачів енергоресурсів, а не тільки їх виробників.

Право вибору - безумовно, надбання вільних громадян з часів Римської імперії та має важливе значення для свободи. Але реалізувати його складно, навіть коли, на перший погляд, є з кого і що вибирати. Як свідчать багато фактів історії, свобода вибору громадян не поширюється на зобов'язання держави перед громадянами.

Оголосити про єдину ціну газу в Україні - це тільки перший крок. Увесь енергоринок має практично стати доступним для використання права споживачів, а не лише права постачальників енергетичних послуг і ресурсів.

З такими зусиллями прийнятий наприкінці 2013 р. новий Закон України "Про електроенергетику" - де він зараз? Реалізувати право вибору в енергосекторі поки що не виходить. Ця ідея тільки починає матеріалізовуватися. При цьому в кожному селі, селищі й місті присутній регіональний монопольний енергопостачальник. З кого вибирати? Яким чином і чи можливо це практично? Тим більше якщо енергоринок - держава, і як громадянам з ним тепер "комунально" співіснувати? Не настільки важливо, що на енергоринку працюють переважно недержавні компанії. Тарифну політику все одно контролює держава. І навіть нецікаво, що на це скаже Антимонопольний комітет України.

У всій цій історії є важливий позитивний момент: громадяни, не чекаючи всіляких обмежень, стали максимально ощадливими у використанні електроенергії, газу, води. Інакше кажучи, ми не маємо наміру оплачувати енергозалежність України. Навіть останні копійки ми платимо за незалежність України, включаючи енергетичну.

Однак ми не збираємося двічі оплачувати послуги виробників тепло- й електроенергії, котрі на 24 червня заборгували "Нафтогазу України" 18,4 млрд грн.