Чужі діти

Катерина Гольцберг 5 листопада, 00:00
дети

Читайте також

Виховання дітей — річ непроста, у рази складніша, якщо це — чужі діти. І в десятки разів складніша, якщо разом із ними доводиться виховувати і власних.

Нікуди не подітися від того, що в нашій країні неухильно зростає кількість розлучень. Але природа людини така, що, не втрачаючи оптимізму, люди укладають нові шлюби, отримуючи нові сім'ї та, разом із печаткою в паспорті, нові обов'язки стосовно дітей свого нового чоловіка або дружини. 

Сім'ї, що утворюються з уламків попередніх родин, бувають напрочуд міцними, якщо новим подружжям вдається врахувати помилки попередніх шлюбів і не наробити нових. Але підводні рифи з жорсткими, неблагозвучними назвами "вітчим" і "мачуха" часто стають причиною фатальних помилок і руйнування нового союзу.

Стосунки в парах нових батьків дуже розмаїті й залежать від того, в якому поєднанні "діти—батьки" утворилася нова пара. Варіанти такі: мачуха—пасинок, мачуха—пасербиця, вітчим—пасинок, відчим—пасербиця. При цих чотирьох варіантах розмаїття реакцій часто заганяє у глухий кут навіть досвідчених психологів. І все ж є деякі традиційні помилки.

Бажання відразу сподобатися 

Почнемо з того, що це практично неможливо. Ми мусимо розуміти, що нова сім'я часто виникає в умовах тривалого руйнівного процесу в попередній. А інколи й вибуху, де дитина, що перебуває в його епіцентрі, довгий час піддавалася серйозному стресу і в момент створення нових стосунків може бути значно травмованою. Вона, за умовчанням, любить і маму, і тата, а присутність у сім'ї нової людини сприймає нерідко вороже, хоча ця ворожість може бути змазана й нівельована певною цікавістю. 

Так, дитина спілкуватиметься з новими татом або мамою, але їй дуже хотітиметься знайти в них вади, випробувати нову людину "на міцність", провокувати й тролити. І від реакції на це дорослих може залежати успіх усієї справи. Важливо зберігати встановлену дитиною дистанцію, не провокувати, не лізти з розпитуванням, але й не мовчати. Надмірне бажання сподобатися діти швидко зчитують і відразу можуть видати реакцію, протилежну бажаній. Скільки голлівудських фільмів присвячено зворушливим стосункам озлоблених, але милих малюків із новою парою своїх батьків! 

Слід визнати, що трапляються варіанти любові з першого погляду, яка теж не повинна дуже тішити, оскільки може привести не до чудових взаємин, а до жорсткої конкуренції, наприклад, матері й доньки за серце молодого вітчима, що трапляється досить часто. Досить поширені звернення до психолога матерів, чиї доньки явно чи непрямим чином "спокушають" нового чоловіка, кокетують із ним. При цьому симптоми звернення можуть бути дуже своєрідними: втеча з дому, анорексія, булімія, регресія, агресія та інші форми й способи привернути й сконцентрувати на собі увагу обох батьків.

Багато хто вважає, що не варто продовжувати відносини з людиною, котра не сподобалася вашій дитині. Я з цим не погоджуся. Особисте щастя — важлива частина вашого життя, від якої великою мірою залежать ваше ставлення до дітей, успіхи в роботі, настрій, здоров'я і яку слід розглядати як частину загального задоволення життям. Дуже небезпечно підмінити цю частину життя стосунками з дитиною, адже дитина може назавжди виявитися прикутою до батька відчуттям боргу, який скасує право й на її особисте життя. 

Неправильно очікувати і "поки дитина підросте": чим старшою стає дитина, тим більш усвідомленим буде її відторгнення і сильнішою — звичка залишатися, наприклад, тільки в дуальних стосунках із матір'ю. 

Слід розуміти, що в боротьбі за увагу кожного з батьків діти можуть бути вкрай егоїстичними, можуть самі йти на провокації, щоб дестабілізувати вашу впевненість у виборі. Це, звісно, непроста ситуація, але треба дати зрозуміти дитині, що, з одного боку, ви не перестали її любити й готові завжди бути поруч, а з другого — ваші наміри не зміняться від того, що вона влаштовуватиме істерики, обурюватиметься і ображатиме вашого партнера. Що за будь-яких обставин ви вже вирішили бути разом. Навіть радикальне дитяче "краще б його не було" й "ненавиджу" може бути тільки тимчасовою реакцією, здатною згодом перерости в міцну дружбу. На налагодження стосунків потрібні час і терпіння, і бажано ними запастися.

Він (вона) повинен замінити того з батьків, котрого немає 

Звісно, трапляються випадки, коли дитину від народження або з дуже малого віку виховують нерідний батько чи мати, і дитина, не знаючи інших родичів, будує з ними стосунки як із рідними. Але частіше на далекому горизонті в дитини маячить рідний тато або рідна мама, і нові стосунки не повинні унеможливлювати спілкування з біологічними батьками. Хоча в такому разі варіантів дуже багато. 

Більшість невдалих відносин батьків огорнуті для дитини ореолом обману та зради, і часто батьки, хоч як це сумно, нестримно поливають одне одного брудом, чим формують у дитини потребу брехати й прикидатися. Така дитина часто може говорити погано про одного з батьків, щоб сподобатися другому. Причому в обидва боки. Той із батьків, котрий залишився з дитиною, в міру різних обставин має на дитину більший вплив. І тій нічого не залишається, як брехати йому: мовляв, "спілкуватися з татом зовсім не хочу", "мені з ним нудно, страшно, тривожно" або "мама така зануда, краще б я жив із тобою". На цьому тлі нові тато або мама, на перший погляд, виглядають вигідно, але за цією видимістю може приховатися проблема, яка проявиться у підлітковому віці жорстким протестом. У моїй практиці досить багато дітей, що втекли з дому, попри, здавалося б, цілком стабільні стосунки із вітчимом. Так, вітчим може цілком виконувати батьківську роль (замінити матір жінці набагато складніше) за умови, що зуміє не наближатися більше, ніж це допускає сама дитина, відгукуючись на заклик до спілкування, але не нав'язуючи себе.

Примірявши роль нових тата чи мами, подружжю важливо і не посварити дітей, і не посваритися самим, що буває дуже часто, коли дітей ділять на "твоя" і "моя". Від цього неймовірно важко втриматися, завжди здається, що до своєї дитини партнер ставиться краще, м'якше, а до чужої — несправедливо й упереджено. При вирішенні таких конфліктів дуже допоможуть правила, єдині для всіх дітей та обох батьків і неухильно дотримувані. Можна їх навіть записати, щоб не сперечатися потім, про що, власне, домовилися.

Не слід наполягати на тому, щоб називати нового чоловіка чи дружину татом або мамою, — будьте делікатними. Можливо, цього взагалі ніколи не станеться, — не від кревної спорідненості залежать довірливість і щирість стосунків.

Часто зустрічаю матерів, які штучно підтримують "імідж хорошого тата" в рідного батька. Вони дарують, нібито від батька, подарунки, які купують самі, передають неіснуючі привіти, кажуть "тато любить тебе", розуміючи, що це зовсім не так. Навряд чи в такому обмані буде легко побудувати нові стосунки з новим чоловіком, якщо попереднього штучно ідеалізувати. Але й приховувати реальну картину любові рідних тата й мами не слід, дитині не стане гірше від того, що в неї буде можливість обпертися на більшу кількість дорослих і адекватних людей. Мені відомі випадки, коли діти зуміли побудувати однаково хороші стосунки і з рідними батьками, і з їхнім новим подружжям.

Та, попри все, нові батьки цілком можуть упоратися з окремими батьківськими завданнями, виконуючи ролі батька й матері, хай не в усьому, але багато в чому — в соціалізації, вмінні вислухати, дати пораду, пояснити порядок речей із погляду чоловіка або жінки. 

Народження спільної дитини усуне конфлікти 

Так, буває, що новий член сім'ї стає таким собі об'єднавчим началом для нових стосунків із дітьми від перших шлюбів. Але, на жаль, таке складне завдання, покладене на дитину, яка нічого не розуміє у попередніх стосунках, може спотворити її особисті потреби у прив'язаності. Навіть рідні діти поводяться в одній сім'ї доволі конкурентно, що вже казати про дітей від різних шлюбів! Тому усунути конфлікти краще до народження спільних дітей, інакше можна зіштовхнутися з серйозним неприйняттям із боку старшої дитини: та може вирішити, що вона "невдала", тому їй підшукали заміну. Разом із цією подією валяться й надії на відновлення батьківської сім'ї, а треба розуміти, що дитина цю думку тримає в собі до останнього. 

Не варто вирішувати цей конфлікт, передаючи старшу дитину на виховання бабусям. Це зміцнить у дитини відчуття, що вона стала в сім'ї зайвою, а новий тато вважатиме, що він не впорався з виховними завданнями і його як батька не оцінили, бо не довірили йому виховувати дитину. Це може зашкодити йому повноцінно розкритися як батькові зі спільною дитиною, бо віру в успіх втрачено. 

Бабусі й дідусі додатково можуть підкинути дров у вогонь, виставивши нового батька (чи маму) в очах дитини монстром, який відібрав у неї маму (або тата), що, зрештою, може поставити хрест на цих стосунках назавжди. 

Бути мачухою й вітчимом важко, але ще важче бути відкинутою дитиною, яка ввібрала у себе розуміння, що вона здатна зробити дірку в шлюбному союзі — прірвою і що побудова будь-яких відносин замішана на болі і зраді. Важливо дати можливість дитині зрозуміти, що можна дорослішати й розвиватися, не розтрачуючи душевні сили на відносини між дорослими.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 25.90
EUR 27.56