Не відбирайте у дітей комп'ютера, або Правила безпеки в Мережі

123
spieletipps.de

Читайте також

Ми, батьки, завжди хочемо захистити дітей від небезпек, але при цьому використовуємо досить суперечливі методи. 

Хочемо попередити — у результаті залякуємо, пробуємо не пустити — а чинимо насильство, хочемо відволікти — а виходить якось по-дурному, намагаємося заборонити — а виглядає це як тиранія, у розпачі вирішуємо покарати — і втрачаємо довіру назавжди. 

Як же убезпечити наших дітей від зовнішнього насильства, не застосовуючи цього самого насильства? Складне й нерозв'язне завдання у світі, де небезпека чигає звідусіль, навіть удома, бо й там високі технології і всюдисущий інтернет. 

В епоху, коли навіть зв'язок з дитиною підтримуємо через гаджети, мусимо знати, як, даючи дитині в руки смартфон і комп'ютер, не загрозити її додатковими ризиками. Так, інтернет допомагає нам легко спілкуватися з друзями й родичами, знайомитися з новими людьми, пізнавати нове і перевіряти інформацію, навчатися і розважатися. Але все це може мати й тіньовий бік. Чимало небезпек часто мають вигляд привабливої пропозиції, заманливого квесту або розваги, вигідної угоди або виграшу, цікавого й захопливого спілкування. Тому сьогодні, коли економічна кіберзлочинність зросла за останні роки в кілька разів, не можна забувати, що саме ми повинні навчити наших дітей не тільки як убезпечитися від фінансових втрат, а й як уникнути психологічного насильства. 

Шкідливі програми, фішинг-атаки, небажану пошту й вірусний контент іще можна якось відстежити, а от спілкування дитини в Мережі досить складно контролювати, особливо якщо ваш "малий" набагато ліпше розуміється, що і як улаштовано в комп'ютері. Так, великий технічний розрив між поколіннями зіграв з нами злий жарт — діти технічно грамотніші, але геть безтурботні в питаннях психологічних впливів, які дорослі легко відслідковують завдяки досвіду. Однак дослухатися наших "повчань" діти не хочуть, бо почуваються більш просунутими у спілкуванні з технікою.

Безперечно, дітям молодшого віку програми на смартфони, планшети й комп'ютери встановлюють батьки, і це дає їм змогу хоч якось відрегулювати, що і як буде влаштоване в дитини в комп'ютері. Звісно, не завадить встановити антивіруси й "батьківський контроль", але старші діти такого контролю легко уникають, бо вміють видаляти історію відвідувань, приховувати контент, створювати непрості паролі й виходять з усіх соціальних мереж, коли залишають свій смартфон без догляду. 

Додам, що вони можуть мати кілька акаунтів і на одному з них поводитися "пристойно", а на іншому грати будь-яку роль, яка в цей проміжок часу буде привабливішою для конкретного підлітка: від депресивного "емо" до гарячого "мачо", якого обожнюють дівчата.

Відразу скажу, що з погляду психології для підлітка пробувати на смак різні ролі й приміряти маски — абсолютна норма. Це легальний спосіб зрозуміти й відчути свої почуття, розібратися, хто я і який, які мої плани і чи зможу впоратися з тим, що мені пропонує дійсність. Серед цих ролей підліток плаває як риба у воді, але саме таке "розщеплення" дуже лякає батьків. 

У пошуках сенсу життя і свого місця у світі підліток здатен приймати й пробувати різні ролі, і це важливо знати й розуміти батькам, особливо коли вони намагаються тотально контролювати свою підрослу дитину, порушуючи всі норми поваги до особистого простору іншої людини. У результаті батьки тільки втрачають довіру, а отже, роблять підлітка підозрілим і надміру пильним, але ці якості спрямовані не на зовнішній небезпечний світ, а на власних батьків, які "лізуть у моє особисте життя". І подальший сценарій розвитку стосунків у сім'ї більше нагадує детектив під назвою "Ану ж бо дожени, доведи, спіймай", замість такої потрібної дитині підтримки й співробітництва.

Це зайвий раз має переконати нас у тому, що звичні заходи безпеки — заборона і тотальний контроль — уже не працюють, бо дитина нової доби реально може дати нам фору в технічних питаннях.

Та небезпеки все ж таки є. Спробуємо їх перелічити:

1. Контакти з небажаними людьми, починаючи з інтернет-хуліганів і закінчуючи фінансовими шахраями, які полюють саме на гроші батьків.

2. Отримання інформації про дитину та його сім'ю з метою шантажу, грабежу й інших незаконних і небезпечних форм впливу, де володіння особистою інформацією є ключовим чинником впливу.

3. Проникнення в комп'ютер з метою добути особисті файли, паролі, документи, особливо якщо дитина заходить зі спільного з дорослими комп'ютера.

4. Відвідування "дорослих сайтів", а простіше кажучи, заохочення дитини до перегляду або виготовлення порнографії.

5. Приохочення до куріння, вживання різних наркотичних засобів.

6. Пропаганда насильства, суїцидів, адикцій — згубних залежностей, таких як ігроманія, шопоголізм, анорексія, фанатизм.

Більшості небезпек можна уникнути, виконуючи прості правила, розміщені на тих же сайтах, де є антивірусні програми. Проте багато психологічних впливів буде складно відстежити, бо шахраї, повірте, відпрацьовують свою майстерність і вміння володіти ситуацією не так, як ви — час від часу, а цілеспрямовано й наполегливо.

Тому найважливішим для батьків усе-таки буде одне правило: не втрачати контакту з дитиною, що дасть змогу убезпечити її не тільки в інтернеті, а й практично скрізь. Дитина повинна знати, куди й до кого бігти у випадку, коли вона розгубилася, не знає, як вчинити, не розуміє, що відбувається, хвилюється або відчуває, що робить щось не те.

Для початку в доступній конкретному віку формі слід розповісти дитині про можливі ризики і способи впливати на людину в інтернеті. При цьому важливо не переборщити з інформацією, даючи її за віком, не перетворюючись на інформаційне джерело й гіда з небезпек. Я часто зустрічаю дітей, чиї батьки або педагоги, спонукувані, звісно, добрими намірами, викликали в дітей цікавість до речей, про які ті навіть не чули. Саме така зараз ситуація з "групами смерті", коли в школах почали вести "просвітницьку роботу", не повідомивши про це батьків. І навіть діти, які не підозрювали про існування таких груп, поцікавилися і знайшли їх.

Тому важливо без паніки і зайвої ажитації розповідати дитині не про те, що "все пропало", і забрати в неї планшет, а для початку запитати: "А що ти взагалі знаєш про це?" Іноді дитина сама і цілком добровільно поділиться з батьками своїми знаннями, і виявиться, що (з погляду її віку) вона цілком непогано інформована, тримає все під контролем і може навіть вас заспокоїти. Далі ви вже зможете з нею обговорити, що особисто вас турбує, яких основних правил вона повинна дотримуватися і як їх недотримання може вплинути на її і ваше життя. Без залякування, без знецінювання, без образ.

Далі важливо дитину навчити:

1. Критично мислити, бо вміння сумніватися давно перестало бути чеснотою. Але треба чітко розуміти, що сила навіювального маніпулятивного впливу в сучасному світі надто велика: на нас впливає перманентна реклама, якій складно протистояти і яка й нас, дорослих і досвідчених, змушує купувати, голосувати, промовчати, зробити не вигідний для нас вибір або покупки. Реклама є і в інтернеті, де вона набагато нав'язливіша і значно менше контролюється. Вона може бути прихованою і практично завжди налаштовується під запит.

Слід розуміти, що в складі групи зі схожими інтересами критичність мислення знижується, а сила впливу, що навіюється, посилюється. Наприклад, підліткові важко відмовитися від сигарети в групі однолітків, з якими він має подібні інтереси. Тому особливо слід навчити його критичності мислення, що може проявлятися у вигляді незручних запитань: "А що ви тут робите?", "А навіщо мені це робити?", "А що буде далі?", "Хто ви такі?" Запитання в інтернеті відразу роблять людину "незручною", і її виключають зі спільноти як непіддатливу для впливу. Бо навіщо витрачати час на одного незручного, якщо є сотні покірних і готових виконувати? 

Не забуваймо, що важко виховати критичність мислення в умовах домінування й авторитарності батьків, а часто й усіх дорослих, які беруть участь у вихованні дитини. Якщо дитині важко сперечатися з мамою і татом, то чи зможе вона протистояти потужному психологічному впливу інших "авторитетів"? Подумайте, а чи часто ви самі говорите дитині: "Не сперечайся, я краще на цьому розуміюся!", "Яйця курку не вчать!", "Я краще знаю, що тобі треба!" Якщо ці фрази з вашого лексикону, то, я впевнена, що критичність мислення у вашій сім'ї скоріше зло, ніж благо.

Поряд з необхідністю володіти знаннями про небезпеки, які чигають на нас в інформаційному середовищі, основними прийомами захисту, вмінням працювати з інформацією, важливим аспектом завжди буде потреба мати установку на критичність щодо всіх потоків інформації. Адже знаходити, збирати і сприймати інформацію ми всі навчилися, а обробляти, ретельно аналізувати і на цій підставі ухвалювати рішення — поки що ні! Це стосується не тільки небезпечних груп, а й фейкових новин, підтасованих історичних і наукових даних, здоров'я і впливу на наш організм різних чинників. Це реально може врятувати життя і здоров'я, зокрема й психічне.

2. Ніколи й нікому не надавати особистої інформації, як-от: інформацію про себе, своїх близьких, місце проживання, навчання, місце роботи батьків, захоплення; не давати нікому номера телефону і не надсилати особистих фотографій. Так, більшість соцмереж запитує таку інформацію з самого початку, але в акаунті вона має бути прихована від сторонніх, що передбачено налаштуванням.

Важливо вчити дітей використовувати приватні налаштування, пояснювати, що інформація, якою вони діляться в інтернеті, може стати доступною всім і навіть через багато років. До речі, я знаю дітей, які в більшій мірі контролюють батьків щодо розміщення інформації про них, ніж навіть самі батьки. Важливо й дорослим навчитися враховувати інтереси дитини і, перш ніж розміщувати її милі дитячі фото на горщику, спитайте на це дозволу в самої дитини. Така повага до її особистого простору часто допомагає дитині усвідомити, що вона на нього має право.

На запит же будь-яких інших осіб, навіть якщо вони відрекомендовуються адміністраторами, власниками груп і обіцяють обмежити доступ у разі невиконання "умов групи", повідомляти свої дані не можна. Це повинно бути важливим і обов'язковим правилом для дитини.

Маркером недовіри для дітей має бути фраза: "Тільки нікому про це не кажи", після якої дитина повинна відразу повідомити про такий контакт батьків. Взагалі навчити дитину ділитися з батьками тим, що їй видається дивним, важливо з наймолодшого віку. Це допоможе дитині відстежувати й блокувати небажані контакти. Тому підтримуйте розмови про те, що дитині цікаво, допомагайте їй, не відштовхуйте в моменти сумнівів, бо тоді вона вирішить розібратися в усьому сама. Заохочуйте дитину обмінюватися інформацією, адже на чомусь вона справді може розумітися краще.

3. Умінню сказати "ні". Це найскладніший пункт, і він часто стосується не тільки інтернету. Це теж частина того ж таки критичного мислення, про яке йшлося вище, але дитині справді складно сказати "ні" саме дорослому. Тому є м'якші способи, яких можна навчити дитину. Наприклад, поставити зустрічне запитання: "А чому саме я?", "А де живете ви?" Так, дитину і тут можуть обдурити, але в неї буде час подумати або порадитися з вами, а це вже чимало.

4. Встановлювати і самостійно контролювати час перебування в Мережі, створюючи рамки, за яких унеможливиться інтернет-залежність, уже давно визнана хворобою. Забрати гаджет або вимкнути інтернет не вихід. Треба розуміти, що не можна відібрати щось цікаве, якщо натомість не можемо запропонувати заповнити цей час чимось цікавішим, ніж те, що відібрали. Ми не повинні залишити порожнечу, бо саме вона змушує шукати однодумців, якими можуть виявитися шахраї. Будьте поруч, але пам'ятайте, що відстань визначає дитина. 

Переглядайте правила безпеки щороку, адже дитина, яка дорослішає, проникає в інші глибини спілкування й потенційних небезпек, та й технічний прогрес не стоїть на місці.

Визнаймо нарешті, що інтернет загалом — це благо, але як і будь-яке благо, створене в результаті технічної революції, він може приховувати небезпеку. Адже були і залишаються небезпечними автомобілі. Та знаючи і дотримуючись правил дорожнього руху, які, до слова, створювалися поступово й увесь час змінювалися відповідно до технічних характеристик автомобілів, ми забезпечуємо собі відносну безпеку на дорогах. Ми ж учимо дітей переходити дорогу і ставитися до автомобілів, як до зони ризику. Так само й з інтернетом — створюємо правила і починаємо їх дотримуватися. Ну а ризики — на совісті тих, хто правил не дотримується. 

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 26.55
EUR 28.89