Обман і покарання, або Як правильно реагувати на дитячу брехню

Олександра Зубрихіна 19 листопада, 00:00
ложь

Читайте також

Близькість між дитиною і мамою або татом — поняття відносне, що залежить від розуміння обома сторонами поняття близькості, і, звичайно, — від терпіння, розуміння й взаємоповаги. Дитя виростає, його інтересам починають суперечити батьківські переконання, відтак уперше через обман починають руйнуватися стосунки.

Саме через обман, бо вже від появи на світ дитина навряд чи чує правду: "Ми не будемо спатки, ми тільки заплющимо оченята й полежимо" — коли їй кілька місяців; "Хто не їстиме каші, той не виросте" — коли дитині чотири роки; "Ні твій тато, ні я ніколи не пробували курити, от і тобі нема чого пробувати" — коли їй 15. Але це не той обман, що стає на заваді близькості.

Д. де Пауло довела, що брехня є доволі поширеним комунікативним феноменом, який включає в себе різноманітність ситуацій і тактик брехні. Тож чому діти вдаються до обману, що саме ними керує в певний момент і що змушує збрехати вперше? 

Світ дитини — це світ уяви. Цілком можливо, що перша брехня з дитячих вуст — це не намір ввести батьків в оману, а просто сплутування реального світу зі світом фантазій. Казки, мультфільми плюс яскрава уява й емоційність — це все, що потрібно дитині, аби видавати бажане за реальне і, зокрема, уявне за дійсне. Діти мріють, і в цьому немає нічого поганого, аж доки дитячі вигадки не стають схожими на брехню. Скажімо, розбивши бабусин улюблений вазон, дитина боїться покарання і не може впоратися з емоціями, що супроводжуються сльозами або панікою. Відтак вигадки посипляться одна за одною, аби тільки правда не розкрилася, а винуватець не поніс покарання. Тоді й виявляється, що це Карлсон залетів і зробив шкоду в кімнаті. Потрібно пояснити дитині, що проблема не в розбитому вазоні, а в тому, як вона вчиняє стосовно своїх близьких. Вона має зрозуміти, що батьків більше засмучує брехня, а не розбитий вазон. Тобто все, що потрібно в такій ситуації, — це розмова, після якої дитина затямить, що мріяти — це чудово, доки фантазія не стає ширмою, за якою ховаються її вчинки. 

Слід визнати, що на певному етапі батьки розчаровуються у свої дітях. Огорнувши дитину турботою і любов'ю, вони очікують повної віддачі, а коли не отримують бажаного, починають за цю віддачу боротися. І часто це перетворюється на справжню війну з брехнею. Війна — не найкращий вихід, але, коли вже обрали її, батьки повинні добряче продумати стратегію. Найпоширеніша — "підловив-викрив-покарав". Але так батьки лише стимулюють дитину вигадувати чимдалі оригінальніші способи брехати. Якщо йти таким шляхом, то дитина може досконало опанувати мистецтво обману, а батьки — втратити з нею близькість назавжди. 

У процесі виховання невід'ємним є страх: дитина боїться, що її покарають. І вже не йдеться про уявний і реальний світи. Власне, йдеться про світ, у якому є проступки і покарання за них, через що дитина постає перед вибором: сказати правду чи збрехати? Правда, за яку покарають, чи неправда, яка із шансом 50 на 50 може врятувати ситуацію? Адже якщо брехню не викрили, то покарання вдалося уникнути, а якщо викрили, то однаково будеш покараний — як і за правду… 

Неймовірно важке, але не менш важливе завдання батьків — переконати своє чадо в тому, що куди вигідніше сказати правду і понести покарання сьогодні, аніж опинитися в зоні недовіри завтра і бути покараним за те, в чому не винен. Очевидно, що спершу треба говорити про стосунки, що ґрунтуються на чесності, повазі й довірі, проте, на жаль, надто рідко подібна розмова стає останньою. Адже нікому не до вподоби обмеження, особливо дитині. Вона намагається зруйнувати всі межі, не потрапивши під сувору руку батьківського закону. А як це зробити? Уникнути викриття. Із року в рік дитина стає мудрішою, винахідливішою, а відтак дуже важливо не втрачати часу, поки дитина вправляється в майстерності обману. Якщо не діють моральні настанови, батьки повинні створити ситуацію, в якій дитина абсолютно ні в чому не винна, проте довести цього не може. Мета експерименту — змусити дитину замислитися над єдиним запитанням батьків: "А як нам знати, чи говориш ти цього разу правду?"

Одна з не менш важливих причин брехні — це заборони батьків. Що робить дитина, якщо їй кортить зробити або мати те, що заборонено? Випрошує. А що повинні робити батьки? Переконати дитину, що цього робити не варто. І вислови "бо так треба", "всі діти повинні так робити", "бо я так сказав(ла)" геть не підходять. Суттєва різниця між батьками й дітьми в тому, що діти просто не можуть переконати старших (і це зрозуміло, бо важко довести мамі, що, наприклад, прогулювати школу — це нормально), а батьки часто не вбачають у ще одному поясненні крайньої необхідності, бо думають, що все й так очевидно, або впевнені, що дитина просто беззастережно повинна слухатися батьків, а іноді — просто через брак часу чи сил. 

Та переконувати потрібно, бо, запровадивши режим диктатури, батьки повинні розуміти, що марно сподіватися на довіру, близькість або відвертість у відповідь. Для того щоб дитина розмовляла з вами, мусите спершу показати, що це можливо. Нехай це буде дискусія чи навіть суперечка… Головне, щоб вона не завершилася словами: "Ти робитимеш так, як я скажу". Звичайно, переконати дитину важко, але необхідно. 

Наприклад, уже згадане прогулювання школи. Батьки можуть пояснити, що всі ходили до школи, що це прямий обов'язок дитини, що в майбутньому знання, втрачені через прогул, можуть бути вкрай необхідні. Проте таке пояснення навряд переконає дитину, яка замість школи вирішила погуляти з веселою компанією друзів. А можна сказати так: "Звичайно, не всі уроки цікаві, не всі потрібні, і є багато способів провести час значно веселіше, проте ніхто не забороняє робити це після уроків. Адже школи ніхто не скасує. Ну пропустиш ти сьогодні, завтра, нехай тиждень, але ж потім усе одно доведеться там з'явитися, але вже зовсім в інших умовах: вчителі гніватимуться на тебе, орієнтуватися в матеріалі буде важче, бо раніше, навіть якщо не зробив домашнього завдання, ти міг скористатися тим, що запам'ятав на уроці, і викрутитися. Та й діти вчаться далі, і тому, щоб зрозуміти нове, потрібно розібратися зі старим, на що буде потрібен час після школи, який міг би використати для дозвілля з друзями. День за днем ставатиме важче й важче. Для чого тобі це? Тим паче що вчителі не люблять, коли їхні уроки прогулюють, і не важко здогадатися, що ставлення до тебе буде упередженим, навіть якщо добре володітимеш матеріалом. Може, все ж таки не варто прогулювати?" Таке пояснення значно переконливіше, ніж перше, хоча суттєво не дуже відрізняється. Не факт, що й воно подіє, проте що більше батьки намагаються пояснювати те, що прямо стосується життя дитини сьогодні, зараз, у цю секунду, то більше сама дитина починає замислюватися. 

В одне вухо влітає, а в інше вилітає — ось, що відбувається з інформацією, яка побіжно стосується теперішнього життя дитини. Сказати "надінь шапку, бо змерзнеш" — це, вважайте, промовчати, а от слова "надінь шапку, бо захворієш і сидітимеш удома тиждень" матимуть більший вплив. Тобто для того, щоб переконати дитину, потрібно керуватися не своєю системою поглядів, а тим, що важливе у світі дитини. Щоб знати це, мусите цікавитися її життям, спостерігати й поводитися при цьому так, щоб у дитини не виникло бажання приховати цей світ від батьків.

Варто пам'ятати й про особистий простір. Із кожним днем дорослішаючи, дитина відчуває потребу в особистому житті, яке не стосується нікого, крім неї. І брехнею вона намагається захистити своє особисте від втручання батьків. Звичайно, не тільки брехнею, а й замиканням дверей до кімнати, паролями на телефонах чи планшетах і відповідями "усе нормально" на запитання "як справи?". Це справді нормально, хоч і незвично для батьків. Щоб не провокувати брехню, дозвольте дитині мати свій простір, покажіть, що ви поважаєте її особисте життя. 

Це не означає, що дитина може робити все, що захоче. Зовсім ні! Спостерігаючи, а не втручаючись у її життя, батьки можуть і далі допомагати їй ухвалювати правильні рішення. Наприклад, 21-річна Катя розповіла, що мама ніколи не брала її речей, а коли випадково знайшла таємний щоденник дівчини, то віддала їй, заприсягнувшись, що навіть не розгортала його, і порадила доньці не писати на папері того, чим вона не хоче ні з ким ділитися. Катя також розповіла, що мама ніколи не нишпорила в її кишенях чи сумці навіть тоді, коли підозрювала, що вона курить. Зрадницький запах сигарет все сказав сам за себе. 

Найважче питання — це покарання. Важко зберегти хороші стосунки з дитиною, якщо постійно доводиться її карати, проте, ігноруючи погану поведінку, неслухняність, батьки шкодитимуть самій дитині. До покарання батьки вдаються, коли вже немає іншого виходу: переконати не вдалося, кредит довіри вичерпався через постійний обман. То що ж робити? Якщо між вами і вашою дитиною є хоч мінімальне розуміння і теплі стосунки (що, безумовно, мало би бути), то слід показати, що все це може бути втрачене через брехню. Батьки мають продемонструвати дитині, якими стануть їхні взаємини: холодне, байдуже ставлення, чіткий регламент, що супроводжується заздалегідь визначеним покаранням, сухе виконання батьківських обов'язків (годувати, лікувати, вдягати), ніяких співпереживань, обіймів, приємних несподіванок і тепла. Навряд чи все зміниться в один момент, бо, щоб зрозуміти, наскільки це важливо, потрібно, щоб кілька разів дитина опинилася в таких життєвих ситуаціях, завдяки яким зрозуміла б, що ніде й ніхто не буде допомагати, рятувати, любити, пробачати й завжди чекати її так, як це роблять мама, тато й інші найближчі люди. 

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 26.10
EUR 28.01