Рівноправність чи диктат? Про те, хто в сім'ї головний

Мабуть, немає теми, більш суперечливої й неоднозначної, як тема рівноправності чоловіка і жінки в сім'ї.

Напевно, істотною частиною цих суперечок є дискусія про те, чия праця із забезпечення сім'ї необхідними благами складніша й важча: традиційно жіноча чи традиційно чоловіча. Мається при цьому на увазі, що традиційно жіноча праця - це догляд за дітьми й чоловіком, прибирання оселі, приготування їжі та все інше, пов'язане із забезпеченням побуту. А чоловіча - заробляння грошей та фізична праця, наприклад перенесення громіздких вантажів або електро-столярно-сантехнічні роботи, незалежно від рівня теоретичних знань чоловіка у цій сфері.

Тривалий час такий умовний розподіл обов'язків був основою соціалістичного побуту, який ми інерційно успадкували разом зі зворушливою звичкою стоїчно витримувати черги. Але з технічним прогресом у сучасний побут вписались автомобілі, продуктові візки в супермаркетах, легкі дрилі та шуруповерти, опанувати які може навіть дитина, посудомийні апарати й мультиварки, які, по суті, дуже сплутали карти тим, хто досі керувався домостроївськими настановами (саме вони свого часу трансформувалися в "моральний кодекс будівельника комунізму", де місце жінки й чоловіка в сім'ї визначалося класовою приналежністю, а дармоїдство, втім, як і кар'єризм, вважалося смертним гріхом). Тим часом жінки впевнено склали конкуренцію чоловікам у питаннях матеріального забезпечення сім'ї, і це підказало їм, що і в побуті вони можуть прагнути рівноправ'я.

Проте переважна більшість чоловіків досить скептично ставляться, наприклад, до жінок за кермом, підозрюючи їх у тому, що вони, мовляв, машину самі придбати ну аж ніяк не могли, і за цією покупкою завжди стоїть реальний здобувач благ - мужчина, чи то чоловік, чи батько, чи коханець. З іншого боку, жінки обурюються: якщо ми з чоловіком однаково заробляємо, то чому, наприклад, мити посуд, як і раніше, прерогатива саме дружини, при тому що дві руки є в обох із подружжя?!

Ці суперечки, спираючись на реальну основу, все-таки є монополією людей освічених і схильних до рефлексії, а загалом суспільство живе згідно з внутрішньосімейними законами, що передаються з покоління в покоління, а чоловіча й жіноча ролі в побуті суворо визначені негласним сімейним статутом. Так, такі сім'ї можуть відчувати дискомфорт, але в причинах його їм розбиратися ніколи. Чоловік, підриваючи здоров'я, заробляє хліб насущний, а жінка, постійно незадоволена, миє, тре, пере, прасує, і, на жаль, потім у неї просто немає сил на простий, але такий потрібний для сімейного благополуччя секс. Однак є виправдання: я втомилася.

Фактично, такі стосунки давно перетворилися не на партнерські, а на комерційні, де жінка "продає" чоловікові вечерю і секс за матеріальний добробут сім'ї. Не дивно, що все частіше й частіше сімейний човен розбивається об побут, і шлюби розпадаються із взаємними докорами: "я тобі прала-прасувала-готувала, а ти…" або "я гробив здоров'я, щоб сім'я жила в достатку, а ти…". При цьому завжди постає жорстке запитання: а чиї тоді в сім'ї гроші, і з чим залишиться непрацюючий член сім'ї після розлучення? Можливо, дедалі вища популярність шлюбних контрактів пояснюється саме цим? Адже саме матеріальна захищеність і є наріжним каменем усіх розлучень, де той, хто йде, забирає все.

При цьому, хоч як дивно, в сучасному світі не бракує молодих людей, причому як жінок, так і чоловіків, котрі цілком готові виконувати певні ролі в сім'ї за умови, що їхній матеріальний стан буде стабільним. Сучасний варіант "утриманки" - цілком бажаний образ, який свого часу привабив іноземців на ринок слов'янських наречених і став розчаруванням для багатьох наречених, котрі не змогли жити за запропонованими їм європейськими законами. Після цього провалу безліч дівчат стали рвійно шукати доморощених принців, вишукуючи, спокушаючи, догоджаючи й вириваючи їх буквально з м'ясом у дружин та подруг. Навіщо підніматися ієрархічною драбиною, долаючи щаблі, коли можна скористатися швидкісним ліфтом - зовнішністю та молодістю? Правда, самі "принци", сидячи в кріслі у психолога, мордуються одвічним екзистенційним запитанням: "А вона любить мене за мою чисту душу чи за мої гроші? І що буде, якщо я ці гроші, боронь Боже, втрачу?"

Парадокс у тому, що коли раніше сім'ї зі стандартним толстовським устроєм були значно міцнішими, ніж сім'ї з умовною рівноправністю, то тепер якраз переважно розпадаються сім'ї, в яких жінка не працює, повністю залежить від чоловіка і займається побутом та дітьми. Істотний аргумент на користь пошуку улюбленого заняття для непрацюючих жінок. До того ж популярність чоловіків після 35 у юних німфеток неухильно зростає! Відмовлятися від ієрархічного ліфта вони не бажають.

Тим часом втрату чоловіком роботи дуже важко переносять навіть цілком успішні й працюючі жінки, що часто є таким самим приводом до розлучення. Жінки болісно ставляться до чоловічих криз і пошуків себе, не бажаючи нести тягар матеріальної відповідальності на власних плечах, навіть за умови, що сама вона - голова правління банку. На такого чоловіка міцно навішується ярлик альфонса, і його демонстративно осуджує суспільство, навіть якщо до цього він сам був головою правління банку. І де, дозвольте запитати, справедливість? Чи не ставлення до чоловіка як до банкомата спричиняє натомість ставлення до жінки як до хатньої працівниці? За що боролися, так би мовити…

Особливим поглядом слід подивитися на сучасного чоловіка років близько сорока. Його соціалізація відбувалася в кримінальні дев'яності, де ознакою "справжнього чоловіка" й "альфасамцевості" були жорстка ієрархічність та наявність свого місця під сонцем, за яке треба битися до останнього, обстоюючи свою територію. А отже, цінувалися і вміння вдарити першим, ударити слабкого, і будь-які закони, котрі забороняли це, просто не могли народитися в таких умовах. Суворий вигляд, небагатослівність, нездатність до співпереживання, гомофобія та некомунікабельність були ознаками "справжнього чоловіка". Такий потребував мовчазної й покірної подруги, яка надає йому "вдосталь знаків поваги", демонструє підлеглість і з самого початку готова стояти на кілька сходинок нижче. Жінкам залишалося тільки одне - любити те, що їм перепало, і вважати це рідкісною удачею. А чоловіки старші видаються на тлі сорокалітніх унікальними: галантними, розуміючими, щиросердими.

Тим часом зовсім юним чоловікам, синам сорокалітніх, властиві риси інфантилізму. Адже неймовірно складно вирости адекватним в умовах терпимості до сімейного насильства. Звідки взятися альфа-самцю в сім'ї, де вже є один альфа-самець? При цьому юний чоловік точно сканує поведінкову лінію батька, абсолютно не маючи сил і засобів на її реалізацію. У результаті, він ніяк не може одружитися або одружиться пізно, не уявляючи при цьому, в чому полягають сімейні обов'язки, правила співіснування в сім'ї. Він вимагає, але нічого не дає натомість.

А тепер уявімо варіант, коли зустрілися юна, прекрасна німфа, котра розраховує на те, що добробут родини її обранця стане і її надбанням, та юний інфантильний лінивець, який бачить у цій німфі обслугу і об'єкт сексуального потягу. Чи довго триматиметься їхній шлюб? Чи здатні вони, маючи такі різні початкові установки, почути одне одного? Та у Свирида Голохвастова й Проні Прокопівни в мільйон разів більше було шансів жити щасливо, ніж у цих сучасних людей! Вони хоча б мали можливість відповідати очікуванням одне одного!

Усі закохані бачать спільне життя в окремій квартирі як абсолютний рай, але, на жаль, вони не завжди розуміють, що партнер - це не мама, яка підстрахує, нагодує, погладить і заспокоїть. Що в партнера є характер і звички, настрій і бажання. Що під ці бажання треба, незважаючи на свої настрої, якось підлаштовуватися, бодай поважаючи їх. Але життя молодят часто перетворюється на перетягування ковдри на свій бік, із твердженням, що саме "я більше мерзну" (працюю, втомлююся, приношу користь сім'ї). А ставлення до грошей виглядає так: усе твоє - це наше, а моє - це моє! Спільний бюджет - річ тонка і велике мистецтво співпраці. А частину побутових проблем і справ, за бажання, цілком можна віддати на аутсорсинг, наймаючи хатню працівницю, сантехніка або няньку. Це, швидше, об'єднає, ніж створить проблеми.

Так, уже не вийде створювати ілюзорне "приємне враження", треба активно включатися у спільне життя. І якщо інколи бракує сил зробити щось дуже важливе для партнера, компромісом може стати елементарна вдячність за зроблене, за допомогу, а не прийняття її з кислою міною переможця. Якщо чоловік вас зустрічає з роботи вечерею, приготовленою з продуктів, на які у вас були зовсім інші плани, не варто влаштовувати розбір польотів, просто подякуйте. І наступного разу в нього будуть сили й бажання зробити все як слід. Якщо дружина захотіла придбати вам дорогий, але непотрібний подарунок, - подякуєте й навчіть її розумітися на тому, що вам справді потрібне.

Так, у будь-яких стосунках є ведучий і ведений. І якщо ведучий партнер добре вихований, інтелігентний, уміє чути й сприймати почуте, - то мир у сім'ї забезпечений. Адже сімейні стосунки - це система взаємних компромісів, домовитися про які не завадить ще до шлюбу, зважаючи на особливості виховання в батьківських сім'ях. І якщо вам із самого початку несимпатичні стосунки в батьківській родині вашого партнера, нерозумно сподіватися, що ви зможете зламати цей одвічний стереотип. Краще втікайте. Адже ніяке кохання не втримається на стрімчаку нерозуміння…