Студент, батьки і гуртожиток: сепарація навчанням

Оксана Білик 19 листопада, 00:00
общ

Читайте також

Коли в серпні мама Іринки на власні очі побачила наказ про зарахування доньки на бюджет, її одночасно охопила і радість — змогла, таки змогла моя дівчинка; і тривога — як же вона там тепер без мене буде в іншому місті?

"Я була страшенно рада за неї і водночас понад усе на світі хотіла, щоб вона лишилася вдома. Добре, що мені вистачило сили волі не показувати своїх страхів. На Іринку і так чекав дуже непростий період, — усе ще схвильовано каже пані Світлана. — Щоб відволіктися, змусила себе переключитися на матеріальні питання: де донька житиме і що їй буде потрібно, щоб розпочати самостійне життя далеко від сім'ї".

У схожих емоціях зізнається чимало батьків учорашніх абітурієнтів, чиї діти не мали можливості чи бажання навчатися в рідному місті. Прощавай, звичне життя, пташеня остаточно вилітає з гнізда, і прилітатиме лише на вихідні, та й то лише перші кілька місяців. Привіт, нові переживання, адже у великих містах і злочинність більша, і життя складніше, і хто знає, що там узагалі відбувається в тих гуртожитках. Звичайно, деякі батьки ностальгічно зітхають, пригадавши власне студентське життя, — пам'ять послужливо приховує негативні спогади і увиразнює лише почуття свободи та згадки про шалені вечірки й романтичні вечори на даху рідного факультету. А от у думках інших виринають менш приємні моменти — специфічні побутові умови гуртожитків, нестримне пияцтво, а часом і неочікуване батьківство сусідів по коридору. Однак хоч дехто й сповідує метод "кинемо у воду — сам попливе", більшість батьків намагається допомогти дітям якнайкраще облаштуватися в новому дорослому житті. Та тільки "якнайкраще" — поняття суб'єктивне.

Нерідний дім

Ідея винайняти квартиру чи бодай кімнату першокурсникові — досить популярна серед батьків зі статками. Хтось від самого початку проти того, щоб його сонечко тулилося в одній кімнаті з незнайомими людьми невідомо якого культурного рівня. Декому ця думка приходить у момент першого візиту до гуртожитку, особливо якщо той побудований за коридорною системою. Крихітні приміщення, розраховані на вдвічі меншу кількість мешканців, активне провітрювання за рахунок нещільних віконних рам, сумнівного вигляду туалети й душові, аскетичні кухні — усе це можна побачити в гуртожитках не тільки маленьких регіональних вишів, а й провідних університетів країни. Та чи завжди окреме житло краще за спільне студентське життя?

Серед переваг гуртожитку колишні й нинішні студенти насамперед називають атмосферу взаємодопомоги: сусіди і сіль позичать, і конспектом поділяться, і голодним не дадуть залишитися, і нудьгувати не дозволять. З'їжджати сходами з четвертого поверху на дверях на День факультету, прокрадатися в кімнату після вахтерського "відбою" за допомогою пожежної драбини, друзів і двох простирадл, у вісім рук робити складну контрольну і святкувати Новий рік так, щоб чула вся вулиця, — таким історіям домашні, тобто місцеві одногрупники можуть лише позаздрити. Однак вагоміші плюси "комунального" життя стають помітнішими із часом. 

"Я приїхала до Києва дурненькою і закомплексованою провінційною дівчинкою, — зізнається пані Анжела, в минулому вчителька, а нині менеджер з реклами. — Якби не мої інститутські подруги з гуртожитку, скоріш за все, майже такою і лишилася б. Вони, старшокурсниці, зробили мої перші три роки в гуртожитку щасливими і навчили жити у великому місті самостійно". 

Окрім самостійності, гуртожиток учить кожного свого мешканця надзвичайно важливому для майбутнього життя правилу: "твоя свобода закінчується там, де починається свобода іншого". Тут уже немає родичів, котрі можуть поблажливо поставитися до порушення домашніх приписів. А от сусідам по блоку, прямо скажемо, начхати на те, що ти сьогодні був не в настрої мити душову кабінку чи, навпаки, маєш настрій пограти на гітарі, коли вони готуються до атестації. І поки першокурсники жаліються батькам на нечуйність товаришів, випускники використовують здобутий досвід у професійній діяльності. Бізнес-аналітик Олена життя в гуртожитку вважає хорошою школою: "Для мене було надзвичайно цінно зустріти людей з іншим способом життя й мислення, побачити, як вони взаємодіють, і зрозуміти, що це теж нормально, і що я можу обирати різні моделі поведінки. Той час показав важливість самостійності, стійкості до побутових негараздів і навчив встановлювати і поважати межі". 

Здавалося б, ось вона, справжня школа життя: здаєш до гуртожитку залежного від батьківських турбот неробу і через кілька років отримуєш самостійну дорослу людину з навичками спілкування, просто-таки майстра вирішення конфліктів, який позбавлений упереджень щодо побутових справ. Але ж звідки тоді історії про молодих людей, що пустилися берега через алкоголь чи наркотики, занедбали навчання через ігри чи надто насичене нічне життя, а то й наклали на себе руки, бо не змогли впоратися з проблемами? 

"Ейфорія від вільного самостійного життя швидко зійшла нанівець, а побутові умови з кожним днем пригнічували все більше, — пригадує Надія, випусковий редактор на телебаченні. — Через перенаселення в тебе зовсім немає особистого простору, люди живуть один в одного "на голові", кожен зі своїми звичками й характером, тому конфліктів не уникнути. Чи можу я порадити гуртожиток, якщо є можливість зняти квартиру, — однозначно ні, якщо йдеться про класичний український гуртожиток". Їй вторує айтішник Олег: "Мотивація вчитися і заробляти в мене була на висоті — я був готовий на все, аби тільки скоріше забратися звідти. З одного боку, наче й непогано, що я мав такий стимул. Але мені досі сняться жахи, що я повернувся жити в кімнату 225 шостого гуртожитку". 

І справді, інтровертам може бути надзвичайно складно вижити в ситуації, коли побути на самоті можна хіба що на вулиці. Особливо тяжко доводиться тим, хто змушений жити в гуртожитках коридорного типу, де в одній крихітній кімнатці мешкають четверо "співкамерників", а про персональний стіл чи хоча б полицю на стіні можна лише мріяти. І якщо один спрямує всі зусилля на те, щоб якнайшвидше заробити хоча б на орендоване житло, то інший може просто не витримати — покинути навчання або знайти бажаний спокій у споживанні незаконних речовин. Тож якщо ваша дитина надає перевагу не вечіркам і дружнім компаніям, а самостійним заняттям і розвагам, варто пошукати для неї інші варіанти проживання.

Час на зміни

Часто вибір на користь гуртожитку пов'язаний з більш прозаїчними моментами, ніж турбота про особистісний розвиток студента. Житло від вишу залишається найбільш доступним варіантом проживання молодої людини в чужому місті, відтак порожніми гуртожитки не будуть ніколи. Та без фінансової допомоги батьків тут не обійтися. Навіть якщо не брати до уваги "мотивування" комендантів (коли примусового, а коли й добровільного), до якого вдаються, щоб дитину заселили в хорошу кімнату з нормальними сусідами, облаштування окремого життя для студента вимагає витрат. Холодильник і праска, фен і нормальний матрац — у кращому випадку, в гіршому — доведеться міняти вікна й шпалери, на яких можна відслідкувати всі яскраві події в житті попередніх мешканців. Звичайно, кімната буде придатна для проживання — про це дбає керівництво гуртожитку, але якість проживання залежить, на жаль, переважно від можливостей батьків. 

Утім, не варто брати на себе всі турботи, пов'язані з заселенням, — дитині вже час починати самостійно облаштовувати своє життя. Підписати документи для заселення, пофарбувати стіни, знайти найближчі магазин і пральню, а також налагодити стосунки з сусідами — все це цілком під силу кожному першокурсникові. Надмірна батьківська турбота може навіть зашкодити: у пошуках найкращої кімнати близькі не соромляться вголос давати оцінки побаченому. "Така страшна кімната, може, пошукаємо щось краще?", "Дівчата, як ви тут живете?" — такі фрази ображають старшокурсників, що вже кілька років облаштовують своє помешкання і змирилися з деякими його недоліками. А зважаючи на те, що вибір кімнат часто обмежений, цілком можливо, що вашій дитині доведеться жити якраз у цій "страшній кімнаті" поруч з уже непривітно налаштованими сусідами.

Як же допомогти? "Досвідчені" мешканці гуртожитків мають кілька порад для батьків першокурсників. Найважливіше — не втручатися без прохання і більше довіряти власній дитині, не сприймати гуртожиток як кару і не передавати це відчуття новоспеченому студентові. Однак не варто й полишати молоду людину геть без контролю: спокус у великому місті достатньо, і далеко не кожен може їм протистояти. Регулярно цікавтеся, як проходить навчання і самостійне життя, куди витрачаються гроші — це дасть змогу уникнути ситуації, коли раптом виявиться, що і студент уже давно не студент, і оплата за навчання до вишу так і не дійшла. Завжди бажаною буде продуктова підтримка, причому розрахована не лише на своє чадо, а й на його сусідів. Особливо актуальна вона на старших курсах, коли додому студент їздить уже не так часто. Трилітрова банка вінегрету, консерви чи хоча б мішечок картоплі точно стануть у пригоді: як не з'їсть сам, то вигідно виміняє. 

Але найбільша батьківська робота має бути проведена задовго до вступу — на цьому сходяться всі іногородні студенти. Для того, щоб життя окремо від сім'ї минало без особливих проблем і неприємних сюрпризів, у 17 років молода людина незалежно від статі повинна розуміти, що робити в разі хвороби, вміти готувати, прати й прибирати, знати свій розмір одягу, принципи користування побутовою технікою і правила здорового харчування. Не менш важлива й корисна своєчасна розмова про стосунки загалом і контрацепцію зокрема: особисте життя молоді в гуртожитку, швидше за все, стане набагато бурхливішим, ніж воно було вдома. І найголовніше — потрібно встигнути до закінчення школи побудувати з дитиною настільки довірливі стосунки, щоб у вас навіть не виникало сумнівів у тому, що в разі проблем ви будете першим і найнадійнішим її контактом. І тоді розлука виявиться не такою страшною, як видається наприкінці вступної кампанії обом сторонам. 

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 25.77
EUR 27.74