Все починається з… шнурівок!

Василь Худицький 3 березня, 23:01
123

Читайте також

Коли батьки трудяться, а діти насолоджуються життям — онуки проситимуть милостиню. 

Японська мудрість 

 

Чому сучасна молодь не прагне працювати.

Ще два десятиліття тому більшість випускників середніх шкіл ішла до професійно-технічних училищ, а здібніші до навчання, щоб здобути фах, обирали вищі навчальні заклади. Іншого шляху заробляти на прожиття, за деякими винятками, в молоді не було. А батьки привчали своїх дітей до праці змалку. 

Мені аби до весілля! 

У 1990-х українці масово виїжджали на заробітки за кордон. Люди, які до цього мали мізерні зарплати в колгоспах і на заводах, раптом почали заробляти 500, 800, 1000 євро… А діти — отримувати дармові гроші від батьків, які так компенсували свою відсутність у їхньому житті. "Ми свого часу нічого не мали, нехай хоч діти не бідують", — казали вони. Тим часом колишні школярі ставали студентами, а батьки й далі продовжували їх утримувати. 

"У нинішньої молоді немає колишньої працьовитості, — каже 30-річна працівниця приватної фірми Олена. — Якщо за тобою батьки, які вгадують кожне твоє бажання, навіщо напружуватися? Наприклад, моя сусідка в орендованій квартирі півроку не працює. У неї хлопець в Італії, щодня розмови по скайпу. Гроші на прожиття частково дає їй мама, частково — наречений. Ми саме отримали великі рахунки за тепло, а вона каже, що не платитиме. То що, я за неї платитиму? Вона ж знала, до чого йдеться, в якій реальності живемо. Тепер сусідка виїжджає. Сидимо на кухні, розмовляємо. Мені, каже, аби до весілля. А потім? Що, за комуналку не треба буде платити? Моє покоління ніби чекає, що світ впаде їм до ніг і проситиме". 

"Багато моїх колег працює за кордоном або їздить туди, — розповідає журналіст за фахом і художник за покликанням Богдан Пилипів. — У них є все. Діти їдять як коні, їх просто загодовують, але вони не знають, що таке праця". 

У пошуках порятунку від злиднів люди забули, як має зростати дитина в сім'ї — працювати, вчитися, любити рідних, бути гідною, чесною. Батьки за будь-яку ціну, незалежно від того, має дитина знання чи ні, намагаються "запхати" її на престижний факультет. Вони хочуть їй кращого життя. Але навіть престижні факультети не гарантують їхнім чадам успішності в житті, якщо ті не будуть багато трудитися. 

Психологи стверджують: для успішності молоді бракує впевненості. Тому, мовляв, вони часто не дають собі ради. Із цим можна погодитися, а можна й не погодитися. Про впевненість чи невпевненість можна говорити, коли людина доросла. Проте зайдіть до будь-якого кафе — і побачите там переважно молодих людей, які живуть бездумно, ніби в них батьки мільйонери. Усе їм весело і просто. Бо досі ні за що конкретно не бралися. 

Підтягнула англійську, вивчила програми…

Аби досягнути успіху, людина мусить докласти максимум зусиль. І що вищу мету вона перед собою ставить, то більше повинна працювати. "Якщо хочеш мати те, чого ніколи не мав, тоді зроби те, чого ніколи не робив", — стверджує фахівець у галузі психотерапії і неврології, засновник позитивної психотерапії Носсрат Пезешкіан. 

Два роки тому 25-річна львів'янка Настя вкотре залишилася без роботи. Попри те що в університеті здобула спеціальність історика, зрозуміла, що ця професія — не для неї. І вирішила змінити сферу діяльності. Майже рік підтягувала англійську, відвідувала курси комп'ютерних програм і тепер працює в ІТ. Без зв'язків і суперможливостей у неї все вийшло. Дівчина переконана, що в нинішньому світі, якщо людина дуже хоче, вона може навчитися будь-чого. 

"У дитячому будинку, який я очолюю, десятеро дітей, — розповідає вихователька львівського дитячого будинку, що на вулиці Тракт Глинянський, пані Катерина Долгова. — Переважно зі складних сімей. Хоча зараз вони живуть у будинку з усіма вигодами і держава виділяє нам кошти, влітку діти працюють на городі в селі, де живе моя мама. Якщо подумати, той город мені зовсім не потрібен. Але він потрібен моїм дітям. Ми садимо картоплю, моркву, капусту, буряк. Ходимо в ліс по гриби, малину, чорницю. У селі нам дають молоко. Натомість допомагаємо заготовляти сіно. Кожен обирає заняття до душі. Наприклад, для 16 річної Тані город — це катастрофа, а от корову пасе залюбки. Але таких, як мої діти, — одиниці навіть у селі. 

Раніше в селах батьки привчали дітей до роботи. Якщо йшли на косовицю, то разом з ними йшли й діти. Громадили сіно, сушили, скирдували. Змалечку пасли худобу, трудилися в саду. Праця була в пошані. Але потім все змінилося. У село прийшли великі компанії, які зробили ставку на вирощування культур, що не потребують багато робочих рук. Чимало селян змушені були виїхали за кордон на заробітки. Ці гроші дітей розбестили. Діти стали нічийними, безконтрольними". 

Як стверджують соціологи, чимало молодих людей не знають, чого вони хочуть у житті. Шкода, що немає навіть якоїсь навчальної програми, яка б охоплювала шкільний період. Не вся ж праця фізично важка. Наприклад, у Карпатах у селах є пилорами, на яких працюють діти. Що роблять? Приходять прибрати тирсу, різний дріб'язок. За кілька годин заробляють до 100 гривень. 

"Скажу жорстоку річ: моє покоління має знати, що батьки не вічні і що самим потрібно щось робити. Невміння забезпечити себе найнеобхіднішим — інфантильність", — переконана згадана вище Олена. 

За її словами, молодь не готова до сім'ї, до праці, відповідальності. І такі інфантильні люди народжують іще більш інфантильних дітей. Реальне життя жорстке. Воно не щадить, а молоді люди продовжують думати, що про них хтось подбає, щось дасть. "Жінці майже 40 років, а вона найдовше в житті працювала два-три місяці! Мені здається, що це якась катастрофа, — вважає Олена. — Якщо зникне покоління моєї мами, ті люди будуть бідні". 

За кордоном дитячі підробітки… вітають! 

Між іншим, за кордоном діти більше звичні до роботи. Ось що розповів Богдан Пилипів. 

"Якось довелося замешкати у своїх знайомих у Німеччині. У них двоє дітей. Як, до речі, і в мене, тільки трохи старших. На той час одна дівчинка ходила у дев'ятий клас, а інша — у четвертий. Старша приходила зі школи, і мама завжди дивилася її оцінки. Якщо була найвища, у Німеччині це "одиниця", то мама давала їй п'ять або десять дойчмарок. Якщо ж дитина отримувала нижчу оцінку, мама знижувала стимулювання. Після "четвірки", умовно нашої "двійки", вже не платила. Донька мала стимул вчитися. 

У Німеччині діти мають багато уроків трудового навчання. Якщо в Україні школярі щось виточують у майстерні або шиють, то там трудове навчання має практичний зміст. Якщо дівчина в майбутньому бачить себе перукарем, вона йде до перукарні, де навчається майстерності. Вивчає інструмент, види косметики, моделі стрижок тощо. Її вчать працювати на касі, дають можливість робити манікюр і навіть стрижку. На підприємстві їй відкривають рахунок, і школярка на уроках заробляє гроші. Ми з дружиною своїх дітей так само не оберігали від праці. Тепер вони дають собі раду. 

Не розкошують діти і в Італії. У літній період чимало з них підробляють перекладачами, розносять пошту, рекламу. Я розносив рекламу, і дитина бізнесмена також цим займалася. Там навіть якщо батьки мають гроші, діти не байдикують, їм не дадуть гроші задурно. Привчають: якщо хочеш мати гроші — мусиш трудитися".

Як розповів Б.Пилипів, досить непогано поставлено трудове виховання дітей у Польщі. У польських селах процвітає аграрний бізнес. У кожному дворі щось вирощують. Його знайомий — поліцейський, а його дружина вирощує полуниці. Вранці разом з батьками встають і їхні діти — двоє дівчат. О 6-й ранку вони з мамою і робітницями-українками на полуниці. Працюють нарівні з усіма. 

Як вважає пані Катерина, на молодь маємо не нарікати, а любити її й виховувати. Непристосованість молоді до життя — це наші помилки. 

"Не хочу зараховувати себе до старшого покоління, — каже вона, — але бачу одну просту річ: чимало дітей нині просто зранені байдужістю, непослідовністю або нерозумним втручанням. У сім'ї світ має обертатися навколо дитини, але у своїй поведінці вона повинна мати чіткі рамки. Дитину змалку слід привчати до праці й одночасно виховувати в ній особистість. Наголошувати на її талантах, значущості. Навіть якщо вона не має особливого дару, його слід у дитині знайти і сказати їй про це. І тоді маленька людина буде доброю і успішною". 

"Діти повинні розуміти, що гроші не падають татові і мамі просто в кишеню"

Власниця приватного дитячого садка Ірина Астахова:

— До приватних дитсадочків водять дітей, якими батьки й без того займаються. Ми дуже прислухаємося до батьків, коли вони розповідають, як виховують дітей. Так, ми прибираємо, але дитина також працює. З трьох років у нас є чергові на кухні, у їдальні. Діти знають, як подати їжу, як сервірувати стіл… Іграшки в нас збирають самі діти. Вони повинні вміти елементарно себе обслуговувати і наводити після себе лад. Якщо дитина чогось навчилася, просимо батьків підтримати нас, щоб не було такого, що вдома батьки скажуть, мовляв, краще вони все зроблять самі. Бо через це з понеділка нам доведеться все починати спочатку. 

Якщо батьки хочуть, щоб дитина була в соціумі, то мусять співпрацювати три сторони: дитина, батьки, педагоги. Ми — за трудове навчання. 

У мене самої доньці майже 14 років, і я бачу її однокласників, друзів. Вони нерідко шукають легких шляхів, щоб менше робити і більше отримати. Можливо, це нормально для будь-якої людини, але я свою старшу доньку вчу, що гарний результат — це, звичайно, добре, але набагато важливіший шлях до цього результату. Тому мотивую її щось робити і максимально докладати для цього зусиль. І допомагати вдома батькам. 

Працьовитість дитини залежить від батьків. Часто вони не дають дитині можливості проявити себе, мати власну думку, зробити щось — нехай навіть неправильно — і нести за свої дії відповідальність. За два з половиною роки існування мережі наших дитсадків, бачила багато різних батьків. Деякі навіть у дитячому садочку ухвалюють рішення за старших дітей. Подобається їм це чи ні — не питають. Особистість дитини не враховується взагалі. 

— Можливо, у радянські часи батьки були більше зайняті, менше опікали дітей, і ті виростали більш самостійними? 

— Я народилася 1981 року, тому я — дитина Радянського Союзу. Пам'ятаю, наскільки батьки нам довіряли. Ми самі обирали гуртки, вирішували, куди йти гуляти. Тепер дитина не може самостійно піти погуляти — ой, хтось викраде! Такого раніше не було, я була вільнішою. Мама мені довіряла, я йшла куди хотіла. Дитину треба привчати до самостійності. Без цього отримуємо інфантильних дорослих. Тому не шкодуйте часу й терпіння, щоб навчити дитину вдягатися, зав'язувати шнурки, застеляти ліжечко. Все починається з малого. 

— Щоб бути успішним, нині як ніколи потрібні якісь особливі якості. Які саме, на вашу думку? 

— Потрібно бути безстрашним, не боятися братися за будь-яку роботу. Є якась ідея — бери й роби. Будеш сидіти і думати — завтра хтось це реалізує, бо думки матеріальні: вилетіла — і влетіла в іншу голову. Поки ти думаєш-думаєш, а вже хтось робить. Тому свою старшу доньку орієнтую: придумала щось — бери й організовуй процес! Шукай однодумців, які допоможуть реалізувати ідею. Не треба боятися. 

У восьмому класі старшу Поліну я перевела вчитися на екстернат. До школи вона не ходить, здає контрольні й навчається з репетиторами. Зробила це тому, що таких результатів, яких би я хотіла, у школі не бачу. А так у дитини і самостійність виробляється. Тепер вона сама організовує свій день, несе відповідальність за здачу контрольних. Звичайно, я за всім слідкую, але на відстані витягнутої руки. Свого часу я п'ять років відучилася в Київському інституті культури — і що? Відкрила свій бізнес. Зараз є багато інформації, яка може допомогти. 

— У багатьох країнах діти вже зі шкільного віку працюють: продають воду, морозиво, допомагають з іноземними перекладами тощо. Що думаєте з цього приводу? 

— По-перше, українське законодавство цього не дозволяє. Це розцінюється як експлуатація дитячої праці. А я вважаю правильною практикою, коли діти змалку розуміють, що гроші не даються просто так. Вони не падають татові і мамі просто в кишеню. Щоб заробити, треба аби твою послугу чи товар хтось купив. Тому в наших садочках для старших груп запроваджено предмет "фінансова грамотність". Діти повинні розуміти, що таке банк, гроші, звідки вони беруться, що таке кредити, як їх віддавати чи краще не брати. Ці знання дуже важливі. Чому такого предмета немає в школах? Вважаю, це погано. 

У мене старша донька все, що їй подобається, розглядає у плані заробітку. Їй подобається займатися візажем. Я спілкуюся з нею як інвестор: "Так, доню, я гроші заробляю. Можу тобі виділити три-чотири тисячі гривень за курси. А ти купуєш косметику, організовуєш процес, шукаєш клієнтів і починаєш заробляти гроші. І потроху мені віддаватимеш або допомагатимеш у моїй роботі". Якщо так ставитися до дитини, то однозначно — споживацтва не буде. Хочеш — бери, але відповідай за те, що отримала, і щоб була віддача. 

Батьки повинні бути просто свідомими. Зараз більшість з них живе за інерцією. А коли є свідомі батьки, то свідомі й діти. Ми всі ростемо на прикладах. Мої діти дивляться, як я живу і працюю. Молодша Маруся, якій шість років, питає: "Мамо, я що, буду директором садочка?"

— Вам особисто які риси сприяли успіху?

— Організаторські. Я зі школи завжди щось організовувала: свята, перші дзвоники, різні конкурси, курси. Все йде від душі. Навіть дитячий садочок відкрила для своєї Марусі. Не сподобався мені комунальний. Я відкрила садочок як мама. Знаєте, коли щось робиш як для себе — виходить добре. Якщо б у нас бізнесмени виробляли товари і послуги як для себе, ми б давно жили в інакшій країні. У вересні цього року Маруся піде у перший клас, а я вже будую для неї перший клас альтернативної школи, щоб змогти це створити. 

— Де ви набралися цих здібностей?

— Давно й активно займаюся самоосвітою, відвідую тренінги, семінари. Просто підвищую свою кваліфікацію. Цікавлюся іноземним досвідом організації садочків — німецьким, фінським… Треба жити тим, чим займаєшся. Якщо ти "плаваєш" десь зверху, то віддай комусь — нехай він займається, а ти отримуй свої відсотки. Я взяла відповідальність на себе особисто. Батьки це бачать, звідси така довіра до наших садочків.

 

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 26.73
EUR 28.60