Еверест для себе

Людина може залізти на Еверест для себе.

Але нагорі вона поставить прапор своєї країни.

Маргарет Тетчер

Влада одного з південних штатів США у 70-х роках минулого століття провела цікаву рекламну кампанію. На найбільших автобанах було розміщено білборди з надписом "ПЛАТИТИ ПОДАТКИ ОГИДНО…", далі, на інших рекламних щитах, було розміщено коротші написи - "Медицина", "Освіта", "Безпека". Кажуть, що згодом кількість сплачених податків до бюджету різко зросла.

Не аналізуючи докладно економічної моделі Сполучених Штатів Америки, слід зазначити, що з 320 млн чол. податки сплачує третина, адже мінімальні доходи та зарплата в країні не оподатковуються, не оподатковуються також пенсії та інші соціальні пільги. Тому й бути платником податків почесно та відповідально - саме це дає право бути виборцем і право бути обраним до владних інституцій (виборець не зрозуміє, якщо політик не сплачує податків). Згадаємо, що навіть Аль Капоне свого часу заарештували не за мафіозні оборудки, а за несплату податків від звичайної бізнесової діяльності. Участь у суспільній користі, а саме так розуміються податки, дає право людині з гордістю говорити:
"Я сплачую податки".

Якщо подивитися на українські реалії, то несплата податків стала ледь не національним символом. Від податків ухиляється більшість підприємців - від великих компаній до маленьких фірм, по можливості не відстають від них і звичайні громадяни. Якщо на українських дорогах розмістити вже відоме нам гасло "Податки платити огидно…", то навряд чи надходження до бюджету зростуть, скоріше, навпаки, суспільство погодиться з цією тезою…

Чому так сталося? Фундаментальних причини дві. Перша - протягом десятків років люди не ставилися до податків саме як до суспільних грошей, власне, саме як до податків-грошей, що йдуть на освіту, медицину, оборону, безпеку та інше, а розуміли ці сплачені гроші як податок "на державу". Цікаво, що навіть сума заробітку тривалий час вираховувалася у так званих чистих грошах (чи грошах "на руки") і "брудних" (сума з урахуванням податків). Чи можуть "брудні" гроші піти на щось корисне, принаймні в уяві платника? Однозначно "ні"! Звідси і перевищення ролі держави та характерний для нашого суспільства патерналізм (правда, зараз на цій темі спекулюють усі - і виборці, і політики).

Друга причина - відсутність суспільних традицій з розподілу та використання податків. Йдеться насамперед про неефективність державних інституцій. Ще чверть століття тому держава розподіляла все - від кількості товарів у магазинах до кількості автомобілів під під'їздом багатоповерхівок, до того ж робила це не за рахунок податків. Однак, можливо, саме тому для наших реалій характерними залишаються невміння визначати пріоритети, небажання використовувати гроші саме на суспільні потреби та необ'єктивне визначення цих потреб, великі витрати на утримання самого державного механізму та його корупційна складова. Аналогічні проблеми є і в органів місцевого самоврядування, але, сподіваємося, вони будуть не лише краще збирати, а й краще витрачати суспільні гроші.

У комплексі це породжує взаємну недовіру як держави, так і громадянина. Середньостатистичний платник податків сприймає їх, як гроші на вітер, адже не бачить соціально значущого ефекту - нового оснащення лікарень і шкіл, побудованих доріг і мостів. Чи не найяскравішим прикладом стала розвалена українська армія, яку довелося відбудовувати практично з нуля. Водночас кількість чиновників, міліціонерів, прокурорів і суддів перевищує середньоєвропейські показники. Це свідчить не про нашу окремішність, а лише про неефективність державних інститутів. Рівень податкового навантаження не відповідає можливостям держави забезпечити адекватний розподіл податків та їх пріоритетність, до того ж він насичений корупційною складовою.

Система працює сама на себе, тому й державна філософія оподаткування нагадує принцип: "Щоб корова менше харчувалася та давала більше молока, її треба менше годувати та більше доїти". Умовні українські корови - платники податків - виживають здебільшого завдяки вмінню попоїсти тихенько на стороні та не дати себе видоїти.

Чи можна виправити ситуацію? Так, можна! Нагальними є такі кроки:

- будь-яка податкова реформа приречена на провал без системних реформ в економіці, розвитку інвестиційного клімату, початку масового технічного переозброєння підприємств і створення умов для приватної ініціативи. З іншого боку, економічне зростання неможливе без негайної податкової реформи. Складовими елементами реформи мають стати адміністративна, судова та правова реформи;

- необхідний аудит Пенсійного фонду та всієї системи соціального страхування, аудит державних компаній і державної власності;

- держава має відмовитися від субсидіювання державних підприємств як неринкового методу конкуренції (виняток можливий лише для закладів культури та освіти);

- держава повинна скоротити державні видатки та стати дешевшою для громадян. Не можна економити на судах і праві - суддя із низькою зарплатою несе реальну загрозу суспільній безпеці;

- законодавство (трудове та податкове право) має бути логічним, простим і зрозумілим інструментом і не повинне годувати армію перевіряльників;

- має відбутися демонополізація економіки, діючі монополії повинні перебувати під контролем суспільства через створення дієвого антимонопольного законодавства;

- не можна здійснювати податкову реформу без перетворення податкової на сервісну службу. Має бути ліквідована податкова міліція, яка є інструментом впливу держави на бізнес, а надходження від неї не покривають коштів на її утримання;

- адміністрування податків необхідно зробити простим і зрозумілим. Рівень спрощення повинен бути максимальним, щоб звичайний підприємець міг розбиратися в цій бухгалтерії без допомоги фахівців. Зрозумілі правила оподаткування мають повністю виключати суб'єктивний чинник;

- зменшення податкового навантаження може відбутися лише у разі ліквідації всіх форм податкових привілеїв і пільг. Єдиною пільгою може стати амністія капіталу із разовим податком на амністований капітал;

- слід пам'ятати, що різновиди податків - це не догма, а інструмент. Однак кількість цих інструментів має бути обмеженою - не більш як 5–6. Повинен бути чіткий розподіл цих інструментів між державою та місцевими громадами.

Розглянемо, якими ж мають стати ці податки-інструменти:

1. Серед податків, що дійсно потребують негайних змін, - ПДВ як один із найбільш корупційних податків, до того ж повернення ПДВ є елементом політичного тиску держави на бізнес. Свого часу запровадження цього податку було одним із елементів становлення самої податкової системи. Тому, можливо, не слід відмовлятися від нього й зараз, але слід зробити цей податок диференційованим. Базовий загальний рівень має бути незначним - 1%, його повинні сплачувати лише виробники та експортери. Це знівелює його корупційну складову та ймовірний суб'єктивний чинник. Водночас ПДВ може виконувати і функцію акцизу на тютюнові та алкогольні вироби (межа теоретично не визначається, але нині податки на алкоголь явно завищені і призводять до появи неякісного контрафакту). Різними можуть бути ставки ПДВ на бензин чи ліки. ПДВ не може бути нульовим. Теоретично цим податком можна замінити і податок на використання надр. Цей податок надходить державі.

2. Базовим податком повинен стати податок на продаж (у торгівлі його функцію зараз виконує ПДВ), він може бути варіативним і виконувати як соціальні, так і суто економічні функції. Його рівень має становити не більш як 20–25%. Податок надходить місцевій громаді.

3. Іншим базовим податком має стати податок на власність (повинен включати у себе і податок на прибуток). Цей податок може стати як своєрідним податком на багатство - на майно, авто представницького класу, яхти та літаки, так і податком на власність узагалі - це земля та нерухомість. Обкладатися цим податком мають як юридичні, так і фізичні особи. Надходження від юридичних осіб отримує державний бюджет, від фізичних - бюджет громади.

4. Єдиний соціальний внесок повинен стати дійсно соціальним і дійсно єдиним - саме він повинен включати виплати до спільного соціального (раніше - Пенсійного) фонду. На жаль, існуюча демографічна ситуація призведе до стабільного збільшення пенсійного віку та ліквідації будь-яких вікових пенсійних пільг (суспільство не може собі дозволити 45-річних пенсіонерів, так само, як і пенсіонерів із "суперпенсійним" забезпеченням). На перехідний період цей податок мають сплачувати порівну і працівник, і роботодавець, далі необхідне широке суспільне обговорення, адже функціонування цього податку неможливе без широкого соціального страхування. Рівень ЄСВ не повинен перевищувати третини заробітку і не може бути прогресивним. ЄСВ має повністю замінити податок на доходи фізичних осіб. Податок сплачується до державного бюджету.

Звісно, що пропонована система не є ідеальною, баланс і кількість податків має бути предметом обговорення як широких бізнесових кіл, так і громадськості, велике значення у перехідний період матиме й зовнішня допомога.

Однак усі реформи проваляться, якщо ми не навчимося відповідальності. Багатство кожної людини насправді є багатством країни. Кожна людина повинна торувати шлях до свого Евересту - це має бути благополуччя та заможність. Лише незалежна людина може бути справжнім громадянином своєї держави, якому не будуть цікаві пакети із "соціальною" гречкою. Громадянам як платникам податків треба вчитися бути саме громадянами - частинками соціуму, які шляхом самоорганізації мають вирішувати свої нагальні потреби. У свою чергу, соціально відповідальним повинен бути і бізнес, а держава (а не лише податкова) мусить перетворитися на сервісну службу, що забезпечує базові права та свободи. Це тривалий шлях, який Європа пройшла від буржуазних революцій до двох світових воєн. У нас є унікальна можливість зробити цей шлях коротшим, але лише через системні та кардинальні реформи в усіх сферах.