Нацбанк і Фонд гарантування вкладів: погана гра двох "поліцейських" з величезним мінусом для суспільства

123

Читайте також

Підвищена PR-активність перших осіб ФГВФО та НБУ в останні кілька тижнів створює враження, що між двома президентськими ставлениками розгоряється міжсобойчик. 

Особливо якщо на тлі того, що відбувається, маячать меркантильні інтереси таких персонажів, як К.Жеваго та О.Бахматюк, які вочевидь знайшли "правильні під'їзди" на вулиці Банковій. У тому, що відбувається, немає нічого дивного, адже точки конфлікту між відомствами, які грають на одному регуляторному полі (у цьому разі — банківському), неминучі. Однак за виниклою димовою завісою не сховати головної проблеми: з активами виведених з ринку банків коїться таке неподобство, що лишається тільки говорити про цілковиту неспроможність усієї держави, не здатної належним чином захищати ні свої майнові інтереси, ні своїх громадян.

Що мітять?

Звичайно, новій лінії конфлікту Ворушилін—Гонтарева поки що далеко до аналогів типу Данилюк—Насіров або Омелян—Балчун. Тим більше, що і входять обидва чиновники якщо не в найближче (як М.Пасенюк або І.Кононенко), то вже точно в близьке оточення нинішнього очільника держави. І якщо вже сперечальників завжди є кому розвести по кутках, а при потребі — і стукнути лобами (своя рука владика), то і їхні розбіжності не повинні мати принципового значення. Однак остання січнево-лютнева серія публічних виступів директора-розпорядника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб К.Ворушиліна містить ряд меседжів просто-таки політичного характеру (як, утім, і відповідних заяв В.Гонтаревої). Зокрема, Ворушилін публічно розкритикував "очищення банківської системи" — один із "прапорів" постмайданної політики НБУ, охарактеризувавши як надмірну жорсткість регулятора при виведенні з ринку цілого ряду банків. На думку Ворушиліна, близько 40 банківських установ (тобто майже половина) цілком могли уникнути гіркої долі банкрутства. Серед іншого було заявлено й про доцільність пошуку компромісу з низкою акціонерів банків-банкрутів (К.Жеваго, О.Бахматюком), з якими зараз позивається в суді Нацбанк. Необхідність досягнути такого компромісу обґрунтовується тим, що їхні банківські установи кредитували підприємства реального сектору економіки, які "зазнають тимчасових труднощів із платоспроможністю" і за умови правильної реструктуризації (на 4–5 років) можуть успішно обслуговувати кредити в майбутньому.

Безсумнівно, такий ліберальний підхід викликає в серцях багатьох учасників ринку (і нинішніх, і колишніх) живий відгук. І особливо — з прізвищами Жеваго й Бахматюк.

Однак що стоїть за подібними заявами? Невже надії обійняти посаду головного банкіра країни, йти з якої, кажуть, ще недавно активно збиралася В.Гонтарева? Дійсно, на користь Ворушиліна — його близькість до Порошенка й бізнес-досвід комерційного, а не інвестбанкіра (він очолював порошенківський банк "Мрія" до його продажу російському "ВТБ"). І оскільки нинішній гарант дуже добре розуміє реальну цінність посади голови НБУ і могутність його важелів впливу (чого тільки доступ до фінресурсів вартий), розмінювати цю посаду він буде лише в безвихідній ситуації. Тому якщо Гонтаревій справді знадобиться заміна, то, виходячи з кадрових уподобань Петра Олексійовича, очевидні переваги мають "зрозумілі" для нього люди, нехай і на шкоду іншим кваліфікаційним характеристикам. До подібних кандидатів, поза сумнівом, належить і Ворушилін, а явний брак особистої харизми — навіть у чомусь плюс, якщо згадати, що хтось же повинен бути концентратором суспільного негативу.

Та все ж таки подібним очікуванням, якщо вони є, навряд чи судилося збутися. "Досвід Ворушиліна на його нинішній посаді — це, швидше, "сын ошибок трудных", ніж привід похвалитися реальними досягненнями, — вважає один із співрозмовників DT.UA, що зарахував себе до "ворушиліно-скептиків". — Тут більше треба думати про збереження нинішньої хлібної посади, ніж претендувати на підвищення. Тому його інформаційний залп швидше мав попереджувально-захисний характер: треба ж якось виправдовувати невтішні результати роботи. Як мінімум з погляду суспільних інтересів".

Дійсно, за підсумками минулого року ФГВФО довелося дуже тихо й скромно повідомити, що "надходження від роботи з активами ліквідованих банків становили 7,2 млрд грн, з яких майже 3,2 млрд отримано від продажу активів". Ну що ж, на розгрібання нинішніх завалів такими темпами знадобиться ще років 15…

Цікаві повноваження

На нинішню хлібну посаду К.Ворушиліна багато хто дивиться з великою заздрістю, хоч би що говорили про поганий запах, що виходить з "банківського могильника". Адже в очолюваної ним структури є й інша назва — "тіньовий Фонд банківського держмайна", під управлінням якого на початок нинішнього року перебували активи балансовою вартістю близько половини трильйона гривень (471 млрд грн по
85 банках). При цьому ринкова вартість активів згідно зі звітами незалежних оцінювачів на момент формування ліквідаційної маси, за інформацією Фонду, становила лише 20% їхньої балансової вартості. От уже де виникає поле для творчості, і далі ми пояснимо, чому.

Також у руках голови ФГВФО зараз зосереджено ряд досить значущих повноважень, що перейшли до нього після ухвалення 2012-го Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", що передбачав передачу частини функцій з виведення банків з ринку (тимчасова адміністрація й ліквідація) від НБУ до ФГВФО. Реформу було здійснено з подачі й під тиском МФО з метою усунути наявність у НБУ конфлікту інтересів, що став очевидним під час кризи 2008–2009 рр.

Таким чином, до центрального органу української системи страхування вкладів, що раніше виконував лише обмежені функції "каси для виплат" вкладникам збанкрутілих банків, перейшов ряд повноважень регулятора банківського ринку. І тут дуже скоро виникла перша важлива точка конфлікту. Так, згідно із заявами ФГВФО, "80% активів неплатоспроможних банків існують тільки на папері". При цьому майже половину їхнього кредитного портфеля (на суму майже 180 млрд грн) видано 600 великим бізнес-групам, половина яких — пов'язані з банками особи, що не обслуговують своїх зобов'язань. Ще один примітний факт: понад 10% від загального кредитного портфеля (на 37 млрд грн) — це позички, заставами за якими виступають "сміттєві" цінні папери.

Усе це — фактичні небезпідставні обвинувачення на адресу банківського нагляду НБУ, що допустив подібне неподобство. А потім — просто умив руки, оскільки чиновники банківського нагляду так і не несуть за це належної відповідальності.

Окрім наглядової сфери, точки конфлікту між структурами виникли й у сфері управління активами збанкрутілих банків. Так, у Фонді скаржаться, що третина від оціночної вартості всіх активів під управлінням ФГВФО (34,2 млрд грн із загальних 97 млрд) перебувають у заставі за кредитами рефінансування, потребуючи узгодження НБУ для продажу. І той самий Фонд та інші кредитори в порядку визначеної законом черги одержать залишки від майна банків лише після реалізації права НБУ на предмети застави. Нацбанк, зі свого боку, публічно висловлює незадоволення ефективністю роботи ФГВФО, періодично заморожуючи процедури стягнення/продажу застав за своїми кредитами рефінансування.

Слід звернути увагу, що Фонд гарантування вкладів фізосіб також уповноважений здійснювати ряд менш значущих банківських наглядових функцій (моніторинг звітності й тематичні перевірки банків, проведення їх стрес-тестування, призначення уповноважених осіб Фонду (кураторів) для контролю над проданими інвесторам банківськими установами). Але сформована система, створюючи ґрунт для конфліктів між відомствами, поки що дає вкрай сумнівні результати з погляду його ефективності для суспільства.

Банкрутство системи

Нинішню систему гарантування вкладів фізосіб побудовано на моделі "страхування", в якій гарантовані виплати мають здійснюватися за рахунок внесених банками страхових вкладів. Але банківських відрахувань через масштабність кризи та дії НБУ, що практично не користується альтернативними ліквідації формами впливу на банки, катастрофічно не вистачає.

Тому Фонд змушений позичати у Мінфіну (держбюджету), причому недешево — за ставкою на рівні 12% річних. У підсумку під завісу минулого року заборгованість ФГВФО тільки за відсотками становила 74 млрд грн, а за основним боргом — 51,6 млрд. Разом — 125,6 млрд грн, що більш як на 28 млрд перевищувало оціночну вартість усіх контрольованих Фондом активів на продаж станом на кінець 2016-го (97,5 млрд).

Тобто система в нинішньому її вигляді — фактичний банкрут. Більш того, можна сказати, що її досить умовне існування обнуляє шанси на повернення своїх коштів для кредиторів-юросіб і вкладників на суми понад гарантовані 200 тис. грн.

Відповідно до діючої законодавчої бази, гарантії Фонду фактично забезпечуються грошима кредиторів/вкладників ліквідованих банків, що нічого не одержують до того, як Фонд відшкодує свої витрати. Причому не лише зі сплати гарантованих сум, але і з повернення боргу Мінфіну з урахуванням належних відсоткових виплат (згадуємо про вже накопичені 74 млрд грн відсоткової заборгованості).

До того ж, нагадаємо, ще й Нацбанк має право на левову частку активів (третина їх оціночної вартості), забраних ним у заставу за кредитами рефінансування ліквідованим банкам, що видавалися часто-густо напередодні їхньої ліквідації. Таким чином, НБУ не тільки не відповідає за свою бездіяльність у нагляді за банками, а й забирає у кредиторів їхню частку в майні банкрута на правах заставоутримувача.

(Не)профільна діяльність і функціональна неспроможність

Треба сказати, що, анонсувавши нещодавно плани на 2017 р., ФГВФО задекларував своїми головними цілями збільшення продажів, а також забезпечення збереження активів, які залишилися після виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Однак принципова проблема полягає в тому, що жодне з цих завдань "тіньовий Фонд банківського держмайна" виконувати не може, враховуючи такі обставини.

Ліквідність нинішнього ринку фінансових активів (у тому числі прав вимог за кредитними договорами) в Україні така, що лишається тільки говорити про її цілковиту відсутність. Парадоксально, але й через три роки після початку "чищення" банківського сектору такий ринок в Україні так і не сформувався (принаймні у прозорому й зрозумілому для цивілізованих інвесторів вигляді). Тому продати активи в такому обсязі на внутрішньому ринку, як і "втюхати" усе це добро зовнішнім покупцям у нинішніх реаліях украй проблематично. Більш того, з вищезгаданих причин неможливо визначити й справедливу вартість фінансового добра, яке виставляється на продаж. У ФГВФО заявляють, нагадаємо, що оціночна вартість активів у його розпорядженні становить 20% їхньої балансової вартості. Однак в умовах неліквідного ринку цій оцінці (як, утім, і будь-якій іншій) не можна довіряти — через сумнівність будь-яких оціночних методик (хоч би ким вони були розроблені й затверджені).

Особливість фінансових активів полягає ще й у тому, що вони не є звичайними лотами для аукціонного продажу, — це не матеріальні активи, як, наприклад, стільці, столи, комп'ютери тощо. З цієї причини як мінімум дуже дивно виглядають пропозиції придбати актив за номером кредитного договору та сумою боргу з, м'яко кажучи, дуже скромним набором іншої інформації про позичальника та заставу. Останнім часом такої інформації нібито стає більше, але поки що не принципово, тому виставлені на продаж лоти все ще можуть зацікавити хіба що самого позичальника або інсайдера ліквідованого банку, який володіє недоступною іншим покупцям специфічною інформацією. Тому головна мета аукціону з максимізації ціни свідомо недосяжна, а торги виявляються непрозорими, про що свідчать численні скандали та погані результати. Так, сам же директор-розпорядник ФГВФО оцінює щотижневі фактичні надходження від продажу активів на рівні лише 2,5–5% від загального розміру активів, розміщених для продажу. І в тому, що ситуацію принципово змінить рішення виконавчої дирекції Фонду про переведення з лютого 2017-го всіх аукціонів із продажу активів на систему ProZorro, підключення до якої було однією з ключових умов кваліфікаційного відбору для організаторів торгів, поки що існують великі сумніви. Тим паче, що довгоочікуване впровадження централізованого бек-офісу все ще в планах.

Поки ж результати січня 2017-го навіть з урахуванням свят виглядають невтішно: сума надходжень у ліквідовані банки за минулий місяць становила лише 648 млн грн, з яких 462,2 млн припадає на погашення позичальниками кредитів і 176,5 млн — від продажу їхніх активів. Ці цифри можна було б назвати смішними, якби вони не були такими сумними...

Ще одна сумна констатація полягає в тому, що за п'ять років свого інституціонального становлення в новій ролі ФГВФО так і не пристосувався не те що належним чином управляти численними активами своїх "пацієнтів", а навіть просто забезпечувати їхнє збереження. Адже це — десятки тисяч кредитних справ і важливих додатків, які містяться на паперових носіях.

У результаті ця структура втрачає контроль над прийнятими для опікування активами та заставами через численні досить сумнівні судові рішення не на її користь, банкрутства та самоліквідації боржників, сумнівні взаємозаліки й банальні крадіжки.

Звичайно, тут претензії треба пред'являти передусім правоохоронним, судовим і виконавчим інстанціям. Проблеми в роботі органів правопорядку, на які люблять нарікати топи Фонду гарантування та Нацбанку, справді є одними з головних проблем, якщо не тотальною катастрофою нинішньої української держави. Так, за даними ФГВФО, в органах Державної виконавчої служби зависло майже 113 тис. виконавчих проваджень, за якими стягненню з боржників ліквідованих банків підлягають кошти на загальну суму майже 150 млрд грн.

А результати ініціювання Фондом кримінальних розслідувань і зовсім змушують пустити сльозу: із заявлених для компенсації 273,7 млрд грн прийнято позитивні судові рішення за п'яти справами на загальну суму… 692 тис. грн. Та чи не є вищенаведена статистика свідченням у тому числі дуже слабкої юридичної позиції самого ФГВФО, яка теж сприяє крадіжці активів? Усе те саме стосується й НБУ, але ж, зрештою, обидва топ-чиновники, як ми вже зазначали, входять в оточення президента, маючи можливість одержати до нього доступ як мінімум із найпринциповішими зі своїх проблем. І хто, як не глава держави, може вплинути на суди, а також виконавців їхніх рішень і правоохоронців? Однак вольового рішення припинити судово-правове свавілля не спостерігається. Чи не тому, що досі "не надто й хотілося?".

Ще одна ключова проблема — ФГВФО намагається контролювати права вимог за кредитами, не будучи при цьому професійним кредитором. Відсутність базових компетенцій в адмініструванні кредитних портфелів, навичок проведення реструктуризацій і навіть елементарних професійних комунікацій з боржниками та поручителями дуже негативно позначається на якості роботи з кредитами банків-банкрутів та їхнього обслуговування.

Що найцікавіше, все вищесказане зовсім не бентежить керівника ФГВФО, який заявляє про необхідність "іншого підходу" до реструктуризації боргів перед збанкрутілими банками О.Бахматюка та К.Жеваго. Підходу, що серед іншого передбачає 4–5-річну пролонгацію зобов'язань їх же власників. Тобто осіб, котрі вже як мінімум одного разу порушили закон, пустивши на потреби своїх бізнесів непомірно велику частку залучених у населення депозитів. Виходить, вони не тільки не мають нести за це відповідальність, їм ще й потрібно йти назустріч, адже гроші з банків виводилися на "живі, працюючі бізнеси"...

І тут ми підходимо до констатації ще однієї порції ознак неспроможності нинішньої системи гарантування: перманентна тяганина та непрозорість процедур прийняття рішень як у НБУ, так і у ФГВФО, на які, до всього, впливають і зовнішні фактори. Прикладів чого вже накопичилося чимало (про один із них — ВБР— ітиметься нижче).

Висновки

Очевидно, що в нинішньому вигляді система гарантування вкладів не має права на існування. Нині вона швидше являє собою свідомо збитковий для суспільства механізм його повторного обкрадання й після банківських банкрутств, причому на десятки та сотні мільярдів гривень.

Для хоча б часткового виправлення ситуації потрібне комплексне перезавантаження системи. Насамперед принципова своєчасна реакція Нацбанку на проблеми підопічних банківських установ — основна умова компенсації збитків суспільства від банкрутства банків. Однак у нинішньому стані банківського нагляду НБУ ця умова практично недосяжна. От і зручніше "порубати всіх з плеча", переклавши проблему "захоронення останків" на "суміжників".

Також для реального відновлення довіри до банків система гарантування вкладів має стати справедливою та почати реально захищати інтереси вкладників і кредиторів, а не потурати масовій безвідповідальності дрібних вкладників у виборі депозитних установ. Тому серед важливих нововведень — зміна черговості виплат. Хоч би як зухвало виглядало це "святотатство", але вимоги НБУ та дефіцит ФГВФО повинні покриватися не до, а після вимог вкладників/кредиторів. Недостачу ж коштів ФГВФО держава має покривати за рахунок прямих видатків держбюджету, а не ховати їх у боргових зобов'язаннях Фонду. Існуюча схема відсоткових запозичень на покриття тимчасових розривів ліквідності ФГВФО виглядає просто по-ідіотськи, коли баланс уже "розірвало" на десятиліття вперед, адже відсотки, що нараховуються, у півтора разу перевищують суму основного боргу, а загальна заборгованість — потенційний оціночний обсяг усіх надходжень.

Необхідно розглянути можливість передавати кредитні активи на подальше обслуговування та стягнення професійним кредиторам. І найбільше на цю роль підійшов би новопридбаний Приватбанк, який має розгалужену мережу й досить потужний колекторський підрозділ.

Усе це тільки вибірка з довгого переліку необхідних змін, які, повторимося, не матимуть сенсу без виконання ключової умови — забезпечення реального захисту прав власності та верховенства права. Без цього, хоч як напружуйся, не тільки у фінансової системи, а й у всієї країни немає шансів на світле майбутнє. Але ж підбирати "мертві тушки" — таке захоплююче заняття. Навіть попри поганий запах.

Шкідливе зволікання: кейс ВБР

У вже підзабутій історії з виведенням з ринку "Всеукраїнського банку розвитку" (ВБР), що належав сину екс-президента О.Януковичу, проявилася ціла низка "примітних особливостей" роботи як ФГВФО, так і нагляду НБУ. Так, тимчасову адміністрація в цю банківську установу було призначено 27 листопада 2014 р., тобто через дев'ять місяців (!) після запровадження Заходом персональних санкцій проти В.Януковича та його оточення. Юридичний статус неплатоспроможного банку з великою натяжкою відповідав фактичному. ВБР серед усіх виведених у 2014–2016 рр. із ринку банків мав одне з найвищих співвідношень оціночної та балансової вартості активів (71%). Логічним було б припустити, що ФГВФО прагнутиме якнайшвидше реалізувати активи ВБР. Та ба. Рішення про ліквідацію ВБР було прийнято НБУ через 13 місяців після введення тимчасової адміністрації — 21 грудня 2015-го. Тобто спроба санації банку з одним із найбільш ліквідних портфелів активів тривала понад рік (замість максимально 3–4 місяців, передбачених діючим тоді законодавством).

На перший погляд, констатувати порушення закону некоректно. Під час початкового тримісячного етапу тимчасової адміністрації у ВБР було проведено конкурс із визначення інвестора, який виграло ТОВ "Екосіпан", що вже стало відтоді сумновідомим. Його результати нібито не мають викликати подиву, адже переможець конкурсу мав на той момент підстави вважатися досвідченим інвестором у банківський сектор України: зазначене ТОВ було власником 100% акцій… банку "Михайлівський" і контролювалося відомим бізнесменом В.Поліщуком. Але виконання угоди купівлі-продажу акцій заблокували правоохоронні органи, і Фонд гарантування просто не зміг довести угоду до логічного завершення. В останній день подовженої на місяць тимчасової адміністрації у ВБР (27 березня 2015 р.) ФГВФО надав НБУ пропозицію про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію цього банку. Але Нацбанк у робочі дні 30 та 31 березня так і не зміг прийняти конкретне рішення щодо ВБР. А 1 квітня регулятор одержав датовану цим самим числом постанову Господарського суду м. Києва (яку, мабуть, із нетерпінням очікували, інакше звідки така оперативність?), що забороняла здійснювати дії з відкликання банківської ліцензії та ліквідації ВБР на час розгляду в суді позову ТОВ "Екосіпан" щодо правомірності купівлі акцій цього банку.

От тому тимчасова адміністрація ВБР і затягнулася до кінця 2015-го. Після прийняття Вищим госпсудом рішення про скасування згаданої заборони 21 грудня 2015 р. регулятор відкликав банківську ліцензію та все-таки розпочав ліквідацію ВБР. У сухому залишку виникають два запитання. Перше: наскільки знизилася оціночна вартість активів ВБР за такий тривалий період "кризового адміністрування"? І друге: під яким приводом чиновники НБУ зволікали з рішенням про долю ВБР, починаючи з ранку 30 березня 2015 р.?

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
8 коментарів
  • Maks Asgard 21 февраля, 00:18 2Що призвело до тотального пограбування населення. Наразі, ні один банкір-шахрай чи власник олігархічного кептивного банку не покараний. Корумпована псевдо правоохоронна система виписала індульгенцію злодіям за особистим наказом Порошенко.Схема була відпрацьована! Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Maks Asgard 21 февраля, 00:16 1.Цю операцію"Стеріалізація банківської системи" -пограбування вкладників голова наглядової ради НБУ Порошенко хотів здійснити, ще в 2009рр. після фінансової кризи, але Ющенко не погодився. Після того,як волохата рука клептократа Порошенко лягла на Пересопницьку біблію, він вніс на руках аферистку Гонтарєву в крісло голови НБУ, і вони приступили до злодійської справи під "праведним" гаслом і рекомендацією МВФ очищення банківської системи від банків-"помийок". «Hell is full of good meaning and wishings» .Вони сфальшували звітність, підігнали стресс-тести, і взагалі загнали 300% - девальвацією ліквідність банків за "поребрик". І ось тут талант шайхрайки Гонтарєвої з 2річною економічною освітою "розцвів"- вона почала "мочити" банківську систему "в сортире".(Нагадаю, що Гонтарєва закінчила КНЕУ "заушно" за два роки! Достеменно відомо, що вона абсолютний профан в базових знаннях економіста Economics.) Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Валентин Коген 19 февраля, 15:11 Механизм заема у Минфина очень прост. Минфин выпускает ОВГЗ, которые под вексели покупает ФГВФО и предъявляет НБУ под монетизацию, которая реализуется продукцией Малинской денежной фабрики. Недавно Минфин и НБУ заключили соглашение о реструктуризации ОВГЗ на сумму 383 млрд грн на 30 лет. Так что на разгребание завалов уже выделен 30 лет. А почему не 50? А реально разгребает завалы население через рост цен и курса. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Igor Асад 18 февраля, 23:20 Надо НБУ поставить в 4ю очередь,после 200+,пусть сам платит за свою коррупцию
    visusport 19 февраля, 20:12
    Позвольте, НБУ это кто? В НБУ нет своих денег! Все деньги там - населения Украины. Это не частная конторка, а бюджетное учреждение.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • visusport 18 февраля, 20:53 Правильная статья и приведенные факты. Все болезни перечисленны правильно. Кроме одной - главной. При существующем уровне коррупции в Украине, при не работающих механизмах сохранности, оценки, реализации имущества ликвидируемых банков, единственным здравым решением проблемы ( или первым шагом) должна стать постепенная ликвидация выплат из ФГВФЛ! Весь бизнес владельцев банков в Украине залючался ( и будет всегда заключаться) в том, чтобы напылесосить депозитов физлиц и вложить полученнные средсва в собственные проекты. А оболочк у ( банк) оствить на выплату бюждету. Т. е за азарт части физлиц и нечистоплотность владельцев в конечном итоге расплачивается все общество через инфляционный налог.
    Liza_UA 19 февраля, 00:10
    А у вас не виникло запитання до НБУ, ви тільки вкладників і власників бачите винними? А нічого, що НБУ отримує від банків всю звітність у щоденному режимі і знає що, хто і як грабує в банку,
    visusport 19 февраля, 20:06
    Что Вам сказать по этому поводу..... 25 лет Украина независима и четверть века существует НБУ. За это время поменялось с десять глав НБУ, составов и прочее. Кроме того, НБУ, такая же часть коррумпированной системы управления как и все государственные органы Украины. Мы можем поменять еще десяток руководителей, подождать очередные четверть века, но НИЧЕГО не поменяется! Поэтому - единственное что нудно сделать это сделать так, что бы население не расплачивалось за чужие грехи - постепенная ликвидация этого паразитируещего органа ((ФГВФЛ)
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 26.67
EUR 28.94