Пенсійна (не)довіра, або Як зрушити пенсійну реформу

Юрій Ганущак 28 грудня 2016, 23:02
пенсия

Читайте також

 2017-й може стати роком пенсійної реформи. Швидше з безвиході, ніж через активне небажання політиків ризикувати рейтингами. 

Дефіцит Пенсійного фонду становить близько півтори сотні мільярдів гривень. Це — найбільша стаття видатків держбюджету. Співрозмірна з нею лише стаття, яку незручно обговорювати і політикам, і урядовцям, — обслуговування держборгу, що теж зростає, як на дріжджах, і перетнула межу в 125 млрд грн. Але про необхідність тримати бюджетний баланс і поступово переходити до профіцитного бюджету політики просто бояться говорити. Та й МВФ не особливо нагадує. Принаймні поки ця ракова пухлина не стане вже настільки непристойно великою, що її неможливо буде не помітити. Однак із пенсійним законодавством потрібно щось робити вже зараз.

Різке дворазове зменшення ставки ЄСВ, як і очікувалося, не залишилося безкарним — Пенсійний фонд (ПФ), який уже було почав поступово очищуватися від невластивих йому виплат за програмами, що належать до соціального захисту, знову впав у прірву незабезпеченості поточних зобов'язань перед пенсіонерами. І відсидітися не вдасться, адже розрахунки показують, що навіть при збереженні кількості застрахованих на нинішньому рівні вийти на баланс він зможе за два десятиліття. Але якраз щодо застрахованих тенденція невтішна — страхуватися молодь не поспішає, тільки чверть жителів України віком 25 років платять внески до ПФ. Та й у зрілому віці застрахованих менше як половина. А от послугами Пенсійного фонду користуються практично всі люди зрілого віку, незалежно від того, платили вони чи, точніше, за них внески до ПФ, або ж роботодавець шахраював, платячи зарплату в "конверті". А працівники не особливо переймалися своїм майбутнім.

Існує міф, що до пенсії мало хто доживає, а на самій пенсії жити залишається 2–5 років. Дійсно, середній вік життя в Україні становить 63 роки, що пояснюється великою смертністю в дієздатному віці. А от ті, хто вийшов на пенсію, живуть довго — жінки в середньому до 80 років, чоловіки — до 75. І всі хочуть мати пристойну пенсію, забуваючи, що не особливо про неї думали, поки були сили. "Шлунок добра не пам'ятає" — ця приказка відображає загальний настрій молодих людей і навіть населення середнього віку. Вони не схильні відкладати на старість, покладаючись на патерналізм держави. Деякі політики взагалі пропонують відмовитися від обов'язкових пенсійних внесків, твердячи, що людина особисто відповідальна за своє майбутнє. А тому що менше навантаження на роботодавця, то краще для економіки. Якщо йти далі за такою логікою, заробітна плата теж має розглядатися як непродуктивні видатки, які зменшують прибуток підприємця. Логіка пересічного компрадора-космополіта, який розглядає Україну, як поле для промислу. Йому тут не жити — основне зняти надприбутки і залишити випалену пустелю. А для цього можна скупити пару фракцій, які будуть лобіювати взагалі скасування всіх податків і внесків, а вже тих, які стосуються утримання людей похилого віку, і поготів. При цьому наводяться приклади Грузії, де державні пенсії непристойно низькі, і утримувати старих пропонується дітям і благодійним організаціям. Чи Китаю, де централізованих пенсійних фондів традиційно немає. Справді, така теорія може мати хороше застосування, але тільки в країнах з патріархальним способом господарювання, де непохитний принцип співіснування під одним дахом трьох поколінь. Чи в авторитарних, де вибори нічого не значать. Але не в тих, де голоси пенсіонерів є чи не вирішальними. І якщо їх життя у віці немічності є жебрацьким, перемога популістів гарантована. І неминуче доведення до катастрофи держави, адже популісти рідко коли зможуть мобілізувати інтелект, щоб "розрулити" ситуацію, яку вони самі ж створили.

Тому у всіх демократичних країнах обов'язкове пенсійне страхування є невіддільною частиною організації суспільства. Яке засноване на ряді постулатів, дотримання яких стабілізує систему, забезпечуючи їй довголітню стійкість від політичних, демографічних чи економічних викликів. Насамперед це принцип "пенсія має бути заробленою", що коректніше звучить як "пенсійні виплати повинні прямо залежати від розміру внесків". Також система має забезпечувати як баланс внесків і виплат для кожного застрахованого, розведений у часі, так і баланс внесків і виплат загалом у системі в поточному плані. Цілком логічною є вимога збереження чи навіть примноження відкладених коштів. Останнє стосується накопичувальної системи, де, звичайно, існують певні ризики, як і в будь-якій системі довгострокового страхування, що функціонує в умовах періодичних глобальних криз. І нарешті, розмір пенсії повинен бути соціально прийнятним. Вважається, що критичний рівень коефіцієнта заміщення, тобто співвідношення пенсій до зарплати, при якому пенсіонер не вважає себе соціально обділеним, становить 0,5. Загалом формула розрахунку співвідношення пенсійних внесків і пенсійних виплат має такий вигляд: (Z1+Z2)/2*k*L=m*P,
тоді S = P/Z2

де Z1 і Z2— розмір заробітної плати, відповідно, на початку та наприкінці трудової діяльності; k — коефіцієнт відрахувань; L — кількість років роботи; m — кількість років на пенсії; P — розмір пенсії; S — коефіцієнт заміщення.

Для розрахунку заробітної плати беруться відносні показники співвідношення зарплат молодих працівників і передпенсійного віку. Тобто вважається, що таке співвідношення спостерігатиметься протягом усього трудового життя. Так от, зарплата молодої людини та 60-річного працівника відрізняються лише на 15%. Пік виплат спостерігається у віці 45–50 років. Звичайно, аналізується весь масив даних по застрахованих особах, "тіньові" заробітки до уваги не беруться. Аналіз цієї формули приводить до малоприємних висновків: при коефіцієнті відрахувань 20% і при періоді трудової діяльності в 41 рік, виходу на пенсію в 60 і середньому показнику смерті в 78 років (актуарний вік) коефіцієнт заміщення становить лише 0,4. Щоб він дорівнював хоча б 0,5, потрібно працювати до 62,5 року. До зниження ЄСВ при середньому виході на пенсію в 58 років, що є нинішнім показником, коефіцієнт заміщення становив комфортні 0,6. Нагадаємо, коефіцієнт відрахувань до Пенсійного фонду тоді становив 0,36.

Однак якщо відстрочення часу виходу на пенсію вирішує проблему соціального спокою для майбутніх пенсіонерів, які сьогодні в повному розцвіті сил, то маємо величезну дірку між поточними внесками та зобов'язаннями перед нинішніми пенсіонерами. Кількість застрахованих осіб неухильно падає і становить на сьогодні трохи більше 12 млн осіб, тоді як пенсіонерів — майже 11 млн. Кожен другий громадянин України віком від 20 до 60 років не платить внесків до ПФ. Якщо прийняти, що мінімальна пенсія повинна дорівнювати мінімальній зарплаті, то за умови, що працівник усе життя отримував виключно мінзарплату, для накопичування пенсії до рівня мінімальної він має працювати до 68 років при встановленому законодавцем коефіцієнті відрахувань у розмірі п'ятої частини зарплати.

Перехід до умовно-накопичувальної системи сьогодні видається найбільш прийнятним кроком (детальніше — у DT.UA №25 від 27 липня 2012 р.) для стабілізації пенсійної системи і створення передумов для запуску накопичувальної складової. Але дефіцит ПФ буде спостерігатися не одне десятиліття. І подолати його може тільки тотальне страхування всіх громадян України віком від 20 років. При цьому бажано, щоб збереглося співвідношення мінімальної зарплати до середньої в розмірі 0,35.

І отут постає головне питання: як подолати недовіру громадян до всіх інститутів влади, що необхідно для дійсно всеохоплюючого страхування від немічної старості? Насамперед потрібно визнати, що пенсійне страхування — виключно індивідуальне. Тобто роботодавець при цьому може виступати лише як агент для переказу внесків на особисті рахунки застрахованих. Це стосується всіх — і найманих працівників, і роботодавців, і домогосподарок, і селян. Немічності в похилому віці не уникне ніхто. І внески до ПФ— це не податок, а відстрочений борг держави, який вона починає віддавати, коли людина вже не може заробляти на життя. Навіть за тих, хто не працює, мають перераховуватися внески на індивідуальні облікові рахунки. З усіх виплат. І питання "брутизації" зарплат, тобто перехід від нарахування внесків на фонд оплати праці до вирахування із зарплати — стрижневе для успіху реформи.

Такий механізм уже застосовується до податку на доходи фізичних осіб (ПДФО). Для бізнесу такий крок не становитиме великих труднощів, крім коректування бухгалтерського обліку, але при цьому знімуться інсинуації про надмірне навантаження на фонд оплати праці. Закінчаться нарешті стогони про непосильний тиск на дрібний і середній бізнес з вимогою ліквідувати для нього ЄСВ. Хоча єдиний соціальний внесок таки доведеться ліквідувати. Діяльність інших, крім Пенсійного, фондів, джерелом яких є ЄСВ, підлягає окремому переосмисленню і реформуванню чи навіть ліквідації.

Якщо розмір внесків для найманого працівника співрозмірний з ПДФО, то і розмір внесків на пенсійне страхування для осіб, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, потрібно теж встановлювати в обсягах, що відповідають єдиному податку. За всіх обставин розмір внесків не може бути меншим від розрахованого при мінімальній зарплаті.

Інший елемент довіри — автоматичне перерахування розміру пенсій. Щоправда, не синхронно із інфляцією, а відповідно до змін середньої зарплати, що є неодмінною складовою запропонованої моделі умовно-накопичувальної системи. Існуюча пенсійна система, до її честі, забезпечує досить адекватне нарахування пенсій, але їх "осучаснення" залежить від фінансових можливостей фонду та політичних мотивів. Запропонована система ці недоліки усуває, передбачаючи при цьому захист від інфляційних стрибків. Коливання середньої зарплати як при нарахуваннях, так і при виплатах відслідковуються, що дає змогу створити рівні умови як для працюючих, так і для пенсіонерів, на відміну від орієнтації на індекс інфляції, що дискримінує працюючих, демотивуючи їх.

Система передбачає вільний вибір часу виходу на пенсію за умови, що розрахована її величина перевищує мінімальну зарплату. Однак слід пам'ятати природу пенсійного страхування — допомога при настанні стану немічності, тобто спрацьованості організму. І єдиним валідним показником цього є робочий стаж, точніше, стаж страхування — термін, протягом якого сплачуються страхові внески. 35 років сукупного стажу страхування — друга вимога при виході на пенсію. Навіть не 35 років, а
420 місяців, що свідчило б про постійну зайнятість. При цьому щомісячні внески за розміром не мають бути меншими за внески від мінімальної зарплати. Впровадження такої норми змогло б збалансувати поточний стан фонду. Щоправда, для тих, хто з різних причин не зміг забезпечити такі внески, необхідно передбачити "викуп стажу" — одноразове перерахування до ПФ коштів на мінімальному рівні за кожний місяць, яких не вистачає до мінімального стажу. Однак таку можливість потрібно надавати після 60 років.

Вік, при якому навіть найменш оплачуваний працівник таки зможе відкласти на пенсію в розмірі мінімальної зарплати, становить 68 років. Це і потрібно зафіксувати як вік немічності, тобто вік, починаючи з якого за вимогою застрахованого починаються виплати пенсій, незалежно від їх розміру. Далі можуть бути доплати, але лише через програму соціального захисту. Слід, однак, зауважити, що сумарний обсяг коштів допомоги та пенсії не може перевищувати 80% мінімальної пенсії. Щоб не демотивувати тих, хто справно платить внески до ПФ. І, нарешті, для коректного функціонування нової системи слід встановити, що починаючи з
73 років пенсійні виплати виплачуються незалежно від того, працює застрахована особа чи ні.

Природним конкурентом умовно-накопичувальної системи є депозити в банках. Дійсно, відсотки за ними видаються вагомим аргументом проти непомітних щорічних індексів, в які конвертуються пенсійні внески. Тільки от інфляція інколи буває вищою за ці відсотки. Та й стійкість банків, а отже, гарантованість вкладів, як показує досвід функціонування банківської системи, піддається сумніву. Тим більше, коли йдеться про період накопичування в 40 і більше років. Зрештою, довіра до пенсійної системи корелюється з довірою до держави загалом.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
2 коментаря
  • Sherengova Oksana 13 января, 22:38 Мінімальна пенсія - 1247 грн., середня пенсія - 1650 грн. На високу годі розраховувати простій людині. Різниця - між ними - 403 грн. Хіба це гроші? Вигідніше складати валюту, придбати житло, щоб здавати в оренду в старості... Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Тамара Евлахович 8 января, 10:35 Приклад з життя. Працівник має стажу 40 років. Чесно працював на декількох роботах, бо на усіх призначали мінімалку. Пішов на пенсію й отримав еквівалент 280 доларів (за курсом 8). Це пристойні гроші, щоб почуватися людиною. Потім пані Гонтарєва почала з трибуни Верховної Ради докоряти таким, що вони скиглять, бо оцінюють усе категоріями курсу, а треба категорією цін. Це вона не в ті крамниці ходить, що простий люд. А тепер головне. За період 2013-2016 років ця пенсія була проіндексова усього на 1,01%. Невже держава направду вірить, що з нею будуть чесними? Зараз роботодавці просто не зможуть виплачувати мінімалку 3200. Дуже багатьох звільнять. І працівники погодяться на "конверт", бо треба якось жити. ФОПи, які якось там "хімічили" собі на життя, офіційно "сплячи", зараз усі знялися з державної реєстрації. Усі люди підуть на біржу праці. А з "конвертами" будуть боротися тільки з трибуни. А насправді конвертцентри ласкаво просять до хати. Життя - театр. Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 26.92
EUR 29.09