Політично значущі особи: заручники обставин чи головний біль банківської системи?

Опублікування е-декларацій наприкінці минулого року стало справжнім шоком для суспільства. Стали явними колосальні суми готівки та заощаджень в іноземній валюті, які виявилися в публічних особистостей знекровленої війною та економічною кризою країни. А заодно - і докази тотальної недовіри VIP-персон до банківської системи України. І це лише верхівка айсберга, адже надбанням громадськості не стала інформація про іноземні рахунки та заощадження, цінні папери в офшорних юрисдикціях. У цій ситуації слід було б зробити акцент на тому, що вітчизняні банки досить дбайливо обслуговують забезпечених клієнтів, однак часто на шкоду національним інтересам.

Українська специфіка

У світовій практиці фінансового моніторингу велику роль відіграє поняття "політично значущі особи" (від англ. politically exposed persons - PEP). Це визначення використовується для фізосіб, які наділені (або були наділені) значними публічними функціями в певній державі (глави держав або урядів, великі політичні діячі, вищі урядові чини і т.ін.). Міжнародні стандарти роботи з PEP відображено у 12-й рекомендації FATF. Ця тема активно спливала (і продовжує спливати) у контексті скандалу з "панамськими офшорами". Але особливої актуальності вона набула для постмайданної України.

До 2014 р. в українському законодавстві не було чіткого визначення PEP, цю категорію клієнтів виокремлювали тільки "дочки" іноземних банківських груп, керуючись внутрішніми стандартами. Специфіка роботи з такими клієнтами передбачає такі напрями: визначення реальних бенефіціарів корпоративних структур; ідентифікація коштів, з високою ймовірністю отриманих сумнівним шляхом або в результаті акумуляції ресурсів для можливих протиправних дій; клірингові операції сумнівного характеру. Вищевказане поняття у вигляді формулювання "публічні діячі" було відображено в прийнятому 14 жовтня 2014 р. Законі "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" (вимоги відносно PEP набули чинності в лютому 2015-го). У ньому міститься поділ публічних діячів на такі категорії: іноземні, ті, хто виконує значні функції у міжнародній організації, національні. Також супутніми категоріями є "близькі особи" (родичі, персони, пов'язані спільним побутом і рядом інших близьких відносин) і "пов'язані особи" (консультанти, довірені особи, представники та ін.). Трансакції із зазначеними клієнтами мають "високий ризик", що зобов'язує банки до посилення контрольних функцій щодо них. У разі досягнення розміру операції 150 тис. грн вони підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу (передачі повідомлення про операцію до спеціально уповноваженого органу).

Санкції ЄС і США проти Януковича та його оточення (як і низка санкцій проти публічних діячів РФ) базуються на використанні категорії PEP. Події на Майдані в грудні 2013-го - лютому 2014-го актуалізували питання про необхідність замороження активів ряду РЕР, причетних до злодіянь проти громадських активістів, що має понизити градус протистояння. У руках Заходу персональні санкції проти конкретних PEP стали, без перебільшення, рукою допомоги знівеченій Україні (не будемо зараз зупинятися на наслідках затримок із їхнім впровадженням, аж надто велика та болюча тема). Після анексії Криму та початку АТО на передній план вийшла протидія фінансуванню сепаратизму та інших антидержавних починань екс-чиновниками режиму Януковича й далеко не тільки.

Фактично у 2014–2015 рр. банки не здійснювали належного контролю над РЕР (один із яскравих прикладів читайте у розділі "Недогледіли": кейс "Дельта-банк"-"Укргазвидобування" наприкінці тексту). Спочатку зволікання обґрунтовувалися відсутністю відповідної нормативної бази НБУ. Методичні рекомендації з виявлення та ідентифікації публічних діячів, розміщені на офіційному сайті Держфінмоніторингу, мають рекомендаційний характер і не конкретизують процедури роботи з РЕР. Після появи положення Нацбанку про здійснення банками фінансового моніторингу (постанова №417 від 26 червня 2015 р.), яке встановило 3-місячний строк для приведення процедур роботи з РЕР відповідно до законодавства, ситуація кардинально не поліпшилася. Цю проблему порушували 28 вересня 2015 р. на зустрічі представників банківського ринку з експертами МВФ у Незалежній асоціації банків України (НАБУ). Фактично там було озвучено тези про формальність виконання нормативних вимог відносно РЕР у банківських установах.

На початку 2016-го неформально, в експертному середовищі, обговорювалося, що тодішнє зволікання з виділенням наступного траншу МВФ було зумовлено в тому числі й затримками з українського боку з повноцінним впровадженням інституту РЕР у банківську практику. Можливо, це все-таки надихнуло Нацбанк до активніших дій у цьому напрямі. Однак далеко не в найоптимальніший спосіб. Перевірки банківських установ на предмет коректності процедур роботи з РЕР і штрафні санкції регулятора за виявлені порушення торік стали справжнім бичем для банків у сфері фінансового моніторингу. При цьому учасники ринку заявляли про претензії до НБУ на предмет непрозорості та широкого поля для суб'єктивності оцінок процедур роботи банків із РЕР.

У пошуках єдиного знаменника

Іншим цікавим аспектом є організація моніторингу операцій з менеджментом держпідприємств. Відповідно до Закону "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" до національних публічних діячів належать "керівники управлінських, адміністративних, наглядових органів державних і казенних підприємств, господарських товариств, частка держави в статутному капіталі яких перевищує 50%". Це суттєво розширює перелік РЕР. Але примітно, що згідно з інформацією від Мінфіну, озвученою під час зустрічі з делегацією Німеччини в лютому 2016-го, на цей час в Україні існує понад 3340 підприємств державної власності, з яких 45% не працюють. Моментально виникають певні аналогії зі "сплячими" ФОПами. А поле для суб'єктивності оцінок регулятора при перевірках просто величезне.

Враховуючи вищевикладене, актуальним стає питання створення єдиного реєстру РЕР, який буде визнано на державному рівні. За аналогією з існуючим списком осіб, підозрюваних у фінансуванні тероризму, на офіційному сайті Держфінмоніторингу, що постійно оновлюється. На цьому також робили акцент учасники вищезгаданої зустрічі в НАБУ у вересні 2015-го, нехай навіть ідеться про сформований громадською некомерційною організацією реєстр. У США подібні реєстри функціонують на комерційній основі, але щойно сталися теракти 11 вересня 2001 р., уряд США доклав максимум зусиль для розширення на міжнародному рівні списку рекомендацій FATF одразу на дев'ять антитерористичних позицій. З урахуванням цього не слід боятися активної позиції держави в сфері регулювання РЕР, адже більше шкоди приносить її відсутність.

У березні 2016 р. громадською організацією "Центр протидії корупції" за фінансової підтримки міжнародних донорів був створений відкритий Реєстр національних публічних діячів (pep.org.ua), покликаний протидіяти відмиванню грошей держави через міжнародні та українські банки. Реєстр містить інформацію про публічних діячів, їх зв'язки з іншими публічними діячами, установами та родичами, яких банки вважають клієнтами з підвищеним ризиком. При існуючому в суспільстві скепсисі до "грантоїдських" проектів (і, треба визнати, часто заслуженому) не можна заперечувати позитиви вищезгаданого починання. Важливо його тепер, вочевидь, максимально підтримати та розвинути (причому не тільки на державному рівні), щоб реєстр став, за можливості, максимально вичерпним, включаючи всіх пов'язаних з PEP осіб (а не лише родичів). Звичайно, далеко не вся інформація в цьому реєстрі має бути відкритою для вільного доступу, однак таку можливість, мабуть, повинні мати структури, які володіють для цього необхідними компетенціями (включаючи банки). Зрозуміло, що відповідні питання, якщо вони стосуються захисту персональних даних, мають бути найретельнішим чином урегульовані на законодавчому та нормативно-правовому рівні. Однак процес цей, треба сказати, поки що рухається аби як.

При цьому наприкінці грудня минулого року Мінфін разом з Держфінмоніторингом все ж таки розробив законопроект про створення на базі поданих декларацій у НАЗК Єдиного державного реєстру національних публічних діячів та їхніх близьких осіб. Розчаровує відсутність Нацбанку в списку розробників законопроекту (звичайно, у рамках його визначених законами повноважень), і залишається сподіватися, що на етапі публічного обговорення банківський регулятор усе ж таки братиме активну участь у цій роботі.

У контексті вищезгаданих подій хотілося б зазначити, що політикум Німеччини в лютому розбурхав розроблений міністром фінансів Вольфгангом Шойбле законопроект щодо боротьби з відмиванням грошей, який є відлунням вищезгаданого "панамського офшорного скандалу". Серед основних його новацій - обов'язок ювелірів, нотаріусів, автодилерів, співробітників аукціонів, податкових радників та інших повідомляти про операції "підозрілих клієнтів", до яких належать і PEP. Також привертає увагу створення "реєстру прозорості" (Transparenzregister), що являє собою національну базу з інформацією про справжніх бенефіціарів фірм і фондів, а не про формальних власників часток у них. Зважаючи на реалії України, слід зазначити, що для нашої економіки й політико-правової системи створення подібних інструментів не менш актуальне. Нарівні з удосконаленням (точніше, створенням) нормативної бази в сфері комплаєнсу (ризики невідповідності діяльності фінустанов нормативним вимогам, політикам, процедурам, у тому числі дотримання режиму санкцій), формуванням єдиного Кредитного реєстру проблемних боржників і ряду інших централізованих державних реєстрів.

Як видно, фронт робіт надзвичайно широкий. І жорсткий з огляду на те, який опір чекає подібні ініціативи у Верховній Раді та інших владних кабінетах (приклад тієї ж Німеччини також перед очима). Однак чи виправдовує ця обставина пасивність банківського регулятора в питанні розробки й просування вищезгаданих нормативно-правових актів? Чи тут більше працює заповідь, добре відома співробітникам правоохоронних органів: "Головне під час розслідування - не вийти на самого себе".

За формою і суттю

В одному зі своїх нещодавніх інтерв'ю голова НБУ В.Гонтарева наголосила, що в українській банківській системі вже побудовано жорсткі процедури фінансового моніторингу, у тому числі роботи з PEP, які відповідають найкращим світовим практикам. Однак подібні "переможні реляції" явно передчасні, практика роботи регулятора з PEP потребує якісних змін. Наприклад, необхідність чіткої та злагодженої роботи наглядових підрозділів НБУ. Насамперед своєчасна й повноцінна комунікація департаменту фінансового моніторингу з департаментом банківського нагляду (безвиїзний нагляд на основі статистичної звітності) і департаментом інспектування банків. Адже проблематика PEP може дуже швидко трансформуватися у головний біль для банківського нагляду. На українському банківському ринку присутня неформальна практика першочергового виконання вимоги VIP-вкладників у разі наростання проблем у банків. Це підсилює загрозу виведення активів з банківських установ, дискримінує права інших вкладників, які обмежені в можливостях захисту власних прав та інтересів (яскравим тому прикладом є все та сама ситуація з поручительством VIP-вкладників "Дельта Банку" своїми депозитами за кредитом "Укргазвидобування").

З урахуванням пристрастей навколо е-декларування назріла необхідність проведення наглядом НБУ аналізу окремих банків з урахуванням сформованого і постійно оновлюваного списку PEP. Важливими пунктами цього аналізу мають стати: концентрація коштів таких вкладників у зобов'язаннях, характер їхніх політичних і бізнес-зв'язків з акціонерами банків, наявність особистих поручительств PEP і застави їхнього майна за виданими кредитами, логіка платіжних трансакцій за участі PEP, їхні операції з цінними паперами, з іноземною валютою. Відповідальність за це має покладатися на департамент фінансового моніторингу, який формуватиме й актуалізуватиме його для використання співробітниками банківського нагляду. Зміст аналізу та уточнююча інформація мають супроводжуватися грифом БТ (банківська таємниця).

Актуальність вироблення таких процедурних моментів підтверджується низкою прикладів (заздалегідь просимо вибачення у недосвідчених у банківських нюансах читачів). Так, співробітник банківського нагляду використовує для аналізу банку форму звітності про великих кредиторів (форма №625; для вкладів, що перевищують 2 млн грн), у якій не відображено імена фізосіб-кредиторів. Є інформація тільки про їхні ідентифікаційні коди. Щодо інших кредиторів (корпоративних структур, нерезидентів, юросіб, банків) подібна інформація відображається без обмежень. Управління кураторів (співробітників НБУ, направлених у банки для здійснення щоденного моніторингу на місці) у департаменті банківського нагляду - також бездонне джерело інформації про PEP, їхні операції практично в режимі онлайн. От тільки практика роботи регулятора свідчить, що потенціал таких інструментів нагляду, з великою ймовірністю, не використовується повною мірою. Насамперед через неналагодженість механізму здійснення банківського нагляду.

Непрямим свідченням цього є фрагмент "плівок Рожкової", на якому заступник голови НБУ в розмові з представником комерційного банку (автентичність запису підтверджено й самою К.Рожковою) висловлює стурбованість з приводу майбутньої інспекторської перевірки підрозділом "лютого друга" Т.Лебединець (її пряма підлегла, директор департаменту інспектування банків). Тому й доводиться стомлювати читача описом процедурних аспектів роботи регулятора, адже такий формат відносин "лютих друзів" у керівництві НБУ загрожує колосальними втратами для суспільства. Запропоновані новації покликані хоча б частково мінімізувати такі збитки (вони будуть корисні й після можливих кадрових рішень щодо керівників наглядових підрозділів НБУ). Ну а голова Нацбанку (якщо не нинішня, то хоча б наступний) у своїх інтерв'ю буде пишатися не тим, що кошти ймовірних корупціонерів не допускаються в банківську систему (виходить, вони чудово почуваються у тіньовому секторі). Предметом гордості має стати факт цивілізованого обслуговування у вітчизняних банках заощаджень публічних персон в інтересах економіки України й не на шкоду інтересам її пересічних громадян. Чи це все-таки фантастика?

"Недогледіли": кейс "Дельта Банк"-"Укргазвидобування"

Приблизно рік тому було опубліковане журналістське розслідування про специфічне погашення кредиту державного підприємства "Укргазвидобування" і виплату депозитів VIP-вкладникам "Дельта Банку". Короткий зміст такий. "Дельта Банк" відкрив у 2013 р. кредитні лінії держпідприємству "Укргазвидобування", заставою виступили виробничі запаси. 2014-го ця банківська установа одержувала від НБУ кредити рефінансування під заставу майнових прав на зазначений кредит. Але інтерес привертає факт надання в листопаді
2014-го поручительства за кредитом держпідприємству низкою публічних осіб-вкладників банку. Її об'єктом виступили депозити в "Дельта Банку", в якому на той момент були присутні куратори від НБУ. Серед таких VIP-вкладників фігурують представники топ-менеджменту ряду комерційних банків, урядовці-екс-чиновники НБУ та їхні родичі, директор-президент телеканалу ICTV О.Богуцький (чоловік нардепа О.Кондратюк), син екс-міністра юстиції України М.Лавринович (переуступив надалі право вимоги за депозитом).

На перший погляд, начебто нелогічний крок. Чи багато серед читачів знайдеться охочих поручитися своїми кревними за кредитами, наданими банком, наприклад, "Укрзалізниці" або "Південмашу". Але надалі ситуація набула несподіваного повороту. У лютому 2015-го, за місяць до введення в "Дельту" тимчасової адміністрації, "Укргазвидобування" допускає прострочення в оплаті кредитів, і "Дельта Банк" звертає стягнення на депозити. У сухому залишку маємо погашення кредитних зобов'язань перед "Дельта Банком" (надалі підтверджене судами) і виникнення права вимоги у VIP-вкладників до держпідприємства "Укргазвидобування". Причому таке право вимоги за сумою еквівалентне загальному розміру депозитів (сума заборгованості "Укргазвидобування" дивовижним чином збіглася із загальною сумою депозитів), а не обмежене гарантованою ФГВФО сумою в 200 тис. грн і подальшим перебуванням у відповідній черзі кредиторів банку.

Після оголошення неплатоспроможності "Дельта Банку" тимчасовий адміністратор визнав у квітні 2015 р. зазначені договори поручительства нікчемними. Надалі, за твердженням банківської установи, гроші повернули поручителям (VIP-вкладникам), що підтверджується відповідними документами. Але самі поручителі заявили, що ніяких грошей вони не одержували: "Дельта Банк" нібито перерахував кошти на "невідомі рахунки", до яких вони не мають стосунку. Наприкінці грудня 2015-го ряд судів скасували рішення ФГВФО про визнання нікчемними договорів поручительства на підставі того, що вони не були погоджені з НБУ. Підставою для такого рішення, на думку суду, стало те, що згадана операція не приводить до істотної зміни предмета застави. Йдеться про нове й додаткове забезпечення. Тому проведення такої операції не повинне було узгоджуватися з Нацбанком. Сухим залишком від такої "діяльності" банкірів з "Дельти" стало те, що фактично 150 млн грн грошей великих вкладників зникли в невідомому напрямку. А надалі в судовому порядку було визнане зобов'язання держпідприємства "Укргазвидобування" погасити кредитну заборгованість перед "Дельта Банком" на загальну суму 214 млн грн (з урахуванням відсотків і штрафних санкцій).