Українці готові до економічної свободи. Чи підтримає їх держава?

Всесвітньовідомий філософ Микола Бердяєв, із творчості якого кремлівські адепти нині намагаються безвідповідально висмикувати окремі положення для ідейного прикриття сучасного російського шовінізму, справедливо зауважував, що держава не призначена для облаштування ватерклозетів. Тобто її призначення значно ширше від простого впорядкування матеріальної інфраструктури. І жодна держава не створюється лише декретом (чи виборами), а має справжню, а не вигадану реальність. Вона служить таємничим цілям нації, що як максимум виявляються у прагненні стати месією для інших народів, об'єднавши їх під своїм проводом на якомусь історичному відрізку, а як мінімум - для самозбереження народу, який утворив державу. Щоб досягти максимуму у третьому тисячолітті, українській державі необхідно успішно та швидко подолати нинішній мінімум.

Кажуть, що римляни, чиї принципи права покладено у фундамент сучасних законодавчих систем більшості країн, часто зустрічалися, аби між собою обговорювати конкретні ситуації, закони і формулювати необхідні зміни до них, остільки цього вимагало життя.

І тому форма футурологічних змагань з питань бюджетного та податкового устрою України видається нам найбільш пристосованою для незаангажованих пропозицій. А подальші дискусії на відповідному рівні дали б змогу виявити найбільш сміливі та навіть утопічні гіпотези. Бо в історії часто збувається якраз саме те, що колись видавалося тільки утопією.

Сьогодні суспільство потребує свіжих і, можливо, нестандартних рішень для економічних реформ. При цьому вплив змін повинен значно збільшити ефективність держави загалом і кожного економічного індивідуума зокрема. Можливо, нижченаведені рецепти перетворень у сфері державних фінансів видаватимуться комусь радикально "правими", але результати виборів
26 жовтня до Верховної Ради України, згідно із якими в її складі вперше не буде комуністів, продемонстрували зростаючу рішучість українських громадян більше розраховувати на себе, ніж на державу. Гармонійне поєднання прагнення до економічної свободи кожного з економічною безпекою держави потребує швидких кроків як у сфері податків, так і у галузі державних видатків.

Новації для
ре-формування індивідуального оподаткування

Щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб (ПДФО) та справляння єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (єдиного соціального внеску, ЄСВ), то у відносинах із роботодавцем (поки що не будемо говорити про бюджетні установи) вважаємо, що слід узагалі перейти від концепції найманої праці до самозайнятості. Оскільки людині на виробництві фактично платять не за сам процес праці, а за результати роботи, що в підсумку мають форму товарів і послуг. Той факт, що кожен із працюючих є лише часткою виробничого пазла і на своїй ділянці виготовляє не весь готовий товар або надає лише частину послуги, нічого принципово не змінює. У концепції самозайнятості немає нічого нового, такий підхід на практиці для оптимізації оподаткування вже апробований спеціалістами з ІТ-технологій, які заробляють доходи від продажу своєї праці у статусі підприємців, які зареєстровані на спрощеній системі оподаткування, а не як наймані працівники.

За такого підходу податковий тягар на фонд заробітної плати не просто знижується. Його взагалі відтепер не буде. Тому що роботодавець зможе не платити ПДФО та ЄСВ на фонд заробітної плати, оскільки сплачуватиме не заробітну плату найманому персоналові, а винагороди за угодами із фізичними особами - підприємцями, які за такими угодами виступають не як наймані особи, а як виконавці цивільно-правових договорів. Отже, нарешті реалізуємо заповітну мрію роботодавця - позбавитися функції сплати податків за найманий персонал і сконцентруватися винятково на веденні бізнесу, що саме по собі є непростою справою в наш час в Україні.

Колишньому роботодавцю слід залишити в рамках здійснення функцій податкового агента обов'язок повідомляти податкову інспекцію про виплачені колишнім працівникам, які тепер будуть вважатися самозайнятими особами, доходи та про виписані ним від імені держави рахунки на сплату цими особами самостійно щомісяця ПДФО за зниженою ставкою 10% (ставку обов'язково треба знизити!), або ж єдиного податку за такою ж ставкою, а також ЄСВ до бюджету. Так, ЄСВ пропонуємо сплачувати саме до бюджету, а не до Пенсійного фонду, оскільки погоджуємося із позицією тих експертів, які бачать в ЄСВ податок.

Водночас справляти з фізичних осіб такий ЄСВ-податок доцільно лише на фінансування солідарної системи державного пенсійного забезпечення. Пропонуємо сплачувати його не за нині діючою ставкою для роботодавців, а за мінімальною фіксованою ставкою, розрахованою у розмірі, достатньому для акумулювання в бюджеті коштів для виплати загальнообов'язкових пенсій у розмірі лише прожиткового мінімуму. Звичайно, що віддразу до такої мінімальної ставки ми перейти не зможемо, оскільки необхідний перехідний період для того, щоб профінансувати нинішніх пенсіонерів. Проте на 14 років перехідного періоду - а це середній термін дожиття на пенсії в Україні - цілком реально розрахувати ставку ЄСВ по низхідній.

Такі рахунки-квитанції кожній самозайнятій особі необхідно буде оплатити до кінця місяця, що слідує за місяцем, в якому здійснено виплату винагороди, а якщо сплата податків здійснюватиметься раніше, наприклад, до 20 числа, то платник матиме знижку - до 1% від суми податку. Якщо оплату не здійснено до кінця наступного місяця, то нараховуватиметься пеня. Як правило, рахунки за житлово-комунальні послуги, телефон, електроенергію, охорону будинку, користування пакетом телепрограм тощо усі намагаються оплатити одночасно, тому додати при цьому ще одну квитанцію на сплату ПДФО та ЄСВ-податку не буде проблемою.

Звичайно, слід законодавчо попередити роботодавців про відповідальність щодо забезпечення мінімального рівня брутизації заробітної плати, тобто про необхідність включити до суми виплат на руки не лише ПДФО, який утримували із заробітної плати, а й увесь колишній ЄСВ, що нараховувався на фонд оплати праці.

Легалізація заробітної плати - це легко

За такої моделі оподаткування економічна логіка з необхідністю підштовхуватиме підприємство відобразити у податковому обліку з податку на прибуток усі витрати на заробітну плату, у тому числі раніше приховувані з метою зниження навантаження на фонд заробітної плати. Для юридичних осіб і підприємців, які працюють на спрощеній системі оподаткування, така вимога теж є нейтральною у фіскальному сенсі, оскільки вони не формують витрат з метою оподаткування. Принагідно велика частина роботодавців ще й зможе реально зекономити, відмовившись від незаконної конвертації коштів для виплати зарплати "у конвертах".

Отак непомітно-легко і природно здійсниться легалізація "тіньової" зарплати в країні, величину якої податківці оцінюють у суму близько 170 млрд грн на рік.

Оскільки про належні бюджету ПДФО та ЄСВ-податок буде офіційно повідомлено податкові органи, то їх у повній сумі сплачуватимуть усі фізичні особи, які отримали винагороду за цивільно-правовими договорами від юридичних осіб або від інших підприємців, і додаткові надходження до місцевих бюджетів, на нашу думку, будуть значними. Отже, у такий спосіб здійсняться також плани органів місцевого самоврядування про збільшення фінансування територіальних громад. Тому частину усіх цих податків - припустимо, 30% - треба відрахувати до державного бюджету на рівні Держказначейства (як це зараз робиться у м. Києві в частині половини ПДФО) для компенсації прогнозованих втрат державного бюджету за податком на прибуток, пов'язаних з такою реформою.

Для збільшення ресурсу Пенсійного фонду слід одночасно запровадити накопичувальні системи пенсійного забезпечення: обов'язкову - в частині здійснення роботодавцями відрахувань для акумулювання коштів на виплату загальнообов'язкових пенсій за списком професій №1 і 2 (небезпечні та шкідливі умови праці). Та добровільну, в якій накопичення будь-якого громадянина для виплати додаткових пенсій слід гарантувати державою у повній сумі у разі банкрутства чи ліквідації фонду добровільних накопичень.

Справжня свобода
і відповідальність за себе

Вищенаведені зміни дадуть змогу розширити економічну самостійність тієї частини громадян, які нині працюють за наймом (поки що говоримо про реформи для позабюджетної сфери) і змушені повний день перебувати на робочому місці, незалежно від реального навантаження. Отже, вони отримають можливість частину дня працювати в режимі віддаленого доступу, а для пошуку (створення) джерел додаткових доходів вивільниться цінний додатковий часовий ресурс.

Позбувшись статусу найманої особи, люди почуватимуться вільнішими і водночас відповідальнішими у фінансовому плані за своє сьогодення і своє майбутнє. Це сприятиме отриманню нових виробних навичок, підвищенню освіти протягом усього життя, а також, сподіваємося, заохотить до частішого народження дітей, які зможуть допомагати батькам у старості, що завжди було у звичаї українського народу.

Для підвищення престижу сім'ї одночасно слід запровадити можливість подання річної сімейної декларації, надати можливість отримувати податкові вирахування на дітей незалежно від рівня доходу платника податку, розширити перелік витрат, які дозволяються для податкової знижки. Це допоможе забезпечити справедливий рівень податкового навантаження для платників з різним кількісним складом сім'ї та заохотить людей до добровільного декларування.

Враховуючи, що при загальному декларуванні кількість декларантів зросте мінімум у 25 разів, для ефективної обробки такої кількості даних слід буде передбачити, що декларація подаватиметься в електронному вигляді, тобто без особистого спілкування з податківцями.

На нашу думку, тільки так можна створити умови для ефективного проведення "нульового", тобто первинного, декларування всіма без винятку громадянами своїх статків, що в подальшому дасть можливість виявляти невідповідність задекларованих доходів фактичним витратам і залучити до сплати податків небідних громадян, які роками або взагалі не декларують доходів, або значно занижують їхній розмір.

Це також зміцнить бюджет. Так, на нашу думку, запровадження декларування витрат за 2011 р. у розпал фінансової кризи особами, уповноваженими на виконання функцій держави, стало одним із чинників, що сприяв збільшенню більш як на 30% кількості осіб, які задекларували доходи понад 1 млн грн.

Скоротити сферу і обсяг державних видатків

Підвищення рівня оплати праці працівників бюджетного сектора з одночасною економією коштів бюджету можна здійснити, якщо запровадити тимчасову повну (або часткову) пільгу з податку на доходи фізичних осіб для цієї категорії осіб, причому обійдеться без втрат для місцевих бюджетів від такої пільги.

Ініціативи щодо зниження ПДФО - це не новація, скажете ви, такі пропозиції, як правило, не підтримуються з міркувань значних бюджетних втрат. Так, справді, запропоноване зменшення ставки податку на доходи фізичних осіб з 15 (17) до 10% від доходу у формі заробітної плати медичних, педагогічних і науково-педагогічних працівників, які працюють у закладах державної та комунальної форми власності (наприклад, згідно із законопроектом №11105 від 27 серпня
2012 р., внесеним народним депутатом України В.Яворівським), за нашими розрахунками, могло би призвести до втрат бюджету в розмірі близько 2 млрд грн.

Що ж, спробуємо трохи змінити підхід. Зазначені суми можливих втрат податку свідчать про наявний чималий резерв для економії бюджетних коштів при черговому підвищенні зарплати у бюджетній сфері, якщо використати той же механізм, що нині застосовується для військовослужбовців. А саме - спрямування утриманого податку (15%) з їх грошового забезпечення лише на виплату із державного бюджету рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян у розмірі утриманого податку 15% (п. 168.5 ст. 168 Податкового кодексу України).

Пояснимо, як усе працює. Із нарахованої військовослужбовцю суми грошового забезпечення, наприклад, у розмірі 1000 грн утримується (сплачується) до місцевого бюджету податок у розмірі 150 грн (15%), який надходить остаточно у доходи відповідного місцевого бюджету. Водночас утриманий податок повністю компенсується військовослужбовцю з державного бюджету. Тому законом про Державний бюджет на відповідний рік встановлюється фінансування оплати праці військовослужбовцю за наведеним прикладом у розмірі 1150 грн, з них грошове забезпечення 1000 грн, включаючи сплачений до місцевого бюджету податок на доходи фізичних осіб - 150 грн і компенсацію цього податку - 150 грн.

За діючим нині механізмом планове підвищення окладів працівників бюджетної сфери відбувається з відповідним збільшенням надходжень ПДФО до місцевих бюджетів, профінансованим з державного або з відповідного місцевого бюджету.

Тому, враховуючи скруту бюджету у нинішніх умовах, пропонується замість чергового номінального підвищення окладів, наприклад на 5%, запровадити на один бюджетний рік пільгу з податку на доходи фізичних осіб, встановивши для працівників бюджетної сфери тимчасово ставку на 5 відсоткових пунктів нижче, ніж загальна, наприклад 10%. Також встановити, що одночасно працівнику бюджетної сфери сплачується компенсація у вигляді різниці між сумою утриманого із зарплати працівника податку за загальною ставкою (зараз вона дорівнює 15% (17%) і сумою податку, обчисленого за пільговою ставкою, за тією ж статтею видатків, що і заробітна плата.

Таким чином, фінансування "чистого" приросту на 5% реальної заробітної плати "на руки" за рахунок компенсації податку, утриманого понад пільгову ставку, може бути досягнуто з економією: 1) 15% коштів, які необхідно було б передбачити для утримання податку на доходи фізичних осіб, 2) 40% коштів для сплати єдиного соціального внеску, у тому числі за рахунок роботодавця (36,76%) і працівника (3,6%), які за діючим законодавством не нараховуються на суму такої компенсації.

Тобто фінансування у такий спосіб приросту реальної заробітної зарплати у розмірі 5% дає змогу досягти економії бюджетних коштів у розмірі близько 55% (15% + 40%), які за діючого нині способу номінального підвищення зарплати довелося б також передбачити у бюджеті. Отже, ефект чистої економії бюджетних коштів дорівнює 50 грн на кожну гривню реального приросту зарплати (55% - 5%).

При цьому в найближчий перспективі доцільно було б подумати про перехід на контрактну форму держслужби - з подовженням контракту кожного року як для найвищих чиновників, так і для службовців нижчого рангу. Це надало б нового імпульсу для поліпшення професійної підготовки і дало б можливість маневрувати з кількістю персоналу. А найкраще, щоб послуги з державного управління надавалися не найманими працівниками, а особами, які здійснюють незалежну професійну діяльність у цій сфері. Турбота про імідж серед колег, конкурентне середовище, відсутність будь-якого службового тиску сприяли б підвищенню якості управлінських рішень.

Неважко помітити, що в усіх наведених міркуваннях проглядає бажання більшої економічної свободи для індивідуумів. А щодо податків, то ми поділяємо думку, що вони повинні забезпечувати тільки нижню межу оподаткування, що дозволяє державі взяти на себе фінансування мінімально допустимого обсягу суспільних благ, подальше зменшення якого загрожувало б її нормальному функціонуванню. В ідеалі функціонування соціальних видатків слід обмежити забезпеченням функціонування органів державної влади, міліції, армії, сили протипожежної, протиепідемічної безпеки та захисту від інших надзвичайних станів. Решту, включаючи підтримку незахищених співгромадян, профінансує бізнес і громадянське суспільство, звичайно, якщо їх доходи від економічної діяльності будуть достатніми, а стимули до участі у благодійності та державно-приватному партнерстві - значними.