Високе гальмування

Юрій Сколотяний 1 жовтня, 00:02
банк

Читайте також

Серед численних перешкод, які нинішньої осені має подолати офіційний Київ на шляху до одержання нового траншу МВФ (якщо все-таки розраховувати на це всерйоз), — далеко не перша за резонансністю, але не остання за значущістю реформа корпоративного управління держбанків. 

Судячи з важкого та натужного просування в нинішньому уряді (терміни імплементації вже неодноразово відкладалися, зривалися та переносилися), вона всерйоз ризикує або виявитися проваленою повністю, або стати жертвою чергової профанації. Тим часом багатомільярдний рахунок внесків у капітали держбанків продовжує збільшуватися, нарощуючи зобов'язання майбутніх поколінь платників податків.

Давній боржок

Реформа корпоративного управління держбанків (як частина реформи управління держсектором у цілому) — одне з досить важливих зобов'язань офіційного Києва, що стосується відразу трьох спеціально згаданих у прес-релізі МВФ пріоритетів діючої програми: "зміцнення банківської системи, боротьби з корупцією та реорганізації державних підприємств". Відповідний пункт під номером 17 міститься в розділі "Напрями політики у фінансовому секторі".

Пункт не новий і входить до програми давно. Але от порівняння його редакцій у більш ранніх і нинішньому варіантах дає цікаву поживу для роздумів. Передусім ідеться про уже неодноразове перенесення термінів виконання зобов'язань. Слід сказати, що відповідний законопроект уже подавався до Верховної Ради урядом Яценюка (№4162) у розвиток затверджених Кабінетом міністрів у лютому ц.р. "Основ стратегічного реформування державного банківського сектора".

Прийняти законопроект, як це було раніше обіцяно МВФ, до кінця березня ц.р. не вдалося — новоприбулий уряд Гройсмана, як заведено, відкликав ініціативу попередників. Що примітно, дата відкликання (14 лютого 2016-го), як свідчить офіційна довідка по цьому законопроекту на сайті ВР, передує даті реєстрації документа в парламенті (26 лютого).

Ну а після відкликання процес доопрацювання та узгодження нової версії цього документа пішов ще важче, ніж раніше. Так, терміни його подачі у Верховну Раду теж неодноразово переносилися. Відповідно до нинішньої версії меморандуму, дедлайн установлено на кінець вересня, але в парламентській базі законодавчих ініціатив до моменту виходу матеріалу друком він усе ще не значився. Понад те, за даними DT.UA, навіть ще не подавався на розгляд уряду. З чого сам собою напрошується висновок, що виконуються ці зобов'язання тільки з-під МВФ-ської палиці. Більш того, у неформальному спілкуванні представники міжнародних фінансових організацій, які беруть участь у процесі, діляться відчуттями, що небажання його просувати йде від самісінької верхівки нинішньої української піраміди влади.

Навіщо воно треба?

Як уже зазначалося вище, реформування корпоративного управління держбанків є частиною ширшого напряму співробітництва офіційного Києва з МВФ та іншими МФО відносно всього держсектора. Відповідні розділи, підрозділи та окремі пункти містяться не тільки в Програмі розширеного фінансування, а й в інших угодах з іноземними донорами. І треба сказати, що ця реформа — одна з ключових і найбільш принципових у нинішньому порядку денному, оскільки без її реалізації надії на якісне відновлення української держави та її інститутів марні. Адже розподіл сфер контролю над грошовими потоками держсектора, не секрет, є ключовим елементом кулуарних домовленостей при формуванні парламентських та інших коаліцій. Це — один із найбільш системних проявів тотальної вітчизняної корупційної практики, викорінити яку так безуспішно намагалися й намагаються нинішні реформатори та всі їхні попередники. Причому не менше, ніж для енергетичного, вона актуальна й для фінансового сектора, масштаби розграбування через який держави та її громадян порівнянні з "чорними дірами" нафтогазової сфери.

І нехай до масштабів "подвигів" "Нафтогазу" діючим держбанкам усе-таки далеко, їх теж практично за всіх часів із задоволенням використовували впливові особи при владі. І оскільки особливих незручностей при цьому ніхто ніколи не відчував, масштаби прямого або непрямого обкрадання (через безповоротні кредити) оцінюються не в один десяток (якщо не сотню) мільярдів.

Досить згадати про ті багатомільярдні вливання у капітал з держскарбниці, які вже проковтнули з чудовим апетитом держбанки. Специфіка банківського бізнесу полягає в тому, що номінальну прибутковість він може показувати достатньо довго, приховуючи до часу свою реальну збитковість. Можна пригадати, що за результатами 2013-го все три найбільші держбанки показали дуже навіть пристойний прибуток на сотні мільйонів гривень. Але що відбулося згодом? Тільки з 2014-го по початок 2016-го державі довелося витратити на їхню докапіталізацію 35,3 млрд грн — сотні мільйонів колишнього прибутку і десятки мільярдів витрат явно непорівнянні. Як уже раніше було підраховано, на потреби їх рекапіталізації з 2008-го по 2016 р. було витрачено понад 88 млрд грн (або 8,7 млрд дол. за курсом гривні до долара на момент рекапіталізації). Виходить, що кожному з нині врахованих Держстатом 42,7 млн українців утримання держбанків обійшлося більш як у 200 у.о. За даними DT.UA, це далеко не межа, тому що затверджена Нацбанком програма докапіталізації за підсумками торішнього стрес-тестування (постанова НБУ від 15 квітня 2015 р. №260 "Про здійснення діагностичного обстеження банків") ще далеко не виконана в тому числі й держбанками.

В офіційній відповіді на запит DT.UA прес-служба Ощадбанку повідомила, що слідом за поповненням статутного капіталу на 4,96 млрд грн, яке відбулося 2016-го, планується одержати ще 3,46 млрд (з передбачених програмою рекапіталізації 8,42 млрд). При цьому частина цієї суми може бути покрита за рахунок отриманого банком чистого прибутку, що становив за вісім місяців поточного року
360 млн грн. Офіційно визнаний рівень проблемних активів (NPL) банку становить 32%.

У секреті аналогічні показники тримають в Укрексімбанку (який поживився в січні нинішнього року 9,3 млрд грн із держбюджету). Прес-служба установи відбулася натуральною відпискою (якщо не сказати гірше), що, мовляв, "цифри "поганих" кредитів зазначені у звітності, по резервах теж була інформація у відкритому доступі", і "навряд чи ми зможемо сказати щось більше", адже "інші питання або належать до банківської таємниці, або залежать від рішень акціонера (Кабмін, Мінфін)". Що ж до офіційної звітності, то в ній міститься інформація про збиток банку за перше півріччя ц.р. майже на
1,4 млрд грн при 40-відсотковому рівні офіційно визнаних NPL. Потреба банку в додатковому капіталі очевидна, однак у відповідь на додаткові запити до Нацбанку і Мінфіну з цього приводу в DT.UA прийшли об'ємні відповіді з безліччю літер, але мінімумом релевантної інформації. Принаймні інформація про потреби Укрексімбанку на наступний рік офіційними джерелами не розкривається. Що ж до неофіційних, то з двох незалежних джерел DT.UA одержало інформацію, що укрексімівський запит до Мінфіну на поповнення капіталу наступного року становив, не багато не мало, 12 млрд грн. І хоча відповідних рядків у поданому до ВР урядом проекті держбюджету ми поки що не знайшли, не виключено, що вони там незабаром з'являться.

Адже, як дуже влучно зауважив один із наших спостережливих і дуже досвідчених у держсправах співрозмовників, в Україні вже навчилися урізати що завгодно — від зарплат бюджетникам до виплат незаможним (зокрема шляхом відмови від необхідності встановленої законом їхньої індексації). Але от держбанки — це своєрідні "священні корови", потреби яких у додатковому капіталі фінансуються (у тому числі також із подачі функціонерів МВФ) беззаперечно, хоч би які зловживання там розкривалися. Як уже зрозуміли читачі, ця "пісня" така гарна для окремих персонажів, що починати її з початку вони можуть до нескінченності. І нехай нікого не вводить в оману та обставина, що збільшення "статутників" держбанків фінансується не за рахунок податкових надходжень, а з допомогою узгодженої з МВФ емісії боргових зобов'язань, яка в 3-відсотковій стелі дефіциту держбюджету не враховується.

Питання, скільки ще та чому "священні корови" мають годуватися за рахунок платників податків, якщо реальні "надої" надто сумнівні? Адже сплачені ними дивіденди, як і розміри податку на прибуток, точно не порівнянні з вищевказаними витратами на поповнення капіталу. Як навряд чи з ними порівнянна й користь від тієї політики, яку держава реалізовує з допомогою держбанків (головним чином через відсутність будь-якої чіткої політики як такої).

Відомо, звичайно, що держбанки часто використовують — для підтримки валютного курсу та фінансування дефіциту держскарбниці (так, тільки в серпні, коли мінфінівська каса спорожніла, ними було куплено "довгих" ОВДП на 5 млрд грн, а разом три держбанки є власниками близько 85% (!) усіх ОВДП, які значаться за банківською системою). Або як ринкові посередники, через які урядові зобов'язання потім перекочовують у портфель НБУ, щоб останній не здійснював уже надто непристойного та забороненого законом прямого фінансування держбюджету. Варто згадати й про масоване кредитування держбанками "Нафтогазу" та інших підприємств енергосектора, коли тим необхідно десь "перехопитися" на закупівлі енергоносіїв. І багато інших квазіфіскальних операцій, або, простіше кажучи, ситуативних корисностей, які здійснюються дуже часто за неринковими курсами і ставками. Але хіба все перелічене вище — це елементи грамотної, зваженої та послідовної економічної політики, що приносить адекватну реальну користь економіці, її розвитку та в остаточному підсумку громадянам?

Ну хіба що ще пам'ятний проект Ощадбанку "Юліна тисяча" хтось вважатиме гідним прикладом адекватної реалізації державних інтересів. Або зі свіженького на статус успішної могла би претендувати хіба що програма з видачі "теплих" кредитів (із яких 1,8 млрд грн, або майже 80% від загального обсягу, припало на "Ощад"), якби дуже невчасно (на тлі оголошень про наступне зростання тарифів на газ та електроенергію) не було згорнуто її фінансування. Така от "мудра" держполітика при всіх розмовах про необхідність підвищити енергоефективність, активізувати кредитування та інших різних "реформаторських" розмовах.

Або от активно обговорюється питання створення чи то експортно-страхового (ЕСА), чи то експортно-кредитного агентства (ЕКА), причому аналога останнього зі всіх європейських країн, крім України, немає тільки в Албанії. При цьому вже навіть якось незручно згадувати, що взагалі-то цю роль мав би вже мінімум років двадцять виконувати державний Укрексімбанк (після реалізації в 1996 р. відповідного проекту Світового банку), який освоїв за ці роки на цьому поприщі вже ой як чимало мільйонів від міжнародних донорів. Так, у нинішньому його вигляді український Exim не може виконувати функції ЕКА повною мірою, оскільки не має права займатися страхуванням (банкам заборонено це робити). Але тоді питання: чому вже за стільки років держава так і не зуміла реорганізувати цю начебто заточену на підтримку експорту структуру, відокремивши від неї плевели незрозуміло для чого існуючої комерційної частини? Корисність якої (хоч би яким благозвучним був термін "універсальний") для держави і платників податків украй сумнівна, особливо з урахуванням вищезгаданої потреби у величезних держбюджетних вливаннях на покриття проблемних кредитів, переважно комерційних? Адже замість повідомлень про успіхи в масштабних і не дуже проектах на ниві підтримки експорту надбанням громадськості дедалі частіше (особливо останнім часом) стають скандальні обставини дуже сумнівних угод. З фінансування то придбання медіаактивів, то будівництва торговельних центрів, то купівлі земельних ділянок та іншої каламуті, якої в балансі установи накопичилося не на один десяток мільярдів. У тому числі й через гігантську проблемну заборгованість.

Свого часу держава профінансувала списання гігантської "проблемки" (на десяток мільярдів гривень) ще одному представнику "священної трійці" — Укргазбанку, забезпечивши докапіталізацію цієї установи за рахунок усе тих же платників податків. За результатами восьми місяців поточного року цей банк показав 108 млн грн прибутку, отриманого, по інформації установи, за рахунок (в тому числі) торгового доходу на 402 млн грн. Немалу частину доходу банку було отримано за рахунок придбання депозитних сертифікатів НБУ на 6,3 млрд грн, яких установа позбулася в серпні. Невже в купівлі депсертифікатів НБУ держава і бачить користь від цієї структури? Вищезгадані "Основи стратегічного реформування державного банківського сектора" передбачають продаж держчастки в "Укргазі", так і не визнаному системним, уже до кінця 2017-го. З огляду на це дуже симптоматична кампанія, яку давненько ведуть у медіапросторі, що продавати банки зараз — це далеко не найкраща ідея, мовляв, невигідно! При цьому чомусь рідко згадується, що в тих же "Основах…" пріоритетними покупцями були визначені "кваліфіковані інвестори або МФО" (такі, як, приміром, ЄБРР), участь яких у капіталі банку йому вже точно не зашкодив би, означаючи до всього ще й якийсь "вступний грошовий внесок". Але хтось щось чув про активізацію співробітництва "Укргазу" на цьому напрямі або про якісь активні заходи з передпродажної підготовки? Чи такими слід вважати заявки в тендерах на обслуговування муніципалітетів зі ставками по розміщенню ресурсів на рівні до 21% річних? Очевидно, що й тут процес явно гальмується, и хто, крім нинішніх керуючих банку, знає, які сюрпризи готує діяльність з урахуванням такої дорожнечі залучуваних ресурсів?

Узагалі дані про видані держбанками безповоротні кредити на сотні мільйонів доларів (у загальній сумі лік іде вже не на один мільярд) структурам, так чи інакше пов'язаним з тими або іншими представниками влади, просочуються в ЗМІ регулярно. Щоправда, практично завжди це стосується "папєрєдніков", на зловживання яких (як і на втрату територій і війну) прийнято списувати збитки. Утім, належної кримінальної відповідальності за "колишні заслуги" так дотепер жодна з птахів високого польоту не понесла. Це саме у переважній більшості стосується й "птахів" дрібніших, які мали би відповідати за безпосереднє виконання злочинних угод і підписи під відповідними документами. Понад те, багато хто зі ставлеників "злочинної влади" продовжує успішно трудитися в правліннях держфінструктур, зберігаючи не лише посади, а й принциповий вплив на прийняті там рішення. Що, як не безкарність, провокує на нові злочини? Це запитання не тільки зі сторінок DT.UA ставилося незліченну кількість разів із такою самою безуспішністю, як і решта закликів притягти до відповідальності за розкрадання у фінансовому секторі, рахунок яким уже давно пішов на сотні мільярдів.

Звідси випливає логічне запитання: чи спроможна українська держава хоч якось захищати свої вкладення та інтереси своїх громадян (і зокрема платників податків)? В іншому разі її складно назвати дієздатною і повністю правочинною.

Про що, власне, йдеться?

Хоча б частково виправити ситуацію покликаний вищезгаданий розділ нещодавно переглянутої програми МВФ, відповідно до якої закон, що розробляється, має:

— передбачити формування наглядових рад (НР) із семи чоловік: п'яти незалежних директорів плюс по одному представнику від президента та КМУ (на заміну діючому квотному принципу, за яким він формується з трьох "п'ятірок" — президентської, кабмінівської та парламентської);

— перемістити лінію підзвітності держбанків від КМУ до наглядових рад і правлінь;

— забезпечити можливість підбору та призначення незалежних директорів міжнародно-визнаною компанією з підбору персоналу.

Одна з останніх версій законопроекту, який розробляється за участі експертів МФО, з якою вдалося ознайомитися DT.UA, серед іншого передбачає таке:

кримінальну (!) відповідальність за вплив у будь-якій формі на членів НР і правлінь держбанків (якщо в цьому обвинувачується посадова особа, то передбачено штраф на 200–
345 тис. грн або позбавлення волі строком до трьох років) — нова норма, якої не було в законопроекті №4162;

— до державних належать лише банки, в яких держава володіє 100% капіталу (досить примітно з урахуванням того, що "Основами стратегічного реформування державного банківського сектора" передбачено вже 2018-го часткову приватизацію держбанків шляхом продажу їхніх пакетів МФО; виходить, що закон пишеться та готується довше, ніж реально працюватиме?);

— держбанки звільняються від необхідності включати акції до біржового реєстру та обов'язку виконувати річний фінансовий план (як держпідприємства);

— орган, який управляє часткою держави, визначає КМУ (у попередній версії законопроекту виконавцем цієї функції був визначений виключно сам Кабмін);

— держава як вищий орган управління ("загальні збори") має виключні права тільки на визначення стратегічних напрямів банків, затвердження стратегії (подається наглядовій раді), статуту, зміну капіталу, затвердження дивідендів, викуп акцій і т.ін., але не має права на рішення відносно управління банком;

виключну компетенцію на призначення/звільнення правління банку, затвердження стратегії (на основі стратегічних пріоритетів держави), призначення зовнішнього аудитора одержує наглядова рада;

— на членство в НР держбанків впроваджуються досить жорсткі кваліфікаційні вимоги та обмеження й спеціально розписані конфлікти інтересів (також нововведення порівняно з попередньою версією);

— кворум правочинного засідання НР — п'ять членів, а термін її повноважень — три роки (у попередній версії законопроекту термін повноважень визначав КМУ, що автоматично означало його право визначати це й інші положення про наглядову раду);

— порядок підбору членів НР і вимоги до конкурсної комісії визначає КМУ.

І тут ми підбираємося до найцікавіших нюансів, у яких, як відомо, і приховуються головні інтриги процесу, які дозволили, наприклад, у випадку з конкурсним призначенням голови ДФС перемогти такій особистості, як пан Насіров.

Відповідно до останньої версії законопроекту свої кандидатури на незалежних членів НР можуть подавати тільки ті, хто відібраний на відкритому конкурсі компанією з підбору персоналу, яка має не менш як десятирічний міжнародний досвід надання послуг із підбору керівного складу провідних світових банків. За даними DT.UA, таку структуру вже обрано (нею стала компанія Amrop), але вона не може приступити до роботи без ухвалення закону.

Наступний важливий пункт, змінений після відкликання законопроекту з парламенту: до конкурсної комісії з підбору членів НР входитимуть по три представники від КМУ та президента.

Узагалі слід зазначити, що нинішня версія законопроекту досить значно зрушилася у бік президентських повноважень — раніше питання управління держбанками належали виключно до прерогативи Кабміну, а президентські представники в їхніх наглядових радах не були передбачені. Раніше передбачалося, що всі сім директорів у НР будуть незалежними, але правила конкурсу для всіх визначав КМУ.

Держава може достроково припинити повноваження будь-яких членів НР на підставі:

— невиконання стратегії (тому дуже важливо, як саме буде виписаний договір із наглядовою радою та як чітко встановлено ключові показники ефективності її роботи);

— рішення інших п'яти членів НР цього банку або НБУ.

В останньому пункті, до речі, "зашитий" ще один потужний, але невидимий на перший погляд важіль президентського впливу. Оскільки в Нацбанку немає наглядової ради (а тільки рада), цей пункт може трактуватися як "на вимогу НБУ". Що залишає, завдяки нечіткості норми, правову діру для легітимації звільнення звичайною постановою банківського регулятора, голова якого, як відомо, належить до президентської вертикалі влади.

Звідки ноги ростуть

І все-таки, попри явне посилення своїх позицій в оновленому законопроекті, Петро Олексійович (або його оточення), виходить, боїться цієї реформи. Чому? Невже праві злі язики, які стверджують, що в держбанках зберігається надто багато фінансових "скелетів у шафі" нинішнього глави української держави? Як відомо, при розподілі сфер впливу з екс-прем'єром Яценюком (який призначав своїх ставлеників у правління та наглядову раду "Ощаду") під президентське крило свого часу відійшов Укрексімбанк. Саме з-під президентського крила випурхнув на посаду голови правління цього банку Олександр Гриценко, якому приписують не просто довірчі, а навіть родинні стосунки з президентською сім'єю. Невже його головна місія справді обмежується роллю "наглядача за скелетами"? Інакше чим визначається його, м'яко кажучи, явна пасивність:

— у розгрібанні наявних завалів (зокрема в роботі з найбільшими проблемними боржниками);

— у відновленні кадрового складу (ряд представників "домайданної команди" зберегли не тільки посади в складі правління, а й ключовий вплив на прийняття його рішень і, по суті, управляють банком);

— у висуванні пропозицій з подальшого розвитку Укрексімбанку (принаймні за більш як 2,5 року широка громадськість так нічого поки що й не почула про нову ринкову стратегію цієї установи)?

І дуже симптоматично, що відсутність значущих результатів на всіх вищезазначених ключових напрямах діяльності за більш як два роки перебування на посаді особливо не турбує президентське оточення. Принаймні жодних не те що належних оргвисновків, а навіть "імітаційних хвиль" звідти з цього приводу не виходить. Ну хіба що завали все-таки розгрібаються, просто тихо й непомітно для зайвих очей. Однак, судячи з уривчастих відомостей, які просочуються з "Ексіму" назовні, відбувається все саме з точністю до навпаки. І якщо це так, то вищеописана реформа просто приречена або на саботаж, або на профанацію. Отже, дорогі платники податків, доведеться знову діставати гроші з гаманця.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
1 коментар
  • Liza_UA 2 октября, 22:01 Спочатку через банки почали красти мільйони,потім сотні мільйонів, потім мільярди. Зараз перейшли до десятків мільярдів. Питань до корупційного наперсточника, що прибрав всю країну, включно з НБУ і банківською системою, до рук, нема. Залишилося питання тільки до МВФ. Адже саме МВФ освячує у своїх меморандумах вкидання у банки і розкрадання десятків мільярдів - і державні, і НБУ. Державні банки завжди були джерелами корупції влади. А НБУ був взагалі дахом корупції. І що, МВФ цього не бачив? Складається враження, що такий некваліфікований підхід МВФ до реформування нашої наскрізь злочинної банківської системи був небезкорисливим для його чиновників усі ці роки. Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 25.90
EUR 27.56