Запізніла реструктуризація

Андрій Вігірінський 24 червня 2016, 00:00
деньги

Читайте також

Нещодавно парламент ухвалив довгоочікуваний закон "Про фінансову реструктуризацію". Важливість цього законопроекту важко переоцінити — його реалізація є одним із першочергових напрямів державної економічної політики, в тому числі й з погляду міжнародних зобов'язань. Він покликаний розблокувати роботу банків з боржниками, а відповідно, забезпечити подальший розвиток, нарощення виробництва та торгівлі, зростання реального ВВП. У той же час, не варто розраховувати, що скористатись ним зможуть будь-які юридичні особи.

Ціна питання та коло учасників

Механізм добровільної фінансової реструктуризації, принаймні декларативно, розроблено для порятунку життєздатних підприємств, які переживають кризу ліквідності та не можуть обслуговувати власні борги, а не тих, у яких власник чи акціонер хотіли б, використовуючи корумпованість судів, надурити кредитора. Та чи можна буде дотримуватися такого підходу на практиці?

У щорічній доповіді перед депутатами глава НБУ В.Гонтарєва однією з причин відсутності кредитування назвала високу закредитованість бізнесу. За її словами, обсяг боргу перевищує операційний прибуток для підприємств усіх секторів, крім сільського господарства та видобувної промисловості, в 20 разів. Тоді як комфортний рівень цього показника — 2–3 рази. Наявне боргове навантаження є настільки високим, що обмежує можливість залучати нові позикові кошти, в тому числі й на погашення старих боргів. Причому це стосується як приватних, так і державних підприємств.

Це означає, що до завершення очищення балансів банків очікувати на стрімке відновлення кредитування не варто. Крім того, для цього необхідно посилити права захисту кредиторів та створити дієвий механізм добровільної фінансової реструктуризації.

За оцінками НБУ, обсяг проблемної кредитної заборгованості сягає 200 млрд грн. Однак це загальний показник, а за розрахунками Мінфіну створений механізм дозволить реструктуризувати лише 25% від цього обсягу, тобто 50 млрд грн. Протиріччя в тому, що відповідно до механізму реструктуризацією зможе скористатись не кожен боржник, а тільки той, який перебуває в критичному фінансовому стані, однак під цей критерій сьогодні потрапляє абсолютна більшість. Більше того, приводом для реструктуризації є визнання подальшої діяльності підприємства перспективною, що є додатковим приводом для суб'єктивного вирішення цього питання та оскаржень у судах.

Так, відповідно до вимог закону, для можливості висновку про перспективність господарської діяльності боржника, останній повинен своєчасно надавати їм та інвесторам доступ до інформації про свій фінансовий стан, активи, капітал, зобов'язання, комерційну діяльність та її перспективи, інформацію про бенефіціарного власника та пов'язаних осіб. Вже на цьому етапі значна кількість компаній стикнеться зі значними перепонами. Але крім цього компанія має подати фінансову звітність, яка відповідає вимогам міжнародних стандартів або українським національним стандартам бухгалтерського обліку, за кожен з трьох фінансових років, що передують початку проведення такої процедури, а також висновок незалежного аудитора (на вимогу залучених кредиторів).

Ключовою в даному контексті є "перспективність", яка підтверджується звітом про проведення огляду господарської діяльності незалежним експертом. При цьому, послуги незалежного експерта оплачуються боржником, якщо інше не погоджено сторонами.

З даного приводу вбачалось би за доцільне змінити порядок оплати праці аудитора, визначивши його за рахунок кредиторів, оскільки саме вони в першу чергу зацікавлені в об'єктивності відомостей про перспективність діяльності боржника, тоді як винагорода за рахунок останнього дещо нівелює мету та кінцевий результат залучення. Крім цього, боржник і так перебуває в скрутному фінансовому становищі, а додаткові витрати можуть бути для нього надлишковими. Крім того, залишивши це положення, законодавець фактично відсіче чимале коло юридичних осіб — малих підприємств, у яких попри бажання продовжувати господарську діяльність, через невеликий валовий доход та перебування на межі рентабельності чи на стадії банкрутства, фактор чималих додаткових витрат без гарантій позитивного кінцевого результату — реструктуризації — стримуватиме або навіть блокуватиме ініціювання цієї процедури.

Навіть якщо кредитор, який бере участь у реструктуризації, погодиться надати додатковий обсяг кредитування, необхідний для активізації діяльності боржника, поточна відсоткова ставка за кредитами не зменшить навантаження на підприємство, а навпаки погіршить його, оскільки підприємства, які вступають у процедуру реструктуризації роблять це не "від хорошого життя".

Особливості процедури

Щодо самої процедури, то її координуватиме спостережна рада — новостворений орган з представників НБУ, Мінфіну, Мінекономрозвитку та Мінюсту, який сформує секретаріат, арбітражний комітет, перелік арбітрів тощо. Основна організаційна та аналітична робота виконуватиметься саме секретаріатом. Арбітражним комітетом, відповідно,виконуватиметься роль судді у вирішенні будь-якого спору між кредитором та боржником, за умови наявності відповідного застереження в рамковому договорі або у погодженому сторонами плані реструктуризації.

Процедура добровільної фінансової реструктуризації проводитиметься без звернення до суду, шляхом переговорів. Для цього боржник подає письмову заяву до секретаріату, в якій він дає згоду на передачу спорів до арбітражу, а також інформацію про наявність згоди кредиторів на участь у процедурі, пропозиції щодо дати, часу та місця проведення перших зборів кредиторів, додає переліки фінустанов, забезпечених кредиторів, пов'язаних осіб боржника, власників істотної участі, перелік існуючих судових проваджень тощо.

Секретаріат реєструє отриману від боржника заяву про реструктуризацію та розсилає кредиторам повідомлення про проведення перших зборів, під час яких вони приймають рішення про участь у процедурі добровільної фінансової реструктуризації та підписують на неї згоду. Також він перевіряє згоду та ухвалює рішення про початок проведення добровільної фінансової реструктуризації не пізніше наступного робочого дня після її отримання.

Якщо на дату початку процедури до господарського суду подано заяву про порушення провадження в справі про банкрутство боржника, ініціюючі сторони мають право подати клопотання про зупинення процедури банкрутства.

Від дати початку проведення процедури вводиться мораторій, який діє до її завершення, але не більше, ніж протягом 120 днів. Упродовж його дії забороняється виконання боржником вимог кредиторів (крім випадків, коли такі дії погоджено), примусове звернення стягнення на майно боржника, укладання угод про заставу чи іпотеку майна боржника (крім випадків, коли їх укладення необхідне для отримання фінансування). Також протягом дії мораторію не нараховуються штрафи, пеня або інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо задоволення боржником будь-яких вимог, на які поширюється мораторій, та зупиняється перебіг позовної давності.

Далі, після прийняття секретаріатом рішення про початок проведення процедури кредитори вирішують питання про створення координаційного комітету фінансових установ, комітету кредиторів. Укладається договір про відстрочку, формується порядок співпраці та проведення переговорів щодо підготовки плану реструктуризації, який боржник розробляє разом із залученими кредиторами. План має містити: суми та умови проведення виплат за вимогами залучених кредиторів, сплати зобов'язань за податками, зборами та іншими обов'язковими платежами, умови участі інвесторів у плані реструктуризації, відкриття боржником банківського рахунка у визначеному сторонами банку, на який переказуються кошти від продажу майна боржника виключно для цілей погашення його заборгованості перед залученими кредиторами.

Найважливішим з точки зору практики, окрім дотримання формальностей оформлення, є те, які механізми можуть бути використані безпосередньо в конкретних відносинах боржників і кредиторів. Насправді інструментарій різноманітний:

внесення змін до кредитних договорів, в тому числі погашення заборгованості окремими траншами (розстрочки), перегляд строків погашення, розміру процентних ставок чи інших умов, пов'язаних з кредитним договором або забезпеченням за ним;

— надання нового фінансування боржнику;

— продаж майна боржника зі збереженням або без збереження іпотеки, застави або інших видів забезпечення щодо такого майна; або передача права власності на таке майно в рахунок повного задоволення вимог;

— прощення частини боргу;

— звернення стягнення на предмет забезпечення чи добровільної відмови від забезпечення;

— випуск цінних паперів;

— реорганізація (злиття, приєднання, поділу, виділу, перетворення) боржника.

Окремо зазначимо таку опцію, як переведення зобов'язань боржника в капітал — положення, яке фактично означає можливість входження в статутний капітал підприємства його кредитора.

Зважаючи на те, який кредитний портфель отримав у спадок від визнаних неплатоспроможними банків Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, в тому числі за кредитами державних та комунальних підприємств, входження Фонду до статутного капіталу підприємства, яке з часом може відновити прибуткову діяльність, можна розглядати як один з інструментів інвестування. Допомігши підприємству сьогодні, в середньо- та довгостроковій перспективі відрахування дивідендів та участь у наглядових органах, можуть перетворити ФГВФО на потужного інвестиційного гравця та учасника макроекономічних процесів. Тому, в даному випадку, Фонду варто дуже ґрунтовно підходити до питання інструментарію реструктуризації, зважуючи в кожному конкретному випадку ситуативні та довгострокові можливості повернення позик.

Не менш важливім є питання оподаткування. З метою створення додаткових стимулів для участі в процедурі передбачено особливий податковий режим (зміни до ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"). Зокрема пропонується в разі, якщо план санації передбачає розстрочку чи відстрочку або прощення (списання) боргів, податкові зобов'язання задовольняти на умовах плану санації без узгодження з органом стягнення.

При цьому податковий борг, який виник у строк, що передував трьом рокам до дня проведення зборів кредиторів, визнається безнадійним та списується, а податковий борг, який виник пізніше, відстрочується чи списується на умовах плану санації, які повинні бути не гіршими, ніж умови задоволення вимог кредиторів, що голосували за його схвалення.

У Міністерстві фінансів ці пільги вважають критичними, такими, без яких закон би не запрацював. Логіка наступна — у позичальника у випадку прощення боргу або його частини виникають податкові зобов'язання, а також може бути податковий борг. Отже, якщо позичальник йде на списання боргу перед кредитором, то йде і на пропорційне списання податкового боргу. А банки, отримавши в якості погашення боргу майно боржника, сплатять ПДВ тільки на суму, яка перевищує балансову вартість боргу.

Висновки

Підбиваючи підсумок, зауважимо, що процедура, яку пропонує зазначений закон дійсно потрібна, оскільки дозволить консолідувати в межах одного органу, процесу різних кредиторів, з кожним з яких боржнику доводиться мати окремі переговори.

Для держави цей механізм забезпечить у першу чергу облік та володіння інформацією про стан, умови договірних відносин між кредиторами та боржниками, дозволить впливати на договірні відносини сторін на стадії узгодження плану реструктуризації (принаймні в частині упередження змов та інсинуацій з інсайдерським кредитуванням).

Як вже йшлося вище, боржниками, які зможуть скористатись цією процедурою будуть перспективні великі підприємства з рентабельним бізнесом (агрохолдинги, металургічні підприємства). У той же час складність процедури та високі вимоги роблять цей механізм недоступним для значної кількості дрібних та середніх підприємств.

Чи могло бути інакше? Мабуть, ні. Відносини боржника і кредитора є приватними, а не публічними, і зобов'язати на рівні нормативного акту кредитора вчинити ті чи інші дії на користь боржника, а собі на збиток законодавець не може. Основна мета процедури — створити фундамент для досягнення порозуміння на основі узгодження позицій кількох кредиторів відносно одного боржника, щоб вони всі володіли однаковою повнотою інформації про його підприємницьку діяльність, її перспективність і, виходячи з наданих відомостей в аудиторських висновках та фінансовій звітності, ухвалювали рішення щодо того, чи дати підприємству шанс на виживання, списавши його борг, чи ні. 

У той же час, від моменту початку стагнації в економіці України, минуло вже близько трьох років, і підприємницька діяльність, яка ще 2014-го чи 2015 року могла здаватись перспективною, внаслідок постійних стресів, випробувань, падіння економіки та девальвації, явно не перебувала в статиці, а занепадала паралельно цим процесам. Як наслідок, зволікання з впровадженням реструктуризації призвело до того, що підприємства або вже досягли згоди з кредиторами поза її межами, або вже не мають що реструктуризовувати та навряд чи будуть визнані перспективними. Звісно, ухвалення цього закону могло б мати позитивні перспективні наслідки — нормативно Україна була б готова до нових криз та викликів, а кредиторам та боржникам не довелося б чекати два роки на прийняття відповідних механізмів. Однак, ухвалений закон має обмежену дію і за три роки втратить чинність, відповідно, напрацьована методика не збережеться. 

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 27.06
EUR 29.18