Зруйнувати Карфаген конфлікту інтересів

Іван Сікора 22 травня 2014, 19:55
фото

Читайте також

Про українську корупцію вже сказано і написано багато, але лише незначна частина суспільства достатньо чітко усвідомлює одне із ключових джерел корупції — конфлікт інтересів.

Домінування неформальних зв'язків над формальною інституційною взаємодією та законом, приватних інтересів над суспільними, клановість і кумівство — ядро конфлікту інтересів. Саме стійкістю неформальних зв'язків між політиками та чиновниками можна пояснити легкість їх міграції між політичними силами (фракціями) у парламенті та в місцевих радах, голосування політичних опонентів за політичні рішення, що суперечать політичним обіцянкам і положенням програм, але відповідають досягнутим тіньовим домовленостям, а також кадрові призначення після Революції гідності на "хлібні" посади перевірених людей, які були раніше замішані в корупційних схемах.

Соціальні мережі
як ключ до пояснення конфлікту інтересів

Вислів "влада змінюється, але не змінюються люди при владі" якраз може пояснювати сталість сформованих неформальних соціальних мереж в українській політиці. Соціальні мережі — це те середовище, де формується та підтримується довіра між різними гравцями, які можуть формально належати до різних політичних сил, але мати спільні бізнес-інтереси. Саме домінування неформальних інструментів ідентифікації "свій—чужий" дає змогу підміняти інтереси виборців інтересами владної верхівки та приватними інтересами, з легкістю, неефективно та нерезультативно витрачати публічні ресурси (кошти, майно, квоти, ліцензії тощо) задля отримання приватної вигоди.

Більш того, в системі координат і цінностей своєї соціальної мережі такий політик чи чиновник вважатиметься ефективним менеджером, попри те, що формально він не є ефективним з точки зору виконання передвиборної програми партії та задоволення інтересів громадян у рамках розробки та реалізації певної політики. Звичайно, за умови, що він "не забуває" про інтереси членів своєї соціальної мережі.

Аналіз соціальних мереж українських політиків і чиновників дає змогу зрозуміти, чому за політичні рішення, що можуть суперечити задекларованим політичним принципам та цінностям, дружно голосують, здавалося б, непримиренні політичні опоненти. Пояснення доволі просте — домінування приватних чи корпоративних інтересів певних неформальних соціальних мереж над усіма іншими та неформальної соціальної взаємодії над формальною.

Конфлікти між інтересами державного посадовця як приватної особи-громадянина та його обов'язком як державної посадової особи впливають або за певних обставин можуть впливати на об'єктивність виконання ним службових обов'язків.

Чинне українське законодавства визначає конфлікт інтересів як суперечність між особистими майновими, немайновими інтересами особи чи близьких їй осіб та її службовими повноваженнями, наявність якої може вплинути на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, а також на вчинення чи невчинення дій під час виконання наданих їй службових повноважень.

Можна стверджувати про сталість соціальних мереж української політичної еліти (депутатів Верховної Ради України, членів Кабінету міністрів і секретаріату/адміністрації президента, голів ОДА). Щоб це довести, достатньо здійснити біографічний аналіз за п'ятьма базовими ознаками: зв'язки політичні, економічні, освітні, родинні та громадські. Накладання періодів роботи/навчання/входження до одних і тих самих організацій чи установ дасть змогу описати соціальну мережу. На думку різних дослідників (зокрема таких, як Т.Костюченко та М.Винницький), зв'язки в рамках соціальних мереж відіграють ключову роль через "неформальність як залишок від комунізму" та практику "блату" як своєрідну валюту, що дає доступ до ресурсів. У пострадянських країнах такий підхід дає можливість "залагоджувати справи" в умовах інституційної нестабільності та швидких соціальних змін.

Неформальна взаємодія між акторами у політичному полі виявляється подібною до ринку, де учасники обмінюються різними видами капіталу. Тоді позиція, або формальний статус у структурах влади, надає доступ до кількох типів сконцентрованих ресурсів (економічного, репутаційного, адміністративного тощо), яких можна набути саме на певній посаді та обмінювати на інші форми капіталу, через вертикальну й горизонтальну мобільність, тобто змінюючи посади та долучаючись до дедалі більшої кількості трансакцій і обмінів зобов'язаннями. Це потребує забезпечення певної сталості своєї впливовості, принаймні через отримання та втримання певної посади. Що, у свою чергу, призводить до формування міжособистісної довіри на основі тривалої співпраці між учасниками взаємодії під час політичної нестабільності.

Існуючі неформальні соціальні мережі дають змогу політикам і чиновникам показувати порівняно скромні доходи в деклараціях, але жити за стандартами, які значно перевищують існуючі доходи. Найпростішим поясненням такої невідповідності між задекларованими доходами і фактичними витратами є доходи близьких осіб.

Українські посадовці живуть за рахунок доходів близьких осіб? Уже смішно

Чинне українське законодавства визначає близьких осіб як чоловіка, дружину, батька, матір, вітчима, мачуху, сина, дочку, пасинка, падчерку, рідного брата, рідну сестру, діда, бабу, прадіда, прабабу, внука, внучку, правнука, правнучку, усиновлювача чи усиновленого, опікуна чи піклувальника, особу, що перебуває під опікою або піклуванням, а також осіб, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом і мають взаємні права та обов'язки із суб'єктом, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.

Члени сім'ї — особи, які перебувають у шлюбі, а також їхні діти, в тому числі повнолітні, батьки, особи, що перебувають під опікою і піклуванням, інші особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.

Аналіз декларацій вищих посадових осіб, яких не можна назвати олігархами, дає підстави констатувати цікаву тенденцію — посадовці завжди можуть пояснити невідповідність між власними доходами та видатками доходами близьких осіб. Найяскравішим прикладом, напевно, є екс-віце-прем'єр, а нині кандидат у президенти України Юрій Бойко, який задекларував дохід за 2013 р. у розмірі 438,6 тис. грн. З них заробітна плата Бойка — 338 тис. грн, дивіденди і відсотки за банківськими вкладами — 32,5 тис., інші доходи — 67,7 тис. грн. Сукупні ж доходи членів сім'ї (дружини і шести дітей) становили аж 17,21 млн грн. Різниця — в 39 разів! Показово, що порівняно із декларацією за 2012 р. доходи членів сім'ї Юрія Бойка зросли більш як у 3,5 разу. Водночас доходи власне Бойка за 2013 р. не надто відрізняються від його особистих доходів за 2012-й (438,6 тис. і 345,482 тис. грн відповідно). Зважаючи на посаду, яку він обіймав в уряді Азарова—Арбузова, та гучні справи, пов'язані з його іменем (наприклад, скандальна оборудка із закупівлею "вишок Бойка"), виникають логічні запитання щодо повноти декларування доходів нинішнього кандидата в президенти. Водночас, ймовірно, в разі звинувачень громадськості в приховуванні доходів Бойко зможе з легкістю пояснити свої витрати доходами членів сім'ї.

Подібною є декларація про доходи колишнього першого віце-прем'єр-міністра та в.о. голови уряду Сергія Арбузова, інцидент зі спробою дружини якого зняти з рахунку в українському банку 50 млн грн через довірену особу відбувся поточного тижня. Сам Арбузов у 2012 р. задекларував 2,7 млн грн власного доходу і 13,4 млн — членів сім'ї. На рахунках у банках та інших фінансових установах у нього в 2012 р. перебувало 3,4 млн грн, а в його родини — 45,1 млн грн, номінальна вартість цінних паперів — 76,3 млн грн.

Аналогічна ситуація і з декларантами на обласному та місцевому рівнях. Наприклад, нинішній перший заступник голови КМДА Б.Дубас у 2013 р. жив за рахунок доходів членів сім'ї (згідно з декларацією). А нинішній міський голова Чернігова О.Соколов, не маючи власного автомобіля в декларації про доходи за 2012-й і 2013 р., "змушений" використовувати автомобіль "Тойота Камрі", що був переданий у безоплатну позичку комерційною структурою громадській організації, яку він же і очолював на час отримання автомобіля.

Пов'язані особи —
ключ до розкриття фактів конфлікту інтересів

Використання близьких осіб можна розглядати як ефективний засіб приховування реальних доходів у разі їх порівняно незначних розмірів (за мірками посадовців, які "сидять" на мільйонних потоках). Із зростанням апетитів на порядок денний виходять пов'язані особи, які через мережу афілійованих структур уміло ховають тіньові кошти від декларування та оподаткування переважно через офшорні компанії або кампанії з фіктивними або контрольованими засновниками та керівниками. Пов'язані особи не обов'язково можуть підпадати під законодавче визначення близької особи чи члена сім'ї (як наслідок, пов'язаних осіб не знайти в деклараціях публічних осіб), а звідси — пов'язаність такої особи із публічним посадовцем дуже складно довести.

Так звана Сім'я за режиму Януковича, що була представлена молодшим Януковичем і Пшонкою, Сергієм Арбузовим, Олександром Клименком, Сергієм Курченком та іншими "геніальними" публічними посадовцями, парламентаріями та бізнесменами, була фактично пов'язаними особами, які отримали приватну вигоду від доступу до суспільних ресурсів з використанням службового становища. Саме зазначені вище особи створили схеми, завдяки яким вони отримували вигоду, але довести це за формальними ознаками було проблематичним.

Показовим прикладом конфлікту інтересів у діяльності публічних осіб є лобіювання порівняно дрібного інтересу (якщо зважати на апетити Сім'ї) у законопроектах, які наприкінці 2013 р. були подані до парламенту, здавалося б, непримиренними політичними опонентами — депутатами від Партії регіонів і "Батьківщини". Йдеться про два законопроекти під авторством керівника профільного комітету ВРУ Валерія Сушкевича (фракція "Батьківщина"), Валентини Лютікової (фракція Партії регіонів) та Ярослава Сухого (фракція Партії регіонів). А саме: про законопроекти №3377 "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України (щодо списання заборгованості за цільовою позикою)" та №3376 "Про списання заборгованості за цільовою позикою, наданою Підприємству об'єднання громадян "Керченське учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих "Крим-Пак".

Що ж об'єднало політичних опонентів при поданні зазначених законопроектів? Інтерес полягав у фактичному списанні 5,6 млн грн цільової позики, яку отримало підприємство "Крим-Пак" з коштів державного бюджету. За даними Фонду соціального захисту інвалідів, протягом 2010–2012 рр. цільові позики було надано десяти підприємствам в обсязі 16,4 млн грн, з яких підприємство "Крим-Пак" отримало
5,6 млн грн, або більш як третину від загальної суми. Цікаво, що підприємство "Крим-Пак" претендувало на списання заборгованості та пов'язаних штрафних санкцій, показуючи з року в рік десятки мільйонів чистого доходу. Однак чому саме інтереси підприємства "Крим-Пак" вирішено було пролобіювати у поданих законопроектах? Як виявилося, відповідь лежить на поверхні — одним із співавторів законопроекту є Валентина Лютікова, що є дружиною директора підприємства "Крим-Пак" Володимира Лютікова. Тобто вигоду від цих законопроектів могло отримати подружжя Лютікових. Безперечно, що в цьому разі є явні ознаки конфлікту інтересів. Чому Валерій Сушкевич (фракція "Батьківщина") та Ярослав Сухий (тоді член фракції Партії регіонів) так перейнялися долею кримського підприємства, й досі достеменно не відомо. Однак, як кажуть у таких випадках, розумному досить для того, щоб відповісти на це запитання (і тут варто, мабуть, згадати про неформальні соціальні мережі. — Ред.).

Інший показовий факт конфлікту інтересів, який, щоправда, мав місце до впровадження в 2011 р. антикорупційного законодавства, пов'язаний із діяльністю вже екс-секретаря Київради Галини Гереги при лобіюванні інтересів компанії "Епіцентр",де вона виступала співвласником.

Зловживання на той час були цілком легальними, але містили явні ознаки конфлікту інтересів. Суть їх полягає в отриманні земельних ділянок у власність за цінами, які у рази відрізнялися від ринкових. У результаті подібних оборудок бюджет столиці щороку недоодержував мільйони гривень. Однак тема конфлікту інтересів, пов'язаних із київською землею, та хронічного невиконання планів наповнення бюджету Києва податком на землю буде предметом окремого матеріалу. Деякі ж аспекти земельної теми вже висвітлювалися у наших попередніх публікаціях ("Голий король", DT.UA від 30 серпня 2013 р., та "Чорні діри" бюджету Києва-2014", DT.UA від 7 лютого 2014 р.).

Як ефективно попереджати
та протидіяти?

Забезпечення максимальної прозорості, відкритості та підзвітності публічних осіб дасть змогу нарешті перейти рубікон — зруйнувати постфеодальний синдром конфлікту інтересів. У контексті нинішніх виборів президента, міського голови Києва та депутатів міськради громадськості вкрай важливо знати, хто реально стоїть за публічними особами, яку йдуть у велику політику.

Світле майбутнє України та Києва, яке вправно обіцяють у передвиборних програмах, може мати мало спільного із прийнятими законами та підзаконними актами. На жаль, і досі оприлюднення детальної інформації про джерела фінансування президентської виборчої кампанії та одержувачів цих коштів не є обов'язковим для учасників виборчих перегонів. На тлі високого попиту виборців на боротьбу із корупцією (63% нещодавно опитаних соціологами українців вважають, що у першу чергу потрібно здійснити саме реформи щодо боротьби з корупцією) є, безперечно, логічним оприлюднити інформацію про тих, хто стоїть за політиками і, відповідно, зробив ставку на їх перемогу. Тим більше, що все одно ця інформація подається до ЦВК. Нещодавня ініціатива Фундації "Відкрите суспільство" в рамках кампанії "За доброчесність публічних осіб" пропонує політикам добровільно оприлюднити інформацію про їх спонсорів та на ділі довести власну готовність до прозорості та підзвітності.

Таку ж пропозицію, але пов'язану з оприлюдненням декларацій посадових осіб керівного складу, які працюють у сферах, де існує високий ризик прояву корупції, було зроблено керівникам урядових міністерств, головам обласних державних адміністрацій і міським головам обласних центрів. Чи відгукнуться політики та топ-посадовці — побачимо вже незабаром. Однак уже зараз зрозуміло, що без руйнування домінування неформальних зв'язків, належного рівня прозорості та підзвітності годі очікувати попередження та врегулювання конфліктів інтересів. А отже, і будувати в Україні Європу, про що легко говорити на мітингах і партійних з'їздах і дуже важко робити на справі, почавши із себе самого — декларуючи доходи, інтереси та попереджаючи зловживання при використанні владних повноважень.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
1 коментар
  • Liza_UA 24 мая, 11:29 Не розумію, чому сотні мільйонів доларів, що через іноземні гранти направляють до нас на боротьбу з корупцією досі не спромоглися елементарного - забезпечити реальне декларування доходів і витрат чиновництва і відповідальність за їх брехню. Чому державні органи приймають ці папірці для нужників у вигляді порожніх декларації мільярдерів у Бріоні з влади? Або показав у декларації продаж нерухомості на мільйони і зразу став мільйонером. При цьому ніхто не питає звідки взялася ця нерухомість. Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
Киев 22 °C
Курс валют
USD 25.13
EUR 28.07