Граблі української історії

Нинішньої зими Україна заповзято взялася творити свою нову історію. Робить вона це так відчайдушно й мужньо, так жертовно й шляхетно, що впродовж трьох місяців зачаровує увесь цивілізований світ. Ми зрадимо нашу Революцію Гідності, вкотре зганьбимо Україну, врешті, негідно вчинимо стосовно живих і загиблих героїв, якщо й надалі не будемо творити свою історію з таким же натхненням, з такою ж прихильністю до Правди і вірою в те, що варті кращої долі.

За цю зиму довкола нас і в нас самих стільки змінилося, що за інших умов на такі метаморфози пішли б роки. Щоправда, змінилися й отримали неоціненно важливі уроки лише ті, хто готовий до змін, хто сприймає життя як школу, як поступ до вершин духу. Тим же, хто боїться виходити із зони свого психологічного й тілесного комфорту, хто хоче законсервуватись і жити протухлими політичними, квазікультурними й квазірелігійними міфами, події Майдану завдали лише травми. Співчуваю їм і перепрошую за створені українським народом тимчасові незручності.

Минуле

Про небезпеки, які чатують на тих, хто живе в епоху перемін, попереджали ще стародавні китайці. За всієї поваги до їхніх мудреців віддам-таки перевагу мудрецям індійським - вони благословляють на життя, що позбавлене ситого спокою та душевного комфорту. Бо, як вони переконують, у часи соціальних, природних і навіть особистих психологічних катаклізмів узріти світло Істини можуть і ті, хто ще не домолився до повної святості. Істина стає доступною завдяки тому, що в буремні періоди історії завісамайї, як священні Веди називають ілюзорну матеріальну енергію Бога, піднімається, і навколишній світ, який у часи спокою видається нам досить стійким, надійним і затишним, виявляє свою справжню, досить хистку, ненадійну, трагічну природу. А це людей розумних спонукає шукати захист і скарби в іншому світі, "де ні міль, ні ржа не винищують і де злодії не підкопують і не крадуть".

Іншими словами, катаклізми, що загрожують нашому життю, розбивають рожеві окуляри і, відкриваючи суть речей, спонукають до зміни свідомості. А раз так, то нинішня українська Революція, якщо подивитися на її метафізичний вимір, мала б привести нас не лише до повного "перезавантаження" влади, не лише до зміни самої соціально-політичної системи, а, насамперед, до фундаментальних змін нашої свідомості.

Істинність філософської тези, відповідно до якої свідомість передує буттю і визначає його, буття, якість, а не навпаки, як нас учили класики марксизму-ленінізму, чудово ілюструє українська історія. Ми досі не маємо своєї держави (а нинішня наша державна "незалежність" виявилася фікцією, що й з'ясувалося в ході Революції), бо наша свідомість хворіє на таку недугу, як заздрість і жадоба. Саме через ці нешляхетні риси національної ментальності ми впродовж століть не здатні об'єднатися і жити в мирі та злагоді задля творення Держави. Схильність українців до сепаратизму, через який ми й прославилися як народ недержавний, має, на жаль, досить глибоке коріння.

Події останніх місяців примусили мене звернутися до ґрунтовного історичного дослідження професора Миколи Чубатого "Історія християнства на Руси-Україні" (Том 1 до 1353 р., Рим-Нью-Йорк, 1965). Перш ніж перейти до християнських часів, автор ґрунтовно досліджує нашу історію, яка передувала хрещенню Руси-України. Посилаючись на численні свідчення зарубіжних істориків, він пише: "В часі наступу Гунів (IV ст. н.е.), середньо-азійських варвар на Европу, (…) появляються на історичній арені перші історичні предки Українців Анти". Далі Чубатий пояснює, хто ж вони такі: "Візантійські письменники описують нам спосіб життя та вдачу Антів, з чого видно, що Анти своїм способом життя - це дійсні попередники Русинів-Українців. Вони порядкували в демократичний спосіб. Провідників своїх вибирали на сходинах, так само всі справи публічно вирішували на вічах. Через це їх влада хитка, а політика химерна… Анти дуже хоробрі та войовничі, одначе між собою незгідливі. Антські племена лучаться в союзи в часи небезпеки, щоб по небезпеці жити знов своїм окремим життям". Знайомий портрет?

Цей портрет набере ще чіткіших рис, коли згадаємо нашу подальшу історію: незгідливими між собою виявилися і князі Руси-України, що призводило до постійних чвар та воєн, і гетьмани, які тягли Україну хто куди, аж допоки Богдан, "нерозумний син", не поклав Неньку під ноги Москві. І наша ближча історія теж свідчить про ту саму незгідливість. 1918 року, замість об'єднати свої зусилля і вибороти для України державну незалежність, українці воювали хто за кого: одні довірилися Скоропадському, інші Директорії, що повалила Гетьманат, треті вступили до лав Червоної армії, четверті разом із батьком Махном воювали на просторах Гуляйполя проти всіх… Не змогли об'єднатися українці задля творення своєї держави і в роки Другої світової війни. Навіть УПА виявилася розколотою на дві фракції - мельниківців і бандерівців. Ці сепаратистські настрої були настільки глибокі, що провідники Української повстанської армії не змогли дослухатися до самого митрополита Андрея Шептицького, який закликів усіх до єдності в боротьбі проти зовнішнього ворога.

Цей ворог переміг завдяки тому, що на його боці опинився ворог внутрішній - незгідливість нащадків антів. Ну і, нарешті, маємо приклад Помаранчевої революції, про сумну перспективу якої я попереджав іще тоді, коли доля Майдану 2004 року була невирішена, і всі, як і тепер, щоночі чекали на штурм. В одній зі статей я писав, що помаранчеві переможуть біло-синіх, однак справжні проблеми прийдуть до соратників Ющенка тоді, коли вони почнуть ділити владу і пересваряться між собою. У тій же статті йшлося про те, що внаслідок генетично успадкованої незгідливості, помаранчеві не лише вкрадуть у народу надію на обіцяне ще десять років тому європейське майбутнє, а й зруйнують віру в саму можливість збудувати на землі Руси-України нормальну, цивілізовану державу. Так воно, на жаль, і сталося. Знадобилося дев'ять років, аби завдані помаранчевими невдахами рани зарубцювалася і в нас прокинулася приспана зневірою гідність. На новий Майдан ми вийшли вже трохи розумнішими, але все тими ж таки незгідливими.

Теперішнє

Дивно чути розмови про те, що Майдан за три місяці свого існування не досяг мети. Мети, яку поставив перед собою Майдан, не досягла поки що вся Україна. Що ж до тих вулиць Києва, які огороджено високими барикадами, то на них сформувалося окреме містечко, щось на кшталт Ватикану в Римі. Майдан своєї мети досяг у той момент, коли в центрі української столиці створилася, за висловом одного журналіста, Територія Волі. Тут дуже швидко самоорганізувалася своя соціальна інфраструктура, яка включає все необхідне для того, аби не лише підтримувати життя, а й продукувати і транслювати на весь світ ідеали Правди і Справедливості. На Майдані є все, що потрібно для нормального існування: житло, нехай поки що не дуже комфортне, харчування, медицина, військо, навіть мистецтво…

Майдан став маленькою державою у державі, в якій втілилася наша мрія про відсутність корупції і міліції, яка чинить наругу над людьми замість того, щоб їх захищати; про відсутність лікарів, які лікують за хабарі; про відсутність влади політиків… На Майдані політики не є господарями ситуації, вони тут учаться слухати народ і служити йому. Майдан утілив мрію кожної людини про взаємодопомогу і солідарність, про жертовність як основний принцип життя і про служіння іншим як мету, як основний мотив усіх наших дій…

Завдяки цим досягненням Майдан став територією, вільною від нинішньої злочинної влади. Ніхто зі знахабнілих українських можновладців, окрім представників їхніх спецслужб - не державних, як виявилося, бо служать вони не державі, а панівному клану, на Майдан ступити не сміє (присутність шпигунів і провокаторів - одна з проблем Майдану). Пам'ятаєте кадри десятирічної давності, коли Янукович і Путін під час параду на Хрещатику стояли на трибуні, і московський цар відмовився прийняти від нашого тоді ще прем'єр-міністра цукерку? Як презирливо він тоді осміхнувся на жест уркагана з цукеркою в роті, що з тюремних нар піднявся на вищі щаблі української влади? Пам'ятаєте, як соромно було в той момент за Україну? Що ж, завдяки Майдану маємо сатисфакцію. Можете тепер уявити Путіна і Януковича на Майдані (хотілося б, звичайно, їх там побачити в оточенні народу, але то мрія, певно, нездійсненна)? Майдан - це вже не земля тиранів, їм у країну Гідності дорога закрита.

Тож Майдан, на який не може ступити нога злочинних політиків, своєї мети досяг. І якщо Україна хоче, аби на її теренах не було місця таким політикам, як Янукович чи Путін, то вона вся повинна перетворитися на Майдан, який тепер і є моделлю майбутньої держави.

Щоправда, у тій діжці меду, якою став Майдан, знову з'явилася ложка дьогтю української незгідливості. Уже і тут маємо суперечки між різними політичними й громадськими організаціями, між поміркованими і радикалами, між патріотами україномовними і патріотами російськомовними і т.д. Тому постає запитання: чи варто воювати з нинішньою злочинною владою, ризикуючи життям сотень, а може, й тисяч людей, якщо нова влада рано чи пізно знову вдасться до злочинів? Нехай не таких очевидних і брутальних, але від того не менш огидних. Бо продиктовані заздрістю й жадібністю політичні амбіції примусять носіїв цих амбіцій творити нові беззаконня. Адже влада п'янить, а той, хто втратив тверезість, не може бути законослухняним.

Майбутнє

Формат цієї статті не дозволяє змалювати те майбутнє, яке було б гідне людей, що вже майже три зимові місяці творять на Майдані нову українську історію. Тож, залишивши тему нашого майбутнього для окремої розмови, наголосимо лише на тому, що Україна повинна змінитися докорінно і почати творити новий тип цивілізації. Розумію, що зараз така перспектива може видатися фанаберією, однак чимало факторів життя людства вказують на те, що його майбутнє під загрозою. Тому воно і не за схильною до диктатури політикою Москви та інших тоталітарних державних утворень, що загрожують нам зі Сходу, і не за радикальним лібералізмом Заходу. Економічні, політичні, суспільні, екологічні, врешті, онтологічні кризи, які охопили світ, змушують нас до зміни самої парадигми буття, до зміни свідомості. Якщо ми цього не зробимо, то і надалі наступатимемо на ті самі граблі незгідливості (а в умовах глобалізації - уже у світовому масштабі), які до кривавих ран битимуть нас по тупому лобі.

Про те, що Майдан може вплинути на геополітичну ситуацію в цілому світі, нині вже говорять європейські політики. Страх Кремля перед Майданом - найкраще свідчення перспективи глобальних геополітичних змін. Тож дозволимо і собі зробити прогноз: змінивши парадигму буття і ставши колискою нової цивілізації, Україна переформатує як мінімум карту Євразії. Однак про це - далі.

Шануймося, бо ми того варті!

P.S. Ця стаття була написана ще до трагічних подій 18-20 лютого. Та час лише підтвердив її актуальність: Майдан своєї мети таки досяг - правда, надто дорогою ціною, - і тепер майже вся Україна стала Майданом. Це добра звістка. А недобра та, що наші політики продовжують "жити знов своїм окремим життям".