Не вивчений Путіним урок історії

Поділитися
95 років тому прадіди нинішніх хоробрих "укропів" зламали хребет російському Білому руху.

Упевнений, величезній більшості моїх земляків із Придніпров'я не відомі подробиці цих знакових подій. Але ментором бути не збираюся. Зауважу лише, що не так соромно чогось не знати, як не прагнути пізнати. Тим більше, коли історія не тільки актуальна, а й творилася в наших краях. І вона цілком може слугувати зброєю проти путінської пропаганди з її поділом українців на "бандерівців" і зачарованих "Русским миром". До речі, під його жупели й накачування на наші масні чорноземи лізли загарбники всіх мастей і восени 1919-го, в самісінький розпал так званої Громадянської війни. Але спочатку згадаймо про суто імперські розбірки.

Того року збройні сили Півдня Росії серйозно потіснили Червону армію. Білі дійшли до Орла й готувалися до вирішального кидка на Москву. Знаний більшовик Орджонікідзе слав Леніну, що засів у Кремлі, розпачливі листи. Товариш Серго повідомляв про деморалізацію в Червоній армії та безлад у її штабах. Єдиною приємною новиною для Ілліча, який нині скинутий з п'єдесталів в багатьох українських містах, була приписка: "…факт, що на Україні Махно діє досить чутливо".

Вторив цьому листуванню, сам того не бажаючи, й Антон Денікін. Головнокомандувач приблизно в той самий час пророчо зронив перед козачими полками: "Не так страшні червоні, що стоять на фронті, як армія в тилу…" Їхнє превосходительство страхали не голослівно. На лінії завдовжки 1150 верст білим постійно дошкуляла армія батька Махна.

Від Маріуполя до Умані українські повстанці то розчинялися в селах і містечках, то збиралися в неабияку силу небаченої мобільності. Воювали вони зухвало й люто. Немов доводячи істину, яку не радив би перевіряти на практиці: ввійти в Україну можна, тільки голову на плечах зберегти буде складно. Доведено подіями біля маловідомого села Перегонівка на захід від Кіровограда.

…І ваш бронепоїзд летить прямо в небо в шматки!

Моя бабуся по материній лінії родом із Кіровоградщини. У часи розвиненого брежнєвського соціалізму її не стало. Але перед смертю вона явно боролася з бажанням поговорити про минуле. Пам'ятаю, як під час перегляду прилизаного фільму про громадянську війну вона усміхнулася й мовила: "Махно був не такий". Я подивився в телевізор. Над розтягнутою гармошкою кривлявся карлик з обличчям лепрекона з копицею давно не митого волосся. Перевів погляд на бабусю й запитав схвильовано, немов ішлося про марсіанина: "Ти його бачила?!"

Це сьогодні я точно знаю, коли саме хвацькі рубаки на чолі з Нестором Івановичем побували в Новоукраїнці, – восени 1919-го. І знаю, що за підтримки відбитого в білих бронепоїзда "Непобедимый" вони збиралися взяти тоді ще й Єлисаветград. Не доїхали до нинішнього Кіровограда кілометрів сімнадцять, вистрілявши весь боєзапас, і підірвали трофей прямо на рейках! Після чого з боями пішли в бік Умані… Погодьтеся, такі факти легко вкладаються в захоплене враження моєї бабусі, яка навіч бачила махновців і їхнього батька: "Вогонь були хлопці!"

У такій атестації судилося переконатися й добірним російським карателям, яких відправили в Україну розібратися із зухвальцями-"хохлами". Історія повторювалася: так само у XVIII ст. російський генерал Кречетников послав війська втихомирити гайдамаків і заарештувати Гонту з Залізняком. Підступна змова завжди була суттю політики наших сусідів. А під якими прапорами приходили до нас "єдиноутробні брати" - цієї суті не міняло.

Та й в XX ст. в денікінців якось відразу не склалося. Начебто й місця для операції вибрали ті самі, і зарізяк відправили туди добірних, але проблеми почалися з самого початку генерального бою біля річки Ятрань та її притоки Синюхи. Легке взяття Умані, схоже, запаморочило голову хвацьким вершникам 1-ї Тубільної (Дикої) дивізії. Війська УНР не просто ухилилися від бою – сотня петлюрівців перейшла на бік загарбників. Теж знайома, тільки вже рідна картина.

І тут у всій красі постав простий український хлоп, який дуже швидко вчиться воювати. Достатньо подивитися нині на наших учасників АТО, які б'ють російських десантників, силовиків і кадирівців. Головне тільки, щоб було чим… Для махновців цієї проблеми, схоже, не існувало. У всякому разі, побоїще під Перегонівкою почалося для ворогів з аж ніяк не святкового феєрверку.

Сигналом до наступу армії Махно став одночасний підрив понад двох тисяч (!) морських мін. Зі спогадів учасників битви стає зрозуміло: крім того, що противника настрахали, так іще й помітно полегшили обози. Рубка очікувалося серйозна, і стрімкий відступ не виключався…

Справжнє пекло
для золотопогонників

Противник постав у тому бою значної силою: 20 тисяч багнетів і 10 тисяч шабель. Але шалена атака кінноти Махна на уманському напрямку стала для росіян шоком. У результаті хвалені кавалеристи Попова, Назарова й Амбуладзе більш як наполовину полягли під українськими шаблями, а ті, що вижили, перетворилися на стадо втікачів. Серед порубаних шести тисяч були і всі зрадники, які виступили на боці білих.

Уцілілі вершники Дикої дивізії, яка традиційно формувалася з кавказців, дременули до лісу. Утікачів відловлювали українські селяни з вилами й жорстоко карали за грабежі й насильство.

Серед тих, хто уникнув помсти цивільного населення назавжди залишився жах перед кіннотою махновців, які не осоромили шабель предків-запорожців. Вагомим аргументом на користь такого діагнозу горців стане повний розрахунок із Дикою дивізією в межах нинішнього Дніпропетровська...

До того як переміститися на береги Дніпра, повстанська армія Махна переможно завершила бій під Перегонівкою. Хоча біля самого села не все було так вдало, як у кінноти під проводом Дорожа, що розгромила "диких". Особливо важким було протистояння на східній ділянці. Золотопогонники окопалися, і вибити їх не вдавалося ні вогнем, ні багнетом.

Махно, який з'явився на передовий зі своєю добірною сотнею, мало все не зіпсував. Так нерідко буває з вождями, які вірять виключно у свою харизму. Попри повідомлення про успіхи кавалерії, батько чекати, поки вона підійде, не захотів. Нестор Іванович рвонув на Перегонівку в лобову, за ним піднялися лави махновців. Досвідчений противник перешикувався, зробив маневр і змусив повстанців відступати. Бігом, як стверджують очевидці.

У цей критичний момент вчасно приспіли вершники-тріумфатори. Вони були в закривавлених бинтах, на втомлених конях… Але багаті трофеї і враження довелося відкласти. Дорож скомандував: "За мною, клусом марш!", – і долю зайшлої офіцерні було вирішено.

Від групи добірних сил Денікіна залишилися лише самі спомини. Офіцерські полки - 1-й Сімферопольський, 2-й Феодосійський, Керч-Єнікальський і 51-й Литовський - знищили українці, які опановували військову науку на ходу. Враховуючи загиблих у бою кавалеристів загальні втрати окупантів становили 18 тисяч убитими.

Холодний Дніпро
для ворогів своїх

Згадуючи гоголівські рядки "Чуден Днепр при тихой погоде…", можна уявити, якою непривітною і страшною була наша велика річка в листопаді 1919-го. На її берегах між Запоріжжям і Дніпропетровськом, тоді Олександрівськом і Катеринославом, вирішувалася доля Денікіна та його військ. Довгі роки шкільні вчителі розповідали небилиці про виняткову роль личакової Червоної армії в поразці білих. Насправді хребет Білій армії зламали зовсім не червоні, а повстанці родом із сіл і міст, які й нині можна знайти на карті України. Несторові Махну вдалося створити унікальну армію, здатну з'являтися там, де її не чекали. Але після свого розгрому під Перегонівкою білі готувалися дуже серйозно.

На залізничних коліях біля Олександрівська з'явилися кілька бронепоїздів, щоб підтримати вогневою потугою добірні бригади й дивізії. Була для зарозумілого ворога й погана новина. За вогневою щільністю на версту "наземних" стрільців у батька Махна виявилося навіть більше. Не тривожила повстанців і перевага в далекобійності ворожих бронепоїздів.

Дісталося й "Единой России"

Мова, звісно, не про улюблену партію Путіна, але операція з ліквідації фортець на рейках все одно викликає захват. На відрізку між станціями Синельникове й Лежине назустріч російським бронепоїздам "Иван Калита" і "Единая Россия" махновці пустили паровози. У результаті зіткнення на першому вибухнув боєзапас і чималий відрізок шляху завалило брухтом. Втім, "Единой России" рейки після аналогічного тарану теж були ні до чого…

Не менш жалюгідною для російського угруповання виявилася й уся картина бою, який почався вранці
8 листопада 1919 року. До полудня поступово здійснювався план штабу Махна зі спрямованими ударами в тил і фланги білих. Саме рейд махновської кінноти в тил противника вніс у його лави замішання. Кавалерія 2-ї Терської дивізії від контратаки перейшла до втечі. У паніці вона ледь не затоптала свою піхоту! Тим часом у наступ пішли й наші піші бійці. У результаті тільки на північному напрямку в українській землі назавжди залишилося сім тисяч ворогів.

Денікінці намагалися відігратися на інших ділянках. Але зведена Донська й не в вперше поповнена Тубільна дивізії перелому не досягли. З архівів відомі жахливі втрати білих при незначних в армії Махна. Лави донських козаків зріділи майже наполовину, а тубільців - на третину. Останніх неабияк полив свинцем знаменитий кулеметний полк Кожина. А від нового фіаско врятували ще свіжі спогади про розгром під Перегонівкою. Щойно вгледівши лаву махновської кавалерії, витязі Тубільної дивізії відразу кинулися навтьоки. Коли ці браві вояки відсапаються, їх перекинуть у Катеринослав.

Чудовий краєвид
з Південного мосту

Радіти цій беззастережній перемозі над білими Несторові Махну було ніколи. На губернський центр, де був тільки один полк, навалилися частини відомого генерала Слащова – останньої надії Денікіна в боротьбі з українськими повстанцями. До
9 листопада Катеринослав перебував під повним контролем білих. Із півночі прорвався 3-й корпус, а з півдня було доставлено частини Донської і Тубільної дивізій, яким Слащов дав шанс реабілітуватися за всі поразки від махновців.

Аби підняти тубільцям дух, з Курська прибула і влилася в дивізію бригада чеченців, яка раніше підпорядковувалася Шкуро. Нащадок кубанського козака зі справжнім прізвищем Шкура Слащова не любив, але наказу довелося підкоритися. П'ять тисяч чеченських головорізів неабияк жахали місцевих жителів. Їх відправили в Лоцманську Кам'янку. Уся Тубільна дивізія мала контролювати територію від цього берега Дніпра до села Сурсько-Литовське.

План штабу Махна з очищення міста від білих почали здійснювати в сльотаву ніч 11 листопада. У бік розташування 1-ї Тубільної вирушила кавалерія, один полк стрільців - до центру міста, інший - до вокзалу, з боку Дієвки. Найбільш вражаючим став напад на Лоцманську Кам'янку, якого, коли вірити спогадам самих махновців, фактично не було.

Ще до перших кулеметних позивних і наїзду кінноти Махна "діти гір" рвонули у плавні. В багатьох жах перед махновцями викликав бажання переплисти Дніпро вночі й зовсім не в пляжний сезон… Навіть сьогодні, стоячи на Південному мосту, можна виразно уявити цей заплив.

"Зачем прішол
на мой зємля, а?!"

Наш хлопці, що побували в полоні в зоні АТО, не раз чули від чеченців цю абсурдну фразу. А ось у листопаді 1919-го горці були зовсім неговіркі. Ось як описував ті події їх учасник Віктор Бєлаш: "Чим далі ми заглиблювалися в Лоцмано-Кам'янку, тим очевиднішою була картина самознищення 1-ї Тубільної дивізії. Тієї дивізії, що в червні брала Катеринослав, Павлоград, Харків, а пізніше - Курськ, Орел…"

…У сірому серпанку городами пленталися коні й прикипілі до поводів люди. Ледь добігши до води, вони кидалися вплав до острова, де вже тупцювали групи їхніх земляків. Дістатися туди пощастило небагатьом. Більшість, щоправда, й не намагалися, сховавшись у прибережних очеретах. Махновці наполегливо кликали їх на берег, час од часу пострілюючи з нетерплячки. Але час розплати для незваних гостей однаково настав.

Усіх офіцерів Нестор Махно, що свято шанував класові принципи, наказав розстріляти. Рядових полонених відпустив додому. Жалюгідні крихти 1-ї Тубільної дивізії дісталися станції Синельникове і рвонули на рідний Кавказ. Але більшість їхніх одноплемінників знайшли останнє пристановище на дні Дніпра й під житломасивом Перемога, де тоді були болота й плавні.

Своя чужа війна

До ранку 11 листопада 1919 р. армія Махна повністю звільнила Катеринослав від білих. Харизматичний, але дуже суперечливий Нестор Іванович ні з ким не бажав ділити свої бойові успіхи. Він уже встиг покінчити з отаманом Григор'євим, а свого союзника в боротьбі з денікінцями Степового (Пестушка) обізвав "імперіалістичним васалом". Не довіряв Махно й Петлюрі, без кінця повторюючи: "УНР - наш класовий ворог!" Захоплений ідеєю остаточної перемоги анархізму, раніше меткий батько опинився у владі досвідченого ляльковода Льва Троцького.

Один із лідерів більшовизму родом з Єлисаветградщини добре знав сильні й слабкі сторони українських повстанців. Він через Дибенка й інших посланців Москви мистецьки грав на марнославстві й фобіях Махна. Батькові постійно навіювали тривогу у зв'язку із замахами, що їх нібито готують Петлюра, Зелений (Терпило), Тютюнник… До речі, Юрко Тютюнник для багатьох був бажаною постаттю у штабі Махна. Але батько явно з чужого голосу почав таврувати есдеків, есерів та інших ідейних ворогів.

Не виключено, що так було втрачено шанс об'єднатися з республіканцями й вичистити Україну від історичного ворога. Тютюнник краще за Махна відчував, що під будь-яким прапором правлячої Росії завжди ховається чорносотенне рило.

Хто твої герої?

Нашу й без того кволу історіографію того періоду надійно поховала радянська цензура. Але уроки славних перемог і гірких розчарувань нині актуальні як ніколи. Вони важливі для всіх патріотів України, котрі сповнені рішучості разом відстояти цілісність своєї країни. Хочеться вірити, що дурні класові принципи й партійні забобони не візьмуть гору бодай цього разу. Тим же, хто продовжує годуватися з рук Москви, жодні уроки минулого не допоможуть.

Й у нинішній Верховній Раді опинилися люди, приведені туди доморослими "совками". Ці явні й таємні шанувальники методів Путіна і Януковича плювати хотіли на українську історію. Лицемірно вимагаючи миру на Донбасі, всім відомі персонажі прямо причетні до розв'язаної там війни. Та ще й вторять пропаганді Кремля, називаючи її "громадянською".

Нещодавно по телевізору показали бойовика, який пишномовно прорік, що в Заходу й Сходу України різні герої. Втім, у цьому списку навряд чи б опинився той-таки інспектор махновської кавалерії Дорож родом із Юзівки, який громив білогвардійців (як і багато інших вихідців з Донбасу, котрі боролися за волю України). Швидше за все, апологет "ДНР" перелічив би всіх "червоношкірих" вождів разом із місцевим бандитом Артемом (Сергєєвим), які були в Леніна в авторитеті, але на побігеньках. Можливо, додав би "годувальника" Путіна…

Тільки на прикладі Нестора Махна добре видно, чим зазвичай закінчується навіть ситуативне пособництво Москві. Бандитом його більшовики оголосили тільки після того, як армія батька хоробро проскочила Перекоп і восени 1920-го відіграла вирішальну роль у битві за Крим. Сам хвацький кавалерист барон Врангель був вражений: прості українські повстанці вже на півострові скосили його кінноту, як серпом…

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі