Пам'ятник Леніну на Бессарабці: стисла історія з післямовою

Віталий Ковалинский 13 грудня 2013, 18:30
Ленин

Читайте також

Минулої неділі в Києві у присутності багатьох сотень людей було знесено пам'ятник Володимиру Леніну, що розміщувався на бульварі Шевченка. Відповідальність за акцію взяло на себе ВО "Свобода". Соратники по Євромайдану (УДАР В.Кличка та "Батьківщина" А.Яценюка) дізналися про цю неоднозначну подію уже постфактум, заявивши, що акцію не планували й навіть не обговорювали. Утім, глава фракції "Батьківщина" Арсеній Яценюк трохи згодом сказав: "Думаю, Ленін упав від заздрощів. Тому що Ленін скликав одну революцію, а Янукович — дві".

Пропонуємо читачам основні тези нарису відомого дослідника, автора понад 20 книжок з історії нашого міста Віталія Ковалинського ("Киевские хроники. Книга I. Юбилеи", 2012 р.) з післямовою редакції.

5 грудня 1946 р. у Києві на бульварі Тараса Шевченка було відкрито пам'ятник В.І.Леніну. Шлях до цієї події був "далек и долог". Розпочався він 12 квітня 1918 р. декретом "Про пам'ятники Республіки", підписаним головою РНК РРФСР В.Леніним. Документ започаткував "монументальну пропаганду". Тобто систему заходів, спрямованих на використання архітектурних або скульптурних творів для пропаганди ідей комунізму. Адже в основі слова "монумент" — латинське "monumentum" (нагадую). І почалося масоване "нагадування" — встановлення погрудь, спорудження різноманітних "тріумфальних арок" та інших архітектурних форм із метою закріпити ідеї соціалістичної революції у свідомості мас.

1919 р. у Києві було встановлено гіпсові погруддя Маркса (сучасний Майдан Незалежності), Енгельса (район НСК "Олімпійський"), Леніна та Троцького (Софійська пл.), Свердлова (початок вул. Московської), Шевченка (Європейська пл.), Рози Люксембург (Контрактова пл.), Карла Лібкнехта (перед Оперним театром, який носив тоді його ім'я). Але простояли всі вони недовго, оскільки 31 серпня в місто ввірвалися частини УНР і денікінці, а потім прийшли поляки. Закріпилася ж радянська влада в Києві на сім наступних десятиліть у червні 1920 р.

До питання встановлення пам'ятників повернулися через рік, ініціатором знову виступив міськкомунгосп. На його прохання, президія Київського губернського відділення Всеукраїнської спілки працівників мистецтв 18 грудня 1922 р. ухвалила "командировать представителей РАБИСа тт. Гарольда и Прахова в жюри по сооружению памятников Ленину и Жертвам революции".

Один із пам'ятників вирішили встановити на площі III Інтернаціоналу (Європейська) перед входом у Пролетарський (Хрещатий) парк. Точніше, пам'ятник імператору Олександру II, з якого зняли бронзові фігури, планували використати під пам'ятник нових часів. Голова РНК УРСР X.Раковський, ознайомившись із проектом, писав у березні 1923 р. голові Київського губвиконкому Я.Гамарнику: "Памятник Октябрьской революции, который должен быть возведен перед Пролетарским садом, во всех проектах имеет общий дефект: поскольку весь пьедестал остается от старого памятника, то получается впечатление чего-то залатанного. До туловища царского времени приделано голову Ленина. Считаю, что следует об этом подумать. Может, надо прислать модель в Харьков, чтобы показать здешним художникам". Відтак, справа загальмувалася, і за життя Леніна пам'ятник йому в Києві так і не спорудили...

Уже на сьомий день після смерті вождя, 27 січня 1924 р., президія губвиконкому ухвалила "возвести в Киеве памятник В.И.Ленину, приурочив закладку к 22 апреля — дню рождения". Тоді ж Печерський партійний район отримав назву Ленінського, а Південно-Російський машинобудівний завод став "Ленінською кузнею"...

Після смерті Леніна в центрі та на місцях створювалися комісії для масового увіковічення пам'яті вождя. Серед запланованого — тиражування скульптурних погрудь та статуеток вождя. 12 жовтня 1924 р. комісія на чолі з Г.Петровським розглянула проект фігури Леніна роботи скульптора І.Кавалерідзе й дозволила "к распространению". Трохи згодом було схвалено ще кілька моделей для масового виготовлення. Розглядаючи 23 грудня варіант під №65, комісія записала: "Верхнюю часть статуэтки одобрить, нижнюю — предложить кое-что переработать и подать снова на утверждение". Кавалерідзе дослухався, й через тиждень статуетку №65 схвалили.

У квітні 1925 р. у колишньому Педагогічному музеї відбулася виставка проектів пам'ятника-монумента на місці пам'ятника Олександру II. Але, врешті-решт, конкурс, у якому брали участь дев'ять скульпторів, результатів не дав... 

Коли в червні 1934 р. Київ став столицею УРСР, монументальна пропаганда набула додаткового значення. 31 травня політбюро ЦК КП(б)У винесло рішення: "Считать необходимым по переезде в Киев опубликовать постановление ЦК КП(б)У и Совнаркома УССР о сооружении в Киеве (на месте Михайловского монастыря — между домами ЦК КП(б)У и СНК УССР) памятника Ленину с объявлением конкурса на сооружение этого памятника". Остаточну програму-завдання на проектування Урядового центру затвердили 19 листопада. Вона, зокрема, передбачала розширення площі від Софійського собору до Михайлівського монастиря та використання схилу, яким пролягала траса фунікулера, під монументальні східці до набережної. Місце для пам'ятника визначили, але справа знову загальмувалася. У 1937 р. кінорежисер О.Довженко, виступаючи на I з'їзді архітекторів України, підкреслив: "Мене не задовольняє проект планування Урядової площі, не задовольняє пам'ятник Леніну при висоті 70 м і споруди на цій площі заввишки 40 м. Пам'ятник підкреслюватиме, що ці споруди маленькі, а він вищий за них, а Софійська дзвіниця підкреслюватиме, що пам'ятник маленький. А чи не забагато честі для церкви змагатися з Леніним? Я думаю — дуже багато честі". Тому Довженко пропонував спорудити на Урядовій площі два будинки розміром більші, ніж "Софія", по 100—120 м. При цьому, неодноразово повторював він, буде "перекличка століть — XI (Софія), XVII (дзвіниця) і XX. Домінантою в цій перекличці мають бути нові побудовані споруди — споруди епохи безкласового суспільства".

Однак усе скінчилося тим, що споруджувати другу будівлю на Урядовій площі передумали, а тому було знято з порядку денного і питання будівництва пам'ятника Леніну. Наближалася війна, кошти були потрібні на інше. Але вже в третю річницю початку Великої Вітчизняної, 22 червня 1944 р., вийшла підписана М.Хрущовим постанова Раднаркому УРСР "Про проектування забудови вулиці Хрещатик". На різних етапах було розглянуто понад 20 проектів, і в кожному містилися пропозиції щодо пам'ятників Леніну і Сталіну.

За розробками архітекторів О.Тація та В.Чуприни, Хрещатик мав починатися монументом Сталіна на площі його імені (нині Європейська) і закінчуватися пам'ятником Леніну на бульварі Тараса Шевченка. Ленін навпроти Бессарабського ринку сприймався переважно негативно і професіоналами містобудування, і відвідувачами виставки проектів. Однак зрештою переважила ідеологічна суть факту якнайшвидшого встановлення пам'ятника, і переміг проект Власова—Єлізарова. Річ у тому, що початок бульвару Тараса Шевченка і вулиці Червоноармійської разом із Бессарабським критим ринком були єдиною не зруйнованою під час війни частиною Хрещатика. І головне — була готова гранітна скульптура Леніна роботи С.Меркурова. Її виготовили 1938 р. для павільйону СРСР на Всесвітній виставці у Нью-Йорку.

З відкриттям пам'ятника поспішали. До 29-ї річниці Жовтня не вийшло, а на 10-річчя Сталінської конституції — 5 грудня 1946 р. — встигли. При цьому під п'єдестал було використано гранітні блоки, заготовлені перед війною для пам'ятника О.Пушкіну на Володимирській вулиці неподалік Оперного театру. Торжества відкриття розпочалися о 10 ранку, на них були присутні керівники республіки М.Хрущов, Д.Коротченко, М.Гречуха та інші представники керівництва. Цей пам'ятник Леніну став головним і в Києві, і в республіці. Усього на обліку в управлінні культури міськвиконкому 1955р. значилося шість пам'ятників — на заводі "Ленінська кузня" на вул. Жаданівського (Жилянська), на авторемзаводі в Дарниці, при школі ФЗУ №18 на вул. Болсуновського (вул. К.Білокур), у Піонерському та Пушкінському парках і на площі в центрі селища Корчувате.

Віталій КОВАЛИНСЬКИЙ, києвознавець

Від редакції

При всіх обговореннях на просторах Інтернету з приводу пам'ятника Володимиру Леніну (який, до речі, ніколи не бував на українській землі) в самому центрі Києва на 23-му році незалежності Української держави, акцію ВО "Свобода" назвати своєчасною і мудрою язик не повертається, — інакше як провокацією охарактеризувати її не можна. І те, що зараз через Інтернет жваво розпродуються уламки й шматки гранітного Ілліча (насправді теоретика і практика "червоного терору" в роки революції та громадянської війни), лише підтверджує наші припущення. Те, що українська влада впродовж стількох років не мала політичної волі знести пам'ятник "вождеві світового пролетаріату", — це запитання до неї. Зокрема — і до "помаранчевих". А все виглядає так, що акт вандалізму насправді нагнітав досить вибухонебезпечну ситуацію, що склалася навколо Євромайдану…

Хочеться нагадати читачам, що після приходу до влади більшовики вирішили "покончить со старым миром" цілком у стилі вандалів. Так, у Києві було знесено пам'ятники Миколі I — у Миколаївському сквері, Олександру II Визволителю — на Царській площі (тепер Європейська)… Ще у квітні 1919 р. на сесії Київської міської ради робітничих депутатів було прийнято постанову: "Не позднее пролетарского праздника 1 Мая снести долой памятники контрреволюции, которые так поганят наш город, передать их на заводы для переплавки на гильзы к снарядам для Красной Армии". Поетапно, не відразу, але всі "пам'ятники контрреволюції" в Києві знесли. Так, на місці пам'ятника графу Олексію Бобринському (знесений 1932 р.) встановили 1954 року пам'ятник Миколі Щорсу…

У роки війни саме на місці майбутнього пам'ятника Леніну проводилися показові страти — спочатку нацисти вішали тут підпільників, а потім тут-таки вішали нацистів і колабораціоністів.

Ленин_2
Страчені на бульварі Т.Шевченко нацисти. Листопад 1943 р. На цьому місці через три роки встановили пам’ятник В.Леніну

…У лютому 2012 р. комісія Київської ради з питань культури і туризму відмовилася прийняти пам'ятник Леніну на бульварі Шевченка в комунальну власність міста Києва. Голова комісії Олександр Бригінець (нині народний депутат України, фракція "Батьківщина") тоді ж сказав: "Будь-які дії влади навколо пам'ятника Леніну, на мою думку, — провокація влади, спрямована на те, щоб відвернути увагу киян від проблем міста і країни. Краще вже киянам забути про нього й не звертати на нього уваги. Тому будь-які рішення Київради щодо цього меморіального об'єкту — недоречні".

Протягом двох років активісти КПУ намагалися захищати пам'ятник, оскільки були неодноразові спроби його знести. Але 8 грудня 2013 р. дивним чином їх не виявилося на місці, та й міліція, що перебувала поруч, байдуже спостерігала за діями "свободівців" (вони впродовж кількох хвилин накинули троси на фігуру Леніна і буквально зірвали її з п'єдесталу), лише зафіксувавши сам факт. Як пояснити дії силових органів, якщо не заплющенням очей на провокацію? Під знесеним пам'ятником представники політичної сили скандували: "Свобода прийде — порядок наведе!". Втім, досить скоро, прикриваючи обличчя шарфами, вони втекли. 

Так, цій "мислячій гільйотині" (як влучно сказав про В.Леніна П.Струве) — не місце на вулицях Києва, але чи вчасно і чи в той спосіб це зроблено? 

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
26 коментарів
  • BobechkoRost 16 декабря, 15:12 Дуже цікаво підмітиі Яценюк. Він рідко так говорить, але тут попав в точку. Ленін впав сам від заздрощів Януковичу. Ну що тут сакважеш, точно підмічено Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • гость 10 января, 01:45 Помните, как у Талькова -"..но не предан земле тиран,объявивший войну стране..." и "..покажите мне страну, где блаженствуют хамы.." песня о России, но в Украине хамов не меньше.А тиран, кровавый гений..В Германии о нем документальный фильм шел - деньги на свержение царского режима выделило немецкое правительство, а Лейба Бронштейн-Троцкий имел вообще паспорт гражданина Америки и деньги на свержение царского престола получал от американского правительства.Оба ненавидели Россию -уничтожали священников, врачей, инженеров, духовность России.Лейба приложил руку к смерти гордости России -Есенина.За что же хамы-русофобы уничтожили памятник тирану? Это же их духовный папа.Тирана мне не жалко,жалко хорошего памятника работы Меркурова. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Вон 19 декабря, 15:23 Какой смысл в подобных исторических опусах, если власть ничего не предпринимает чтобы наказать виновных и восстановить памятник. Если фашисты такими темпами будут уничтожать памятники, то никакой истории и культуры не будет. Достаточно посмотреть во что превратили Майдан. Вандалы! Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Анархіст 19 декабря, 14:00 Більшовики - вандали, не спорю, а ми хто?. Хто забороняв завезти лисого наприклад в музей Голодомору, посадити в клітку з арматури і нехай любуються громадяни на генія перевороту , ан ні , - сковирнули, європейці з мозками азіатів. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Алексей 18 декабря, 17:17 Ленин, конечно, скорее отрицательный персонаж истории. Но, прочитайте прессу империи времен с 1905 по 1918. Не надо читать историков - читайте оригиналы. И вы поймете, какой бардак был в империи в те годы, какое казнокрадство во время войны, как возникали олигархи из министров и членов императорской фамилии и т.д. И какое было положение народа. Поэтому Ленина, как возможный ответ народа, забывать ни власти, ни народу нельзя. И ряд памятников, особенно имеющих определенную художественную ценность, надо было бы сохранить. Возможно, не на главных площадях. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Alex 17 декабря, 19:04 На фотографии "Казненные нацисты" - это кто такие ? На немцев как-будто не похожи. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • ВФ 17 декабря, 06:50 Гораздо умнее сделали немцы- собрали все памятники в отдельном месте подальше от центра Берлина для желающих полюбоваться произведениями искусства. И никто не в обиде, и глаза не мозолят все эти марксы- Энгельсы-тельманы и т.д. Но то у власти люди с мозгами... Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Олександр, читач газети з першого її номера. 16 декабря, 19:58 Обома руками підтримую знесення символу російського панування над Україною в ХХст. Знесення леніна для України можна порівняти з демонтажем берлінського муру для Німеччини!
    олс 17 декабря, 12:54
    Те, що Ви вмієте читати, це дуже добре. А тепер постарайтеся зрозуміти таке: справа не у шматку червоного кварциту, а в тому, що більшовицька затятість - ось пам*ятник радянському минулому. Більшовики безцеремонно валили пам*ятники, а тепер це роблять новоявленні більшовики, насамперед - "свободівці". І навпаки - європейці давно викорінили з свого життя більшовистський радикалізм. Приклад: у центрі Риму досі є "проспект Бенітто Муссоліні". Я видаю Вам цей секрет у впевненості, що римська поліція, на відміну від київських міліціантів, не дозволить Вам познущатися з цієї вулиці, коли Ви туди приїдете за шенгенськими візами, до того ж, це може бути років через 50.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • slovikovska 15 декабря, 21:19 Лєнін з воза - коням легше. Хоть вроде как и нехорошо памятники уничтожать, но советские многотиражные шедевры чего-то не особо жалко. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Олег 14 декабря, 22:00 Мой комментарий появился в пяти экземплярах из-за плохой работы сайта (зависает). Ильича на них нет. Да, именно благодаря ему Украина стала полноправной республикой в составе СССР с правом выхода. Предвидел и позаботился. Сталинский план автономизации был сорван. Відповісти Цитувати
Реклама
Останні новини
Курс валют
USD 25.49
EUR 28.47