Романізація варварів і варваризація Риму

Ніщо не різнить рід людський (його гіршу половину) більше, ніж наявність чи відсутність бороди. Світ ділиться на голомозих і бородатих. Останні (варвари, від barba - борода), як визначив ще Аристотель, - майже нелюди. Самою природою вони призначені на рабське служіння еллінам…

Умоглядні домисли Стагірита одразу були спростовані суто емпіричними завоюваннями його великого вихованця. Імперія Олександра Македонського еллінізувала завойованих варварів і тим самим створила цілий елліністичний світ. Правда, не обійшлося без зворотного впливу. Сам Олександр варваризувався настільки, що одружився з персіянкою і навіть запровадив у себе при дворі перський звичай проскінесісу (це коли піддані падають ниць перед своїм повелителем). Елліни з відразою відкинули цей звичай, і "ритуал практикувався виключно в середовищі східних підданих" (Ю.Корнілов). Тож Аристотель десь мав рацію. Елліністичні держави були настільки неелліністичними, що сьогодні правильна відповідь на запитання про походження єгипетської цариці Клеопатри (македонянка) під силу тільки найрозумнішим.

У чому полягає місія будь-якої, не тільки македонської, імперії? Об'єднати людей, всупереч тому, що їх роз'єднує (В.Межуєв). В Олександра Македонського не вийшло. Бородаті на Сході продовжували валятися в ногах повелителя, західні голомозі все говорили про якусь свободу.

На відміну від нетривалої македонської кампанії, досвід об'єднання Римської імперії зі світом варварів розтягується - якщо вести відлік від війни Цезаря з галлами - на пів тисячоліття. "Римляни підкорили своїй владі майже весь відомий світ і підняли свою могутність на таку височінь, яка немислима була для предків і не буде перевершена нащадками" (Полібій). Але не раби й багатства, що потекли в Рим із завойованих земель, характеризують римську експансію. Римляни відповідали за тих, кого підкорили. Покірність Риму несла переможеним акведуки й форуми, торгівлю і законність, субсидії та захищеність. І… навіть місце в римському сенаті. "Коли вирішили поповнити римський сенат і знатні з тієї Галлії, що зветься Косматою, давні наші союзники, які отримали наше громадянство, - вказує на бородатих варварів Тацит, - стали домагатися для себе права бути обраними на вищі посади в державі, це питання почали бурхливо обговорювати, і було висловлено багато різних думок".

У промові, відомій як "Про допуск галлів у сенат", імператор Клавдій запитує сенаторів: "Що ж занапастило лакедемонян та афінян, хоча їхня військова потуга залишалася непохитною, як не те, що вони відгороджувалися від переможених, бо ті - чужоземці?" І хіба знатні римські роди не походять від сабінян (як Клавдій), альбіанців, тускулійців, етрурійців etc.? "Я добре пам'ятаю, - вказує імператор сенату, - що межі Італії були розсунуті аж до Альп, аби не тільки окремі особи, а й усі її області та племена злилися з римським народом у єдине ціле. Ми досягли стабільного спокою всередині нашої держави і блискучого становища в зовнішніх справах лише після того, як надали наше громадянство народностям, що живуть за рікою Падом, і, використавши засновані нами по всьому світу військові поселення, прийняли в них найдостойніших провінціалів, тим самим істотно підтримавши нашу втомлену імперію". Імператор Каракалла пішов ще далі: у 212 р. від Різдва Христового видав вердикт, що надавав права римського громадянства всьому вільному населенню імперії.

Описаний вище процес романізації варварів переходить у свою протилежність наприкінці IV ст. від Р.Х. Мало того що фактичними правителями імперії, які зводили на імператорський трон потрібних їм претендентів, були суціль німецькі воєначальники (вандал Стиліхон, свев Рицимер); для бородатих варварів доступною стала і формально найвища посада в імперії (гот Іоанн, іллірієць Костянтин ІІІ, бритт Граціан).

Варваризація Риму зруйнувала імперію. Варварські королівства роз'єднали людей, всупереч тому, що їх поєднувало доти. Де й коли прогресивна романізація поступилася місцем варваризації, яка принесла занепад?

Осінь 376 року. Під натиском гунів вестготи підходять до Дунаю в районі фортеці Дуростор, у провінції Нижня Мезія.

Поява варварів на кордонах імперії - штатна ситуація. Цього разу незвичним було те, що варвари не намагалися атакувати, бо агресія і її наслідки щоразу вкладалися у звичну схему "варвари напали - розбиті - поселені на землях", але, відрекомендувавшись біженцями, попросили перетнути Дунай з метою отримання політичного притулку.

Мотиви імператора Валента, що здобув титул "Готський" за минулі перемоги над варварами, дати притулок своїм учорашнім ворогам продиктовані християнським людинолюбством. Валент був затятим аріанцем; готи обіцяли хреститися. Свідчить Йордан: "…направили послів у Романію до імператора, щоб підкоритися його законам і жити під його пануванням, якщо він передасть їм для поселення область Фракії або Мезії. Крім того, щоб більше було їм віри, вони обіцяють стати християнами, коли тільки будуть їм дані наставники, які вчитимуть їхньою мовою. Одержавши таку звістку, Валент негайно ж радо погодився на це, оскільки й сам, крім усього, планував просити того ж самого" (Про походження та діяння гетів).

"Вживалися ретельні заходи для того, щоб не був залишений ніхто з цих майбутніх руйнівників римської держави, хай навіть його було уражено смертельною хворобою. Отримавши від імператора дозвіл перейти через Дунай і зайняти місцевості у Фракії, переправлялися вони цілими натовпами вдень і вночі на кораблях, човнах, видовбаних стовбурах дерев. Оскільки ж ріка ця - найнебезпечніша з усіх, і рівень води був вищий від звичайного внаслідок частих дощів, то багато народу потонуло" (Марцеллін Амміан, Римська історія. Res Gestae).

Коли імператор Клавдій переконував батьків сенаторів прийняти до своїх лав галлів, він підкреслював: "пов'язані з нами спільністю звичаїв, схожістю життєвих правил", простіше кажучи - голені, безбороді, романізовані. Обласкані Валентом готи - зовсім інше. Не дивно, що між місцевими й тими, котрі "понаїхали тут", негайно ж виникли тертя.

Префект Маркіанополя Лупіцин тримав готів у таборі для біженців "оддалік від стін міста, виставивши проти них збройну варту, хоча ті наполегливо просили дозволити їм входити в місто для купівлі необхідних припасів, посилаючись на те, що вони тепер підлеглі римської влади і є мирними людьми. Між городянами й варварами, яких не пускали в місто, відбулася велика сварка і дійшло до сутички. Варвари, дізнавшись, що кількох їхніх земляків захопили, розлютилися й перебили загін солдатів та пограбували вбитих" (там-таки). Наспіх зібрані Лупіцином війська зазнали поразки.

І пішло-поїхало. Вчорашні прохачі-неофіти два роки розоряли обітовані ними Фракію і Мезію, а 9 серпня 378 р. в битві під Адріанополем у союзі з аланами вщент розбили сорокатисячну римську армію. Валент загинув. Є підстави говорити про зраду найближчого оточення імператора. До падіння Вічного міста залишалося 32 роки і 15 днів…