Судетський сценарій: Чи готовий Захід іти стопами "миротворців" Чемберлена і Даладьє?

Сергій Махун 6 березня 2014, 18:05
Чемберлена и Даладье

Читайте також

Мить історії. На церемонії відкриття Олімпіади-1936 у Берліні, в умовах всевладдя гітлерівського режиму, збірна Великої Британії підняла руки в нацистському вітанні. Це був симптом, можна сказати "жест доброї волі", який дав старт ганебній "політиці умиротворення", адресованій агресору, що набирав сили.

Через два роки, уже 1938-го, відбулися події, які не тільки перекроїли карту Європи, а й стали прологом найстрашнішої трагедії в історії людства. Нацистська Німеччина, за повного потурання і, підкреслимо, згоди Франції та Великої Британії, розпочала свій спочатку тріумфальний рух до світового панування.

12–13 березня 1938 р. відбувся аншлюс Австрії. Канцлер Австрії Курт фон Шушніг спробував було відновити контроль над ситуацією, оголосивши на 12 березня плебісцит про збереження незалежності Австрії, але був невдовзі заарештований і відправлений у Марієнплац (штаб-квартиру гестапо), а 1941 р. — у концтабір Дахау… Американський історик і журналіст Вільям Ширер після проведення (під дулами автоматів) "плебісциту" в Австрії писав про приєднання до Німеччини: "Було зрозуміло, що більшість австрійців, які 13 березня сказали б "так" Шушнігу, 10 квітня скажуть "так" Гітлеру. Багато їх вірили, що міцний союз із Німеччиною, навіть нацистською, бажаний і неминучий для Австрії, що Австрія… не зможе довго існувати сама собою, що вона здатна вижити тільки у складі німецького рейху. Крім прибічників такої точки зору, були й затяті нацисти — безробітні або з роботою, кількість яких у країні невпинно зростала. Їх приваблювала можливість поліпшити своє становище. Багато католиків… були приваблені широко опублікованою заявою кардинала Іннітцера, в якій він вітав прихід нацистів в Австрію й закликав голосувати за аншлюс". Вам це нічого не нагадує, шановний читачу?

фото
А.Гітлер виголошує промову перед сотнями тисяч мешканців Відня після аншлюсу Австрії. 15 березня 1938 р.

За словами президента Російської Федерації Володимира Путіна (4 березня 2014 р.), жителі Криму (російські війська на той час практично вже окупували Крим. — С.М.) мають право самі визначати свою долю: "Права нації на самовизначення ніхто не скасовував. Ми в жодному разі не будемо нікого провокувати, і не будемо підігрівати такі настрої". До речі, відразу ж після ганебної здачі Заходом Грузії у 2008 р. американський генерал Пітерс сказав: "Я так розумію, що президент Саркозі прилетів у Париж, розмахуючи аркушем паперу, який гарантує мир нашому поколінню (натяк на виступ Невілла Чемберлена біля трапа літака після прильоту з Мюнхена. — С.М.). Ми зіштовхнулися з відроджуваною великою державою, охопленою імперською манією величі, якою керує найефективніший і, на мою думку, блискучий лідер нашого часу, що на голову переважає усіх інших. Леді й джентльмени, мені все це зловісно нагадує 30-ті роки минулого століття". Своєю чергою, Леон Арон, керівник російських досліджень в інституті американського підприємництва, сказав пророчі слова: "Якщо Росія заплатить малу ціну або не заплатить ніякої — а так воно, схоже, і буде, — наступною перспективною ціллю стане Україна. Певна річ, не вся, а тільки Кримський півострів". Повторимо, ці слова прозвучали після підписання угоди "Медведєв—Саркозі".

Повернімося до уроку історії. Другою подією з ланцюжка малодушності і зради стало знищення Чехословацької республіки. У ніч із 29 на 30 вересня 1938 р. було підписано Мюнхенську угоду між нацистською Німеччиною (рейхсканцлер Адольф Гітлер), фашистською Італією (прем'єр-міністр Беніто Муссоліні), а також Великою Британією (прем'єр-міністр Невілл Чемберлен) і Францією (прем'єр-міністр Едуард Даладьє), які представляли "західні демократії". Результатом якої стало "оскоплення" Чехословаччини. Процитуємо слова одного з архітекторів Мюнхенської змови. "Якою жахливою, фантастичною і неправдоподібною видається сама думка про те, що ми мусимо тут, у себе, копати траншеї і приміряти протигази лише тому, що в одній далекій країні посварилися між собою люди, про яких нам нічого не відомо. Ще більш неможливим видається те, що вже принципово залагоджена сварка може стати предметом війни", — сказав Невілл Чемберлен буквально за дві доби до підписання угоди в Мюнхені, тобто 27 вересня 1938 р. 

До речі, розчленування однієї з найбільш демократичних країн світу — Чехословаччини — відбулося навіть без представників Празького Града. Президент Едуард Бенеш 30 вересня капітулював, віддавши нацистам Судетську область, населену переважно німцями: "Жертва, яку нас змусили принести, величезна й нескінченно несправедлива". Історія не знає умовного способу, але країна та її народи зазнали поразки ще й у моральній площині. Синдром 1938 р. повториться через 10 років, 1948-го: впродовж кількох тижнів місцеві комуністи на чолі з Клементом Готвальдом із допомогою Радянського Союзу знищили всі демократичні інститути і примусили піти у відставку того ж президента Бенеша. Згадаємо також події
1968 р., коли широкі народні маси вийшли на вулиці, вимагаючи побудови "соціалізму з людським обличчям" (за мовчазної, байдужої позиції армії, що знову залишилася в казармах) і намагалися боротися з радянським агресором та його сателітами, які вторглися в країну.

…Тим часом у вересні 1938 р. Прага мала потужну, дисципліновану, чудово озброєну армією та унікальну систему оборонних укріплень (усім відомі "Лінія Зиґфріда" та "Лінія Мажино" поступалися їй у могутності) вздовж кордонів із Німеччиною та Австрією, що проходили саме на відірваних за результатами Мюнхена-38 територіях. Яка була ціна "замирення" агресора? Чехословаччина втратила майже 30% території, 33% населення, майже половину важкої промисловості, були перерізані практично всі найважливіші залізничні магістралі; на анексованих територіях вироблялося 66% кам'яного вугілля, 70% заліза і сталі, розміщувалися найбільші електростанції.

Головна причина поразки — еліта країни була не готова до боротьби, хоча на вулицях найбільших міст Чехословаччини відбувалися багатотисячні демонстрації, які закликали зі зброєю в руках захищати батьківщину. Під час останньої наради у Празькому Граді 29 вересня 1938 р. генерал Лев Прхала буквально благав Едуарда Бенеша: "Хоч би що вирішили великі держави, треба воювати. Народ єдиний, армія міцна і хоче йти у бій. Навіть якщо ми залишимося самі, без союзників, ми не можемо здатися, — армія зобов'язана захистити цілісність республіки, вона хоче і буде боротися" (докладніше, у тому числі й про позицію Радянського Союзу під час кризи 1938 р., див. "Мир" через знищення союзної держави" — "ДТ", 26 вересня 2008 р.).

Наскільки був правий бойовий генерал, що пройшов горнило Громадянської війни у складі Чехословацького корпусу? Прага мала 34 піхотні дивізії, 4 мобільні дивізії, 138 окремих, навчальних і фортечних батальйонів, 55 авіаескадрилій (1582 літаки); 469 танки, майже 6 тисяч гармат і мінометів, 62 тисячі кулеметів. Можливості мобілізації добре навченого кадрового резерву ймовірних суперників були непорівнянними. Німеччина такого резерву практично не мала, — далися взнаки наслідки Версальських угод. У Чехословаччини був 600-тисячний контингент, готовий упродовж двох місяців стати на захист батьківщини, — зазначає дослідник Олександр Усовський.

У Німеччини на кордонах із Чехословаччиною стояло тільки 39 дивізій. На кордоні з потенційним союзником Праги — Францією нацисти змогли розгорнути 13 дивізій, яким протистояли 60(!) дивізій першого ешелону. Втім, ми навіть не враховуємо британську армію, про яку Вінстон Черчилль був досить невисокої думки ("наша армія втричі менша від чехословацької"). 

Ось як оцінював бойові якості німецької армії Генеральний штаб Чехословацької республіки напередодні Мюнхенських угод: "У німецькій армії наприкінці вересня, через шість тижнів після початку неоголошеної мобілізації, більшість полків налічували по два батальйони, частини укомплектовані недостатньо навченими резервістами. У багатьох батальйонах не було кулеметних рот, не було важкої артилерії, щоб ефективно використати її проти наших укріплень. Хоча Німеччина значно переважала нас за кількістю літаків, більшість пілотів пройшли тільки три-чотиримісячне навчання. Що стосується морального стану, то, за оцінкою самих німців, бойовий дух німецьких військ такий самий, як під час відступу в 1918 р. Наша армія була добре озброєна, постійні укріплення — в обороноздатному стані, бойовий дух солдатів був відмінним. У такій ситуації армія мала всі передумови для успішної боротьби з німецькою армією" (Олександр Усовський).

1 жовтня 1938 р. німецькі війська розпочали окупацію Судетської області, паралельно з ними в Тешинську область, населену чехами та поляками (120 і 80 тис. людей, відповідно), ввійшли польські війська. Через неповний рік Польща виявилася так само "зайвою" на карті Європи. Однак у ролі агресорів виступили вже дві держави — сталінський Радянський Союз і нацистська Німеччина.

фото
Гейленісти зносять чехословацький прикордонний стовп. 1 жовтня 1938 р.

"Англії був запропонований вибір між війною та безчестям. Вона вибрала безчестя і отримає війну", — сказав 3 жовтня 1939 р. в палаті представників Вінстон Черчілль.

Три раунди переговорів Чемберлена і Гітлера напередодні Мюнхенських угод "слід кваліфікувати як одну з наймерзенніших капітуляцій в історії" (Норман Дейвіс). Той-таки Черчілль (у найближчому майбутньому прем'єр-міністр Великої Британії та непримиренний ворог нацистів) у своїй промові в палаті громад лондонського парламенту буде досить точний в оцінці цієї зради: "Під дулом пістолета вимагали один фунт стерлінгів. Коли його дали, під дулом пістолета вимагали вже два фунти стерлінгів. Зрештою, диктатор погодився взяти один фунт стерлінгів, 17 шилінгів і 6 пенсів, а решту — обіцянками зберігати в майбутньому згідливість... Ми пережили жахливий етап нашої історії, коли було порушено всю рівновагу Європи і на час західним демократіям винесено жахливий вирок: "Тебе зважили і знайшли легковагим". І не думайте, що це кінець. Це тільки початок розплати. Це тільки перший ковток, перший передсмак чаші гіркоти, яку ми питимемо рік у рік, якщо тільки ми не встанемо, як в давнину, на захист свободи, знову здобувши могутнім зусиллям моральне здоров'я та войовничу енергію".

фото
Н.Чемберлен: «Я привіз вам мир!»

15 березня 1939 р. нацисти ввійшли у Прагу. Всі гарантії, дані Францією та Великою Британією — колишніми союзниками Чехословаччини, виявилися знехтувані. Західні демократії були не готові до такого розвитку подій.... 

Ідеолог українського інтегрального націоналізму Дмитро Донцов у березні 1921 р., тобто майже 100 років тому, писав: "Ідеологія російського комунізму, як і царизму, — це тільки різні форми одної і тої самої суті, одного того самого з'явища загальнішого характеру, що не є нічим іншим, як воюючим із Заходом російським месіанством… Коли читаємо їх історію, історію Европи, — читаємо історію її народів. Читаючи історію Росії — не бачимо нічого, опріч темної маси, що, сліпо віддана своїм вождям, рухається нині в однім, завтра в другім напрямку… Веління моральні, правні, релігійні та політичні відчуваються не як веління власного "я" ("совісти"), а як незрозумілі в своїй суті накази згори". На жаль, історія повторюється. Дай нам Боже витримати і це випробування.

фото
Судетська область. Радість на обличчях німців після приходу нацистів. В 1945–1946 рр. з Чехословаччини було депортовано більше 3 млн. німців

Коментар DT.UA

Відомий російський історик, автор понад десятка книжок з історії радянських органів безпеки, заступник голови Ради Науково-інформаційного і просвітницького центру товариства "Меморіал", доктор історії Микита Петров так прокоментував події останніх днів: 

— Дії російських збройних сил у Криму є демонстративним і вкрай небезпечним порушенням Росією міжнародного права та договірних зобов'язань із Україною і загрожують мирові в Європі. Блокування російськими військами об'єктів на українській території, патрулювання в містах і на дорогах під прикриттям так званих "сил самооборони" слід кваліфікувати не інакше як акт агресії проти України.

На жаль, уроки війни Росії проти Грузії у 2008 р. Європою та світовою спільнотою не засвоєні. Тоді по суті все закінчилось "угодою Медведєв—Саркозі", умов якої Росія так і не виконала. І ніхто всерйоз не наполягав на їх виконанні. У зв'язку з цим цілком доречно згадувати про уроки історії, про Судети, знищення незалежної демократичної Чехословаччини й недалекоглядне "умиротворення агресора" державами Заходу. Непідбиті підсумки Мюнхенської змови, подій 2008 р. на території Грузії та тодішня безкарність призвели до сьогоднішніх агресивних дій Росії проти України. Дуже сподіваюся, що нині в Криму це не повториться і світова спільнота дасть тверду й рішучу відсіч загарбницьким устремлінням Росії, примусивши кремлівське керівництво відмовитися від посягань на суверенітет України. Кремль, сам того не бажаючи, консолідував народ України, показавши своє справжнє обличчя і справжні наміри. Легкість, із якою Рада Федерації РФ дала санкцію на використання російських військ проти України, демонструє повну відсутність у Росії відповідальних політиків, здатних адекватно оцінювати прийняті рішення та співвідносити їх з інтересами збереження миру і стабільності в Європі.

Заяви лідерів США і Євросоюзу, які прозвучали останніми днями, вселяють надію, що ситуація в Криму буде нормалізована, а російські війська — негайно повернуті в місця постійної дислокації. Тільки за безпосередньої участі і під контролем місії ОБСЄ та представників світової спільноти можливе швидке подолання ситуації, яка виникла в Криму. При цьому важливо не забувати — у відсічі російським загарбницьким устремлінням будь-які зволікання й нерішучість загрожують незворотними наслідками.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
3 коментаря
  • V_asya 19 мая, 12:42 Зважаючи, що на Раші відсутнє виборче право, то сперечатися з недалекоглядними коментами прибічників путлєра дуже важко. КНДР відпочиває. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Teddy 21 апреля, 10:40 о чем спорить с бараном? Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Konstanzhoglo 22 марта, 04:01 Украина в своем нынешнем состоянии - failed state. Поиски виноватых на стороне - бессмысленны. Причини и виновники случившегося - находятся внутри Украины и украинского политикума. Россия отбирает то, то принадлежало ей по праву. Для Украины сейчас наступает следующий этап испытаний - имеет ли она возможность существовать в новых границах или нам всем нужно быть готовыми к новым ее разделам. Пока новая нелигитимная власть не даёт никаких оснований для оптимизма, так как она вместе с теми кто привел ее к власти и есть главные виновники случившегося. Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
Курс валют
USD 24.79
EUR 27.22