2017-й і далі: як повинен відповісти Майдан?

Віктор Чумак 10 лютого, 23:01
майдан
Василь Артюшенко, DT.UA

Читайте також

Тверезий підсумок.

2016 рік остаточно протверезив усіх нас. 

Швидкий стратегічний план для України "після Майдану" не приніс очікуваних результатів, але приніс неочікувані проблеми. Ми прагнули зрушити з мертвої точки перезрілі реформи, побороти корупцію, закріпити європейський вектор нашої зовнішньої політики й отримати безвізовий режим з ЄС. Та попри серйозні зрушення по кожному із цих напрямків бліцкриг за минулі три роки не вдався. Ідеї "шокових реформ" та "уряду камікадзе" виявилися вже вкотре використаною рекламною франшизою. 

Покликані в уряд і парламент реформатори, молоді й не дуже, "прогризали зубами" окремі зміни. Безумовним і яскравим результатом цих зусиль є остаточне запровадження електронних державних закупівель (Prozorro), запуск електронного реєстру декларацій. На енергетичному фронті важливим і символічним кроком стала відмова від споживання російського газу. Все ще з надією дивимося на роботу НАБУ. Але цього явно не досить.

Поговоріть з тими, хто стоїть за кожною із цих реформ, і ви почуєте конкретні й оптимістичні плани на майбутнє. Але водночас і про те, що потенціал продовжувати розпочаті зміни вичерпується. Самі ж вони що далі, то більше почуваються випадковими людьми в коридорах влади, а атаки на вже проведені реформи лише посилюються. 

Причина проста: найголовніша реформа — перехід влади від олігархів до громадян — так і не відбулася. Тому відчуття незворотності й достатності змін ні в кого з нас немає. Ці зміни не настільки системні, аби змінити економічний і політичний контекст. 

За нашими з вами спинами в кулуарах печерських кабінетів президент, коаліція та уряд фактично реставрують попередній режим. Олігархи, валізи з кешем і політично залежні прокурори вже давно де-факто реабілітовані як інструменти "високої політики". Керівники держави, які повинні були стати "батьками реформ" і які ще вчора благословляли на високі звершення команди нових громадян мало не з усього світу (Грузії, Литви, Польщі, США), повертаються до українського business as usual, ніби три роки тому в нас була не революція, а чергова зміна однієї команди на іншу. 

Активісти Майдану мозолять очі. Через три роки після нього, влада робить ставку вже не на реформаторів, які можуть реалізувати зміни, а на одіозних осіб з минулого, які вміють витискати з державного апарату корупційну ренту. Напевно, президент вважає, що "майже безвізом", зупиненням падіння економіки та замороженням АТО він виконав свою частину угоди з суспільством…

Розгубленості додає дедалі більша невпевненість у зовнішніх партнерах. Останніми роками, аби компенсувати внутрішньополітичну нестабільність, ми надто часто шукали стабільності й підтримки зовні. Вважали, що  поза межами України хтось знає рецепти, якими нам варто скористатися. 

Вихід Британії з ЄС, негативний для нас результат референдуму в Нідерландах і неочікуваний — виборів президента США, зростання популярності правих партій у країнах-членах ЄС внаслідок кризи з сирійськими біженцями — всі ці події свідчать про те, що наші стратегічні партнери з числа розвинених демократій не мають відповідей на ключові питання, що стоять перед ними самими. 

Здобувши перемогу в 2014-му, ми думали, що перед нами тепер відкриті всі шляхи високо вгору. Та поки що ми піднялися лише на невеличкий пагорб, з якого побачили справжній масштаб викликів, що постали перед нами. Ми думали, що в нас є мудрі вчителі, але… вони зайняті тим, що вчаться на власних помилках. 

Чому в нас не складається?

В українській політиці все відбувається не так, як того хоче експертна фейсбук-тусовка, з дуже простої причини. Ці люди репрезентують середній клас — якщо не за соціально-економічною ознакою, то за ціннісною орієнтацією. А середній клас що далі, то більше перетворюється на політичного лузера. Крім того, війна, економічні негаразди та еміграція стрімко зменшують його чисельність. Він був одним з рушійних та креативних елементів Революції Гідності. Тому відразу після її перемоги громадські експерти й активісти отримали прямий доступ до ключових осіб, які ухвалюють рішення.

Але українська політична система "заточена" на панування зовсім інших людей та соціальних груп. Виборча система, економічна ситуація, функціонування та фінансування політичних партій, засобів масової інформації — все працює на те, щоб важелі реального впливу на політичний процес не вислизнули з рук кількох олігархів. Олігархи залишаються головним гравцем, який інвестує в українську політику й отримує від неї дивіденди. Головним споживачем їхнього партійного продукту є незаможні громадяни України, які переважно не готові об'єднуватися, інвестувати свій час, зусилля і гроші у спільні громадянські проекти, бо все ще не дуже довіряють тим, хто такі проекти пропонує. 

Результатом цього збоченого політичного зв'язку між капіталом і виборцями є те, що основний "політичний продукт", який виробляється в Україні, — це махровий популізм всіх кольорів веселки. 

Реформи від "середнього класу", які спрямовані на його розростання і зміцнення, які передбачають одночасний наступ і на олігархів, і на "безплатний сир", що його держава ледь помітним шаром "розмазує" по всій країні, — за такого співвідношення сил практично приречені. Адже вигравши революцію, свого політичного представництва у парламенті й уряді середній клас так і не оформив.

Справжньою проблемою є не те, що правляча команда не готова змінювати основи олігархічної політики. Проблема в тому, що в політиці поки що немає дієвої команди, яка здатна запропонувати непопулістську й неолігархічну альтернативу розвитку країни. 

Знімаймо рожеві окуляри: реальною альтернативою нинішньому політичному режиму є прихід до влади олігархів-реваншистів, які оперують патерналістською і "миролюбною" риторикою. Або популістів-радикалів, які запропонують "прості й швидкі рішення" найскладніших проблем. Якщо ж правлячий уряд утримається при владі — ця дивна зв'язка "БПП—НФ" приречена на подальший дрейф до такої самої патерналістської, але вже "патріотичної" риторики з одночасним нарощуванням власних олігархічних м'язів. 

Обидва варіанти стовідсотково вписуються в нинішню політекономічну модель і модель відносин між партіями і виборцями. Обидва ці шляхи означають для України глухий кут і згаяний час. 

Експерти, журналісти, лідери думок, малий і середній бізнес — всі вони поки що здатні лише "допомогти" країні обрати між різними версіями олігархічних економік. І все ще не здатні створити життєздатну альтернативу. 

 Що ми робитимем для того, щоб в основі української політики були інтереси громадян?

Минулі три роки навчили найактивніших з нас: аби вийшло добре —засукуй рукава і роби це сам. Ми навчилися, довіряти одне одному і працювати на результат. Це необхідний ґрунт для політичного об'єднання. 

Середньому класу потрібне своє політичне представництво. Наше завдання на 2017 рік полягає в тому, щоб об'єднати все ще розрізнених представників середнього класу в одну ефективну команду, яка повинна почати втілювати зміни в країні вже зараз, навіть будучи опозицією. А на виборах — позмагатися за владу в нашій країні й посунути вбік політичні проекти олігархів.

Декому це завдання може здатися неамбіційним. На сході війна, країна в економічній кризі. Але я впевнений: люди, яким потрібно аж три роки для того, щоб закрити власну фабрику в Липецьку, або які активно торгують з окупованими територіями, — виграватимуть війну дуже довго. До влади повинна прийти нова команда. Як тільки вона голосно заявить про себе — дострокові вибори будуть уже справою політичної техніки.

Але давайте дивитися правді в очі: цього ще нікому не вдавалося зробити. Кожного виборчого циклу ми покладаємося на "дядечка", який, вигравши вибори, побудує нам гідне життя. Час уже зрозуміти, що ми повинні об'єднуватися для цього самі.

6–10 відсотків людей можуть нав'язати свій план дій для країни, якщо об'єднаються навколо цього плану і команди, котра готова його впроваджувати. Якщо ж "Демократичний альянс" і далі вестиме кволі розмови про ймовірне об'єднання, "Сила Людей" і далі концентруватиметься на локальних рівнях та громадах, "Громадянська позиція" залишатиметься осторонь, а Саакашвілі кожні три місяці створюватиме нові політичні проекти — діла не буде. 

Я боюся, що нашим партнерам у цьому об'єднавчому процесі бракує бачення тої місії, яку ми повинні виконати (даруйте за високі слова). Ми не маємо просто створити партію "нового зразка", в якій усе буде демократично і прозоро. Цього дуже замало (хоча, звісно, це обов'язкова передумова). 

Нам потрібна потужна політична машина, здатна до тривалої та ефективної роботи. Політична машина, здатна забезпечити перемогу на виборах і організувати роботу уряду з упровадження власного плану для країни. Ефективна політична агітація, інклюзивна регіональна робота, залучення активістів і громадян у змістовні спільні ініціативи та проекти — все це треба робити вже зараз. 

А крім того, нам потрібні яскраві лідери, без "тягаря" в е-деклараціях, без конфлікту інтересів у вигляді власних бізнесів. Лідери, яким повірять люди. 

Останні три роки навчили нас механізмів ефективного об'єднання. Об'єднуються навколо того, хто робить, а не говорить про роботу. Об'єднуються навколо простої і зрозумілої ініціативи, яка із часом розростається в масштабах і складності завдань. Об'єднуючись, довіряють одне одному. Об'єднуючись, кожен інвестує свої ресурси у спільну справу. Власне, ці принципи ми й пропонуємо нашим колегам.

Малий бізнес і далі потерпає від державного рекету. В Україні майже рік за жодні гроші не можна було купити вакцин для дитячих щеплень. Навіть на закупівлях ліків — попри війну — відмивалися шалені кошти. Більше половини директорів шкіл — хабарники. Реального плану реінтеграції окупованих територій не запропоновано. Ми втомилися від того, що уряд не має плану та бачення зрозумілої перспективи для країни. Тому й закликаємо до спільної роботи реформаторів-управлінців у сфері середньої і дошкільної освіти, охорони здоров'я, "соціалки", успішних мерів малих і середніх міст, економістів і військових планувальників. 

Ми об'єднуємося заради реалізації чітких і ретельно вивірених підходів до вирішення проблем у дошкільній, середній і вищій освіті, задля реформування медицини та пенсійного забезпечення, задля створення нових робочих місць. Для боротьби з корупцією і розвитку можливостей для бізнесу. Це — інтереси середнього класу. Але це також інтереси більшості громадян України: не отримувати подачки раз на чотири роки під вибори, а мати умови для гідного заробітку. 

Як це зробити? Деолігархізація: спочатку політична, потім — економічна.

Для того щоб змінити країну, маємо провести політичну деолігархізацію.

Логіка підказує, що порядок дій буде саме таким: спочатку — політична деолігархізація, потім — зміни в економічній політиці. Формула "Роттердам +" не зникне, поки не зникнуть політичні обставини, що її створюють. Експерти можуть завалити нас політичними документами, в яких детально розписано зміст необхідних економічних реформ, що стимулюватимуть малий і середній бізнес, закриватимуть корупційні дірки. В існуючій політекономічній реальності спроби провести ці реформи незмінно наражаються на шалений опір і переслідування тих, хто їх ініціює.

З тих самих причин і судова реформа поки що залишає більше запитань, ніж відповідей. Реформа державної служби перетворилася на її подобу, а податкова і регуляторна чомусь лише погіршують становище середнього класу. Так, ми б'ємося за кожну з них, витискаючи з влади мінімальні зміни. Але змушені визнати — правлячий клас влаштовує статус-кво.

На боці олігархічних партій — гроші, доступ до ЗМІ й адміністративного ресурсу. Тому абсолютно зрозумілим, правильним і очевидним є намагання агентів середнього класу в парламенті впроваджувати зміни, які бодай на дещицю, але вирівнювали б правила гри в політиці для великих і малих гравців. Державне фінансування партій, контроль за використанням коштів, ефективні антикорупційні органи, роздержавлення ЗМІ та створення натомість суспільних, лобіювання чесного виборчого закону і нової виборчої системи, ефективне державне врядування, політична реформа — це ініціативи, які за правильної реалізації дають неолігархічним партіям шанс утриматися на політичній сцені і розвиватися. 

Мало просто згуртувати політичні команди і створити нову потужну об'єднану політичну партію заради проведення парламентських або місцевих виборів. Ми повинні знайти лідерів на президентські вибори, а краще — двох-трьох, які здатні посунути в рейтингах нинішніх політиків. І запропонувати суспільству нові правила співжиття. Як показала практика, саме кабінети на Банковій, замість бути локомотивами, стають гальмами процесу змін. 

Ми повинні повстати проти виборів без вибору і перестати вибирати кращого з поганого. Більш як 40-мільйона країна не може бути бідною на чесних, талановитих і патріотичних політиків. Для них просто треба відкрити шлюзи. 

І саме з приходом нових партій і нових політиків ми зможемо очікувати системних змін в економіці та ключових секторах державного управління.

 

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
29 коментарів
  • Viktor Tymchuk 16 февраля, 10:32 ХХХХХ Ніхто досі не бере до уваги елементарні речі у формі "іncrementalism" ... ?! Більше читайте, чому усі політики не готові генерувати та виносити ефективні рішення при форс-мажорних обставинах (наприклад, коли має місце війна або серйозна економічна криза), або про те що ще у 1959 р. опубліковано Чарлзом Ліндбломом в статті "Наука доводити справу до кінця" ("The Science of Middling Through"). Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Koshovuj Igor 14 февраля, 17:03 По ділах їх ,пізнаєте іх ,а не по словах !!! Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • mimasmuziko 14 февраля, 15:27 Многа букафф ниачём! Паздравляю, пан Чумак. — Можете й надалі розтягувати по закуткам все, що залишилось від надії. Однотуровий реформатор Вам у поміч. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Andy Maycrow 14 февраля, 14:27 Чудовий аналіз, зрозумілий ворог і ясна ціль. Слабкість середнього класу у тому що у нього немає прямих економічних інтересів у політиці які б дозволили витрачати бюджети схожі з олігархами. Саме тому розпорошуватися на кілька партій не вийде. Сподіваюся і Саакашвілі і ДА і Воля Народу це вже зрозуміли. Щоб спробувати виграти в олігархів треба зібрати співставимі фінансові ресурси і запропонувати яскраве шоу, на жаль політика зараз по іншому не робиться, а для цього треба пара-трійка яскравих ораторів. Тримаю кулаки Вікторе за Вас і допоможу чим зможу!) Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Павел Герасименко 14 февраля, 08:27 Опять бреформы. Это слово уже давно стало ругательным. Моисей 40 лохов водил за нос. Есть в истории 2 случая когда нации победили коммунизм. Это Германия и Чили. Там не было бреформ. Там были стадионы и лагеря для всех этих дупутатов, олигархов, политруков-журношлюх, бородавчатых политолухов. Всех тех, кто водил нацию за нос и превращал в лохов заклинаниями типа бреформ. Увы время реформ упущено, потому что ресурсы разграблены и вывезены.Овощами, пасечниками, чучмами, крилями. Вот почему советники упитанные тоши так громят добровольцев. Все понимают время реформ упущено. ПРИШЛО ВРЕМЯ ЛАГЕРЕЙ. Для семей номенклатуры. Потому что никто просто так награбленное не отдаст. А награбленного в 2 раза больше чем занял МВФ. И это только то что в пылу риторики засветила Юлька. А сколько коммунары в реалиях украли вместе с судьями-прокурорами и прочими журношлюхами. Так что слово бреформы используется для развода лохов. Никакие реформы не вохможны потому что нет ни денег ни кадров. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • lesya 12 февраля, 20:19 Пане Чумак! Ви є людиною, якій можна довіряти. Але не даремно,реформатори назвали РЕАНІМАЦІЙНИМ пакет реформ(хоча не було там ніякої реанімації для економіки,взагалі еіяких рецептів не було), розумпіте вже 3 роки реанімація - а все гірше, бо треба було саме економіку робити НОВУ, а нічого , окрім дисбалансу у вже вбиту стару не внесли, от приклад: знизили оціальний внесок - вистрелило у Пенсійному,бо зразу треба було мінімальну ЗП підняти, про тарифи - то така пісня... що не можк навіть говорити та інше, на Сході - військові дії та блокада. До чого пишу? Зміст такий - ЕОНОМІЧНО знищено населення, необхіднаТЕРМІНОВА РЕАНІМАЦІЯ економіки - 1- ПРОГРЕСИВНЕ ОПОДАТКУВАННЯ, щоб не писали мільйонні ЗП та надприбутки не викачувалита інше. Тобто,все,що ВИ пишете - потрібно, але виглядає так як з реанімацію - допомога пацієнту необхідна терміново, а кажуть,що спочатку треба провести конкурс на лікаря та інше... Тобто треба НЕОБХІДНЕ в економіці зробити ТЕРМІНОВО, а це - забезпечення населення .
    lesya 12 февраля, 20:24
    А ще прошу СУДДІВ привести до присяги - неможливо захистити себе й у суді-РОЗУМІЄТЕ??? В адміністративних судах СУДДІ ОТРИМАЮТЬ ЗП,а не працюють,бо не приведені до присяги. Чи це не спеціально проти людей роблять? Як усе це назвати? Тому й ПАРТІЮ таку як пишете, ще вчора треба було робити, а зараз ПОЧУЙТЕ те, що каже Тимошенко, у економіці вона розуміється, ПОЧУЙТЕ - й робіть терміново.
    Larisa Chernat 13 февраля, 05:22
    Боюсь, що з Тимошенко ми б досі залежали від російського газу
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Андрей Потопальский 12 февраля, 16:15 Так, головною силою будь якого суспільства в розвинутих країнах, є малий та середній клас! А зовсім не так як зараз в Україні. Свавілля олігархічних кланів, які нав’язують усій країні умови, по яких саме вони отримують надприбутки, водночас коли гине економіка усієї країни! Досить привести приклад з е-декларантами наших чиновників, які яскраво підтверджують мою тезу... Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Олександр Гнєдаш 12 февраля, 16:05 Все вірно але знову зовсім не так і зовсім не про те. Щоб збудувати нову державну систему треба її спочатку спроектувати, а системи проектуються не з людей, а з ФУНКЦІЙ. А не один наш політик, як і дуже шанований мною автор, такими категоріями навіть не мислить. "Але ж немає більшої дурості, як робити одне і теж і сподіватися на новий результат, А. Енштейн". Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Sedoy Starik 12 февраля, 12:12 Автор правильно раскрыл причины нашего падения, но не четко нарисовал перспективы изменения ситуации в стране. Лидера искать не надо, он уже давно есть. Кто больше всех страдал от борьбы с властью олигархов и при Кучме и при Януковиче, да и при Ющенко? Один сажал её, второй посадил её уже конкретно, а Ющенко просто слабак и очень падкий на деньги. Почему Тимошенко боятся новые демократы, да потому что она из прошлого нашей страны и является таким же продуктом бизнеса. Но она действительно хотела преобразований в стране. Большой недостаток в её работе это подбор кадров и окружение людей, готовых кинуть её в любой момент времени. В этом ей надо помочь и окружить молодыми специалистами истинно желающими изменить страну, а не работать на обогащения лидера и себя. К сожалению, не всё зависит от новых сил. Посмотрите как в Киеве выбирали мера Черновецкого, а затем Кличка. Жители Киева понимали, что нужен мер хозяйственник, а выбирали банкира-наркомана или боксера, который живет за границей. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Anatolij Reznik 12 февраля, 10:15 Порошенко .оказался просто болтуном. чего стоят заявления о сроках без виза ,о завершении АТО в течении недели.За Гройсмана и речь не хочется вести. Я вам покажу как управлять государством.Показал. Цены на продукты питания растут .как на дрожжах . пенсии мизерные. . Депутаты прогуливают. Законы пишутся коряво.А чего стоил Яценюк. Он на всех постах не справился... Гнать вас уважаемые руководители государства в три шеи.Варите шоколад, руководите городским хозяйством Винницы . Это вам под силу. Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 27.06
EUR 29.18