Активізація економіки за рецептами Кабміну: стимуляції і симуляції

№8_2

Читайте також

27 лютого на розширеному засіданні (за участі в тому числі В.Януковича) український уряд поперед­ньо схвалив широко анонсований проект Держпрограми активізації економіки на 2013–2014 рр. На документ, який розроблявся під керів­ництвом першого віце-прем'єра С.Арбузова, від самого початку покладали великі надії. У тому числі і з подачі його номінального начальника М.Азарова, який охарактеризував його як "перший за багато років такий масштабний документ".

Однак якщо критерієм оцінки програми буде не кількість сторінок і таблиць, а її реальне наповнення і зміст, то щодо масштабності виникають, м'яко кажучи, серйозні сумніви.

Термін "прорив" не хочеться вживати не тільки через його дискредитацію ще при попередниках нинішньої влади, а й через відсутність серйозних підстав очікувати такого, зважаючи на розмитість задекларованих урядом планів і намірів. "Хотілок" на сторінках урядової програми вмістилося традиційно багато (причому найчастіше без наявності реальних джерел фінансування), а от конкретного драйвера або вектора, за яким могла б потягнутися вся інша економіка, так і не проглядається. На жаль, у завершальному варіанті документ остаточно набув стандартного для його попередніх аналогів обтічного і декларативного формату. Він якщо і дає шанси на серйозне пожвавлення, то переважно тільки для тих бізнесів, які давно зрослися і зріднилися з владою. Втім, чого ще можна було очікувати від бюрократичного апарату, який давно звик інтереси цих самих бізнесів пильнувати та обслуговувати?

У документі немає жодного серйозного пункту, спрямованого на боротьбу з монополіями, на які вже фактично перетворилися електроенергетика, металургія, газорозподільні мережі і багато інших сфер. Фактично програма спрямована не на якісне відновлення або перетворення економіки, а на спроби підрихтувати і підтримати її давно застарілу і низькоефективну структуру. Не залишаючи особливих ілюзій з приводу появи і розвитку як нових високотехнологічних галузей, так і звичайних дрібновласницьких, але теж дуже потрібних країні виробництв.

"Масштабний документ"

Насмілимося стверджувати, що тривале узгодження програми розвитку економіки в чи­новницьких коридорах на Гру­шевського і Банковій пішло цьому документу вочевидь не на користь (хоча деякі з опитаних DT.UA експертів вважають інакше).

Спочатку призначений пре­м'єр-міністром Азаровим крайній строк до 10 лютого було у результаті відкладено більш як на два тижні. Помпезне презентаційне дійство за участі президента Януковича відбулося тільки 27 лютого, при цьому остаточне затвердження документа було відкладене ще на тиждень. Тож до найближчих вівторка-середи його ще доопрацьовуватимуть.

І хоча з програми вже вивітрилися деякі спочатку передбачені в ній досить радикальні норми, завдяки наявності яких вона одержала навіть схвалення МВФ (докладніше про це — далі в тексті), тим часом масштаби закладених у ній "хотілок" продовжують зростати.

Якщо ще на початку лютого необхідна для його реалізації сума оцінювалася в 360 млрд грн, то в нинішній версії — уже 377,8 млрд грн. При цьому безпосередньо з держбюджету передбачається виділити 22,9 млрд грн, з місцевих бюджетів — 8,7 млрд, тоді як "інші джерела, у т.ч. кошти, залучені під державні гарантії", повинні забезпечити 165,4 млрд грн. Ще одна неконкретна категорія — "різні джерела" (очевидно, насамперед приватні інвестиції) — ще 161,29 млрд грн (в останній цифрі не може не розчулювати ступінь її точності).

За структурою основна частина держпрограми складається з п'яти розділів: "Підвищення конкурентоспроможності економіки і покращення інвестиційного клімату", "Підтримка національного товаровиробника і реалізація політики імпортозаміщення", "Розвиток високотехнологічних перспективних секторів", "Структурні реформи в стратегічних секторах", "Збільшення обсягів експорту українських товарів і послуг". Прописані вони з різним ступенем конкретики — десь автори документа (а таких було, мабуть, кілька груп) обмежилися лише загальними формулюваннями, а подекуди вдалися до надмірної деталізації.

У розділі, присвяченому інвестиційному клімату, наведено перелік цілей і завдань, із доцільністю досягнення яких здебільшого складно сперечатися. Йдеться про втримання інфляції в межах 5–6%, а дефіциту держбюджету — у межах 3,2% ВВП, про зниження адміністративних бар'єрів для розвитку підприємництва, зменшення втручання контролюючих органів у господарську діяльність, припинення спроб прихованого виведення капіталу за кордон і т.ін.

Разом із тим важливіше тут згадати ініціативи, які містилися в перших версіях держпрограми, але потім були вимиті з неї. Умовно їх можна об'єднати у дві групи.

Перша — це непопулярні, насамперед у соціальному контексті, ініціативи: поступове приведення тарифів природних монополій до економічно обґрунтованого рівня, чого вимагає МВФ; впровадження загаль­нообов'язкового декларування доходів, витрат і майнового становища фізичних осіб; встановлення 30-денного строку для дострокової видачі банком депозиту тощо. 

Як це розцінювати? З одного боку, можна сказати, що уряд не хоче ризикувати і "розгойдувати човен" у нестабільних умовах. З іншого — компромісний підхід може послужити симптомом, що або у авторів програми, або у В.Януковича, який давав на неї найвище схвалення, "економічно-активізаційні" мотиви і міркування поступилися передвиборно-електоральним.

Друга група "зниклих" ініціатив — в основному фіскального характеру, це ті, які "били" по інтересах бізнесу, причому як легального, так і тіньового. Крім згаданої вище ревізії системи податкових пільг, йдеться про розширення кола платників збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ; підвищення акцизів для "автоскладальників"; розширення кола податкових агентів, які платять екологічний податок; запровадження штрафних санкцій у небюджетній сфері в розмірі 0,5% від суми зарплати за несвоєчасну її виплату тощо.

Немає поки що в програмі і анонсованих намірів, які обнадіяли було підприємців, зменшити навантаження на фонд оплати праці, а також ставки ПДФО і ПДВ.

У кінцево-проміжному підсумку більшість із спочатку досить радикальних фіскальних нововведень замінено дуже обтічними і неконкретними формулюваннями на зразок "лібералізація податкової системи шляхом комплексних змін законодавства", а також "зниження податкового навантаження, що забезпечить зниження тіньового сектора економіки". А президент під час урядової наради пообіцяв, що в майбутньому до "податкового законодавства України будуть внесені суттєві зміни у зв'язку з необхідністю виконання економічних реформ". Як повідомляють обізнані джерела, у такий спосіб начебто було досягнуто компромісу. Щоб не затримувати і не ставити під удар розгляд урядової програми, з неї і прибрали найбільш "чутливі" фіскальні пункти. А їх узгоджену президентом версію буде надалі включено в розроблювальний під його патронатом Національний план дій на поточний рік.

Однак, як зазначають скептики, якщо Янукович так і не зважився на хоча б поступове підвищення газових тарифів (яке, хоч би як не хотілося цього визнавати, все ж таки необхідне для очищення і стабілізації держфінансів), то і на інтереси "податкового тіньового планктону" він теж навряд чи зазіхне. Зрештою, "тінь" дуже навіть допомагає годуватися і досить непогано існувати паразитуючій на ній армії "опричників" — усіляких охоронців закону і середньо-дрібних чиновників.

Слід, однак, зазначити, що з урядової програми "випарувалися" все ж таки не всі податкові новації. Частина з них залишилася, зокрема про трансфертне ціноутворення. Але це ж може визначити і подальше вихолощування відповідних документів. Так, у розпорядження DT.UA потрапив лист очолюваної Д.Фірташем Федерації роботодавців України до прем'єр-міністра Азарова з пропозиціями про коригування трансфертного законопроекту. Зокрема, серед них — спроба серйозно урізати перелік країн, які підпадатимуть під податковий моніторинг як юрисдикції з пільговими системами оподаткування. Тож кінцева доля цього документа дуже навіть туманна.

Кому і які конкретно "хотілки" призначені?

На окрему увагу заслуговує частина програми, присвячена "стимулюванню інвестиційної активності суб'єктів малого підприємництва". Так, критики документа вказують на незначні обсяги фінансування, передбачені для пільгового кредитування цього сегмента бізнесу, — лише 200 млн грн на поточний рік і стільки ж — на наступний (при тому, що з держбюджету на відповідні цілі мають спрямувати тільки 10,3 млн, решта — з "різних джерел"). Справді не надто багато на тлі багатомільярдних намірів щодо потенційного "підживлення" великого бізнесу.

І хоча автори документа звертають увагу, що "турбота" про малий і середній бізнес передбачена в т.ч. в інших положеннях програми (наприклад у розділі щодо АПК), і, крім того, ставка, мовляв, робиться на дерегуляцію, що має стати основним стимулом розвитку МСБ, однобокість програми очевидна. Проблемами МСБ, який міг би створювати мільйони робочих місць, ніхто і не думав всерйоз займатися — надто невдячне і нецікаве це для чиновників заняття.

А от щодо великих і близьких розуму і серцю чиновників бізнесів і галузей — ситуація зовсім інша. Другий, третій і четвертий розділи програми присвячені переважно розвитку конкретних галузей економіки. Загалом на підтримку національного товаровиробника і реалізацію політики імпортозаміщення планується витратити майже 40 млрд грн. З них 9,3 млрд грн — кошти держбюджету, а "інші ресурси", залучені в т.ч. під держгарантії, — 14,9 млрд.

У контексті держстимулювання основні ризики, на які вказують експерти, — це підтримка владою насамперед наближеного бізнесу. "Вибір галузей свідчить про орієнтацію на підтримку бізнесу, наближеного до влади", — зауважує президент Центру економічного розвитку Олександр Пасхавер. Справді, коли вектор розмитий, вигодоодержувачами в результаті стають ті, хто ліпше знає підходи до сердець чиновників.

Найчастіше в лобістському контексті згадується гірничо-металургійний комплекс, якому уряд через механізм держгарантій планує надати держпідтримку на 10 млрд грн, а також звільнити підприємства галузі від сплати ввізного мита при імпорті обладнання й комплектуючих виробів до нього, які не виробляються в Україні та імпортуються "з метою технічного переозброєння виробництва". Цікаво, що на такому тлі не чужий для певних можновладців хімпром виглядає мало не як бідний родич — для нього практично нічого "цільового" не передбачено.

"Фактично підтримуються галузі, які й так непогано розвинені та за бажання могли б і далі самі себе розвивати. Водночас депресійним секторам приділено менше уваги. Я згоден, що деяким базовим галузям нелегко через несприятливу кон'юнктуру зовнішніх ринків, але, з іншого боку, вони й так можуть самі виживати", — констатує виконавчий директор Міжнародного фонду Блейзера Олег Устенко.

У Кабміні, коментуючи випади у свій бік, нагадують, що той же ГМК є найбільшим постачальником валюти в країну, одним із ключових роботодавців у промисловості, а основні фонди галузі потребують модернізації (зношування в середньому становить 70%). Крім того, підтримка ГМК зумовлена, мовляв, потребою модернізувати загалом усе вітчизняне виробництво, для чого потрібно понад 300 млн тонн металопродукції. А це — потенціал для переорієнтації галузі на внутрішній ринок і мінімізації її залежності від волатильності зовнішнього попиту. Скептики ж нагадують, що конкретних вигодоотримувачів можна порахувати на пальцях однієї руки, одночасно наводячи інформацію, що, за деякими даними, в Україні нині накопичилося близько 1700 тис. тонн незатребуваного металопрокату. От йому то й шукають у такий спосіб застосування.

Тим часом, на думку деяких експертів, уряду варто було б зосередитися на стимулюванні таких "споживчих" та орієнтованих на внутрішній ринок галузей, як легка і харчова промисловість, фармацевтичний сектор тощо, які мають чудовий потенціал імпортозаміщення завдяки наявності чималого внутрішнього попиту на ці види продукції, який покривається сьогодні за рахунок зовнішніх поставок.

Нині в тексті держпрограми для підтримки легпрому прописано лише запровадження додаткового імпортного збору на готові вироби (одяг трикотажний, текстильний, взуття, головні убори) у разі "погіршення платіжного балансу". Для фармгалузі передбачено лише "гармонізацію національних стандартів у сфері обігу медичних виробів з міжнародними і європейськими", "впровадження ефективної системи ринкового нагляду" тощо. Але в коментарях для DT.UA джерело, близьке до керівництва Кабміну, запевнило, що "легпромівські" й "фармацевтичні" ініціативи ще буде доопрацьовано.

У розділі "Підтримка національного товаровиробника та реалізація політики імпортозаміщення" значну увагу також приділено агропрому, для якого планується залучити близько 30 млрд грн (з яких майже 10 млрд — видатки бюджету, у т.ч. держгарантії на суму близько 5 млрд). Серед пропонованих заходів — підтримка купівлі сільгосптехніки вітчизняного виробництва (з допомогою компенсації частини ставок за кредитами і лізингу); будівництво й реконструкція тваринницьких і тепличних комплексів; закладка молодих садів, виноградників й ягідників; стимулювання розвитку обслуговуючої, виробничої сільгоспкооперації тощо. Тим часом, як зазначають експерти, головне в агропланах — забезпечити доступ до ресурсів насамперед малим і середнім господарствам, не тільки великим.

Для розвитку, за визначенням уряду, "високотехнологічних" галузей заплановане фінансування в розмірі 44 млрд грн, з яких із держбюджету — всього 1,8 млрд, 16,5 млрд — інші джерела, у т.ч. під держгарантії. Так, авіаційну галузь пропонується стимулювати, зокрема, з допомогою купівлі вітчизняних літаків шляхом використання лізингових компаній із застосуванням зниженої ставки кредитування (на рівні дисконтної ставки +2%). Під цю справу у 2013 р. передбачено 5 млрд грн (але жодної копійки з бюджету або під держгарантії). Для ракетно-космічної галузі прописано 11,8 млрд грн, з яких у т.ч. під держгарантії — 9,8 млрд. Для суднобудування "прямого" фінансування немає, але галузь, мабуть, може розраховувати на певні вливання завдяки планам Кабміну забезпечити Міноборони кораблем класу "корвет" (на це планується витратити 1,2 млрд грн).

В одному з перших варіантів програми прописувався 1 млрд грн на здешевлення споживчих кредитів на автомобілі українського виробництва і програму утилізації та обміну старих транспортних засобів на нові. Також передбачалася низка "антиімпортних" ініціатив. В остаточному ж варіанті документа цього вже немає. Але без відчутної допомоги галузь усе-таки не залишили — її пряники виявилися в розділі про громадський транспорт, на фінансування якого передбачено 11,2 млрд грн (з яких під держгарантії — 10 млрд).

Для розвитку імпортозамісних виробництв сільгосптехніки заплановано 5 млрд грн (під держгарантії) і 700 млн грн — для забезпечення підприємств галузі пільговими кредитам.

На будівництво, реконструкцію, ремонт автомобільних доріг мають спрямувати 68,9 млрд грн (переважно небюджетні кошти). У рамках розвитку залізничного транспорту передбачається придбання вантажних і пасажирських вагонів, а також рухомого складу для приміських перевезень (усе — вітчизняного виробництва) майже на 20 млрд грн (в основному кошти, залучені під держгарантії, та приватні інвестиції). Все це звучало б правильно, якщо не згадувати, що як "Укрзалізницю", так і найбільшого приватного перевізника Лемтранс, знову ж, контролюють дуже конкретні люди, у тому числі — із сімейного оточення...

Для розвитку й реконструкції аеропортів в Одесі, Дніпропетровську, Сімферополі, Луганську, Севастополі, Києві, а також реалізації проектів в Одеському, Феодосійському, Іллічівському, "Південному" портах плюс на створення глибоководного суднового ходу Дунай—Чорне море планується витратити 11,6 млрд грн (із них бюджетних 33,8 млн, 7,1 млрд — у
т.ч. "гарантійні").

Однак тут виникає дуже логічне запитання: а чому, власне, держава має спонсорувати об'єкти, більша частина яких уже перебуває або планується до швидкої передачі в концесію, тобто фактично під приватний контроль?

На "забезпечення розвитку" електроенергетики має піти 28,6 млрд грн (із них 5,7 млрд — кредити МФО, 22,8 млрд — залучені в т.ч. під держгарантії). І тут чомусь знову пригадується, у скількох приватизаційних конкурсах у ПЕК за останні роки перемогла всім відома компанія, яка належить найбагатшому українцеві.

На заходи з енергоефективності — на зниження енергоємності ВВП, зокрема на заміщення традиційних видів палива енергоресурсами, виробленими з відновлюваних джерел енергії, та альтернативними видами палива, планується витратити 67,3 млрд грн (із них у т.ч. під держгарантії — 62,8 млрд, ідеться насамперед про залучення анонсованих китайських кредитів).

На житлове будівництво виділяється 32,3 млрд грн (із них 1,4 млрд — із держбюджету, 1,16 млрд — із місцевих, 12,69 млрд — у т.ч. держгарантії, 17 млрд — різні джерела).

Для забезпечення житлом громадян на умовах оренди з викупом під 3% річних планується "влити" 6,6 млрд грн (але з "різних джерел"), що має забезпечити житлом 20 тис. родин; на здешевлення вартості іпотечних кредитів передбачено 4,7 млрд грн, з яких 4,2 млрд — у т.ч. під держгарантії.

На сферу ЖКГ передбачено фінансування в розмірі 25,39 млрд грн, але з них із бюджету — лише 642 млн, а під держгарантії — 4,9 млрд.

Чи можуть бажання збігтися з можливостями?

Слід зазначити, що основним інструментом залучення ресурсів у держпрограмі визначено механізм фінансування за рахунок держгарантій, якому в документі приділяється одна з ключових ролей (докладніше — у матеріалі О.Дубинського "Відновлення кредитування: запустити не можна відкласти").

Тим часом, за словами старшого радника "Альфа-Банку" (Україна) Романа Шпека, наріжним каменем для держпрограми має бути її кореляція з реальними можливостями економіки і держбюджету. "Документ не має спіткати доля багатьох державних цільових програм, які хронічно фінансуються недостатньо, —
зазначає фінансист. — Очікування щодо темпів зростання ВВП на 2013 р. у документі трохи оптимістичні, виходячи з поточного стану економіки. У програмі немає прив'язки до держбюджету та чіткого визначення джерел фінансування. Якщо ми збільшуватимемо видатки бюджету, то маємо чітко розуміти, звідки візьмуться додаткові доходи. І тут важливо, щоб об'єктивним був і прогноз макроекономічного зростання, і оцінка з боку МВФ".

Думки фахівців із приводу забезпечення фінансуванням держпрограми різняться. О.Устенко сподівається на виконання плану, зокрема, за небюджетними джерелами. "Вихід для Кабміну — активніша реалізація всіх ініціатив, які називають державно-приватним партнерством. Тоді можна вирішити питання, пов'язані в тому числі з інфраструктурою", — зазначає виконавчий директор Міжнародного фонду Блейзера. Економіст вважає, що незгоду у МВФ може викликати спроба уряду занадто активно роздавати держгарантії. Тим більше, що їх обсяг може перевищити 50 млрд грн, закладених у бюджеті на 2013 р. Тут можна хіба що нагадати запевняння директора департаменту боргової й міжнародної фінансової політики Міністерства фінансів Галини Пахачук, що держгарантії надаватимуться тільки під самоокупні, рентабельні, ефективні проекти, тому вони не мають нести безпосереднього навантаження на бюджет.

Своєю чергою, директор Інституту економічних досліджень і політичних консультацій Ігор Бураковський схиляється до того, що плани щодо фінансування держпрограми більш-менш реалістичні. "У нас є великі резерви. Це й залучення приватних коштів, і подолання корупційних схем", — зазначає директор Інституту економічних досліджень і політичних консультацій. Як і О.Устенко, експерт бачить значний потенціал у державно-приватному партнерстві. "Це можуть бути зовсім різні формати партнерства — і спільне інвестування, і концесія функцій, які можуть безпосередньо виконувати приватники. Але це все працюватиме тільки тоді, коли держава буде прозорою, коли їй віритимуть", — наголошує економіст.

Відносно подальшого майбутнього програми також не можна забувати, що якщо їй усе-таки судилося бути не тільки написаною, а й реалізованою, її авторам неодмінно знадобиться підтримка парламенту — для прийняття відповідних змін у законодавство, зокрема бюджетне. А тут не все однозначно — вже розпочаті активні "торги" навколо документа продемонстрували невизначеність його остаточної долі. Втім, жаліти, схоже, особливо вже й немає за чим.

Коментарі експертів

Олександр Пасхавер, президент Центру економічного розвитку:

— Допомога окремим галузям загалом як принцип — це завжди корупція. Навіть якщо ті, хто планує таку підтримку, не мають на увазі допомогти якимсь конкретним людям, у процесі надання цієї допомоги корупція обов'язково спрацьовує. При цьому вибір галузей у програмі свідчить про орієнтацію на підтримку бізнесу, наближеного до влади. Навіть в агросекторі основна маса грошей піде, швидше за все, великим виробникам.

Урядова програма, по суті, спрямована насамперед на підтримку традиційних галузей. А це все одно, що йти на війну зі зброєю минулої війни. Автомобільне і сільськогосподарське машинобудування, авіаційна і ракетно-космічна галузі не є високотехнологічними. Звичайно, вони більш високотехнологічні, ніж видобуток вугілля, та все одно вони досить традиційні. Це не нове слово, не нові технічні рішення. Підтримувати треба точки зростання в нових галузях.

І робити це найправильніше насамперед за рахунок створення сприятливого інвестиційного клімату — це визначальна річ для розвитку економіки, і саме вона має бути пріоритетом програми. Доводиться укотре повторювати, що головне завдання — зробити державу максимально "дешевою", тобто такою, в якій чиновники не заважають підприємцям працювати.

Ігор Бураковський, директор Інституту економічних досліджень і політичних консультацій:

— Будь-яку програму можна розкритикувати, і немає якогось єдиного стандарту для підготовки відповідних документів. Але за змістом і за структурою документа можна зробити кілька зауважень.

Програма передбачає активну участь держави в підтримці тих або інших підприємств чи секторів економіки. На мій погляд, великою загрозою тут є відсутність закону про державну допомогу. Якщо держава збирається всім допомагати, то має бути закон, що чітко формулює принципи цієї допомоги і систему відповідальності сторін. Просто так допомога, що регулюється підзаконними актами, має великі шанси бути використаною не за призначенням.

Також у преамбулі документа хотілося б бачити короткий опис того, що вже було зроблено і що не спрацювало. Фіксація наших проблем на сьогодні не є чимось новим: усе, що там написано, — це абсолютно правильно, ми про це говоримо дуже багато часу. Очевидно, якщо ми не можемо розв'язати старі проблеми, тоді є якісь фундаментальні причини цього, і про них треба говорити. При цьому програма має бути спрямована на усунення цих причин для того, щоб ми одержали відповідний результат.

Дмитро Боярчук, виконавчий директор "CASE Україна":

— Із приводу певних проблем і виписаних напрямів рішень нічого поганого сказати не можна, бо це вже стало очевидними істинами. Програма просто їх повторює.

На мою думку, основним інструментом посилення експорту і конкурентного витіснення імпорту має бути створення рівних умов для всіх гравців на внутрішньому ринку. І це те завдання, яке українському уряду легше озвучити, ніж виконати.

За визначенням, імпортний товар дорожчий, ніж вітчизняний аналог, оскільки включає в ціну вартість транспортування та імпортне мито. Тому нормальний виробник із задоволенням переноситиме виробництво ближче до ринків збуту. Однак немає сенсу це робити, якщо в країні незрозумілий і непередбачуваний президент, коли відбуваються рейдерські захоплення успішного бізнесу і права власності нічим не гарантовані, крім розміру неформального платежу.

Запропонований план — цікава вправа з переписування і планування, однак він не містить тих базових речей, які декларувалися ще у 2010 р., тому має мізерний шанс на успіх.

Олег Устенко, виконавчий директор Міжнародного фонду Блейзера:

— Держпрограма — потрібний документ. Вона необхідна насамперед для того, щоб можна було переглянути бюджет уже за підсумками першого кварталу 2013 р. і готувати бюджет на
2014 р., тобто вписувати економічну політику уряду в одну концепцію.

Добре, що в Кабміні начебто є розуміння того, що можна скільки завгодно битися за різними секторальними напрямами, але без вирішення проблем, пов'язаних із лібералізацією економіки, з поліпшенням бізнес-клімату, інвестиційного клімату, все одно не досягнеш бажаного ефекту. З іншого боку, попри наявність такого розуміння, чітко прописаного механізму, в який спосіб намагатимуться поліпшувати бізнес-клімат, я не побачив.

Що стосується окремих механізмів підтримки, то можна позитивно оцінити спробу Кабміну концептуально зрушити у бік того, що кредити або будь-який інший ресурс, який виділяється у реальний сектор економіки, треба повертати. Це крок, що його мають вітати платники податків, тому що це вже не проста роздача грошей.

Андрій Забловський,
керівник секретаріату Ради підприємців при Кабміні:

— Державна програма потрібна, враховуючи поточну динаміку економічного розвитку України, а також глобальні економічні ризики. Інше питання, що вона має бути максимально адаптованою до економічних викликів. На етапі обговорення Радою підприємців при КМУ в Мінекономрозвитку (як головному розробнику програми) були направлені зауваження і пропозиції. На жаль, багато ділових ініціатив так і не було враховано в останній редакції документа.

Основним ризиком реалізації програми є питання її фінансування, зважаючи на зростаючий дефіцит державного бюджету, пікові виплати за держборгом, обмеження лімітів МФО з кредитування України. У цих умовах формат державно-приватного партнерства по участі у фінансуванні може стати чи не єдиним надійним джерелом фінансування, але в умовах солідарного розподілу ризиків і відповідальності між державою та інвесторами.

Роман Шпек, старший радник "Альфа-Банку" (Україна)

— Схвалений урядом варіант держпрограми значно кращий, ніж попередні її версії, які прем'єр-міністр обговорював з представниками бізнес-середовища.

З приводу безпосередньо розвитку вітчизняного виробництва вважаю, що одне з першочергових завдань — побороти тіньовий імпорт, тому що це порушує принципи здорової конкуренції. Ця складова має привертати більше уваги уряду, ніж відображено в програмі.

Варто пам'ятати і про те, що ми ще недостатньо навчилися захищати інтереси наших виробників у рамках СОТ, і це має бути одним із завдань Кабміну надалі.

Нині у вітчизняних підприємств досить слабкий фінансовий стан. І кредитувати треба не українських виробників, а споживачів їхньої продукції — покупців літаків, поїздів, вагонів, нового обладнання. Тому що, кредитуючи виробника, ми покладаємо на нього додаткове навантаження. Разом з тим важливим є розвиток лізингових операцій та інших інструментів, завдяки яким покупець зможе придбати товар і вчасно виконати свої зобов'язання.

Є бажання, щоб було порушене питання санації виробництва, оздоровлення корпоративного сектора. В Україні понад 40% підприємств тривалий час працюють збитково (згідно з офіційними даними уряду), втрати збиткових підприємств зростають, доходи прибуткових скорочуються, санації в корпоративному секторі не відбувається, і механізм банкрутства працює неефективно.

Виконавцям цієї програми хотів би побажати рішучості та достатньої політичної волі у відновленні програми співробітництва з МВФ, щоб необхідні реформи відбувалися в ЖКГ, нафтогазовому секторі, що дозволить зміцнити державні фінанси і державний бюджет.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
7 коментарів
  • Светлана 27 марта, 16:05 Больше всего понравилось фото к статье :) Кто-нибудь знает, где это? Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • никола 7 марта, 08:04 Ощущение такое, что развитие экономики мало кого волновало при разработке "прорыва". Главное - прогнать бюджет через кланы, получить свою толику откатов, да заодно друга Сашу в миллиардеры вытянуть. Что за дикость инвестировать монополистов в надежде, что те будут модернизировать производство. Щас! Особенно в условиях протекционизма, т.н "защиты национального производителя", к стати хоть бы кто защитил национального потребителя. Да всего то нужно создать равные условия для ВСЕХ участников производства, устаканить налоги и не трогать экономику чиновничьими лапами. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Большой привет! 3 марта, 21:50 Честно говоря, статью не читал. Открыл, посмотрел и читать не стал. Не хочу портить себе воскресное настроение чтением юльковой прессы. Достали уже! Для вас это бизнес - отрабатывать те 30 сребреников, что капают вам с юлиных офшоров, а мне надоело - был когда-то толковый еженедельник, да весь вышел! Пора вам переименовать ЗН в «Бюллетень оппозиции». Так будет правильнее. Так называли свой листок троцкисты, издаваемый за деньги международного большевистского движения в 30-х годах прошлого века. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • и. духарев 2 марта, 13:16 Хороши и статья, и оценки и рекомендации экспертов. Но ждать, что правительство к ним прислушается-наивно. Власть и дальше хочет вручную делить ресурсы и совсем не думает о создании в стране условий для устойчивого развития. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Архангельский Ю. 2 марта, 12:29 1) «В документе нет абсолютно ни одного серьезного пункта, направленного на борьбу с монополиями». Монополия (М) – это хорошо или плохо. Считается, что плохо, так как М. якобы может установить завышенную цену. Но, если она это сделает, то объём продаж упадёт и вместе с ним и прибыль. Пойдёт ли на это М? Я уже молчу, что не вполне ясно, что считать монополией? Монополист ли АО, если оно добывает 30% угля и нет его импорта и 100% коксующегося? Я уже не говорю о разных марках его. Конечно, цену можно поднять, если М устранит конкурента с помощью административных или даже уголовных дел. Но это уже специальный случай. Не так ли? 2) Раздел "Поддержка национального товаропроизводителя и реализация политики импортозамещения" предполагает значительное внимание также уделено агропрому, "высокотехнологичных" отраслей, импортозамещающих производств сельхозтехники и т. д. и т.п. По идее, нужно так распределить бюджетные (и не только бюджетные) ресурсы, что обеспечить максимум ВВП. Для этого необходимо определить влияние дотаций на объёмы производства тех или иных продуктов. Причём это должно быть системно, т. е. сбалансировано: с учётом взаимного влияния одних отраслей на другие. Под силу ли это сегодняшнему Минэкономики? Думается – нет. Здесь нужен обновлённый Госплан, согласующий спрос и предложение не административными, а рыночными методами, т. е. с помощью уточняющихся цен. Ну, хватит, расписался
    Алексей 25 марта, 13:27
    Поднимут цены на газ, воду, электроэнергию - их потребление не уменьшится, как потребляем так и будем потреблять. Ну в перспективе энергосберегающие лампочки вкрутим, счетчики на газ-воду поставим и будем за расходом следить внимательней. На то и монополист, что кривая спроса горизонтальная линия. Госплан, распределение бюджетных ресурсов для максимума ВВП вот это все не совместимые понятия в свободной рыночной экономике. Вот у нас как раз госплан, распределение ВВП - экономика и бизнес в загоне. Ну можно было и не писать )
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • читатель 2 марта, 10:37 Особенно умиляет вставленный авторами коммент старшего советника "Альфа-Банка",а не тот-ли это банк,который стырил деньги и драгоценности из ячейки Тины Кароль!? И статья теряет весь смысл. Известный киногерой скажет:"Тебя посодят,а ты не воруй". Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
Курс валют
USD 25.33
EUR 28.60