Баласт — за борт!

Українські військові моряки знову відзначили День ВМФ Росії.

Це не помилка. Це факт, хоча й поданий навмисно провокаційно.

Втретє українські військові моряки відзначали День нашого флоту в день російського ВМФ. Так у грудні 2011 р. вирішив президент Віктор Янукович, хоча віддамо належне - першим цю ідею з нагадуванням про спільну радянську історію озвучив у Севастополі спікер Володимир Литвин. Перенісши святкування Дня флоту України з першої на останню неділю липня, Янукович тим самим прив'язав його до Дня ВМФ Росії, успадкованого від ВМФ СРСР і перезатвердженого указом Путіна. Задум був зрозумілий: щоб українські і російські моряки в Севастополі святкували День флоту разом, а сам Янукович міг приймати військово-морський парад у Севастополі укупі з Путіним, як це й було ще торік.

Ні окупація й анексія Криму, ні нахабне захоплення військового флоту України й підняття на українських кораблях андріївських прапорів, ні витиснення українських військових з півострова та територіальних вод України - ніщо цю принизливу для українців практику "спільного святкування" не змінило. Переможені і переможці провели Дні флоту майже синхронно, ось тільки сценарії цього року сильно відрізнялися: російські бойові кораблі радували публіку парадом і шоу з десантуванням, а найкращі українські стояли біля стінок у Севастополі та Новоозерному як військовий трофей ЧФ РФ.

У російському полоні на сьогодні залишаються 17 українських кораблів і суден, із них бойових - 11, серед яких - ВДК "Костянтин Ольшанський", корабель управління "Славутич", корвети "Тернопіль" та "Луцьк" (побудовані вже в роки незалежності), тральщики "Чернігів" і легендарний "Черкаси", багатостраждальний підводний човен "Запоріжжя". Крім того, понад 80 одиниць бронетехніки морської піхоти (а загалом по Криму - близько 130) і два десятки літаків і вертольотів.

Тому сьогоднішній День флоту для багатьох українських військових моряків - не просто зі сльозами на очах.

А з рваною раною в душі за втрату прапора та гордості за свій корабель.

Із зубовним скреготом від сорому за здачу без бою кораблів і баз.

З відведеним від дружини та дітей поглядом через життя без даху над головою.

Зі смачним флотським матом від усвідомлення того, що там, нагорі, нічого після Майдану, Криму та виборів президента не змінюється та не скасовується - ні договорняки, ні схеми, ні їхні інкасатори.

За винятком хіба що тих, хто вже вигідно конвертував своє зрадництво. Слідом за контр-адміралом Березовським, котрий отримав як плату посаду заступника командувача ЧФ, заступником командувача Балтійського флоту нещодавно призначено віце-адмірала Єлисєєва - колишнього першого заступника командувача ВМС України. Десь у Севастополі безтурботно проводить дні колишній начальник Генштабу ВР України та екс-командувач ВМС Ільїн, з вини якого, як стверджує екс-в.о. міністра оборони Тенюх, і були заблоковані українські кораблі. Балотується в севастопольські депутати від рогозінської "Родины" екс-міністр оборони України Лебедєв. От, певно, погуляли вчора наш спільний День флоту!

***

Збірне - з розмов із офіцерами з Севастополя та Криму. Багато хто з них тепер в Одесі, Миколаєві, Очакові, Києві, дехто - у зоні АТО. Розмова була неправильною - вони ставили запитання, не мені адресовані. Але це важливо, щоб вони пролунали, і хтось, сподіваюся, знайде на них відповіді.

"Ось ти мені скажи, чому ті, хто порушив присягу народу України (а ще у квітні казали про понад дев'ять тисяч зарахованих у ЧФ колишніх військовослужбовців ВМСУ), сьогодні ніяк нашою державою не обмежені? Чому вони, які проміняли Батьківщину на квартиру та зарплату в рублях, безперешкодно їздять Україною та за кордон? Що, списків немає? Чому ніхто, крім, здається, Березовського, не притягається до кримінальної відповідальності за зраду?".

Я теж вважаю, що має бути різниця між порушенням контракту з боку найманого цивільного працівника та контракту на службі Батьківщині, скріпленого військовою присягою. І КК, здається, це передбачає. Але ж ми такі гуманні...

"Ситуація на Азові хрінова. Маріуполь зовсім не захищений з боку моря, це скільки ж зброї з Криму, у нас же захопленого, баркасами перетягали, напевно! А ми ніколи туди, по суті, й не ходили - мілко. Типу внутрішнє море, там погранці на катерах повинні. Але з ними запитань багато, ти ж пам'ятаєш, як вони в Балаклаві "склалися", та й корупція... Чому Литвина не знімуть? Порошенко не розуміє, чому кордон дірявий?".

У відповідь можу тільки близько до тексту процитувати Юрія Бутусова: "Литвин кордон не охороняє. Він ним володіє".

"Ви пам'ятаєте, як ми в 90-ті виживали? Ні тепла, ні світла, ні палива, ні зарплат. На нас у Севастополі ледь не плювали, мовляв, зрадники Батьківщини. Тепер ці, які зрадили присязі, виходить, герої, так? І як машина часу - усе відкрутилося назад. Знову без даху над головою, коли кораблі віддадуть - незрозуміло, офіцери знову порівнюють зарплати в ЧФ та в нас. Але це так - у рідкісні хвилини слабкості. Адже ми свій вибір зробили. Знали, на що йшли".

Я назавжди запам'ятала ту морозну та сніжну зиму, здається, 95-го, коли ЧФ зло йшов з бази на Донузлаві - навіть розетки зі стін видирали. А потім там, у Південній військово-морській базі ВМС України, були міжнародні навчання "Сі бриз". І я теж ніколи не забуду щасливих очей українських моряків, перед якими відкривався зовсім інший світ. Але коли сьогодні усе відкрутилося назад, виходить, ми там щось неправильно робили? Може, тепер це шанс - зробити свою історію по-справжньому, усвідомлено і відповідально?

Офіційно - з виступу командувача ВМС України контр-адмірала Сергія Гайдука в Будинку офіцерів Одеси.

"2014-й назавжди змінив життя держави, флоту та кожного з нас. Військово-морські сили першими зустріли т.зв. гібридну війну, а насправді - масовану і підлу кампанію, яка об'єднала шалений інформаційний тиск, збройну навалу, обман, підкуп і зрадництво. Ми вистояли. У березні прапор Військово-морських сил став символом опору та єднання українського народу".

***

Звичайно, про жодні свята під час війни не йдеться, переконував напередодні начальник прес-служби українського флоту Олег Чубук.

"День флоту ми не святкуємо, ми його відзначаємо. В Одесі, де тепер перебувають штаб і головна база ВМСУ, відбудеться низка традиційних заходів - збори в Будинку офіцерів, покладання квітів і вінків до пам'ятника Невідомому матросу, спуск вінків на воду на траверсі мису "Ланжерон", екскурсії для одеситів і гостей міста на бойові корабель і катер на морському вокзалі Одеси. Головне - віддати шану пам'яті загиблим військовим морякам і данину поваги військово-морській справі", - сказав Чубук.

Офіцери в штабі ВМС розповідають, що розмови про те, аби змінити "російську" дату Дня українського флоту були, але так і не матеріалізувалися. А всього потрібно було - адекватно оцінити ситуацію та видати президентський указ. Але, вочевидь, у когось, хто в АП відповідає за "ідеологію по-новому", вчасно не включилися мізки.

Зрозуміло, що річ не стільки в даті, скільки в навантаженні, яке вона несе, і в цьому разі - це все та сама прив'язка до минулого, яка руйнує наше майбутнє, відмова від своєї історії на користь чужої під виглядом спільної. Так, діди воювали. Але сьогодні вже воюють наші діти, у тому числі й за те, щоб люди та ідеї з минулого не визначали долі їхніх дітей.

А День флоту - це просто крапелька, у якій відбивається його історія та світ, що його оточує. Включаючи всіх верховних головнокомандувачів ЗС України. Днем народження українського військово-морського флоту взагалі ж могло стати 6 квітня - ця дата про його створення стоїть на указі президента Леоніда Кравчука. Але указом президента України Леоніда Кучми в 1996 р. Днем ВМС було визначено 1 серпня. Як згадує військовий експерт і журналіст Олександр Шталтовний, рішення про це Кучма прийняв під час перших в історії українського військового флоту маневрів "Море-96".

"Вражений навчаннями та кількістю боєздатних кораблів і суден українського флоту, Леонід Кучма вирішив зробити дату навчань - 1 серпня - датою святкування Дня ВМС. Але наступний президент, Віктор Ющенко, цю дату вирішив змінити. Розповідали, що в адміністрації довго шукали прив'язку до якоїсь славетної сторінки морської історії українського козацтва, однак у результаті вийшла якась нісенітниця. День військово-морських сил Ющенко об'єднав із професійним святом працівників морського і річкового флоту. І я пам'ятаю цю дивну картину, коли в Українському культурному центрі в Севастополі в президії разом сиділи командування ВМС і начальники рибальського флоту", - згадує Олександр Шталтовний.

А в 2011-му, як уже говорилося, Віктор Янукович "возз'єднався" святом із ВМФ Росії. Отже, в Петра Порошенка є можливість покінчити з цими вихляннями та встановити історично вивірену, а не політично викручену, дату Дня українського флоту.

Та сьогоднішній день був потрібний, щоб ще раз нагадати про те, "завдяки" чому ми програли Росії Крим, флот і відкрили шлях на Схід. Це й є відповідь на запитання - з чого треба починати, повертаючи Крим і відроджуючи флот. І починати сьогодні (не чекаючи закінчення війни на Сході, тому що закінчитися вона може тільки там, де почалася) з Криму, з корупції у владі та армії, з розрухи в головах, які вмілими руками технологів були повернені назад, у радянське спільне минуле.

***

Віроломство колишнього "стратегічного партнера" вимагає від нас сьогодні якнайшвидше рубати кінці та без фантомного болю йти в самостійне плавання, позбавляючись усього наносного та шкідливого, як льяльних вод. Не очистивши армію та флот від міністерських пацюків, боягузливих або некомпетентних командирів, які в усій "красі" проявили себе під час блокади та захоплення кораблів і частин, ми від стінки не відійдемо. Рано чи пізно суспільство почує правду про всі обставини "здачі Криму", з іменами цивільних і військових начальників, які віддавала чи не віддавали накази та розпорядження, які призвели до втрати флоту, військових частин і баз, а внаслідок цього - до втрати території. І якщо з цим не буде квапитися офіційне розслідування, це мають зробити журналісти.

Сьогодні запитання номер один - як змусити Росію повернути захоплені бойові кораблі та іншу техніку, які вона припинила повертати. Нагадаю, що російські військові обіцяли повернути українські кораблі до 17 травня. Зі скрипом і зупинками, але процес пішов. Однак 12-13 травня, коли на Одесу мали піти "найживіші" з захоплених кораблів ВМС - корвети "Тернопіль", "Луцьк" і корабель управління "Славутич", передачу було зупинено. "Флот України" писав про штормове попередження. Російська сторона відмовчувалася. І так цілий місяць. Потім пішов витік інформації з обох сторін, з перекладанням один на одного "ініціативи" щодо призупинення роботи спільної комісії з виведення українських кораблів. Офіційною причиною, через яку Росія відмовляється повертати кораблі, цинічно називається бажання не допустити ескалації напруження на Сході внаслідок надання Україні озброєння, яке можна застосувати проти мирного населення. З вуст командувача ЧФ РФ адмірала Олександра Вітка під час святкування Дня ВМФ це пролунало так: "Нам, справді, ця техніка не потрібна, вона морально застаріла. Але ми призупинили передачу цієї техніки тому, що, на жаль, вона використовується в бойових діях проти власного народу. Оскільки вона недосконала, це призводить до численних жертв" (цитується за "Крыминформ").

Якщо йдеться про "Бук", з якого, ймовірно, був збитий "Боїнг" малайзійських авіаліній, і який, як заявляв міністр оборони України Валерій Гелетей, був під час окупації Криму захоплений в українській військовій частині під Євпаторією, то з Вітком можна погодитися. З істотним виправленням - по-перше, ЗРК терористам передала не Україна. По-друге, як адмірал собі уявляє участь "Тернополя", наприклад, у війні на Сході? Він перелетить в Азовське море чи командувач ЧФ проведе його через Керченську протоку?

Зрозуміло, що насправді росіяни не хочуть озброювати противника - напевно, ні в кого вже немає запитань щодо того, хто веде війну з Україною. Хоча причин, через які українські кораблі та інша техніка й озброєння залишаються в руках окупантів, набагато більше, і вони заслуговують на детальне розслідування. Однак одну з них необхідно усунути негайно - переговори мають перейти в офіційну площину.

Як стверджують українські чиновники і військові, жодного офіційного документа, яким би Російська Федерація зобов'язувалася повертати українські військові кораблі, літаки, бронетехніку та озброєння, які вона утримує, у природі просто не існує. Навіть у вигляді згадуваного в офіційних повідомленнях для ЗМІ "плану виведення" кораблів. 25 березня в.о. міністра оборони України Тенюх повідомив, що з представниками російських військ досягнуто домовленості про передислокацію з Криму військовослужбовців разом із озброєнням. 28 березня президент Путін віддав розпорядження міністру Шойгу приступити до виведення з Криму українських військових, особливо уточнювалося - з передачею кораблів і літаків. Але документального оформлення цього наказу, показаного нам по телевізору, немає. І спільна комісія з представників МО Росії та України, АП і командування флотів, як свідчать її учасники з української сторони, ніяких протоколів, актів і т.п. по собі не залишила, а після трагедії з "Боїнгом" усі контакти з цієї теми росіяни припинили повністю.

Тому, як вбачається, сьогодні конче потрібно, по-перше, відновити переговори, по-друге, перевести їх в офіційний формат, по-третє, жорстко вимагати повернення захопленої техніки та озброєння, використовуючи всі можливі шляхи впливу - дипломатичні, юридичні, інформаційні.

Другий, але одночасний крок із відродження флоту - знайти кошти для продовження фінансування програми "Корвет", яка передбачає будівництво чотирьох бойових кораблів. У цьому місяці програму було припинено. У скарбниці грошей немає - це відомо. Як і те, що це зокрема - наслідок корупції, з якою ще ніхто не починав боротися. А подекуди так навіть навпаки.

Третій варіант, як вважають експерти, - не соромлячись, просити партнерські країни про технічну допомогу (їхні старі кораблі та наші, як розумієте, - "дві великі різниці"); продовжувати брати участь у міжнародних навчаннях (навіть без кораблів) і відправляти молодь на навчання до країн-членів НАТО.

І останнє, істотне для країни, в якій іде війна. Конкурс до Одеської військової академії, куди після анексії Севастополя "влилася" Академія ВМС імені Нахімова, становить чотири чоловіки на місце.