Блаженніший Любомир Гузар: про оновлення християнства

Оксана ЗАГАКАЙЛО 22 серпня 2013, 19:35
Любомир Гузар

Читайте також

Головною подією у святкуванні 1025-річчя хрещення України-Русі для Української греко-католицької церкви стало освячення патріаршого собору Воскресіння Христового у Києві. Понад двадцять тисяч вірних із різних країн світу прибули, аби побачити омріяний символічний храм єдності УГКЦ, робота над яким розпочалася ще 2002 р. Про важливість новозведеного собору, ймовірність визнання патріархату, прагнення об'єднати Київську церкву, намір перепоховати кардинала Йосипа Сліпого — у розмові з "великим будівничим" Української греко-католицької церкви кардиналом Любомиром Гузаром.

— Владико, освячення храму — свідчення того, що Українська греко-католицька церква прямує до патріархату. Чи не першочергове завдання у побудові патріаршого устрою — це досягнення внутрішньої єдності церкви. Як вирішує цю проблему УГКЦ, структури якої розкидані по всьому світу?

— Бажання церкви мати патріархат сягає ще XVI ст. Питання стало дуже актуальним у минулому столітті з ініціативи блаженнішого Йосипа Сліпого. Тоді ми були розділені політично. Україна входила до Радянського Союзу. Приблизно півтора мільйона наших вірних розсіялися по Америці, Австралії, Західній Європі. Але крок за кроком ми почали відчувати внутрішню єдність. Велику роль відіграли поїздки Йосипа Сліпого, — своєю присутністю, словом він звертав увагу людей на те, що ми є одна церква. Пізніше, коли Україна стала свобідною, блаженніший Мирослав-Іван Любачівський повернувся з Італії та почав вживати заходів для побудови символічного храму, який би об'єднував усіх вірних. Тоді це не вдалося. Але сьогодні ми маємо цей собор. Це не є "одна із церков Києва" — вона для всіх нас. Українці з різних куточків світу почали складати пожертву на будівництво цього храму. Приїхали люди з Бразилії, Канади на освячення собору Воскресіння Христового і кажуть: "Наш храм". Тому, бачите, ця будова є дуже важлива, бо дає відчути внутрішню єдність, яка є природою патріархату. Щиро надіємося, що скоро патріархальний устрій для нашої церкви буде формально визнано. Це справа не престижу, а єдності.

— Блаженніший, ви говорите про формальне визнання. Тобто УГКЦ вже вважає себе патріаршою структурою?

— Ні. Ми стараємося діяти по-патріаршому, тобто утверджуючи внутрішню єдність. Дуже велику увагу звертаємо на проведення Синодів. На них з'їжджаються всі єпископи УГКЦ, яких разом з емеритами 45. Стараємося, щоб були присутні всі, навіть із найвіддаленіших країн світу, аби забезпечити внутрішню єдність практично. Час від часу збираються монахи, миряни. Ми згадуємо блаженнішого Святослава на літургії як патріарха — це вияв нашого бажання. Але бажання — ще не дійсність. Ми хочемо, щоби Вселенський собор визнав структуру нашої церкви як патріаршу. Проте не відомо, коли це станеться. Значно швидше патріархат може визнати Папа Римський.

— У посланні, яке зачитав на освяченні собору легат Папи кардинал Аюдріс Юзас Бачкіс, зазначалося, що його присутність свідчить про близькість, турботу та любов Папи Франциска. Доволі абстрактно. УГКЦ відома позиція Апостольської столиці?

— Можу з власного досвіду розповісти про Івана-Павла II. Виразно пригадую момент, коли ми були в Римі на постійному Синоді. Багато людей казали: "Навіщо надокучаєте Папі з вашим патріархатом?" А Іван-Павло II схвалював, що ми порушуємо це питання. Навіть назвав наші дії "святою настирливістю". Як і Бенедикт XVI, — він не був противником. Обоє казали, що ще не настав час. Говорили духовно: "Хотіли би ми відчути Божий палець". Це непросте завдання. Безумовно, ми бажаємо, щоб якнайшвидше відбулося формальне визнання. Але мусимо також розуміти: є певні обставини, які утруднюють процес. Проблеми крок за кроком зникають. Згадуючи 60–70-ті рр. минулого століття, можу сказати, що відтоді відбулися дуже великі зміни. Люди сьогодні вже не байдужі до подій, скажімо, в Канаді чи Австралії. Чому? Бо відчувають, що є братами та сестрами. Сьогодні ми маємо собор, а отже — внутрішню єдність, якої ще не було п'ятдесят років тому. У тих-таки 70-х роках не було одностайності з приводу потреби патріархату. Були також не зовсім церковні способи мислення. Дехто думав, що йдеться про престиж церкви. Пізніше був момент, коли наших єпископів зібрали в Конгрегації для східних церков у Римі — кардинал-префект Акілле Сильвестріні хотів знати нашу думку. Він запитував кожного присутнього владику, і всі відповіли, що патріархат УГКЦ потрібен. Одне слово, вже була одностайність. Декілька років тому я видав послання "Що таке Патріярхат?" Аби люди розуміли, що це засіб для кращого церковного життя, а не ціль у собі. Не можу сказати, що півстоліття тому я сам усе дуже добре розумів. Я не є пророком, проте відчуваю, що наблизився момент, коли відбудеться формальне визнання. Ми вже дуже близько до повного розуміння патріаршого устрою. Але, напевно, нам ще треба працювати, щоб укріпитися, краще усвідомити, про що йдеться. Це є паралельне дійство — дозріваємо не лише ми. 

— Як бути з сумнівами вірних щодо здатності українських владик керувати церквою, адже дехто довіряє Ватикану більше? 

— Мені здається, що треба позбуватися комплексу меншовартості. Наші люди загалом замало звертають увагу на власну ідентичність, на те, що з Божою допомогою витримали дуже критичний час, коли існувала радянська держава. І ми не зреклися своєї церкви. Наша ціль тепер — єдність. І нам треба розуміти це поняття глибоко. Навіть мусимо прагнути об'єднати Київську церкву. Бо тисячу попередніх років вона була одна, а сьогодні — поділена. Треба вживати певних заходів, щоб це долати. Хоч і нелегко. Століттями ми віддалялися з різних причин, але остаточно — через нашу людську неміч.

— Кожна держава хоче контролювати церкву. Наскільки інтенсивно до цього вдається теперішня влада? Чи завжди виходить зберегти свободу?

Для такого типу влади, яку маємо сьогодні, властиве бажання все контролювати. Особливо церкву. Тому що в ній виховуються люди, які думають та діють згідно зі своїми переконаннями. Державі це не вигідно, бо такими людьми керувати важко. Та ми повинні виховувати в тому ж дусі, починаючи змалку. Не для того, аби перебрати владу чи створити іншу державу паралельно. Церква повинна дбати, щоб кожен громадянин діяв згідно зі своїм сумлінням. От вам приклад корупції, про яку багато говорять. Але чому так? Бо замало людей стараються не включати її у своє життя. Ми не позбудемося корупції доти, доки не будемо мати людей, переконаних, що це справді погано. Дуже часто говоримо, що професори в університетах беруть хабарі. Уявіть собі, що з п'ятьох один відмовився. То четверо будуть гніватися. Отже, він мусить проявити внутрішню духовну силу і діяти згідно з переконанням.

— В УГКЦ гостро стоїть питання виділення земельних ділянок під будівництво храмів. Блаженніший Святослав розповідав, що більш як за десять років церква не одержала нічого. Як вдалося отримати місце для головного собору — Воскресіння Христового? 

— Так, ми маємо труднощі з виділенням земельних ділянок у Києві. Я вже не кажу — поза містом. Хтось дістає дуже легко, а хтось — надто складно. І навіть якщо дадуть, то потім відбирають. Блаженніший Мирослав-Іван Любачівський старався, щоб у Києві був катедральний храм. Він навіть мав благословити землю, але вийшла група людей з протестом. Пізніше була пропозиція будувати на території, де тепер діє греко-католицька церква св. Василія Великого. Проте це не надто добре місце для собору. Коли мером був Олександр Омельченко, то запропонував землю на лівому березі. Однак виникли великі проблеми — потрібно було людей виселяти. Згодом екзархом став владика Василь Медвіт. Йому довелося важко потрудитися, щоби отримати цю ділянку, на якій тепер стоїть храм.

— Собор будують у новому стилі. Автор мозаїки Воскресіння Христа Євген Андрухів розповідав про новизну техніки. Казав, що ініціатором саме такого виконання були ви, блаженніший. Що має символізувати модерність?

— Що церква живе. Що ми йдемо вперед. Я колись був душпастирем в Америці. Мав нечисленну громаду, навіть двісті людей у ній не було. Вони прагнули побудувати храм. Дуже цікаво: сказали, що не хочуть повторювати церкву, яка вже є в Україні. Мали бажання звести модерний храм, але український. Собор Христового Воскресіння не є копією будівлі, спорудженої в минулому. Ми мали засідання фахівців-мистецтвознавців, була дискусія. Мені сподобалася думка: цей храм будований у XXI ст. і повинен віддзеркалювати українство цього часу. Слід споруджувати храми відповідно до стану нашої душі сьогодні.

— У крипті храму 27 місць. Чиї тлінні останки планується перевезти?

— Неістотно, скільки. Наприклад, у соборі св. Софії в Римі 12, бо стільки було місця. Ми хотіли би перенести тлінні останки блаженнішого Йосипа Сліпого. Тимчасово вони перебувають у Львові. Та його бажання — бути похованим у Києві. Може, наступного року нам вдасться перенести мощі до собору. Взагалі, він писав у своєму "Заповіті" про поховання в Софії Київській. Це складна справа. Напевно, ми не робитимемо драматичних заходів, щоб повністю виконати бажання патріарха. Зрозуміймо оцю річ: маємо чотири гілки Київської церкви і чотири храми. Чи означає це, що вони мусять навіки залишитися свідками поділу? Ні. Ми надіємося повернутися до первісної єдності — мати один великий собор Софії Київської та єдиного патріарха для всіх українців-християн.

— Перед відзначенням 1025-річчя хрещення України-Русі ви висловлювали свої думки стосовно того, як слід відсвяткувати цю подію. Святкування відбулися, зокрема, на державному рівні. Як ви їх оцінюєте?

— Я не брав участі у святкуванні на державному рівні. Але ставлю питання: чи політики, громадяни, які відзначали цю дату, стали кращими християнами після цього? Чи менше є хабарництва? Якщо так, то ми гідно провели подію. Коли ні — то це був великий показ без змісту. Бо сенс свята — обнова християнства. Це святкування не події, а стану душі. На урядовому рівні відзначення потрібне настільки, наскільки держава є християнською. Бо що тоді сталося? Київська Русь уже була великою державою. Не треба було ставати нею, залишалося лише охрестити її. Те ж саме сьогодні. Відзначення не має сенсу, якщо немає релігійного змісту. Наскільки тепер, через понад тисячу років, ми справді є християнами? У церквах було відновлення обітів хрещення. Думаю, це надзвичайно важливо. Рано чи пізно ми повинні замислитися, що сталося. Устами хрещених батьків ми відреклися гріха. Наскільки наше життя сьогодні це віддзеркалює? Оце важливо, а парад — це зовнішнє. 

— Чого варто позбутися українцям, що вони мають у собі змінити, аби будувати церкву і в контексті 24 серпня — незалежну Україну?

— Треба, щоб були цінності. За нами багато поганого, особливо з минулого. Наприклад, те, що нав'язували нашим людям за сімдесят років комуністичного режиму. Були також і непогані речі. Але загалом що сталося? Ми одне одного боїмося, не довіряємо, дбаємо, щоб перш за все було вигідно нам, не думаємо про те, як діяти чесно. Та якщо працюватимемо над собою, прагнутимемо набути гарних думок, звичок, тоді матимемо велике майбутнє. І кожен наступний День Незалежності буде ще кращим, бо перед нами — виправдана надія, що житимемо у справедливому, правдивому, щирому суспільстві. Чому святкування 1025-річчя могло бути дуже корисним? Бо мало пригадати людям, що означає жити по-християнськи.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
13 коментарів
  • *** 29 августа, 22:30 Сравните Гузара и Гундяева.... Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • олег 29 августа, 21:31 Якщо українське православ'я об'єднається ,то це буде найбільша православна Церква у світі! Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • мудрый 28 августа, 00:43 Смешная фраза "Поскольку в ней (в церкви) воспитываются люди, думающие и поступающие в соответствии со своими убеждениями. Государству это не выгодно, потому что такими людьми руководить трудно." - каково, а? Вот где у нас взращиваются независимо и критично мыслящие люди :) Что то про овец и пастыря Любомир Гузар забыл. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • атеїст 26 августа, 08:04 як на мене, саме УГКЦ є найбільш духовно здоровою церквою в Україні... Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • ТЕРОРИСТ 25 августа, 18:48 В фильме Догма уже била идея оновления церкви там вся святость во всей красе денег в церковь я не дам не старой не оновленой Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Lv 25 августа, 02:40 З греко-католиків українському суспільству найбільший толк. То й же Український Католицький Університет у Львові -- найліпший навчальний заклад Західної України, який надає не лише богословську, але й якісну гуманітарну і ділову освіту.
    ТЕРОРИСТ 25 августа, 18:51
    якісну гуманітарну і ділову освіту. тобиш как обманывать любей и вести бугалтерский учет
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • мудрый 24 августа, 01:45 Как только Гузар публично отверг эволюцию - т.е. показал свою неграмотность и обскурантизм - он перестал быть для меня интересным.
    Атеист 24 августа, 17:30
    Истину глаголишь! И я такого мнения.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Религия опиум для народа 23 августа, 21:56 Рeлигия опиум для народа, а с наркоты так просто не слезешь! А если серьёзно, то религия появляется, когда встречаются мошенник и наивный. Если вы являетесь обычным наивным верующим, и вам попы еще не рассказали, что библейский Бог принимал в жертву людей, то прочитайте главу 11 Книги Судей, и спросите сами себя: можно ли верить в этого Бога? Не хотите представить, как евреи, во главе с Иисусом Навином, вырезали все население Иерихона, вплоть до женщин, стариков и невинных младенцев, оставив в живых только шлюху Раав, которая по обычным человеческим меркам — натуральная мразь, предавшая свой народ? (Иисус Навин 6:20) Не хотите представить, как «добрый» Боженька закопал живьем левита Корея, усомнившегося в святости Моисея, вместе с его малыми детьми? (Числа 16:27-33) Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Петр 23 августа, 12:32 О каком Вселенском соборе речь? Этих соборов целая куча.http://ru.wikipedia.org/wiki/%C2%F1%E5%EB%E5%ED%F1%EA%E8%E5_%F1%EE%E1%EE%F0%FB Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Патріярх 23 августа, 01:13 Мы вспоминаем блаженнейшего Святослава на литургии как патриарха — это проявление нашего желания. Но желание — еще не действительность. Мы хотим, чтобы Вселенский собор признал структуру нашей церкви как патриаршую. Хотя неизвестно, когда это произойдет. Значительно скорее патриархат может признать Папа Римский._____ Він шо забув, шо в світових уніатів УЖЕ ДАВНО є патріарх? Шо тут крєпчає - маразм чи мрія? Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 25.64
EUR 27.25