Чи зруйнує Трамп Транстихоокеанське партнерство?

tpp

Читайте також

Бурхливий розвиток процесів глобалізації об'єктивно руйнує різного роду бар'єри на шляху міжнародної економічної взаємодії практично в усіх сферах. 

І таке руйнування ставить на порядок денний кожної країни питання, якою має бути економічна політика, щоб максимізувати економічні ефекти від глобалізації на національному рівні.

Таким інструментом сьогодні є регіональні торговельні угоди, кількість яких невпинно зростає. Це пояснюється тим, що, за інших однакових умов, тепер відносно простіше врегулювати складні питання саме на регіональному рівні, оскільки глобальні інститути координації економічної політики, як, наприклад, СОТ, демонструють низьку ефективність.

Тим часом істотно змінюється й зміст таких регіональних угод: якщо традиційно їх предметом було запровадження режиму вільної торгівлі товарами, то тепер сторони таких угод домовляються про вільну торгівлю послугами, лібералізацію руху капіталу (інвестицій), взаємне відкриття ринків державних закупівель, глибоку співпрацю сторін у сфері захисту конкуренції та прав інтелектуальної власності, створення ефективних механізмів урегулювання суперечок. 

Важливим елементом таких угод є зобов'язання сторін у сфері забезпечення прозорості економічної політики та спрощення правил і процедур торгівлі тощо. Таким чином, ідеться, фактично, про гармонізацію національних регуляторних режимів на основі запровадження сторонами угоди певних узгоджених правил гри. 

США донедавна брали участь у реалізації двох регіональних проектів — Трансатлантичного торговельного партнерства між США і ЄС (Transatlantic Trade and Investment Partnership, TTIP) та Транстихоокеанського партнерства (Trans-Pacific Partnership, TPP). 

Ці проекти покликані створити дві найбільші в історії зони вільної торгівлі з участю найбільших економік світу. При цьому ми є свідками також безпрецедентної за масштабами спроби спростити правила і процедури економічної взаємодії із широкого кола питань.

Про що йдеться? Переговори щодо створення Трансатлантичного торговельного партнерства між США і ЄС (TTIP) розпочалися у 2013 р. Сторони вже провели 15 раундів переговорів. Угода передбачає зниження або скасування імпортних мит у взаємній торгівлі товарами, лібералізацію режимів торгівлі послугами та руху капіталів, відкриття доступу компаній ЄС до ринку державних закупівель США і домовленості стосовно правил визначення походження товарів, на які поширюється цей торговельний режим. За умови успішної реалізації цього масштабного проекту, очікується зростання сукупного ВВП партнерів на 210 млрд дол. США щорічно. 

Ініціатива створення Транстихоокеанського партнерства (TPP) виникла у 2008 р., і 2016 р. угоду було підписано. Реалізація цієї ініціативи стала одним із незаперечних пріоритетів адміністрації Обами, яка розглядала угоду про TPP як інструмент посилення економічних позицій США у світі та протидії економічній експансії з боку Китаю. 

Транстихоокеанське партнерство — регіональна угода про вільну торгівлю, членами якої є 12 країн: Австралія, Бруней, В'єтнам, Канада, Малайзія, Мексика, Нова Зеландія, Перу, Сінгапур, США, Чилі, та Японія. Крім лібералізації торгівлі товарами та послугами, предметом угоди є також питання зближення регуляторних механізмів, сприяння розвиткові бізнесу в цілому та інтернаціоналізації малих і середніх підприємств (МСП) — зокрема, інвестування у виробництво інноваційних товарів та послуг. За деякими оцінками, успішна реалізація цього проекту забезпечить щорічне зростання світового добробуту на 295 млрд дол. США упродовж наступних 10 років.

Складні перемовини тривали 8 років, і нарешті в лютому 2016 р. документ підписали. Для набуття чинності угода має бути ратифікована відповідними законодавчими органами її країн-учасниць. Але Дональд Трамп прийняв рішення про вихід із Транстихоокеанського партнерства. 

Спробуємо оцінити цей крок у політико-економічному контексті. 

Увагу привертає насамперед те, що Трамп і його команда не наводять якихось економічних аргументів на користь такого рішення. І цей факт, як на мене, виглядає досить дивно на тлі тієї аналітики, яка супроводжувала процес перемовин щодо укладання зазначеної угоди. Можна приймати або не приймати економічні оцінки адміністрації Обами, але саме вони лежали в основі переговорної позиції США. 

Суто в технічному плані відмова від угоди про Транс-тихоокеанське партнерство — це, фактично, безповоротна втрата тих політичних ресурсів, які США витратили на зазначений проект. У зв'язку з цим згадаємо, що саме США були фактичним ініціатором проекту і доклали великих зусиль до успішного завершення досить складних перемовин та підписання угоди. У цьому випадку формула "негативний результат також результат" просто не працює.

З самого початку Китай не був запрошений до участі в перемовинах, хоча пізніше з'явилися заяви, що угода про TPP відкрита для третіх країн. Тому відмова Трампа від цієї угоди об'єктивно посилює позиції Китаю й нівелює зусилля команди Обами протидіяти його економічній експансії. 

Сьогодні рано говорити про долю угоди після рішення Трампа, але, на мою думку, зазначений проект, врешті—решт, буде реалізований, хоча його остаточна конфігурація може змінитися. Свідчення цього — відносно недавня ратифікація угоди Японією, незважаючи на позицію США. Ну, а Австралія, Сінгапур та деякі інші країни сьогодні прямо говорять про можливу участь Китаю в цій угоді, що може стати прикрим сюрпризом для Сполучених Штатів Америки.

До речі, до угоди може приєднатися й Індія, що, як і Китай, досі перебувала за межами переговорного процесу. А для цієї країни доступ на світові ринки товарів та послуг критично важливий. 

Загалом, сьогодні врятувати угоду без істотного перегляду домовленостей можна лише шляхом заміни США на Китай і, можливо, приєднання Індії. Річ у тому, що угода має бути ратифікована не пізніше лютого 2018 р., щонайменше, шістьма країнами, на які припадає 85% сукупного виробництва країн-учасників угоди. Оскільки ж питома вага США становить 60% цього показника, то питання заміни США стоїть дуже гостро. 

У більш філософському плані, рішення Трампа свідчить про початок перегляду ролі США як глобального лідера, який встановлює правила гри або істотно впливає на цей процес. Одразу зазначу, що функція глобального лідерства не реалізується автоматично: для цього потрібні великі економічні, політичні, фінансові, військові, інформаційні та інші ресурси. Інакше кажучи, глобальне лідерство — це тягар з усіма відповідними наслідками для суспільства лідера.

У цьому контексті, ідея сконцентруватися більшою мірою на вирішенні внутрішніх проблем (а їх у США досить багато) видається цілком логічною. Та водночас постає запитання: а чи зможуть США в середньо- і довгостроковій перспективі успішно й ефективно вирішувати власні проблеми, відмовившись від ролі глобального лідера? 

На тему глобального лідерства можна говорити дуже багато. Але я тільки зазначу, що без конструктивного лідерства соціально-економічні системи глобального, регіонального та національного рівня приречені на деградацію. 

Важливим показником намірів команди Трампа у сфері торговельної політики стане її позиція в питанні згаданої вище угоди про Трансатлантичне торговельне партнерство між США і ЄС. На мою думку, якщо нова адміністрація вийшла з угоди про TPP, то й перспективи укладання угоди про Трансатлантичне торговельне партнерство з ЄС стають невизначеними. 

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 27.12
EUR 29.45