Геймер і таймер

Сергій Рахманін 22 жовтня, 00:04
ато
Facebook/Mustafa Nayyem

Читайте також

Трапився якось мені на очі опис комп'ютерної гри. Її особливістю було те, що на кожному новому рівні гравець мав ставати дедалі уразливішим для ворогів. Чим вищий левел — тим слабший захист, тим бідніший вибір зброї.

Не пам'ятаю, як гра називалася. Я б її охрестив — "нормандський формат". Не знаю, наскільки вона популярна серед геймерів. Але один затятий гравець мені точно відомий. Його звати Петро Олексійович.

Спроба оцінити підсумки берлінської зустрічі глав держав за формулою "зрада/перемога" — безглузда. Як, утім, не має сенсу й сам підхід. "Зрада" — це коли танки, наїжачившись триколорами, рухаються на Київ, не зустрічаючи опору. "Перемога" — це коли синьо-жовтий стяг повернутий на законне місце в Сімферополі, Севастополі, Донецьку і Луганську. Решта — ігрища, на жаль не комп'ютерні.

Розмірковування про "повну одностайність сторін в оцінці важливості "мінських угод" і розмови "про безальтернативність "мінського процесу" — від лукавого. Повна одностайність трапляється лише на цвинтарі. А безальтернативним буває тільки летальний кінець.

Політики чинять по-різному навіть у схожих ситуаціях. Коли в 1939 р. СРСР постукав прикладом у двері до сусідів-фінів, президент маленької країни Кюйості Калліо заявив: "Якщо світ задовольниться лише тим, що висловить співчуття і залишить Фінляндію самотужки відбивати наступ Червоної Армії, Фінляндія буде готова битися, навіть якщо не отримає адекватної допомоги". Фінляндія вистояла, хай і ціною територіальних втрат. На могилу Калліо в затишному містечку Нівала вдячні нащадки несуть квіти в день його народження і запалюють свічки в день смерті.

Коли через рік радянський приклад стукнув у латвійські двері (розміщені на тій самій геополітичній сходовій клітці), президент маленької країни Карліс Улманіс звернувся до народу: "Залишайтеся на своїх місцях, а я залишаюся на своєму", — заодно запевнивши співвітчизників, що в Латвію "прийшли друзі". Правда, на танках. Держава відновила свою незалежність лише через півстоліття. Заарештований "друзями" Улманіс помер у тюремній лікарні незатишного містечка Красноводськ. Місце поховання невідоме досі.

Чехословацькі прем'єри Едвард Бенеш у 1938-му і Еміль Гаха в 1939-му піддалися тискові "західних партнерів", які рекомендували "не провокувати німців". І тільки споглядали, як агресор розчленовує державу, що володіла однією з найбільш боєздатних армій у Європі. Ізраїльський прем'єр Леві Ешкол у 1967-му не послухався поради "західних партнерів" "не провокувати арабів", які намірялися розчленувати його державу. За шість днів армія Ізраїлю розгромила армію противника, яка переважала його власну більш ніж удвічі. І значно розширила кордони держави, встановивши контроль над територією, що в 3,5 разу перевершувала його довоєнну площу.

Кожна історична паралель кульгає. Але кульгавість — менш болісне каліцтво, ніж сліпота, до якої призводить невміння вдивлятися в минуле і неспроможність зазирати в майбутнє. Сліпець не здатний подолати шлях ані до політичного миру, ані до військової перемоги. Фінішем шляху сліпця може бути тільки трясовина, де дбайливо прихистять надії всіх тих, хто довіриться йому як поводирю.

Альтернатива є завжди. Мир — найкраща альтернатива війні. Але війну в країні так і не оголошено. А "мінські домовленості" не ведуть до миру, незалежно від їх дотримання/недотримання. Бо не тільки не передбачають механізмів можливої реінтеграції втрачених територій, а навіть не фіксують їх фактичну окупацію.

"Мінські угоди" були порочні з самого початку. Неодноразово писав, чому, і повторюватися не буду з поваги до читачів. Та коли вже документи сумнівної якості були підписані за дорученням президента, треба було скористатися ними максимально.

Укладені в білоруській столиці домовленості формально давали такі переваги:

— мінімізацію рівня ескалації на фронті, що вела б до зниження втрат серед силовиків і мирного населення;

— отримання передишки, необхідної для відновлення керованості держави, підвищення обороноздатності та запуску системних реформ;

— появу додаткового механізму використання санкцій проти Росії;

— виникнення майданчика для перманентних політичних переговорів і приводу до пошуку нових дипломатичних пасток.

"Мінськ" примусив машину вбивання трохи зменшити оберти і з цього погляду на загал себе виправдав. Наскільки ефективно влада скористалася перепочинком і наскільки успішно сформувала професійне військо, зміцнила "оборонку", побудувала систему ефективного державного менеджменту та реалізувала життєво важливі перетворення — судіть самі. Сотні матеріалів DT.UA на ці теми — вам у поміч.

Прив'язка санкцій до "Мінська" насправді виявилася трохи умовною. Ще місяць тому з високим рівнем імовірності на початок наступного року очікувалося, як мінімум, часткове скасування економічних обмежень ЄС стосовно РФ. Незважаючи на те, що вимоги угод Москва відверто ігнорувала. 

Сьогодні з таким самим високим рівнем імовірності можна вважати, що термін дії санкцій буде продовжено. Тільки не "Мінськ" того причина. "Виручили" Путін і його "доблесні" вояки. Знищення гуманітарного конвою в Сирії, бійня в Алеппо і (на жаль, меншою мірою) звіт комісії з розслідування обставин загибелі рейсу MH17 підкоригували високопоставлених європейських "путінофілів".

Путін нам мимохіть підіграв. А наскільки тонко зіграла в "нормандський формат" українська влада? Наскільки успішною була в дипломатичній війні?

Констатуємо факт. На кожному новому рівні — захист слабший, вибір зброї бідніший.

"Мінськ-2" видавався більш кабальним, ніж "Мінськ-1", хоча переляк влади під час боїв за Іловайськ був сильнішим, ніж переляк під час боїв у Дебальцевому. А часу, що минув з вересня 2014 р. по лютий 2015-го, з головою вистачало для роботи над помилками.

Після підписання "Мінська-2", з подачі Банкової, пішов "розгін меседжу ботами": домовленості — "фільчина грамота, яка не має юридичного статусу, не обов'язкова для виконання, узаконений спосіб "пропетляти". Тягнути час стільки, скільки можливо. Сподіваючись на санкції та підтримку Заходу.

Приймається. Але "фільчину грамоту" публічно (хай і вербально) підтримувати глава держави. "Не міг відмовити Меркель". Припустімо. Проте обидва документи — і сам "Комплекс заходів з виконання Мінських угод", і декларація "нормандської четвірки" — були одностайно схвалені Радою Безпеки ООН. З подачі Росії. Україна жодним чином не намагалася перешкодити тому, щоб "фільчина грамота" набула міжнародного статусу. Дивний спосіб "пропетляти".

Далі. Українська влада, підписуючи "Мінськ-2", з одного боку, не добилася того, щоб пункти угоди беззастережно сприймалися як послідовні, з іншого — не перешкодила тому, щоб беззастережна послідовність фігурувала, мабуть, у найбільш неприємному для нас пункті — 11-му. З якого випливало: спочатку вибори в ОРДЛО, і тільки потім — початок процесу відновлення контролю над держкордоном.

Заперечувати цю послідовність було неможливо, але офіційний Київ довго й сумлінно намагався це робити. До вчорашнього дня...

Та лихо не без добра. Відсутність чіткої послідовності й недостатня прив'язаність до точних дат дозволяли сторонам тлумачити домовленості по-різному.

Безумовно, будь-які вибори на території суверенної держави неможливі без контролю над кордоном цієї держави. Це очевидно для кожного, але це не завадило Києву дати добро на "московську версію" 11-го пункту угоди. Але ще очевидніше, що вибори неможливі без припинення бойових дій. Будь-яких. Можна скільки-завгодно сперечатися про послідовність пунктів, але, безумовно, жоден процес умиротворення неможливий без незаперечного дотримання першого пункту (першого і по порядку, і за логікою). Спочатку — повне припинення вогню, а потім — початок процесу. На це треба було надіятися. Уникаючи до того будь-якої деталізації і прив'язки. Розуміючи, що повного припинення вогню домогтися практично неможливо.

Але! На черговому "левелі" наш "геймер" вирішив ще більше знизити маневр для "петляння". На початку літа Росія затребувала повної деталізації виконання "мінського плану", запропонувавши прописати так звану дорожню карту. Українська влада спочатку відмовилася (що було логічно). Але потім Київ не просто погодився, а ще й підніс ідею "дорожньої карти" як власну. Навіщо?

Київ мав бити по двох слабких місцях опонента — неможливості забезпечити припинення вогню і неготовності провести розмежування відповідно до координат, встановлених у Мінську. На цьому насамперед треба було наполягати. Хочете повного виконання угод? Не питання. Але спочатку перестаньте стріляти і віддайте тисячі квадратних кілометрів, що обіцяли, починаючи з Дебальцевого.

А тепер проаналізуйте риторику Порошенка за останні тижні. Він говорив не про це. Він, як мантру, повторював те, що було його слабким місцем, — про контроль над кордоном до виборів. Усупереч пункту 11 мінських угод.

Спочатку контроль над кордоном — потім вибори. Петро Олексійович ледве язика не стер, на різні лади повторюючи цю тезу. Непорушність зазначеної позиції підтвердив перед берлінським самітом заступник голови АП Костянтин Єлісєєв. Щоб після саміту "уточнити" — "Україна отримає доступ до неконтрольованої ділянки кордону" тільки після виборів.

Політик, який сподівається "пропетляти", не повинен робити ні зайвих рухів, ні зайвих заяв. Щоб потім, на наступному "рівні", не виявитися ще слабшим, ще більш обмеженим у маневрі. Навіщо наполягати на тому, що відстояти неможливо? Спочатку вибори — потім кордон. Це послідовно вимовили Путін, Олланд і, нарешті, Меркель. Просто процитувавши 11-й пункт МУ. Порошенко послав віддуватися Єлісєєва...

Різночитання тривалий час грало на нас. Берлінський саміт показав, що маневр для довільного тлумачення звужується. Досі наші політики жонглювали поняттями "доступ до кордону", "моніторинг кордону" і "контроль над кордоном", часто ототожнюючи ці поняття. Системний аналіз висловлювань офіційних осіб після зустрічі в німецькій столиці уточнює ситуацію. Росія означила готовність забезпечити доступ ОБСЄ до кордону. ОБСЄ підтвердила готовність моніторити кордон. Кремль може пустити спостерігачів до кордону. Вони отримають теоретичну можливість стежити за ним. Про якийсь контроль поки що навіть не йшлося.

Наступного дня після проведених виборів Києву обіцяють доступ до неконтрольованої ділянки україно-російського кордону. А відновлення контролю над кордоном має розпочатися після виборів в ОРДЛО. Як і прописав "Мінськ" близько двох років тому.

Сталося щось непоправне? Ні. Сталося принизливе. Влада спростувувала очевидне. З піною на губах. Щоб потім очевидне визнати. Тихо. З черговою втратою для репутації. А щоб не виглядати дурнями, робить дурнів із нас.

Нам намагаються подати як свіжу перемогу не зовсім свіже й не зовсім переможне. "Про поліцейську місію: ми відзначили — нас підтримали, і ми чекаємо зараз кроків наших партнерів із Німеччини... Можу особливо наголосити, що російська сторона також підтримала необхідність введення збройної поліцейської місії ОБСЄ", — заявив Петро Олексійович після берлінської зустрічі. Звіримо із заявами інших учасників зустрічі. "Партнер із Німеччини" Ангела Меркель: "Доки немає закону (про вибори. — С.Р.) — необхідність такої місії не очевидна". Володимир Путін: "Ми підтвердили, що готові розширити місію ОБСЄ в зоні відведення і пунктах зберігання важкої техніки". Канцлер ФРН означила тільки готовність обговорювати можливість введення збройної місії після прийняття закону про вибори в ОРДЛО. Про поліцейську місію в заяві глави Кремля ані слова.

Спробу подати "підтримку" Німеччини і "підтримку" Росії як успіх слід вважати невдалою. Тим більше що Росія неодноразово неофіційно погоджувалася обговорювати можливе розширення і можливе озброєння місії ОБСЄ на Донбасі. А влітку нинішнього року підтвердила цю готовність офіційно. У липні 2016-го глава МЗС РФ Сергій Лавров заявив, що Москва готова, "коли це допоможе справі, погодитися на те, щоб, рішенням ОБСЄ, додаткова група спостерігачів, яка контролюватиме лінію розмежування, місця складування важких озброєнь, мала право носити особисту зброю".

Кричати про "перемогу" нерозумно. У жовтні Путін підтвердив те, що сказав Лавров у липні: Росія готова обговорювати розширення місії ОБСЄ. І навіть її можливе озброєння (за неофіційною інформацією, Путін справді означив таку готовність). Але тільки в місцях розмежування і в пунктах зберігання важкого озброєння. Причому (наскільки відомо) московський лідер не уточнював, про яке озброєння йдеться. Лавров влітку говорив лише про пістолети, необхідні для забезпечення особистої безпеки працівників місії ОБСЄ. А хто сказав, що в Берліні обговорювалася можливість забезпечення спостерігачів "Леклерками", "Мардерами" і"Джавелінами"?

Цікаво, хто й коли дезавуюватиме заяви Петра Олексійовича "про підтримку збройної місії"?

Повторюся, нічого непоправного й нічого надприродного під час зустрічі в Берліні не відбулося. Концепт "дорожньої карти", укладений Росією і попередньо погоджений з Німеччиною та Францією, який категорично не влаштовує Україну, Порошенко, дякувати Богу, не затвердив. Усушку й утруску прогнозовано доручили міністрам закордонних справ, надибавши ще кілька дорогоцінних тижнів, і дай Боже щоб відведений час використовували з толком.

Наскільки можна судити, у Берліні домовилися мало про що. Схвалили продовження процесу розведення військ. Хоча місія ОБСЄ вкотре поскаржилася на неможливість потрапити в Петрівське, Полторак повідомив про чергові обстріли Станиці Луганської, а Кремль категорично відкинув пропозицію внести до переліку нових пунктів розведення район Дебальцевого. Петро Олексійович (укотре) пообіцяв прискорити процес прийняття законів про вибори в ОРДЛО та легалізацію "особливого статусу" неконтрольованих територій. Однак до конкретних дат і формулювань не дійшло. Бажання українського президента не форсувати події зрозуміле. По-перше, він чекає завершення виборів у Сполучених Штатах, розраховуючи на перемогу Клінтон і сподіваючись отримати в її особі союзника більш надійного та більш рішучого, ніж Обама. Інформація про присутність Пола Манафорта в "чорній бухгалтерії" Партії регіонів з'явилася в розпал виборчої кампанії у США не випадково. 

По-друге, важко придумати більш несприятливий час для "активації" питання виборів в ОРДЛО. З одного боку, Порошенко не міг поступитися натиску Меркель, з другого — зараз йому складно буде "заходити" з цим  в Раду. Він буде, як і раніше, "петляти". Питання тільки в тому, чому він постійно обмежує собі простір для "петляння". 

Інформація, отримана від джерел, аналіз закордонної преси дозволяють припустити, що ніхто з учасників берлінської зустрічі не залишився задоволеним її підсумками. Меркель і Олланд розраховували ціною України домогтися від Путіна поступок щодо Сирії. У переддень виборів німецькому канцлеру і французькому президенту необхідні були успіхи і на Близькому Сході (насамперед), і в Україні. Миротворчі заслуги вони могли конвертувати в електоральні успіхи. Схожої логіки дотримувався неформальний і активний учасник, Вашингтон, проте американський тиск на Україну дещо знизився. Берлін і Париж змогли домогтися і від Порошенка, і від Путіна певних поступок, але не домоглися головного — ні точного плану проведення виборів у ОРДЛО, ні (як наслідок) тривалого "миролюбства" Путіна в Сирії. Глава Кремля не дочекався міцної обіцянки зняти санкції і швидко провести вибори на неконтрольованих територіях Донбасу. Порошенко не зумів домогтися чітких термінів запровадження безвізового режиму з Європейським Союзом, повноцінної ратифікації Угоди про вільну торгівлю з ЄС і міцної обіцянки ввести збройну місію на неконтрольовані території Донецької та Луганської областей.

Про позитивне. Києву вистачило здорового глузду не підписувати (не схвалювати) чергового зобов'язання, виконати яке все одно неможливо. Питання безпеки, а не тільки політичні питання, стали домінуючою темою берлінського саміту, що нетипово для "нормандських зустрічей". 

Про негативне. До берлінської зустрічі Петро Олексійович поводився як геймер, у якого час участі в грі не лімітований. У Берліні була перша жорстка спроба забезпечити його таймером, обмеживши часом прийняття рішення. Простору, необхідного для маневру, він позбавляє себе сам, регулярно, із впертістю, яка заслуговує кращого застосування. Натиск Олланда і (особливо) Меркель зрозумілий: їх підганяють вибори. Але у своїй запопадливості фрау канцлерин, схоже, трохи перестаралася: надмірний тиск викликав рефлекторну протидію. "Дорожня карта" не була освячена в Берліні, на що так розраховували і Путін, і Меркель, і Олланд. 

Як поведеться "геймер", якому нав'язали "таймер", поки що не зрозуміло. Чи здатний цей гравець пройти черговий рівень, практично позбувшись зовнішньополітичного захисту й не здобувши додаткового захисту всередині країни, — не зрозуміло. "Мінський процес" був почасти важливий як механізм гібридного протистояння Росії, але день у день він, із об'єктивно-суб'єктивних причин, втрачає своє значення. Як механізм припинення війни і досягнення миру угоди є безглуздими: вони не містять способів повернення контролю над територіями і навіть у разі беззастережного їх виконання всіма сторонами (включно з Кремлем) не забезпечують реінтеграції. Вони лише легалізують бандитську владу в ОРДЛО, де-факто контрольовану Москвою і де-юре фінансовану Києвом. На сьогодні єдиним прийнятним варіантом є акуратний "похорон" мінського процесу, офіційне визнання ОРДЛО окупованими територіями і розробка тривалої, якісної й реалістичної програми деокупації та реінтеграції. Писав про це і у 2014-му, і у 2015-му, і у 2016-му. Такий шлях — не безальтернативний, але він видається меншим злом. Для появи іншої розумної альтернативи необхідні воля і зусилля.

У праві є поняття — "обставини нездоланної сили". Для України такою обставиною, хоч як це сумно, виявився її лідер, що не змовкаючи твердить про "безальтернативність мінського процесу". Але при цьому він не здатний його виконувати. Не бажає його виконувати. І (принаймні поки що) не пропонує альтернативи. 

Не хоче воювати. Не намацує стежки до миру. 

"Геймер" грає погано. "Таймер" цокає дедалі швидше.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
46 коментарів
  • Voynich 28 октября, 11:06 Что касается (президентского) срока Порошенко. КСУ рассматривает представление Порошенко, в котором он просит признать неконституционным закон о лишении Януковича звания Президента Украины. Очевидно, что решение вернуть Януковичу звание Президента Украины уже принято, и это решение уже написано – там нечего решать. Официально оглашено это решение КСУ (чтобы раньше времени не подставить Порошенко) будет лишь накануне его заявления об отставке. Стаття 109 – «відставка Президента України набуває чинності з моменту проголошення ним особисто заяви про відставку на засіданні Верховної Ради України», что может произойти уже в первой половине 2017 года. Смысл представления Порошенко в КСУ исключительно в том, что после получения им политического убежища в Евросоюзе, за ним, как и за Януковичем, пожизненно сохраниться звание Президента Украины даже после заочного осуждения в Украине, а Янукович, в благодарность, «присмотрит» за его фабрикой в РФ. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Panikovski 28 октября, 04:42 Проблема в том, что "геймер" не столько пытается улучшить качество своей игры, сколько убедить окружающих, что он играет хорошо // "... без умолку твердящий о "безальтернативности минского процесса" - ну не может же он открыто признать, что подписался под заведомым говном, нахватав еще при этом массу обязательств, далеко выходящих за пределы его должностной компетенции // "не способный ... не желающий ... не умеющий ... не знающий ... не предлагающий ... " - так всегда выходит, когда человек пытается совместить в принципе несовместимые социальные роли, в данном случае барышника и олигарха, с одной стороны, и государственного деятеля и воина, с другой. Добавим сюда и известную привычку плохиша окружать себя людьми, отбираемыми в основном не по признаку профессионализма, а прежде всего по критерию их личной преданности, их "комфортности" для патрона и получаем ответ на вопрос: "шо ж воно так все через жопу выходит?"((
    Panikovski 28 октября, 05:26
    на фоне этих и других "выдающихся" достижений первого лица особенно пикантно звучат мантры околопрезидентской челяди (грынива, райнина, а недавно еще и зубкова), что "они видят второй президентский срок" плохиша? А мож пора задуматься, как бы нам и первый подсократить? Как-то уже совсем достало наблюдать регулярные внушения Байдена, послов ведущих запстран и т.п., равно как и реакцию на них "васьки", о том, "что проведение реформ в первую очередь в ваших же интересах, что так воровать ПОСЛЕ ВТОРОГО УЖЕ МАЙДАНА нельзя, ... " и далее по тексту. Да и само представление нынешней власти о том, ЧТО ТАКОЕ РЕФОРМЫ вызывает оторопь. - Если набрасывание на шею сколько-нибудь еще платежеспособного населения удавки в виде фантастически и необоснованно раздутых тарифов (пусть даже и с иезуитским разрешением на рассрочку их оплаты), ну и еще финансирование через механизм субсидий приближенных олигархов - ЭТО РЕФОРМЫ?!, то даже одиозный азиров смотрится на данном фоне, как бескорыстный меценат.
    Panikovski 28 октября, 06:42
    тут гроссбухман с насировым об очередном "достижении" на днях отрапортовались - о повышении минималки сразу вдвое. Супер казалось бы. Но есть и оборотная, куда менее привлекательная сторона у этой медали:- сокращение работодателем числа работающих, чтобы остаться в пределах, имеющегося фонда ЗП (начислений на него), который во многих случаях увеличивать просто не из чего; - массовое возникновение ситуаций (особенно при дальнейшем повышении минималки, а насиров предлагает поднять ее в течении 2-х лет до 7500 гр.), когда работнику по той же причине будет предложено или уволиться, или расписываться в ведомости за получение больших сумм, нежели те, которые ему реально выданы на руки; - удвоение множества платежей (пошлин, сборов и пр.), суммы которых привязаны к минимальной зарплате. И еще одна изюминка на торте - сокращение субсидий на ЖКХ ровно на ту же сумму, что и разрекламированное повышение, - рехформаторы ттвою дивизию!
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Андрей Кравченко 27 октября, 20:24 "Там есть некоторые проблемы, связанные с невозвратом НДС, и судебные органы ввели определенные ограничительные меры, но фабрика работает, работает ритмично, выплачивает зарплату, получает прибыль", - заявил Путин. -----угадайте про что это он Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Voynich 25 октября, 21:47 Всё тайное рано или поздно становится явным. По сообщениям прессы, вместо транснациональной корпорации Royal Dutch Shell, которая вышла из проекта в 2015 году, разрабатывать Юзовский участок теперь намылилась зарегистрированная летом этого года в Нидерландах компания Yuzgas B.V. Кто стоит за новосозданной Yuzgas B.V., прессе неизвестно. Украинскому народу нужно безотлагательно запускать полномасштабное развитие экономики Украины с опорой на внутренние ресурсы и в интересах всех граждан, а также обеспечить контроль за эффективностью управления принадлежащим ему экономическим потенциалом, что означает: свободный частный малый и средний бизнес, а вместо крупного олигархического – элитный частный средний бизнес по управлению большим за плату (в размере части прибыли) и с обязанностью перечисления другой части прибыли на счет всего народа как собственника. Никаких преград этому нет, кроме умышленного нежелания и неумения это делать Президента, Верховной Рады и Кабинета Министров.
    Voynich 27 октября, 13:10
    Остаюсь при своём впечатлении, что от полной реализации минских соглашений, от выборов и особого статуса, от всех предшествовавших событий (смерти, разрушения) в полном шоколаде только владельцы компьютерной игры, про которую пишет автор. Также допускаю, что владельцы этой компьютерной игры с таймером, в которую играют перечисленные в статье геймеры, «иллюминируют» в образе Yuzgas B.V. Правда, неувязочка вышла - минские соглашения выполняются «со скрипом» и площадь «истинно свободного использования русского языка» не удалось на 100% совместить с границами Юзовской площади.
    Voynich 27 октября, 22:48
    (Дорожні) карти власникам комп’ютерної гри та геймерам плутає Джокер - учасник гри, ім’я якого автор статті навіть назвати не наважується: Український народ (громадяни України всіх національностей) під лідерством української нації. Собственники игры и геймеры постоянно то маскируются, то лгут, то изворачиваются. Но все они прозрачные. Пока Джокер просто не позволяет им почувствовать себя победителями – очевидно, ещё не решил окончательно, в какой последовательности и где их «закапывать». Автор статьи советует «хоронить» аккуратно.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • lesya 25 октября, 21:03 Vojnich. Да, и газ играет свою роль, и расположение страны, и симпатии полярные,но основное, я так считаю, -это внутренняя политика, вернее постоянный антагонизм и "игры", полное непонимание роли политика,и устранение развитых и "уровневых" людей из политики, со знаниями, способных на прорыв экономический, подъем общества,КОМАНДЫ таких людей, "наших", которые о стране и людях будут думать, сами - явление мира и носители лучшего. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Voynich 24 октября, 19:55 Как выяснилось, ни одна из последних мировых войн не была организованна теми, кто в этих войнах воевал. Настоящие организаторы решали свои глобальные и системные материальные вопросы, но всегда оставались в тени, поскольку очень не любят светиться (иллюминировать). Думаю, и наша война оригинальностью не отличается. Сразу после Майдана в тех же отдельных районах Луганской и Донецкой областей, не под российскими, а под Украинскими флагами, прошли массовые митинги местных жителей против добычи сланцевого газа. Новая власть не обратила на них никакого официального внимания, хотя договора о передаче именно этих областей неким газодобытчикам были заключены ненавистным Януковичем. Значит, газодобытчики нашли общий язык и с новой властью. Им, по ходу, всё равно, кому принадлежат районы газодобычи – Украине, России или чёрту лысому. С кем они точно не могли договориться – это с коренными жителями. Зачистить жителей можно было только путём организации войны, что, собственно, и произошло.
    Voynich 24 октября, 19:58
    Куш, стоящий на кону, для ЗН подсчитать нетрудно – общая стоимость газа, который можно выжать из недр отдельных районов Луганской и Донецкой областей, минус расходы на добычу. Что касается приведенного автором примера Израиля, то этот пример – в точку. Но нужно всё договаривать до конца. Лёва Школьник и вся первая семерка управления национального еврейского государства Израиль времен шестидневной войны – граждане еврейской национальности. Напали же тогда на Израиль явно не евреи, а арабы. Вся правящая семерка национального украинского государства Украина нынешних времён (уже без малого трехгодичной «антитеррористической» войны) – тоже граждане еврейской национальности. Вооруженная агрессия РФ налицо, и тут вопросов нет. Вопрос в том, какой национальности возможные теневые организаторы войны - лица, получившие в аренду или в концессию отдельные районы Луганской и Донецкой областей для добычи сланцевого газа?
    Sashko Mykhailenko 25 октября, 00:25
    "Сразу после Майдана в тех же отдельных районах Луганской и Донецкой областей, не под российскими, а под Украинскими флагами, прошли массовые митинги местных жителей против добычи сланцевого газа." Хм... Откуда вы это взяли? Не припоминаю подобного. Митинги под украинскими флагами, разумеется, были, но они были против отделения Донбасса от Украины. При чем тут сланцевый газ? И кстати, основные залежи его на востоке Украины находятся на территории, которую сейчас контролирует Киев, а вовсе не в ОРДЛО.
    Voynich 25 октября, 07:53
    Когда были митинги местных жителей, никакой ордлы не было и в помине (митинги начались при Януковиче ещё до Майдана, как только прошли слухи о загадочных контрактах на добычу сланцевого газа). А под какими они проходили флагами, может разобраться ЗН, если захочет.
    zxcvb 25 октября, 08:15
    Бред про "вредный сланцевый газ" на Донбасе, на который зарятся западные буржуи, чтобы навредить совкам (тогда еще не домбабвийцам, а просто совкам), насколько помню, муссировали и распространялся среди "ватников", когда Путлер заслал гиркинские банды занять Славянск. Потом эта галматья была вытеснена гораздо более циничной пропагандой киселевщини "распятыми мальчиками" и т.п., поэтому о ней забыли даже не запомнив.
    Voynich 25 октября, 09:09
    Бред не про вредный сланцевый газ на Донбасе, а про общую стоимость вредного сланцевого газа, который можно выкачать на Донбасе, и про размер куша (чистой прибыли), который ЗН может подсчитать. И про то, что совки Донбаса – это не «индейцы» Америки. То, что практической добычи газа они физически не допустят, стало понятно ещё до Майдана.
    Voynich 25 октября, 15:25
    Не секрет, что в 2013 году (какое совпадение с Майданом и последующей войной на востоке) контракт на разработку Юзовской площади был заключен Украиной с Royal Dutch Shell, принадлежащей Ротшильдам. У Ротшильдов неплохие отношения как с Украиной, так и с Россией, как с Порошенко, так и с Путиным. Добыть предусмотренный контрактом газ (триллионы, а, может, и десятки триллионов кубометров), не превратив Донбас и прилегающие районы в помойную яму, физически невозможно, и это было известно при заключении контракта. Также было заранее известно, что единственным непреодолимым препятствием разработки и добычи сланцевого газа в таких масштабах являются коренные жители Донбаса. Может быть ЗН в лице Сергея Рахманина детально расследует эти обстоятельства?
    Republic 25 октября, 18:12
    «Добыть предусмотренный контрактом газ (триллионы, а, может, и десятки триллионов кубометров), не превратив Донбас и прилегающие районы в помойную яму, физически невозможно, и это было известно при заключении контракта» - дотримуючись Вашої «оцінки» перспектив видобутку сланцевого газу, не розумію, чому США до сьогодні ще НЕ!!! перетворили деякі свої території «в помойную яму»? Чому, пане Voynich, до сьогодні в США НЕ!!! виникли збройні конфлікти на підставі «массовых митингов местных жителей против добычи сланцевого газа»? Причина збройного протистояння на територіях, так званих «зон АТО», зовсім у ІНШОМУ!!! і Ви це прекрасно розумієте.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Виктор Прокопенко 24 октября, 19:39 То,что наш Президент так за петлялся в своей дипломатической игре - это очевидный факт, но он до этого еще и забрехался и это тоже факт, по этому его дела кричат так, что лично Я не слышу о чем он говорит. Ох плохо закончит свою каденцию, если конечно закончит. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Republic 24 октября, 16:46 Від 2014 року, немає аналізу справжньої ПРИЧИНИ!!! виникнення збройного конфлікту на Донбасі: всі «аналітики» констатують виключно НАСЛІДКИ!!!. Але що ж спонукало мешканців Донбасу ЗРУЙНУВАТИ!!! власне життя, добробут, майбутнє: ВСЯ!!! ж Україна у 2014 році обрала на Вибрах Президента та ВР України. Не вірю, що Янукович В.Ф. був «ідеальним» для мешканців Донбасу. Не вірю, що обрані в 2014 році на ПОРЯДКИ!!! гірші від тих, кого мешканці Донбасу обирали за часів чи Кравчука Л.М., чи Кучми Л.Д.: заради власного збагачення, названі розпочали й були послідовними в «олігархічному» ПЛЮНДРУВАННІ!!! усього в Україні. Чому ж у ті часи, мешканці Донбасу не ризикували, зі зброєю в руках, власним добробутом та майбутнім? Не вірю, що можливо на підставі однієї лише МОВИ!!!, ненавидіти одне одного. То у чому ж КРИЄТЬСЯ!!! правда, про таке НЕВИЗНАЧЕНЕ!!!, по своїй суті, поняття «АТО»? Що сьогодні є СПРАВЖНЬОЮ!!! причиною існування в Україні цього ДИКОГО!!!, по своїй суті, явища. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • lennion 23 октября, 21:10 Навіщо ця стаття. чи то єдино для доказу тези "Для України такою обставиною, хоч як це сумно, виявився її лідер". Хто цього не знав, не хоче знати і далі... Автор міг би щось дати і тім, хто знав((( Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Майкова Татьяна 23 октября, 20:27 Друзья, я хочу , чтобы мы понимали, что человеческий характер закладывается в возрасте до 3 лет. Человек, который не создал никакого собственного дела в своей жизни (ни маленького, ни большого бизнеса, ни школы, ни научной теории, ни книги - ничего), не может решать такие вопросы, как отвественный выбор .Нет личности. Он всегда будет приспосабливаться к обстоятельствам. А обстоятельства создают личности. , Поэтому думать нужно не о том, как нам убедить, образумить, дать совет, а как нам самим решить проблему. По-другому не будет .
    talymon 23 октября, 22:32
    На превеликий жаль, займенник "ми" у контексті вами викладеного не має права бути використаним. В нинішньому соціумі можна використовувати лише "я", "він", можливо, "всі". Всі брешуть- є істиною, хоч формально істиною бути не може. Адже той, хто це стверджує, також виходить, що бреше.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 25.90
EUR 27.56